2.1. Форми та методи роботи з сім'ями, що виховують дитину-інваліда.[23.75с]

Розглянемо форми та методи, які використовуються в соціальній роботі з сім’ями, що мають дітей з відхиленнями в розвитку. Існує декілька моделей, за якими проходить процес реабілітації неповносправних дітей. Як свідчить вітчизняний досвід, у процесі реабілітації дітей та їх сімей беруть участь служби, відділи ранньої реабілітації при пологових будинках; установи охорони здоров’я; Центри соціальних служб для молоді, Служби захисту дитини; Центри соціальної реабілітації та профілактичного оздоровлення дітей, молоді з функціональними обмеженнями; спеціальні дошкільні установи або групи в загальних установах, спеціальні школи, центри навчання життєвим навичкам, інтегровані класи; недержавні, благодійні організації користувачів соціальних послуг; денні центри перебування дитини, центри денної зайнятості; центри психологічного здоров’я з послугами психосоціальної реабілітації.

Основними концептуальними принципами здійснення соціальної роботи з родинами, що мають дітей з відхиленнями в розвитку, є:

1) єдність дій сімей і соціальних інститутів у процесі соціалізації дитини;

2) активізація ролі батьків, їхнє навчання і включення в процес соціально-педагогічної діяльності.

Соціальна допомога сім'ї, яка виховує дитину з особливими потребами - це сімейно-центрована практика, що спрямована на соціалізацію дитини. Узагальнення досліджень, що ведуться у різних напрямах, та досвіду роботу з дітьми - інвалідами у різних країнах світу дозволяє виділити два рівні соціалізації дітей-інвалідів. Перший рівень - фізична реабілітація, педагогічна та психологічна корекція, які здійснюються на індивідуальній основі. На цьому рівні вирішуються особливі проблеми та задовольняються особливі потреби дитини.

Другий рівень - соціально-педагогічна реабілітація, під час якої реалізуються соціальні потреби дитини: участь у сімейних справах, іграх, навчання у школі чи вдома, потреби в дружбі, любові, подорожах, пригодах, участі у громадському житті. На цьому рівні дитина ідентифікує себе до певної соціальної групи, колективу, активно засвоює соціальну поведінку, групові норми і цінності. Дитина виробляє навички творчої спрямованості в соціальній ситуації, виявляє свою соціальну активність завдяки соціальній адаптації.

При такому підході соціально-педагогічна допомога дітям - інвалідам визначається як професійна або волонтерська діяльність, яка спрямована на гармонізацію та гуманізацію відносин особистості та суспільства через педагогізацію середовища дитини і надання соціальних послуг.

У структурі соціальної допомоги виділяється соціальний компонент. Тому цілком природним є задоволення особливих потреб дітей - інвалідів через надання соціальних послуг.

Соціальні послуги є системою соціальних дій, які спрямовані на задоволення потреб людини. Зміст соціальних послуг становлять: інформаційно-консультаційна допомога сім'ї із правових питань, соціально-психологічне консультування, допомога у догляді і нагляді за дитиною, забезпечення ліками і продуктами харчування, організація життєдіяльності і дозвілля особистості.

Один із компонентів соціально-педагогічної допомоги - виховання гармонійної особистості, формування її ціннісних орієнтацій. Об'єктом цієї діяльності є діти-інваліди, сім'я і найближче соціальне оточення. Сенс виховання постає у побудові таких взаємозв'язків особистості із суспільством, які забезпечують соціалізацію особистості, формування цілісного життєвого шляху особистості .

Так залучення дітей з вадами фізичного розвитку до соціально-активної діяльності здійснюється шляхом групової і масової роботи через організацію центрів навчальних занять, творчих лабораторій, проведення культурно-дозвіллєвих заходів. Соціалізація особистості спрямована як на засвоєння всього культурного досвіду, що набутий людством протягом історії, так і на розвиток всіх потенційних можливостей особистості. Важливими формами соціально-педагогічної допомоги дітям-інвалідам є індивідуальна і групова робота.

Зміст індивідуальної роботи з дитиною становить: аналіз індивідуальних біологічних функцій і функціональних можливостей (біологічний і соціальний вік, рівень функціонального обмеження, біологічні ритми, здібності); виявлення специфіки соціокультурного розвитку (вплив різнорівневих соціальних факторів.