ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………….….…3

РОЗДІЛ 1. Виражальні засоби в авторських радіопрограмах……….…..8

1. Авторська програма: поняття і види………………………...……………...8

2. Засоби вираження на радіо…………..………………………..…………….12

1.2.1. Формотворчі і стилетворчі засоби вираження в авторських програмах………………………………………………………….……......14

1.2.2. Музика як засіб вираження…………………………………………25

РОЗДІЛ 2. Виражальна палітра Тернопільського обласного державного радіо………………………………………………………………………………28

2.1. Становлення та розвиток обласного радіо на Тернопільщині…….……...28

2.2. Аналіз програм Тернопільського обласного державного радіо………..…32

2.2.1. Різновиди програм……………………………………………….…...32

2.2.2. Виражальні засоби в авторських програмах………………….…….40

2.3. Емпіричне дослідження рейтингу обласного державного радіо та його програм у Тернополі……………………………………………………………...44

РОЗДІЛ 3. Концепція власної авторської програми на радіо (орієнтованої на формат Тернопільського обласного державного радіо)………………...51

3.1. Сценарій № 1 програми «Струмочок» ...........................…………………...51

3.2. Сценарій № 2 програми «Струмочок».............................……………..……59

3.3. Сценарій № 3 програми «Струмочок»..............................…………….……63

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...66

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………….………....70

ДОДАТКИ……...………………………………………………………………...78

ВСТУП

Із розвитком новітніх технологій засоби масової інформації (ЗМІ) стали відігравати значну роль у житті суспільства. Нині для кожного громадянина України можливий майже не обмежений доступ до сучасних каналів зв’язку. В сучасному інформаційному просторі радіо за масштабом поширення інформації, її повнотою та оперативністю, широтою охоплення аудиторії (загальнодержавні канали Українського радіо мають практично стовідсоткове покриття на території нашої країни) і надалі залишатиметься одним із популярних та впливових ЗМІ.

Перевагами радіо є: можливість передавати інформацію про подію в момент її початку, фоновість – можна слухати не відволікаючись від свої справ, образність повідомлень, виникнення в слухачів ефекту співучасті, присутності на місці події, можливість прийому передач за будь-яких умов, емоційний вплив на людину тощо.

Радіомовлення має безперечний психологічний вплив на людей. У системі ЗМІ радіо, яке орієнтоване насамперед на слухове сприйняття, впливає на уяву людини більше за інші інформаційно-комунікаційні засоби. Ще до появи радіо було доведено, що людина відповідно до власних можливостей і розвитку асоціативного мислення намагається перетворити звукові враження у зорові. Цей процес неминучий, він не залежить від бажання людини, тому що виражає об’єктивну закономірність природи сприйняття навколишнього світу.

В Україні працює понад 200 всеукраїнських, регіональних та місцевих радіостанцій, які намагаються зайняти свою нішу в радіопросторі. Нині розважальні програми настільки полонили суспільство, що мало хто згадує про передачі радіомовлення, які свого часу були дуже корисними та популярними. Слухачів набагато більше цікавлять хіт-паради та програми-вітання, можливість почути себе та свої повідомлення у прямому ефірі.

Регіональне радіо має певні характерні відмінності від загальнонаціонального. Головні з них зумовлюються фінансовими аспектами діяльності, але існують також інші, не менш суттєві чинники, які диктують не лише формат, розподілення ефірного часу, особливості створення авторського продукту, а й набагато ширші можливості інтерактивності та «прив’язки» до своєї аудиторії. Кожний ефірний продукт має власну специфіку та власний контингент слухачів.

Поняття радіопередачі (або радіопрограми) побутує на багатьох радіостанціях, але у класичному виді вона активно функціонує, як не дивно, на проводовому радіо. Саме тут найчастіше можна почути якісні інформаційні, аналітичні та художньо-публіцистичні матеріали, на відміну від сучасних форматів. Проте останнім часом проводове радіо зіткнулося з рядом проблем: застарілі електролінії, які все частіше виходять з ладу, відсутність проводів у нових будинках та втрата аудиторії, особливо молодіжної.

У Тернопільській області діє Філія НТКУ "Тернопільська регіональна дирекція" – установа, яка здійснює підготовку та ретрансляцію радіо- і телепередач. У її структурі: телеканал «Тернопільське телебачення» («ТТБ»), Тернопільське обласне державне радіо (ТОДР) і молодіжне радіо «Лад».

ТОДР засноване на початку 1940 р. Воно висвітлює громадсько-політичне, економічне і культурне життя тернопільського регіону та держави. Щотижня це радіо готує понад 30 авторських радіопрограм різної тематики.

Створення радіопередачі – це поєднання творчого та пошукового процесу. З одного боку, потрібно підібрати цікавий матеріал, а з іншого – вдало його подати. Ефективність другого суттєво залежить від комплексу виражальних засобів, до яких, окрім вербальних, належать і невербальні (паралінгвістичні) компоненти. За допомогою голосу людина може передавати свої думки у вигляді слів (вербально). А паралінгвістичними компонентами є: шуми, музика, монтаж, інтонація (тон, ритм, мелодика, темп мовлення, природні та психологічні паузи, тембр, логічний і фразовий наголоси). (Це можна розбити на шматки і перенести у два розділи, першу частину у перший, другу, де йдеться про саме Тернопіль в другу)

Актуальність дослідження. Радіожурналістика широко використовує природні виражальні можливості ефіру: багатство живої мови, діалогічність (не лише повідомлення, а й спілкування), встановлення контактів із слухачами, удосконалення засобів передачі звукових образів картин події, які документально підтверджують ситуацію, відображають атмосферу дії і впливають на емоційну сферу свідомості. Слово разом з музикою і шумами може створити повноцінну картинку в уяві слухача.

Ефективність програми залежить від того, наскільки майстерно журналіст зможе використати комплекс виражальних засобів, чи зможе за їх допомогою не лише зацікавити слухача, а й утримати його увагу.

Програми ТОДР є пізнавальними, дидактичними та цікавими. Але через певні причини (з певних причин) вони не можуть привернути постійну увагу слухача. На жаль, автори інколи одноманітно підходять до подання матеріалу, мало використовують музику та інтершуми, тому передачі здаються «штучними», буває, що диктори читають виразно, але без інтонації тощо. Тут треба додати, що саме це зумовило актуальність написання цієї роботи, низька якість авторських програм.

Далі Ви мали б вказати, хто раніше із науковців досліджував теми саме авторських програм на радіо,або певних аспектів цієї теми (підготовки радіопрограм в цілому) Дивіться літературу, яку Ви використовували.

Наукова новизна випливає з актуальності й полягає у тому, що ця тематика мало розроблялася і вивчалася журналістикознавцями. Донині науковці приділяли мало уваги темі музично-інформаційного радіомовлення, специфіки його авторського програмного продукту загалом і використання виражальних засобів зокрема.(Новизни не потрібно взагалі)

Метою роботи є аналіз та виявлення особливостей авторських програм, а також теоретичне осмислення виражальних засобів радіомовлення у процесі засвоєння інформації та визначення особливостей їх використання в авторських програмах на ТОДР.

Досягнення мети обумовило необхідність вирішення таких завдань:

• з’ясувати суть понять «програма», «авторська програма», «виражальні засоби»;

• виявити особливості використання виражальних засобів в авторських програмах радіостанцій;

• проаналізувати головні формотворчі і стилетворчі засоби радіомовлення;

• з’ясувати значення музики в авторських програмах;

• висвітлити питання створення і розвитку ТОДР;

• визначити місце і різновиди авторських програм на ТОДР;

• здійснити аналіз засобів вираження в авторських програмах ТОДР;

• емпірично дослідити місце програм ТОДР для місцевих слухачів; це можна забрати взагалі, або переформулювати. Як можна дослідити місце ТОДР для слухачів? Можливо, на основі опитування, чи користуючись методом соціологічного дослідження, чи анкетування відстежити, з’ясувати, ставлення чи важливість програм ТОДР для місцевої аудиторії.

запропонувати власну концепцію радіопрограми, використовуючи засоби вираження та музику.

Об’єктом дослідження є авторські програми на ТОДР.

Предмет дослідження – виражальні засоби, які використовують автори при створенні програм на ТОДР.

Методологічну й теоретичну основу роботи становлять праці таких учених, як Т. Васильєва [7], О. Гоян [12], Г. Лазутіна [28], В. Лизанчук [32; 33], Ю. Летунов [29; 30; 31], В. Миронченко [46; 47], О. Сербенська [70; 71], В. Смірнов [72; 73], О. Пономарів [58], В. Цвік [79], О. Шерель [82] та ін. Науковці дослідили теоретичні та практичні аспекти радіожурналістики, стилістики і мовної грамоти журналістів, визначили особливості авторських радіопрограм та описали специфіку сучасного радіомовлення, окреслили роль невербальних акустичних компонентів у творенні звукового образу.

У науковій літературі є значна кількість праць, присвячених опису специфіки радіомовлення, розгляду його акустичної природи. Це посібники з радіожурналістики О. Гояна [12], В. Лизанчука [32; 33], В. Олєйніка [52], В. Смірнова [72] О. Шереля [64], дослідження з технічних засобів масової комунікації О. Кузнецової [27] і В. Миронченка [46]. Звернув увагу на галузеві норми редагування радіопередач З. Партико [57]; він описав технічні і спеціальні норми, процес відбору голосів для озвучування матеріалів.

В ефірі сучасного вітчизняного радіомовлення мало уваги приділяється художньому оформленню радіопрограм, не вивчається і вплив виражальних засобів на слухача. Осмисленню цих понять присвячені роботи Н. Ломикіної [34], В. Смірнова [72; 73], О. Шереля [82]. Різним аспектам особливостей радіомовлення приділяють увагу В. Лизанчук [32], О. Штурнак [83] та інші українські дослідники. Особливості радіоп’єси вивчає І. Хоменко [78]. Ці вчені сформулювали основні поняття виражальних засобів радіомовлення, їхня роль і значення у процесі сприйняття і засвоєння інформації.

Отже, питання акустичної природи радіомовлення не було поза увагою українських і зарубіжних лінгвістів і журналістикознавців, проте воно загалом недостатньо висвітленим і стосується переважно усного мовлення.

Термінологію інтонаційних компонентів акустичних характеристик усного мовлення подано в дослідженнях О. Селіванової (розглядає невербальні інтонаційні компоненти усного мовлення: тембр, темп, мелодика, тон, гучність, дефекти мовлення, паузи тощо як фонаційні кінеми, що доповнюють й уточнюють вербальне спілкування) [69], М. Яцимірської [86].

Розглядає проблеми урізноманітнення палітри стилетворчих засобів О. Пономарів [58]. Рекомендації автора ґрунтуються на мовному досліді українського народу. Він дає поради стосовно вибору слів для найкращого висловлення думки, порушує проблеми культури мови, що є надзвичайно важливим в ефірному мовленні

О. Сербенська в працях «Культура усного мовлення» [70] та «Ефірне мовлення у взаєминах з усною мовою» [71] досліджує культуру спілкування та дає рекомендації щодо правильного мовлення (особливо журналістів). (Ось це перенести після актуальності)

У дипломній роботі використані наступні методи дослідження: загальнонаукові – порівняльний для чого?, структурно-типологічний для чого?; емпіричний – опитування (анкетування) для чого?.

Практичне і теоретичне значення одержаних результатів. Матеріали дослідження можуть бути використані під час подальших наукових розробок, при написанні курсових та кваліфікаційних робіт студентів, вивченні навчальних курсів присвячених радійній журналістиці, проблематиці ЗМІ. А авторам радіопрограм для покращення чи вдосконалення радіо програм? (наприклад, Можуть знайти прикладне застосування для вдосконалення радіопрограм..)

Структура роботи. Робота складається з Вступу, в якому ми обґрунтували актуальність,……трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків.

В першому розділі «Виражальні засоби в авторських радіопрограмах» ми….

В другому розділі «……» ми…

В третьому розділі «….»…..

У Висновках підсумовували результати дослідження…

РОЗДІЛ 1. ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ В АВТОРСЬКИХ РАДІОПРОГРАМАХ

1.1. Авторська програма: поняття і види

Кожен науковець має своє бачення того чи іншого явища або поняття. Не винятком стала дефініція «авторська програма». Щоби максимально розкрити це поняття, потрібно розглянути декілька різних визначень, котрі подають дослідники і які доповнюють одне одного.

Г. Лазутіна під «авторською програмою» розуміє «створення власного твору (програми, циклу програм) для електронної (радіо, телебачення) преси, при якому журналіст приймає безпосередню участь в конструюванні та випуску цього твору, підбору теми, матеріалу та інформаційного приводу для нього» [28, с. 21].

В. Цвік говорить, що «авторською програмою можна вважати той продукт журналістської діяльності, задумка та реалізація якого на 90% були проведені одним журналістом» [79, с. 125].

М. Калуцька визначає, що «авторський проект – це відвідуваний сайт, домашня сторінка, радіо або телепередача, яка створюється та підтримується зусиллям одного журналіста, і в якій з певною періодичністю з’являються певні результати його журналістської творчості» [24, с. 7].

За визначенням В. Моїсеєва «авторською програмою можна вважати лише таку програму, авторські права на яку журналіст має відповідно до чинного законодавства України» [49, с. 221].

Та найбільш повно розкрито це поняття у підручнику «Радіожурналістика» колективу авторів за редакцією О. Шереля: «Авторська програма – радіопередача, автор якої одночасно виступає в ролі її творця та ведучого, режисера, літературного та музичного редактора, коректора, а іноді і продюсера. Тобто автор радіопередачі цілком та повністю відповідальний за її виробництво: сам вигадує тему, сам пише текст, обирає музичний матеріал, обмірковує спеціальний джингл, іноді знаходить спонсорів. Відредагувати таку програму та вирішити, випускати її до ефіру чи ні, може тільки головний редактор, або програмний директор» [64, с. 55].

У сучасній науці існує чимало класифікацій радіопрограм. Проте у вітчизняному ефірному мовленні найчастіше застосовується типологія, яку розробив О. Гоян. Він визначає 8 типів програм:

1. Інформаційні (складаються з 6–10, інколи – до 20 щоденних коротких інформаційних повідомлень);

2. Інформаційно-аналітичні (щоденне, або щотижневе коментування подій, які відіграють важливу роль у житті суспільства);

3. Інформаційно-публіцистичні (програми, у яких фіксується соціальна проблема та намагання її вирішити);

4. Культурно-просвітницькі (присвячені історії, або сучасному стану науки, мистецтва, музики, кіно, театру тощо, програми про сім’ю та медицину (здоров’я), трансляції вистав, культурно-просвітницьких акцій);

5. Пізнавально-розважальні (переважно це розмовні ток-шоу);

6. Дитячі (орієнтація на вікові особливості дошкільнят і тинейджерів);

7. Спортивні (трансляції, репортажі, пряме мовлення зі спортивних змагань та окремі передачі спортивної тематики);

8. Ігрові (конкурси, вікторини, тобто змагання слухачів між собою в прямому ефірі) [12, с. 124].

Тут автор акцентував увагу на тематичних і жанрових характеристиках програм. Це дало йому змогу охопити максимальний спектр передач.

В сучасній радіожурналістиці базовим для визначення формально-змістових особливостей сучасної радіопрограми є поняття «звуковий образ», що означає не тільки сукупність формо- і стилетворчих засобів, а загалом – композиційні особливості передачі, які покликані доступно, повноцінно та виразно донести до аудиторії думки, ставлення, спостереження автора.

Створюючи авторську радіопрограму, журналісту важливо пам’ятати, на якій саме радіостанції вона буде звучати. «Тут у авторів, на відміну від ді-джеїв та ефірних ведучих, більше можливостей: якщо програма за темою, стилем або через «нестандартний» голос ведучого не може пролунати на «локальній» комерційній інформаційно-музичній радіостанції, автор має можливість продати її на комерційній або муніципальній «багатопрофільній», а також державній станції» [1, с. 56]. Знання цього дає можливість автору чи ведучому професійно орієнтуватися з використанням технічних засобів створення програм (наприклад, використання більш неординарних звукових засобів, які «наймані» ведучі дозволити собі не можуть відповідно до загального формату віщання (мовлення), такі як: «звуки живої природи», мелодії загальновідомих музичних композицій, або власні напрацювання ді-джея в галузі звуку [48, с. 10]. Це дає можливість практичнішого використання знань про особливості створення власне авторських програм.

Щоб автор передачі був впізнаним на фоні інших, йому необхідно придумати власну манеру привітання і прощання із слухачами, а також підібрати спеціальну музичну «заставку» і «перебивку», щоб зробити передачу ефективнішою. Під цю музичну композицію (найкраще інструментальну) ведучому повинно бути зручно, приємно розмовляти: вона повинна заряджати енергією, або навпаки, розслабляти у відповідності до ритму і характеру передачі, та в залежності від темпераменту автора. Основу такому оформленню віщання вже дали перевірені часом радіопостановки, що велися під аранжуванням певної мелодії, яка за відсутністю зорових декорацій повинна була створювати певну атмосферу та настрій для слухача [76, с. 2].

Тут варто прояснити, що заставка – це впізнаваний елемент оформлення радіоефіру, один джингл, який звучить на початку та в кінці програми (їх може бути кілька, але вони з’являються тільки в певній програмі, а не іншій), а «перебивка» – це той же джингл, але він звучить у середині програми. Після перебивки ведучий нагадує назву і тему передачі.

Існує також певна характерна відмінність між видами власне авторських програм. Найбільш виразно ця різниця виявляється у відповідності до радіостанції, на якій виходить певна авторська програма.

В. Цвік дає такі поради щодо підготовки тематичних (авторських) радіопрограм [79, с. 25]:

1. Жанрово-тематичні особливості програм більшості радіостанцій визначаються орієнтацією на групи населення, диференційовані за віковою, соціально-економічною, або етнічною ознакою. Отже, головним чинником створення такого типу програм є потреби власне тієї аудиторії, для якої цей продукт буде створюватися.

2. Визначення формату станції – перший важливий крок для розробки стратегії підготовки програм, організації роботи всього колективу і кожного журналіста окремо. Формат радіостанції є визначальним для підбору журналістського персоналу і журналістського продукту, який буде йти в ефір.

3. Оскільки практично всі однотипні станції працюють з одним і тим же музичним матеріалом, гарно підібраний репертуар і частота повторів окремих записів можуть зіграти важливу роль у приверненні уваги слухачів (для визначення таких параметрів використовуються опитування слухачів, або визначення комп’ютером раціональної частоти повторів тих чи інших музичних номерів).

Важливим аспектом є створення певного «брендового» продукту, за яким певна радіостанція може бути відразу визначена серед слухачів. Таким проектом може бути, як постать ведучого, певні програми, або цикли програм, а й також така не дуже вагома деталь, як джингл певної програми (наприклад, випуску новин) чи коротка музична вставка між програмами, блоками реклам тощо (так звані «позивні»).

4. Підбір ді-джея (ведучого). При створенні авторської програми в його обов’язки входить: конструювання та випуск програми, відбір теми, матеріалу та інформаційного приводу, написання тексту, відбір музичного матеріалу, спеціального джинглу, іноді – пошук спонсорів.

Також журналіст може стати «голосом радіостанції», її визначальною рисою, за якою легко розпізнати яке радіо наразі лунає у ефірі (так звана «зірка радіо», або «брендовий ді-джей»).

5. Попередня підготовка до випуску (заготовки ді-джея), пошук гостей, матеріалу, попередній відбір музичного масиву, технічна підготовка. За рівнем попередньої підготовки визначається якість і професійність не лише однієї радіопрограми, а й усієї радіостанції загалом.

6. Чергування музики і голосу ді-джея, відповідність такого чергування та співвідношення музичного часу обраному формату.

7. Відбір гостей (доцільність появи гостей в авторській передачі). Варто зауважити, що при правильному підборі гостя важливо завжди пам’ятати: не потрібно довго розмовляти з людиною до початку запису (це може його виснажити, або змусити «повторюватися» чи апелювати до розмови, якої слухач не чув; також потрібно оминати питання, на які можна дати односкладну відповідь).

В. Цвік подає окремі критерії правильної (професійної) роботи ді-джея (ведучого) такої програми [79, с. 42]. Знання цих критеріїв допоможе знайти вади чи особливості не стільки в технічно-драматургічному оформленні програми, скільки саме в роботі журналіста, що є доцільним при оцінюванні авторських радіопрограм.

Отже, зіставивши наведені вище тлумачення «авторської програми», можна вивести узагальнене визначення. Авторська програма на радіо – це радіопередача, автор якої одночасно є в ролі її творця та ведучого, режисера, літературного і музичного редактора, коректора, іноді й продюсера. Ознаками авторської радіопередачі є: повна відповідальність автора за її виробництво, конструювання і випуск, підбір теми, матеріалу й інформаційного приводу, написання тексту, підбір музичного матеріалу, спеціального джинглу, пошук спонсорів. Відредагувати таку програму та вирішити, випускати її до ефіру чи ні, може тільки головний редактор, або програмний директор.