Тема 3.1. Методика вивчення художніх творів та біографії письменника

Мета вивчення: дати студентам уявлення про основні шляхи та види аналізу твору в школі, його роль у поглибленні попередніх вражень на основі тексту, з’ясувати складові частини аналізу залежно від жанру твору; розкрити особливості, форми і прийоми вивчення біографії письменника в середній та старшій школі.

Навчальний час: 4 години

Обладнання: пам’ятки аналізу творів різних жанрів

План лекції (навчальні питання):

1. Аналіз художнього твору у школі. Види та шляхи аналізу.

2. Особливості вивчення епічних творів.

3. Особливості вивчення ліричних творів.

4. Особливості вивчення драматичних творів.

5. Методи, форми і прийоми вивчення біографії письменника.

Література:

1. Методика преподавания литературы: Учеб. Для студ. Пед. Вузов / о.Ю.Богданова, с.А.Леонов, в.Ф.Чертов; Под ред.. О.Ю.Богдановой. − м.: Академия, 2002. − с. 3-8.

2. Наукові основи методики літератури. Навчально-методичний посібник / За редакцією доктора педагогічних наук, професора, члена-кореспондента апн України н.Й.Волошиної. − к.: Ленвіт, 2002. − 344 с.

3. Пасічник є.А. Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах. − к.: Ленвіт, 2000. − 384 с..

4. Пилипейко І.А. Вивчення ліричних творів у 8-10 класах. − К.: Рад. школа, 1982. − 141 с.

5. Сидоренко Г. Як читати і розуміти художній твір. – К.: Рад. Школа, 1988.

6. Ситченко А.Л. Начально-технологічна концепція літературного аналізу: Монографія. − К.: Ленвіт, 2004.

7. Ситченко А. Особливості аналізу драматичного твору в школі // Укр. мова і літ. в школі. – 2004. - №5.

8. Токмань Г. Вивчення епосу в школі // Дивослово. – 2002. - №9.

9. Токмань Г. Особливості вивчення драматичних творів // Урок української. – 2007. - № 4

10. Токмань Г. Цілісність сприйняття ліричного твору. Текстуальний аналіз. Методика вивчення віршування // Дивослово. – 2003. - №1.

11. Токмань Г. Екзистенційно-діалогічні особливості вивчення біографії та стилю письменника // Дивослово. – 2004. - №5.

12. Фенько Н. Мистецтво життєпису письменника // Дивослово. – 2007. - № 8. – С. 23

Ключові поняття: епос, лірика, драма, аналіз, шляхи, види аналізу.

Основний зміст

Питання 1. Аналіз художнього твору у школі. Види та шляхи аналізу.

Не осягнувши за допомогою аналізу твір, не осмисливши його в усій цілісності й взаємодії компонентів, неможливо й правильно побудувати урок, організувати види та форми навчальної діяльності учнів.

Аналіз твору має стати основою літературної освіти учнів. Навчитися аналізувати літературний твір означає:

• сприймати його не пасивно, а осмислено, активізуючи всі якості культурного читача;

• глибоко проникати в тканину художнього твору;

• розуміти його не на побутовому рівні, а в контексті розвитку світової культури, філософської думки, з позиції духовних прагнень свого часу;

• врешті-решт, уміти отримувати справжню естетичну насолоду від твору як мистецтва слова.

Проблема аналізу художнього твору була і залишається провідною в системі літературної освіти школярів. Дискусії навколо нього та його завдань, відмінностей від літературознавчого, технологій проведення та рівня її суб’єктивності раз у раз виникають на сторінках фахової преси, конференціях і зібраннях науковців, методистів та вчителів-практиків. Така прискіплива увага до аналізу художнього твору в школі – не випадковість, адже він - основа читацького сприйняття. Цілеспрямованим формуванням інтерпретаційної свідомості учня, безпосереднім впливом на процес читання і відрізняється шкільний аналіз від літературознавчого.

Художня література – не тільки розвага, засіб цікавого проведення дозвілля, а ще й могутній потенціал для духовного та естетичного виховання молоді. Шляхом залучення учнів до кращих здобутків світової літератури є аналіз тексту. Хоч які б методичні прийоми обрав учитель, які б інноваційні технології він використовував на уроці, усі вони мають були зумовлені самим твором і специфікою його аналізу. Тільки твір і його аналіз визначають методику його вивчення.

Шкільний аналіз не ставить на меті наукове вивчення твору (відкриття чогось нового), це лише підведення розуміння учня під готові результати наукового аналізу за допомогою спеціальних методичних прийомів.

Вчитель має поєднувати глибокі знання з літературознавства з методичною підготовкою, бо вчити учнів аналізувати художній твір – це вчити виокремлювати, знаходити складові частини художнього твору, досліджувати їх, робити аргументовані висновки, синтезувати окремі частини, , щоб побачити твір в цілому, відчути його естетичну цінність.

Літературознавчий аналіз — це аналіз художніх елементів літературного твору та їх взаємодії в історико літературному контексті з метою ідейно-естетичного осмислення художнього твору як цілого. Шкільний аналіз теж передбачає ідейно-естетичне осмислення учнями художнього твору.

Питання про шляхи аналізу літературного твору в школі досить дискусійне. Одні методисти і практики дотримуються традиційної класифікації, за якою виділяються три звичні шляхи аналізу тексту:

«Слід за автором», послідовний

пообразний

проблемно-тематичний.

Інші (О.М.Ніколенко, О.С.Чірков  та інші) пропонують нові шляхи шкільного аналізу твору:  текстуальний  (коли розглядається текст сам по собі, у його цілісності й розмаїтті художніх компонентів), контекстуальний (коли текст аналізується відповідно до певного історико-літературного контексту з урахуванням напряму, жанру, течії, філософської думки, розвитку культури тощо) та інтертекстуальний (коли встановлюються міжтекстові зв’язки на різних рівнях художніх творів.

Обираючи шлях аналізу конкретного твору, слід враховувати такі чинники:

- особливості тексту (його тематику, проблематику, систему образів);

- наскільки глибоко й різнобічно учні відчули, зрозуміли твір;

- рівень залучення літературознавчого матеріалу;

- якість перекладу.

3. Аналіз «слід за автором» найбільш використовуваний у школі. Художній твір (особливо прозовий) – це розгортання наративного ланцюжка, основу якого складає розповідь про події зовнішнього чи внутрішнього життя людини. Отже учитель, рухаючись за автором, разом з учнями переповідає (аналізує) певну історію, розгорнуту письменником.

Використовуючи аналіз «слід за автором», учитель спершу прочитує текст, ділить його на логічно завершено змістові частини та складає до кожної з них систему запитань, спрямовану на аналіз твору в єдності змісту та форми. Якщо твір невеликий за обсягом, кожна частина зачитується у класі, після чого здійснюється аналіз за допомогою евристичної бесіди. Якщо твір великий, то на уроці аналізуються частини, які містять ключові епізоди, інші прочитуються вдома, а в класі аналізуються через систему запитань, підготовлену вчителем. Отже, усі компоненти (тема, ідея, образи…) осмислюються учнями у зв’язку з розвитком сюжету, що вимагає вдумливого читання, глибокого розуміння прочитаного.

Структура роботи над текстом:

Художній твір

Складові частини художнього твору

1 2 3 4 5…

Система запитань, спрямовані на зміст і форму (до кожної частини)

1- 2- 3- 4-

- - -

- - -

Система узагальнюючих запитань

Наприклад, під час вивчення повісті-притчі Е. Хемінгуея «Старий і море», після прочитання першої частини твору планується ряд запитань до бесіди (див. с.25 // В.л. 06 №4).

—Яке враження справили на вас перші сторінки повісті?

• Чи щось уже зацікавило вас у цьому тексті?

• Які враження справила на вас перша зустріч зі старим рибалкою на сторінках повісті?

• Що, на вашу думку, є визначальним у його зовнішності? Чому?

• Як змальовує письменник долоні рибалки? Які думки й асоціації викликає у вас цей опис?

• Яке враження справив на вас опис очей рибалки?

• Зверніть увагу на слова: "...вони мали колір моря і блищали весело й непереможно... "Якого кольору море? А який колір має на увазі письменник? Про які риси характеру свідчить такий опис очей?

• Користуючись художніми засобами, які вживає письмен­ник, створіть усний портрет самого Сантьяго.

Далі учні читатимуть вдома. Знаючи, яка робота на них чекає після прочитання кожної частини, вони дедалі уважніше вдивлятимуться у текст і таким чином крок за кроком досліджуватимуть його.

Аналіз «слід за автором» доцільно використовувати й під час вивчення драматичних творів, адже, щоб визначити особливості конфлікту п’єси, важливо простежити розвиток її дії.

4. Пообразний аналіз

Як свідчить досвід, у шкільній практиці ефективно викори­стовується пообразний шлях аналізу літературного твору. В центрі кожного художнього твору є образ або образи людей, тварин, речей чи інших істот, створених фантазією автора.

Саме цей шлях аналізу сприяє утвердженню погляду на літературу як людинознавство

Однак можна погодитися і з наріканнями, зумовленими по­милковим розумінням пообразного аналізу. Він зводився здебільшого до поділу на позитивних та негативних героїв, і цей розподіл був чітко визначений у підручниках та методич­них посібниках.

Пообразний аналіз, який проводиться методично грамотно, допомагає сповна реалізувати навчальну, розвивальну та вихов­ну мету під час вивчення того чи того художнього твору. Він вимагає сумлінної попередньої підготовки вчителя, а саме:

• теоретичного визначення та усвідомлення "пообразного шляху аналізу";

• переконання в доцільності використання цього шляху аналізу і для опрацювання конкретного художнього твору;

— проведення підготовчої роботи для здійснення цього аналізу;

— вивчення всіх можливостей та обрання найефективніших (враховуючи особисті уподобання, підготовленість, особливості твору тощо) методів та прийомів його реалізації.

Розглянемо докладніше всі вищезгадані позиції.

Теоретичне визначення "пообразного шляху аналізу" ба­зується на розумінні поняття художній образ. Учитель має переконатися, чи засвоїли учні такі поняття, як художній образ світу (образ людини, природи, речового світу), образ автора, образ оповідача, вічний образ, націо­нальний, біблійний та християнський образи.

Зокрема, в довіднику для учнів "Літературознавчі терміни" В. Лесина (К., 1985) зазначено: "Образ у художній літературі — це немов жива і разом з. тим узагальнена картина людського життя й навколишнього середовища, створена засобами мови на матеріалі дійсності творчою уявою письменника в світлі пев­ного естетичного ідеалу".

Образ автора, образ оповідача інколи сприймаються як синоніми, але вони не тотожні. Слово автор – 1) той, хто створює художній твір як реальна особа з певною долею, біографією; 2) той, хто є локалізованим у худ. тексті – йдеться про зображення письменником, скульптором, режисером самого себе; 3) художник-творець, який обов’язково присутній у творі. Отже жодне визначення не відповідає образу оповідача.

Оповідач – персонаж, наділений здатністю особисто розповідати про себе та інших.

Вічний образ – образ, що виник за певних історичних і життєвих обставин, але через його значимість набув загальнолюдського, універсального значення, зберіг свою неперехідну філософську, пізнавальну, виховну силу. У сучасному літ-з-ві – ті образи, які, одного разу з'явившись на сторінках конкретного художнього твору, отримують в іншому "нове життя", нову інтерпретацію. Класичні приклади вічних образів—Прометей, Гамлет, Дон Жуан, Фауст та ін.

Щоб учні уявляли, що таке національний образ, учителю важливо досягти розуміння ними значення таких понять, як нація, національний, націоналізм, націоналістичний, націоналіст, патріот, патріотичний, полікультурний, ментальність; усвідомити, що національний об­раз втілює в собі визначальні риси своєї нації. Зразком національного образу може бути Тарас'Бульба М.Гоголя, Квентін Дорвард та Айвенго В. Скотга, Натаніель Бампо Ф.Купера,

Біблійні образи ввійшли до літе­ратури з Книги Книг—Біблії. Християнськими образами можна вва­жати ті, в яких втілюються в окремі філософські та естетичні ідеї християнської релігії. Згадаємо хоча б відомі твори Ч.Айтматова, М. Булгакова, Й. Ґете, В. Гюго, Данте, де подано авторські трактування тем "блудного сина", "Іуди", "Ісуса Христа", "Марії Магдалини" тощо.

Етапи роботи з пообразним аналізом:

• переконатися у доцільності такого аналізу, склавши систему художніх образів

• визначити головні та другорядні образи

• підбір запитань та завдань для евристичної бесіди, вибіркового читання, тестів, порівняльної характеристики та ін.

• синтетична характеристика твору, як органічна єдність змісту і форми (через систему образів визначаємо тему, ідею, взаємозв’язки, ставлення автора до персонажів)

5. Проблемно-тематичний аналіз

Проблемний підхід не вдовольняється тим, що лежить на поверхні. Передбачає заглиблення в текст, вільне оперування усіма елементами тексту з метою виявлення його глибинного змісту. Наприклад: Бальзак «Гобсек». Послідовним аналізом можемо з’ясувати певні сюжетні колізії, пов’язані з образами. Пообразним шляхом – будемо мати змогу проаналізувати ці образи. Однак для того, щоб знання про цей твір не обмежувалися лише репродуктивним рівнем необхідно виявити у творі суперечливість, проблематичність і подати у вигляді проблемного питання при аналізі твору.

Чому Гобсек став Гобсеком, а не Дервілем?

Система вивчення літературного твору проблемним шляхом аналізу передбачає таку послідовність:

від визначення проблеми до проблемних питань

від проблемних питань до проблемної ситуації

від проблемної ситуації до проблемних завдань

від проблемних завдань до пошукової роботи, спрямованої на виявлення напрямів розв’язання призначених проблем.

На думку Мірошниченко, формулюючи проблемні запитання, необхідно враховувати: питання повинні бути зрозумілими учням, мають відповідати віковим особливостям школярів, спонукати до пошукової роботи, мати чітко виражену перспективність, можливість виходу на інші, важливіші питання, що охоплюють більший обсяг літературного матеріалу.

Послідовність реалізації проблемного аналізу (за Мірошниченко):

- переконатися доцільності вибору саме такого шляху аналізу. Чи справді у творі проблема чи низка проблем (голов­них і другорядних) є його основою, логічним центром;

- запропонувати учням уважно прочитати твір і спробувати визначити його проблеми, встановити їхній характер (соціальні, філософські, політичні, морально-етичні тощо);

- на уроці (разом з учнями) чітко сформулювати проблеми і вирішити, які з них, на думку автора твору, найважливіші;

- визначити проблеми, які розглядатимуться учнями в класі, а які – самостійно вдома, встановити послідовність дослідження;

- дібрати матеріал з художнього тексту для розгляду кожної проблеми;

- дібрати та запропонувати учням матеріал з підручника, до­даткової літератури (літературознавчої; методичної, художньої, мемуарної, епістолярної тощо);

- провести проблемно-тематичний аналіз у такій послідовності:

визначити тему художнього твору з метою її розкриття;

оголосити вже означені проблеми;

розпочати пошук авторських шляхів вирішення.

До цієї роботи залучаються всі компоненти художнього тво­ру, які сприяють визначенню напрямів розв'язання проблеми твору, оцінці вартісності його змісту й форми, розумінню твору в цілому.

В. Маранцман вважає, що проблемний аналіз—це "ланцю­гова реакція запитань, проблемних ситуацій, які викликають в учнів потяг до дослідницької роботи".

Майже всі запитання потребують роботи з текстом, бо лише, уважне ставлення до твору допоможе учням знайти відповіді, зрозуміти й усвідомити проблеми твору.

Питання 2. Особливості вивчення епічних творів.

Епічні твори, вивчення яких передбачене програмою з літератури для середньої школи, різноманітні (казка, оповідання, новела, повість, роман, есе, міф тощо). З кожним роком в учнів розширюється уявлення про їхні жанрові різновиди.

Основою епічного твору є сюжет, який становить собою послідовний ланцюг подій, умотивований ідейним задумом автора. Важлива роль в епічному творі належить і позасюжетним елементам – портретам, пейзажам, описам обстановки, публіцистичним, ліричним відступам тощо.

У кожному класі є свої особливості аналізу епічних творів, які зумовлюються рівнем літературної підготовки учнів. Своєрідність епічного твору осмислюється учнями поступово. На перших етапах їх літературної освіти основна увага переважно зосереджується на розвитку сюжету, вчинках персонажів. Простежуючи розвиток дії у часі і просторі, учні вчаться давати оцінку життєвим явищам, розглядати їх у взаємозв’язку з конкретно-історичною епохою. Аналіз логічно завершених частин, розділів, епізодів епічного твору – це одночасно і ключ до розуміння образів-персонажів, оскільки характери героїв твору безпосередньо виявляються в дії. Проте достатнє розуміння сюжету епічного твору ще не свідчить про повноту його сприймання. Не менш важливою умовою повноцінного усвідомлення твору є також вихід за рамки сюжетної основи, вміння вловлювати авторський підтекст, той другий план, який захований за фасадом дії.

На другому етапі літературної освіти, коли у старших підлітків загострюється увага до власного "Я", вони із зацікавленням ставляться до внутрішніх драм героїв, їхніх психологічних стресів. Тому педа­гог має акцентувати увагу на характеристиці кон­флікту, який лежить в основі сюжету.

На третьому етапі, у пору ранньої юності, старшокласники шукають в епічному творі ситуацію морального вибору, самопізнання. Отже, слід уваж­но розглядати засоби психологізму, використані пись­менником, так звані вічні, прокляті питання та злобо­денну проблематику твору.

На всіх етапах літературної освіти потрібно аналі­зувати всі складники епічного твору, але не повніс­тю, з різним ступенем заглиблення й докладності.

Обсяг твору:

Малий епос звучить у класі. Переважна кількість оповідань та новел, які вивчаються за програмою, виразно читаються перед тлумаченням.

Багато епічних творів, які вивчаються у школі, великі за обсягом. І вчитель повинен добре продумати, що саме необхідно детально розглянути на уроці, які епізоди прочитати, щоб посилити емоційність враження дітей.

Поради: слід обов'язково давати списки рекомендованої літера­тури на літо; високий бал ставити тільки тим, хто прочитав твір - прочитання важливіше за аналіз; за­цікавлювати книжкою на уроці(презентації творів), виразно читати в класі найна­пруженіші і хвилюючі сторінки.

Робота над композицією твору ведеться у всіх класах. У середніх класах необхідно вчити школярів на основі тексту проникати в особливості художнього зображення, тобто практично, без теоретичних узагальнень осмислювати епічний художній твір. Не менш важливо, щоб учні, аналізуючи епічний твір, навчилися бачити за образами, картинами автора. Автор не просто змальовує якісь картини життя, він щось хоче сказати читачеві, стверджуючи чи заперечуючи явища дійсності. Тому учнів слід вчити робити висновки про авторську позицію на основі загального звучання твору.

Робота з епічним твором повинна проводитися у двох аспектах - докладний аналіз фрагмента і широке узагальнення ідейно-художнього багат­ства всього твору. Обов'язковою умовою сучасно­го прочитання епічного твору є подання його в кон­тексті епохи - історичному та естетичному.

До найбільш вживаних видів роботи на уроці літератури під час вивчення епічних творів належать:

1. складання плану епічного твору (прості, складні, цитатні, комбіновані, план характеристики персонажа) ;

2. переказ твору (розповідь близька до тексту, розповідь-витяг, стислий переказ);

3. усне малювання;

4. складання кіносценарію;

5. інсценізація твору тощо.

Епос потребує від учителя передусім якнайповнішого (за всіма пунктами пла­ну, запропонованого нижче) аналізу твору вдома, під час підготовки до його вивчення. На уроці та­кий аналіз провести неможливо за браком часу, тому треба щоразу вибирати ті його елементи, які найцікавіші учням даного віку і художньо най­виразніші саме в цьому творі.

Щоб учитель міг спрямувати аналітичну роботу з текстом у потрібному руслі, Г. Токмань пропонує загальний план аналізу епічного твору, з яким словесник може ознайомити своїх учнів і який може (у вигляді таблиці) знайти місце у кабінеті літератури. При цьому треба зауважити, що етапи аналізу твору визначає передусім читач, їх порядок може змінюватися залежно від способу інтерпретації твору.

План аналізу епічного твору

Історія написання твору.

Історична основа (якщо є).

Рід, жанр, жанровий різновид.

Тематика і проблематика.

Композиція:

а) зовнішня композиція;

б) сюжет - конфлікт у його основі (соціальний, психологічний, політичний, морально-етичний, побутовий), художня послідовність компонентів (експозиція, зав'язка, розвиток дії, кульмінація, розв'язка);

в) позасюжетні елементи та їхня художня роль (заголо­вок, присвята, епіграф, авторські відступи, цитати, вставні епізоди, пролог, епілог, описи - портрет, інтер'єр, пейзаж);

г) персонажі (головні, другорядні, епізодичні; групування їх навколо конфлікту).

Характеристика дійових осіб.

Ідейний зміст твору, емоційні оцінки автора.

Мовностильові особливості.

Місце в історико-літературному процесі

Схеми спонукають учня робити всебічний аналіз художнього літературного твору, тому що в них сконцентрований майже весь комплекс питань, що виникають під час його вивчення.

Отже, вивчення епосу потребує докладного аналі­зу твору вчителем удома, під час підготовки до уроку; вибору фрагментів для читання і коментування на уро­ці; формулювання системи питань до учнів, які стиму­лювали б узагальнене розуміння твору; застосування специфічних прийомів вивчення епічного твору.

Питання 3. Особливості вивчення ліричних творів.

Поезія відіграє значну роль у житті людей, особливо молоді, котра ще живе передчуттям дива, а часто й сама намагається віршувати. Підтримати це бажання, допомогти розвиткові естетичного чуття учнів, визначенню ними критеріїв високої поезії – мета шкільного словесника.

Лірика посідає вагоме місце в літературній освіті, оскільки вона виховує в учнів почуття прекрасного, духовного, формує читацькі інтереси, творчу уяву, естетичні смаки, збагачує інтелектуальний розвиток особистості.

Чому школярі не зразу розуміють про що йдеться у віршах? Чому більшість дітей не вміють їх аналізувати? Як побудувати урок вивчення поезії, щоб учні захопилися? Над цими питаннями працювало і працює багато учених-методистів. Серед них: Т.Бугайко, В. Неділько, Б. Степанишин, Є. Пасічник, Н. Волошина. Г. Токмань, А. Ситченко та ін.

Теоретико літературне поняття «лірика», «ліричний твір» у програмі за ред. Р.Мовчан (2005) пропонуються для подання у 6 класі під час вивчення вірша Т. Шевченка «Думка». Методика вивчення поезії відрізняється від методики вивчення драматичних та епічних творів. Поезія, На думку В. Неділько, має істотну особливість – сугестивність (від лат. навіюю) - навіювати на читача відповідний настрій. Завдання вчителя-словесника – у створенні такої атмосфери на уроці, яка б відповідала настрою вірша. Тут важливо все: і первинне читання, і вступна бесіда, і технічні засоби, й ілюстрації тощо.

Велике значення на уроках вивчення лірики надається виразному читанню. Саме від первинного звучання поезії значною мірою залежить успіх подальшого її аналізу. «Невдало чи просто немайстерно прочитана лірика – це лірика загублена. Учні не сприймуть її душею, серцем» (В. Неділько). Найбільше враження справляє на школярів читання ліричного твору напамять учителем чи підготовленим учнем. «Учні люблять лірику тоді, коли вчитель сам її любить, виучувані твори читає напам’ять» (К.Сторчак). Але тільки виразного, гарного читання не досить для повного осмислення твору, необхідно провести грамотний аналіз (хоч з приводу доцільності аналізувати поезію і ведуться дискусії)

Лірика – це особливий рід літератури, де людина зображається здебільшого у сфері внутрішнього життя. На відміну від епічного та драматичного, ліричний образ спочатку впливає емоційно – на почуття, настрої, а вже потім – на думки читача. Враховуючи це, логічну послідовність ліричних творів у середніх класах можна окреслити такими етапами:

1) Підготовка до сприйняття ліричного твору.

2) Первинне ознайомлення з ліричним твором

- читання твору

- навчальна пауза.

- повторне читання.

3) Підготовка до аналізу та аналіз

- словникова робота.

- бесіда за змістом прочитаного.

- використання елементів аналізу.

4) Підсумкова робота з ліричним твором

- повторне виразне читання

- вивчення напам’ять

- творчі усні та письмові роботи учнів.

Запропонований перелік етапів вивчення ліричних творів не обмежує творчих можливостей учителя щодо їх удосконалення та інтерпретації.

Розглянемо кожний етап окремо.

• 1 етап. Підготовка до сприйняття ліричного твору.

Т. і Ф. Бугайки вважають, для того, «щоб вдало пройшов урок поезії потрібно готувати учнів до сприйняття твору вже на вступних заняттях: вступні заняття повинні створити читацьку настроєність, емоційно-інтелектуальну готовність дітей сприйняти літературний твір як явище мистецтва і дати учням необхідні відомості для розуміння твору». На таких уроках учитель може нагадати певні історичні факти для кращого розуміння вірша, може викласти біографію письменника та охарактеризувати період його творчості, який буде розглядатися. Наприклад, вивчаючи поезію Т. Шевченка «Мені тринадцятий минало…» у 7 класі, доцільно буде використати розповідь про дитячі роки поета.

Знання, які отримають учні на цьому етапі, мають викликати у них інтерес до вірша, що вивчатиметься, почуття нетерплячого очікування чогось незвичайного. Задля цього вчитель мусить мати відповідні цікаві матеріали або знати, які вони та де їх відшукати.

Це можуть бути відомості:

1) З історії створення вірша, пов’язані з фактами біографії автора.

2) Про історичні події.

3) З літописних джерел ( наприклад, в основу поезій О. Олеся „Початки Києва», «Княгиня Ольга» (5 кл) покладені літописні оповіді).

4) З мемуарів.

5) З епістолярної спадщини.

Так, непомітно для школярів, починається продуманий словесником логічний перехід від одного етапу – підготовки до сприйняття ліричного твору – до іншого – його виразного читання.

Під час підготовки до сприйняття ліричного твору важливо проводити творчі види робіт: екскурсії до музеїв, картинних галерей, на природу; роботу за картиною або репродукцією картини, портретом поета, малюнками учнів; роботу за опорними словами, літературні хвилинки.

Літературні хвилинки – саме той час, коли вчитель має можливість продемонструвати власні знання, вміння, захопленість поезією, а учні пересвідчуються, що він – не просто фахівець, а захоплена літературою творча особистість. Згодом вони вже й не помітять, як, захопившись виразним читанням учителя напам’ять цілої низки віршів, вони захопляться самим поетом та його творчістю. Останнім віршем, який читає учитель, має бути саме той, який передбачено програмою. Таким чином розпочинається вже другий етап вивчення ліричного твору – його читання.

2 етап. Первинне ознайомлення з ліричним твором

• Читання ліричного твору.

Домінуючим на цьому етапі навчання є метод творчого читання з усіма його визначеними у методиці прийомами. Але на кожному окремому уроці слід добирати найефективніші з них.

Де, хто і як саме прочитає вірш? Це може відбуватися на природі, біля пам’ятника поетові, у меморіальному музеї, в класі тощо. Прочитати твір може сам учитель, майстер художнього слова (у запису) і, в окремих випадках, гарно підготовлений учень. Незалежно від того, хто виконує, читання має бути виразним, адже головна його мета – забезпечити правильне розуміння змісту та глибоке, наскільки це можливо, емоційне сприйняття. Готуючись до виразного читання вірша у класі, слід враховувати, якими декламаційними навичками учні уже володіють, а яким їх ще потрібно навчати.

Так. У 5 класі відпрацьовуються навички зниження голосу на крапці та підвищення його на комі, розподіл фрази на мовні ланки (такти), визначення місця логічного наголосу та логічної паузи. Важливо тут також дати учням поняття про мету читання („Для чого я читаю вірш?”), відпрацювати навички „оживлення” тексту („Як я собі це уявляю?”, усне малювання та робота з ілюстраціями), вчити самостійно оцінювати будь-який факт, явище („Подобається чи не подобається це мені?”).

Якщо учні повинні вивчити вірш напам’ять, а гарного запису немає, то його читання напам’ять учителем обов’язкове! Інакше, під час аналізу уроку це розглядатиметься як груба фактична та методична помилка словесника. В інших випадках учитель має прагнути до виконання напам’ять ліричних творів. Щиросердечне прагнення його самого до глибокого знання поезії рано чи пізно обов’язково виникне й у його учнів.

Є вірші, особливо ліричні, які доцільніше читати під музичний супровід. Потрібно лише ретельно продумати, яка саме музика буде доречною в кожному окремому випадку. Вдалий музичний супровід, виразне читання зумовлять успішне проведення наступного етапу уроку.

• Навчальна пауза.

У методичній літературі зустрічаються й інші назви цього етапу: „емоційна пауза”, „естетична пауза” тощо. Вони виникли невипадково і мають свою історію. Їх пояснення полягає здебільшого у розкритті лексичного значення самих понять.

Під „навчальною паузою” ми розуміємо обмежений час, відведений учителем після прочитання ліричного твору для самостійного його осмислення й оцінки, які дають імпульс до саморозвитку й самовиховання.

Час, який потрібно відвести для „навчальної паузи”, визначається окремо в кожному конкретному випадку. Але слід пам’ятати, що проводити їх доцільно лише тоді, коли учителеві вдалося так прочитати вірш, що його зміст глибоко вплинув на душевний світ учнів.

• Повторне читання – важливий етап вивчення ліричного твору, на відміну від інших, він може застосовуватися двічі – після навчальної паузи та використання елементів аналізу.

Після навчальної паузи на етапі повторного читання найпридатніший прийом читання мовчки, він надає можливість учням побути сам на сам з ліричним твором, пізнати світ високих почуттів. Прийом читання мовчки можна використовувати у поєднанні з прийомом читання під музику, якщо це відповідатиме змісту ліричного твору.

• 3 етап. Підготовка до аналізу та аналіз

• Словникова робота.

Мета – визначення лексичного значення незрозумілих для учнів слів або словосполучень для усвідомлення змісту ліричного твору в цілому.

Під час словникової роботи відбувається поповнення словникового запасу учнів, розвивається їхній смак до вишуканого поетичного слова. Готуючись до проведення словникової роботи, важливо визначити, на яких етапах роботи над віршем доцільніше пояснити незрозумілі слова. Іноді – на етапі підготовки до сприйняття твору. а коли незрозумілих слів багато, у крайньому разі, щоб не порушити цілісність сприйняття та емоційне тло, – під час читання. Частіше – після читання, на етапі словникової роботи, тобто на етапі підготовки до аналізу. Однак у середніх класах про аналіз твору говорити зарано, тому що шлях до нього пролягає через засвоєння його окремих елементів.

• Бесіда за змістом прочитаного, як і словникова робота, спрямована на перевірку розуміння змісту прочитаного твору. вона може проводитися різними шляхами, але запитання мають орієнтувати на зміст кожної послідовно окресленої частини вірша або поставлені лише до тих частин, які визначені вчителем як достатні для розуміння головного змісту твору.

Кількість запитань залежить насамперед від змісту твору. але потрібно враховувати й підготовленість учнів, їхнє вміння сприймати ліричний твір. Готуючи запитання для бесіди не можна забувати про вікові та психологічні особливості дітей середніх класів. Запитання не повинні бути занадто легкими і стандартними. Має бути живе спілкування, а не запитання-відповідь. «Цей прийом сприяє усвідомленню потреби уважного читання, він не просто змушує учнів читати, а виховує в них навички вдумливого читання, готує їх до аналізу твору» ( Б.Степанишин).

Не слід переказувати ліричний твір, тому що його зміст дещо змінюється, втрачаються важливі компоненти структури цілісної поезії. (* Єралаш: Ну туча, ну небо, ну мглою, ну кроет)))))

• Використання елементів аналізу.

Для аналізу художнього твору залучаються окремі теоретичні поняття, введені до шкільних програм з літератури. Вони поступово розподілені у спеціальній рубриці „Теорія літератури”, що розташована у тематичному блоці програми, починаючи з п’ятого класу.

Учитель повинен звертатися до таких літературознавчих понять, які вже опанували учні під час вивчення попередніх тем або до тих, які розглядаються під час вивчення нової теми.

Перш ніж розпочати вивчення нового літературознавчого матеріалу, важливо знайти один із можливих варіантів логічного підходу до нього, а саме: від визначення у виучуваному творі необхідних відомих теоретичних понять до невідомих.

• 4 етап. Підсумкова робота з ліричним твором

• Повторне читання.

Повторне читання після проведення часткового аналізу ліричного твору має декілька переваг.

По-перше, саме на цьому етапі відпрацьовується виразне читання учнями вірша, бо після дослідницької роботи вони глибше осягнули його ідейно-тематичний зміст , відчули його поетику.

По-друге, це можливість ще раз сприйняти художній текст в цілому і визначитись із самостійною критичною аргументованою його оцінкою.

По-третє, проведена на цьому етапі робота повинна так зацікавити учнів, щоб у них з’явилася потреба вивчити вірш напам’ять. Хоча етап повторного читання і має аргументовані важелі, але вчитель зможе використовувати його лише тоді, коли виучуваний ліричний твір невеликий за обсягом й урочна година дасть змогу це зробити. Якщо випаде реалізувати цей етап лише один раз, то доречно зробити це саме після використання елементів аналізу твору, коли учні вже підготовлені до його виразного читання.

• Вивчення напам’ять.

Використовуючи сучасний погляд на методику вивчення напам’ять ліричних творів, визначимо логічну послідовність дій учня спочатку під керівництвом учителя, а потім під час самостійної роботи.

1. Прочитати уважно „мовчки” увесь вірш.

2. Спробувати переказати його загальний зміст.

3. Позначити у тексті паузи, поставити логічний наголос.

4. Визначити кількість строф і рядків.

5. Знайти ключові слова кожної строфи.

6. Прочитати виразно вірш „уголос”, враховуючи всі розділові знаки.

7. Спробувати переказати зміст вірша в логічній послідовності, пригадуючи ключові слова.

8. Використовуючи асоціації, усно провести словесно-образне малювання.

9. Прочитати виразно уголос увесь текст.

10. Спробувати продекламувати його.

Останні дві вправи провести кілька разів до повного запам’ятовування вірша. Для кожного учня кількість вправ визначається індивідуально.

Підсумкові заняття, які проводяться після вивчення ліричних творів, мають свою специфіку. Під час проведення підсумкових занять учитель має можливість перевірити, чи вдалося йому разом з учнями реалізувати навчально-виховну мету, яка була поставлена до програмової теми. Зробити ґрунтовні висновки вчителю дадуть змогу й різноманітні види робіт, які доцільно запропонувати учням на підсумкових заняттях, а саме: прочитати виразно за текстом виучуваний вірш; прочитати виразно напам’ять вірш, який вивчається за програмною темою; прочитати виразно за текстом інші ліричні твори цього автора; провести конкурс виразного читання напам’ять віршів цього поета або літературну гру, вікторину, змагання, ринг тощо.

Вивчення ліричних творів у старших класах має базуватися на досвіді, який набули учні під час засвоєння курсу „Українська література” у середніх класах. Під керівництвом учителя духовно-етичний, емоційно-естетичний, пізнавально-науковий аспекти цього курсу у старших класах сприятимуть перетворенню загальнолюдських цінностей, властивих літературі, в індивідуальний духовний досвід учня. А це можливо завдяки насамперед ліричним творам, в яких „у формі естетизованих переживань осмислюється сутність людського буття, витворюється нова духовна дійсність, розбудована за законами краси”.

Запропоновані програмою ліричні твори, різні за тематикою, провідними мотивами, структурою, належать до різних жанрів, творчих методів, напрямів тощо. Щоб чітко визначити рамки навчального матеріалу, який потрібно дати учням старших класі, учителю насамперед потрібно звернутися до чинної шкільної програми та уважно прочитати анотацію до теми, рубрик „Теорія літератури”, „Для вивчення напам’ять”, а також методичний додаток до теми. Коли буде визначено обсяг навчального матеріалу, важливо обрати шлях вивчення ліричного твору, а саме: окремо на уроці вивчення біографії митця; паралельно з вивченням біографії поета; оглядове вивчення ліричних творів одного поета; оглядове вивчення ліричних творів кількох поетів; вивчення ліричних творів за темами, мотивами, жанрами тощо.

Ефективність уроків, на яких вивчаються ліричні твори, залежить і від таких чинників: обізнаності вчителя з життєвим і творчим шляхом поета; кількості творів поета, які читав учитель, добре знає й готовий читати напам’ять; вміння читати виразно; ставлення вчителя до творчості саме цього поета, до виучуваного вірша; обсягу знань з теорії літератури та володіння методикою вивчення ліричного твору.

Під час аналізу ліричного твору також варто пропонувати учням пам’ятки.

Питання 4. Особливості вивчення драматичних творів.

Як літературний твір драма досить широко представлена у шкільних програмах для учнів середньої та старшої ланки.

Вперше поняття про драму як літературний рід подається під час вивчення у 5 класі драми-казки О Олеся „Микита Кожум’яка”, а більш поглиблено – у 8 кл під час вивчення комедії І. Карпенка-Карого «Сто тисяч»

Учні старшої ланки драматичні твори вивчають у кожному класі.

Головна мета вивчення драматичного твору в школі – засвоєння двоєдності його художньої природи: літературної і театральної, що сприятиме вихованню вдумливого читача та кваліфікованого глядача.

Для ефективної реалізації поставленої мети розглянемо загальні етапи вивчення драматичних творів, як-от:

• підготовка до сприйняття твору;

• читання твору;

• підготовка до аналізу;

• аналіз твору;

• підсумкові заняття;

• творчі роботи.

На етапі підготовки до сприйняття драматичного твору потрібно добирати такі матеріали, які б зацікавили учнів. Слід дбати, щоб вони мали насамперед загальноінформаційний, науковий та методичний характер.

1.До загальноінформаційного матеріалу належать відомості про історію певного театру або написання драматичних творів; окремі відомості з біографій драматургів, пов’язані з програмним твором; вислови відомих критиків, письменників про нього, листи або інші джерела, в яких містяться цікавинки, що стосуються його, тощо.

Наприклад, ознайомлення з творчістю І Карпенка-Карого доречно було б розпочати з розповіді про Театр корифеїв, де в ролі акторів і режисерів виступали усі члени сім’ї І. Тобілевича.

Під час розповіді про театр доречно вдатися до ілюстративного матеріалу. Коментуючи ілюстрації, слід запропонувати учням поповнити свій словниковий запас театральною лексикою, яка допоможе краще висловити свої думки на уроках з вивчення драматичних творів, а в театрі відчути себе освіченим глядачем. Так, коли йтиметься про зал для глядачів, з розумінням використовувати слова: амфітеатр, бельетаж, партер, глядач, ложа бенуар, ярус та ін. Розглядаючи сцену, вміти пояснити слова: авансцена, бутафорія, рампа, декорація, задник, завіса, софіти, куліси, суфлер тощо.

Важливо, що учні знали назви осіб, причетних до театру, а саме: актор, акторка, драматург, капельдинер, режисер, костюмер, художник та ін.

2.До наукового матеріалу належать насамперед літературознавчі відомості, коментарі, пояснення слів тощо.

За роки навчання у школі учні повинні отримати загальні поняття про драму та драматичні жанри, як цього вимагає і програма.

Для загального уявлення про драму і драматичні твори у кабінеті зарубіжної літератури може демонструватися таблиця, до якої вчитель звернеться на уроках з оглядового вивчення драми і під час розгляду окремого драматичного жанру. Наприклад:

КОМЕДІЯ МІРАБЛЬ МОРАЛІТЕ ВОДЕВІЛЬ

ТРАГЕДІЯ СКЕТЧ

ДРАМА ДРАМА ФАРС

МЕЛОДРАМА ТРАГІКОМЕДІЯ

ІНТЕРМЕДІЯ

На етапі підготовки до сприйняття твору пояснюється загальне визначення драми як літературного роду.

Драма (гр. Drama – дія) – один із літературних родів, який змальовує світ у формі дії. Здебільшого призначений для сценічного втілення. Користуючись цим визначенням, вчитель допоможе учням під час читання драматичного твору уявити театральну сцену і дії на ній.

До читання драми, особливо, якщо вона вивчається вперше в шкільній програмі, необхідно разом з учнями уважно ознайомитися з дійовими особами.

Готуючись до читання драматичного твору з учнями у класі, вчитель має заздалегідь визначити, які слова, словосполучення або окремі тези необхідно пояснити учням та підготувати ці пояснення.

3.Коли необхідні загальноінформаційні та наукові матеріали зібрані, перед учителем постає проблема методичного характеру: як ці матеріали ефективно використати під час вивчення драматичного твору. Тож передусім йому потрібно з’ясувати, яку інформацію він доводитиме до учнів, а яку доручить творчій групі учнів. А саме: оформлення дошки; виставки книг про життя і творчу діяльність драматурга, його творів; театральні афіші; грамзаписи або відеозаписи уривків вистав; ведення театральних словників; добір дій п’єси, які учні виразно за ролями прочитають чи зможуть зіграти у класі або на засіданні драматичного гуртка, літературному вечорі...

Другий етап роботи з драматичним твором – читання драматичного твору.

Уміле читання драматичного твору допомагає кваліфікованому читачу легко сприймати індивідуальну художню манеру драматурга, відтворити в уяві можливе її театральне втілення, що забезпечує глибоке сприйняття авторського тексту – першооснови театру.

Кваліфіковане читання драматичного твору на уроках літератури переконає учнів у тому, що головним критерієм оцінки театральної вистави є уважно прочитаний і зрозумілий як за змістом, так і за художньою формою авторський текст. Саме в ньому закладені усі таємниці та сценічні можливості п’єси. І тоді, переглядаючи будь-яку п’єсу, а особливо класичну, учні навчаються сприймати та оцінювати її з позиції того, наскільки колективу театру під керівництвом режисере вдалося втілити на сцені геніальні творіння Котляревського, Карпенка-Карого, Старицького, М. Куліша та ін.

На етапі читання драматичного твору найефективнішим є метод творчого читання. Звернувшись до схеми, визначимо головні прийоми цього методу та види навчальної діяльності учнів.

Метод творчого читання