випадку, що стався під час обслуговування енергетичн ого обладнання (СОУ-Н МПЕ 40.1.03.702:2005)

7. Перша медична допомога

7.1. Механічні травми

7.1.1. Гострі кровотечі

Основними причинами кровотеч є механічні ушкодження - поранення, тупі травми будь-яких частин тіла і органів: серця, великих судин, капілярних судин кінцівок, печінки, нирок та ін., термічні ушкодження (опіки, відмороження); отруєння (фосфором, бензолом тощо).

Розрізняють кровотечі зовнішні і внутрішні. Зовнішні кровотечі можуть бути артеріальними, венозними чи змішаними (допомогу під час останніх надають залежно від переваги одного із зазначених типів).

Симптомами зовнішньої артеріальної кровотечі є червона кров, яка фонтанує з центральної частини кровоносної судини пульсуючим струменем (не завжди). Кровотеча з периферичної частини судини менш виражена, повільна, трапляється рідше.

Перша допомога при артеріальній кровотечі:

1)	Тимчасово зупинити кровотечу шляхом притиснення пальцем артерії вище місця поранення (мал.24). Помічнику в цей час підготувати необхідні засоби для зупинення кровотечі (залежно від його локалізації).
2)	У разі поранення променевої, ліктьової, пахвової, стегнової, підколінної, великої гомілкової артерії можна застосувати методи фіксації кінцівки для здавлювання судин (мал.25) з метою забезпечення більш тривалої тимчасової зупинки кровотечі та вивільнення рятівника для інших заходів в умовах відсутності помічника.
3)	У разі помірної кровотечі накласти здавлючу пов'язку, (мал.42 поз.8-11).
4)	У разі сильної кровотечі накласти джгут.
5)	Викликати машину швидкої допомоги (чи інший транспорт).

Підготувати потерпілого до термінової евакуації в лікувальну установу.

Накладення джгута здійснюється у разі артеріальної кровотечі (переважно) як вимушений захід у випадку неефективності інших способів зупинки кровотечі.

Для цього використовуються стандартні гумові джгути типу Есмарха (мал.26), стрічковий джгут, матерчатий джгут-закрутка тощо, за відсутності їх застосовують підручні засоби - закрутка (мал.27), ремінь (мал.28), шарф та ін.

Джгут накладається вище (центральніше) від місця поранення - на верхню третину плеча (на середню третину плеча накладати не можна, тому що можна зашкодити нервові стовбури), на всі відділи стегна. Тиск на кінцівку повинен бути достатнім для припинення кровотечі, але не спричинювати повного знекровлювання кінцівки.

Необхідно контролювати пульс на периферії кінцівки!

Джгут може знаходитися на кінцівці не більш 1,5-2 години, а в холодний час року, взимку - не більш 1 години. Періодично, через 30-60 хв. варто послабляти, розпускати його на кілька хвилин (на цей час пережати судину вище пальцем), промасажувати (легко) борозну від джгута; знову накласти його - але трохи центральніше.

Після накладення джгута слід надійно прикріпити до нього чи до матерчатої прокладки записку на картоні чи клейонці (наприклад, від індивідуального пакета), щільний папір із зазначенням часу, дати накладання, прізвища, посади рятувальника. Аналогічний запис робиться в супровідному документі ( за довільною формою).

Установу, до якої евакуюється потерпілий, необхідно попередити про накладений джгут по телефону, а також обов'язково через супровідного. У процесі транспортування у потерпілого можуть виникнути болі у зоні накладення джгута; для зняття його, за умови відсутності медичного працівника, слід дати таблетку анальгіну чи іншого болезаспокійливого препарату.

Техніка надання допомоги під час артеріальної кровотечі.

1)	Оголити кінцівку потерпілого, підняти її догори (для відтоку венозної крові). Визначити місце накладання джгута, накласти на нього пов'язку з бинта, у примітивних умовах - м'яку прокладку з чистої тканини, простежити, щоб під час накладення не було грудок, бугрів, нерівностей.
2)	Під кінцівку необхідно підвести джгут. Помірно розтягти його (див.мал.26, поз 2,3), провести і фіксувати один хід на пов'язці, початковий відділ джгута залишити вільним. Потім зробити ще 2-3 ходи; кожен хід розтягнутого джгута накладати поруч із попереднім (але не поверху), впритул один до одного, рівномірно здавлюючи кінцівку під контролем пульсу, до зупинки кровотечі. Останні 1-2 ходи джгута накладати на попередні; кінець стрічкового джгута зв'язати з початковим відділом (можна зафіксувати попереднім ходом); ланцюжок і гачок джгута Есмарха застебнути.
3)	Написати і прикріпити надійно до джгута чи прокладки (шпилькою) записку (зазначити час, дату накладення, прізвище і посаду рятівника) зробити запис у супровідному документі, якщо приїхала швидка допомога.
4)	Накласти транспортну шину (див. розділ 7.1.2.) У холодний час року утеплити кінцівку потерпілого.
5)	Терміново евакуювати потерпілого до медичної установи. Транспортування обмежене. Супровіднику здійснювати постійний контроль за потерпілим. Періодично (через 30-60 хв) послабляти джгут на 5-10 хв. Ефект визначається потеплінням кінцівки нижче джгута (можливо також поява плями свіжої крові на пов'язці). Знов накласти джгут, але центральніше. Після прибуття в медичну установу повідомити черговому лікарю про потерпілого з накладеним джгутом.

Накладення гумової трубки як джгута здійснюється аналогічно з накладенням стандартного гумового джгута. Вільний кінець трубки можна заправити під попередній хід чи зв'язати вузлом.

Для накладення закрутки необхідно підготувати смугу тканини, шток (паличку) довжиною не більшу від стандартного олівця, додаткову смугу тканини (можна більш вузьку і коротшу від попередньої). Розтягти, накладену тканину на кінцівку, початковий кінець її залишити вільним. Зробити кілька ходів тканини (на плечі - 2 - 3, на стегні - 3 -4), накладаючи її під натягом. Якщо смуга тканини вузька, накладати її слід рівномірно, приблизно на 1/4 ширини, виходити за межі раніш накладених ходів. В усіх випадках тиск при накладенні смуг повинен бути рівномірним. Стежити, щоб тканина була в розправленому стані, без грудок, нерівностей. Кінці тканини зав'язати. Увести під вузлик шток. Накласти на пов'язку другу смугу тканини (вище попередньої і під меншим натягом). Затягти закрутку з контролем пульсу до моменту зупинки кровотечі. Вільний кінець штока заправити під вузол другої смуги тканини.

Накладення ременя як джгута здійснюється за допомогою звичайного чи обрізаного короткого реміня (наприклад, ошийник собаки). В усіх випадках вище місця поранення варто накласти прокладку з бинта чи м'якої тканини (мал. 28). Накладати її слід під контролем пульсу - рівномірно, під натягом, але без зайвого здавлювання тканини.

Під час накладання повного ременя слід скласти його зовнішньою поверхнею, кінець просмикнути у пряжку, закріпити на язичок пряжки. Накласти складений ремінь на прокладку під натягом; увести у пряжку кінець складеного ременя, затягти його під контролем пульсу - до припинення кровотечі. Надійно закріпити обидві частини складеного ременя (зробити на ньому отвір для язичка в положенні зупиненої кровотечі).

Зовнішня венозна кровотеча

Особливої уваги потребують поранення шиї (переважно нижньої частини її) у зв'язку з можливими ушкодженнями вен і потрапляння в них повітря (емболії).

Симптомами зовнішньої венозної кровотечі є: темна кров, яка витікає струменем із периферичної частини судини. У разі поранення вен шиї можлива емболія судин серця (веде до його паралічу, смерті потерпілого) і мозку (викликає важкі мозкові порушення, часто зі смертельним наслідком).

Перша допомога при зовнішній венозній кровотечі.

Необхідно накласти стискаючу пов'язку на область поранення. У разі поранення шиї забезпечити ретельну герметизацію пов'язки (клейонка від індивідуального пакета тощо), спокій, максимальну увагу потерпілому.

Техніка надання допомоги під час зовнішньої венозної кровотечі.

1)	Зупинити кровотечу (тимчасово). Зблизити кінці рани, здавити тканини (мал. 27 поз. 6,7).
2)	Помічнику підготувати бинт, досить щільний валик із тканини.
3)	Накласти 2-3 ходи шматка стерильного бинта чи стерильну серветку на рану. Поверх серветки (бинта) накласти валик на зону рани, вздовж осі кінцівки (мал.25, поз.8).
4)	Трохи розтягти бинт, накласти його на валик, зробити закріпляючі ходи (мал.25, поз.9,10).
5)	У разі невеликої кровотечі можна обмежитися накладенням на рану шматка стерильного бинта (серветки), валика, достатньо надійної фіксуючої стрічки (мал.25, поз.11).
6)	Перевірити накладену пов'язку. Переконатися в надійності зупинки кровотечі.

Зовнішня кровотеча з дрібних судин, капілярів

Симптоми кровотечі з неглибоких ран, подряпин шкіри. Кров менш темна, ніж під час кровотечі з вен, але не червона. Помірно фонтанує з центральної частини рани чи сочиться з ушкодженої ділянки тіла.

Для надання першої допомоги необхідно обробити рану (див. разд. 7.1.5), накласти стискаючу пов'язку (див. мал.25, поз. 8-11).

Внутрішня кровотеча

Внутрішня кровотеча може виникнути у разі закритих травм голови, грудей, живота, при виразковій хворобі шлунка, кишечника й інше.

Симптомами внутрішньої кровотечі є: запаморочення, задишка, прогресуюча слабість, млявість, швидка втомлюваність, сонливість, шум у вухах, спрага, потемніння в очах. Потерпілий неспокійний. Риси обличчя загострені. Шкіра, слизові оболонки бліді, сухі, іноді холодний липкий піт. Нерідко втрата свідомості, непритомність. Дихання прискорене, поверхневе. Пульс частий, слабкий.

Під час травм живота, особливо у разі розривів порожнистих органів (шлунка, кишечника), мають місце різкі болі у животі, напруга м'язів стінки ( "як дошка"), кривава блювота (при виразковій хворобі, розривах шлунка, стравоходу). Травми грудей супроводжуються місцевими болями в зонах переломів ребер, болем під час дихання, задишкою, кашлем.

Перша допомога при внутрішній кровотечі.

1)	У всіх випадках необхідно забезпечити спокій!
2)	У разі кровотеч у черевній порожнині слід покласти потерпілого на спину, холод на живіт. У разі кровотеч у грудній порожнині, а також з носа - положення потерпілого -напівсидячи. У разі кровотеч у порожнині рота - покласти потерпілого на живіт, повернути голову вбік;
3)	У разі кровотеч з носа - холод на ніс, ближче до основи і з боків; зажати ніздрі пальцями на 2-3 хв. (до 20 хв.). Можна ввести в ніс тампон, змочений 3% розчином перекису водню.
4)	Викликати медичного працівника, якщо можливо - швидку медичну допомогу.

Пов'язки

Стискаючі пов'язки застосовуються для зупинки кровотечі з вен, дрібних судин;

- фіксуючі, які зміцнюють перев'язний матеріал в області рани;

- утеплені.

Для цього застосовуються бинти шириною 5 см (кисть, пальці), 10 см (плече, передпліччя, голова, гомілка) 10-20 см (тулуб, стегно), протиопікові пов'язки, пов'язки-косинки; контурні пов'язки; еластичні сітчасто-трубчасті бинти, липкий пластир.

За відсутності стандартних перев'язних засобів варто застосовувати підручні - розрізані чи розірвані на смуги чисті рушники, простирадла, сорочки, скатертини та інше. Крім перев'язних засобів, потрібно мати також запас вати (краще білої) для виготовлення ватно-марлевих валиків, подушечок, прокладок. Особливості накладення пов'язок показані на мал.29-32.

На кінцівки накладаються пов'язки: циркулярна, черепашача (при необхідності фіксації передпліччя), повзуча та інші (мал.29).

При травмах пахової, деяких сідничих областей, верхньої третини стегна використовуються колосовидні пов'язки.

При травмах шиї, потиличної області накладається хрестоподібна пов'язка.

При травмах носа, підборіддя застосовуються пращевидні пов'язки.

При травмах потиличної, тім'яної області як пращевидну пов'язку доцільно використовувати квадратні косинки (мал.29 поз.8).

У випадку травм молочної залози застосовуються звичайні пов'язки (мал.30) чи косинки.

Під час переломів ключиці плечової кістки належна іммобілізація верхньої кінцівки досягається за допомогою пов'язки Дезо (мал. 30, поз. 1) циркулярних і косих ходів бинта, що фіксують передпліччя і плече до корпуса (поз.2,3).

Фіксацію верхньої кінцівки під час переломів кісток передпліччя, плечової кісти можна забезпечити за допомогою косинки (мал.31); пов'язки-косинки використовуються для фіксації механічного захисту накладених пов'язок і ушкоджених ділянок тіла. У разі великих площ опіків, травмах голови, спини, таза використовуються контурні пов'язки.

Техніка накладення пов'язки під час переломів.

Необхідно обробити та закрити поверхню рани стерильним бинтом чи ватно-марлевою серветкою, зону перелому - ватно-марлевою подушечкою. За відсутності стандартних засобів нарізаються шматки стерильного бинта (чи марлі), які за своїми розмірами перевищують довжину рани приблизно на 6 см; вкладаються в 5-6 шарів один на одному. Із зовнішньої сторони (поверх шарів бинта) варто покласти шар білої вати товщиною 1-1,5 см, розпрямити її. За цим же принципом підготовляються ватно-марлеві прокладки (для закриття зон переломів, природних кісткових утворень суглобів - під час накладення шин тощо). Стерильна подушечка (серветка), якою закрита рана, закріплюється ходами бинта - накладається пов'язка.

Накладання пов'язки Дезо при переломах ключиці, плечової кісти. Покласти в підпахвинну область на боці травми ватно-марлевий валик, фіксувати його ходами бинта через протилежне надпліччя (див. мал. 30, поз.1). Зігнути кінцівку в ліктьовому суглобі під кутом 90 градусів, лікоть трохи відвести назад, плече пригорнути до грудей; передпліччя, кисть покласти передньою поверхнею на живіт. Накласти на груди під сосками і на середню третину плеча кілька циркулярних ходів широкого бинта (у жінок підняти груди, проводити ходи під ними); при травмі лівої сторони ходи слід робити праворуч, при травмі правої - навпаки. Ходи з надпліччя вести в напрямку донизу, фіксуючи, одночасно ніби піднімаючи плече. Накласти на область перелому ватно-марлеву подушечку. Направити хід бинта із протилежної підпахвинної впадини по передній поверхні грудей, косо по спині - на надпліччя хворої сторони, фіксуючи подушечку, потім униз, уздовж плеча, під лікоть, піднімаючи плече догори - по тильній поверхні передпліччя, частково по кисті, на передню поверхню грудей - у протилежну пахвову впадину; варто натягати вертикальні частини бинта, одночасно трохи піднімаючи лікоть догори. З цієї підпахвинної впадини хід бинта вести по спині, косо на надпліччя, по передній поверхні, під лікоть. Потім знову по спині косо в підпахвинну впадину здорової сторони - на надпліччя хворої сторони тощо.

У результаті на грудях і на спині утворяться два "трикутники" з основою на плечі хворої сторони.

Накладення пов'язки косинка (на прикладі перелому ключиці - див.мал.31, поз.1). Ввести ватно-марлеву подушечку у підпахвинну западину; закріпити її двома-трьома ходами бинта через протилежне надпліччя. Розташувати косинку по передній поверхні травмованої половини тіла. Основа її - по середній лінії, вершина - з боку ліктьового суглоба. Верхній кінець косинки розташувати на надпліччя, закривши ключицю; нижній звисає вільно. Зігнути кінцівку в ліктьовому суглобі під кутом 90 градусів, покласти поверх косинки. Підняти нижній кінець косинки в напрямку протилежного передпліччя. Відрегулювати положення косинки, що виключає провисання передпліччя, зв'язати обидва кінці на шиї; підкласти під вузол на шиї вату. Вершину косинки фіксувати на передній поверхні (шпильками, скотчем тощо)

Накладення пов'язки на око (мал.32) здійснюється при попаданні в око сторонніх тіл, у разі механічних травм, ураження кислотами, лугами (у деяких випадках попередньо варто рясно промити око чистою кип'яченою водою), термічних опіків та інше.

Необхідно накласти на око стерильну серветку чи бинт, ватно-марлеву подушечку, зробити 2 циркулярні ходи бинтом навколо голови (потерпілий чи помічник підтримує стерильну подушечку), вивести бинт із боку ураження нижче вуха, зафіксувати подушечку бинтом, без тиску, вільно. Ходи бинта повторити.

7.1.2. Переломи кісток кістяка

Основними симптомами є наявність травми, сильний біль у момент травми, неможливість продовжувати рухову функцію, деформація кінцівки в місці перелому (спостерігається не завжди; лише у разі важких травм), набряк. Обережно промацуючи, виявляють набряк тканини, різкий локальний біль у зоні перелому.