Тема 2.1. Учитель-словесник. Вимоги до нього, планування

та організація праці

Мета вивчення: дати уявлення про компетентності вчителя-словесника, окреслити специфіку роботи педагога над підвищенням власного професійного рівня; сприяти набуттю вмінь планувати роботу вчителя, розробляти різні види планів, засоби педагогічної діагностики рівня знань, умінь і навичок учнів.

Навчальний час: 1 година

Обладнання: приклади календарно-тематичних планів

План лекції (навчальні питання):

1. Професійні вимоги до вчителя-словесника.

2. Планування навчального матеріалу вчителем-словесником. Види планів.

3. Кабінет літератури в школі.

Література:

1. Наукові основи методики літератури. Навчально-методичний посібник / За редакцією доктора педагогічних наук, професора, члена-кореспондента апн України н.Й.Волошиної. − к.: Ленвіт, 2002. − 344 с.

2. Пасічник є.А. Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах. − к.: Ленвіт, 2000. − 384 с..

3. Пультер с., Лісовський а. Методика викладання української літератури в середній школі. − Житомир: Полісся, 2000. − 163 с.

4. Цимбалюк В.І. Літературно-мовний кабінет у школі. − К.: Рад.шк, 1975. − 104 с.

5. Куцевол О. Творча сутність професійної діяльності вчителя літератури // Дивослово. – 2006. - № 5. – С. 14 – 21

Ключові поняття: кабінет літератури, компетентність, календарний план, поурочний план.

Основний зміст

Питання 1. Професійні вимоги до вчителя-словесника.

Сучасна цивілізація, динамічні зміни в усіх сферах людської діяльності зумовлюють зростаючу потребу суспільства у формуванні творчої особистості з високим рівнем інтелектуального розвитку, творчих можливостей, здатної до створення та засвоєння інновацій у будь-якій галузі. Саме така особистість є найбільшою цінністю в усіх країнах, а для незалежної України, котра впевнено рухається магістральним шляхом розбудови високорозвиненої правової демократичної держави, проблема активізації творчої діяльності її громадянин набуває особливого значення.

Вирішення цього важливого завдання покладено на систему освіти, що потребує принципово нових підходів до професійно-педагогічної діяльності вчителя третього тисячоліття. Державна національна програма „Освіта. Україна ХХ ст.” орієнтує педагогів на необхідність забезпечення суттєвого зростання предметної, методичної та наукової компетентності і спрямовує процес реального оновлення стану сучасної середньої школи через магістральний напрямок – творчості учителя-предметника та його співтворчість з учнями .Цілком очевидно, що саме творчий підхід педагогів до виконання своїх професійних функцій є й умовою, і показником інтенсивного безперервного вдосконалення навчального процесу на противагу застарілому репродуктивному, стереотипному підходу до нього.

Професійна діяльність учителя – це метадіяльність, до структури якої входять як методична (функції суб’єкта як конструктора і проектувальника навчально-виховного процесу), так і педагогічна діяльність (функції його учасника та організатора). Методична діяльність – це вдумлива взаємодія вчителя з компонентами педагогічного процесу, що пов’язана з проектуванням змісту і технології його майбутньої педагогічної діяльності для її вдосконалення й ефективнішого впливу на розвиток особистості учнів. Ця миследіяльність спрямована на створення моделі майбутньої предметно-педагогічної взаємодії вчителя-предметника та учнів. У ній діалектично поєднуються два компоненти – нормативно-регламентований і творчий.

Нормативно-регламентований компонент методичної діяльності вчителя зорієнтований на загальновизнані норми – освітні парадигми, чинні програми, рекомендовані підручники, посібники, стереотипи поведінки, тоді як творчий компонент методичної діяльності передбачає постійний пошук нових способів реалізації навчально-виховних завдань.

На сьогодні домінуючою стала думка, що робота вчителя не може бути абсолютно нормативною й регламентною, адже педагогічний процес складається із низки неповторних ситуацій, що потребують експромтного вирішення, заснованого не лише на знання методичних норм, а й ефективній педагогічній імпровізації, що зумовлює особливу значущість питання методичної творчості.

У викладанні літератури в школі переплітаються різні види людської творчості – художньої ( спілкування з твором мистецтва слова ), наукової (літературознавчий аналіз художнього твору ),комунікативної (спілкування з учнями ),педагогічної (оригінальне, високоефективне вирішення вчителем навчально-виховних завдань), методичної (уміле конструювання оригінальної, неповторної структури уроку).

Ґрунтованих літературознавчих знань та вмінь замало для народження нестандартного уроку – необхідна ще й методична творчість. Трапляється, що вчитель має гарну теоретичну підготовку, широке коло знань з літератури, мистецтва, культури, але не доносить їх до дітей, продукуючи правильні за змістом, але трафаретні, нецікаві за структурою уроки. Учитель літератури мусить пам’ятати, що без спрямованості на щоденну методичну творчість навіть гарний фахівець буде в очах своїх вихованців нудним глашатаєм правильних, але чужих їм істин. Доцільним у такому контексті видається порівняння методичної творчості з „лоцією, що дає чіткий орієнтир руху головним фарватером, – це основа основ, альфа й омега вчительської професії”.

Ще В.Сухомлинський вказував, що робота вчителя – це творчість, а не буденне зштовхування в дітей знань. Відтак покликанням педагога є розвиток творчих можливостей, здібностей дитини, виховання в неї потягу до нового.

Варто також наголосити, що кожному вчителю необхідно розвивати свою, індивідуальну методичну творчість, а не лише спиратися на досвід колег. Напевне, багато кому з педагогів доводилося переконуватися, що навіть найдовершеніші та найоригінальніші методичні розробки новаторів мають бути творчо засвоєні. Переймати можна концепцію, загальний принцип передового досвіду, а не сліпо копіювати його, оскільки таким чином відбувається механічне перенесення чужих думок і знахідок на не підготовлений належним чином ґрунт, без урахування специфіки іншого класу, його інтересів та рівня підготовленості, а також індивідуальних особливостей самого педагога.

Методична творчість учителя літератури – це соціально та особистісно значуща діяльність, метою якої є пошук, конструювання та використання нестандартних способів особистісно спрямованої співдії з учнями, орієнтованої на розвиток творчого потенціалу суб’єктів цієї взаємодії. Методична творчість є необхідною умовою оптимізації навчально-виховного процесу, що розуміється як вибір (конструювання) системи заходів, спрямованих на отримання найкращих результатів праці при мінімумі витрат. Під час підготовки уроку вчитель має обрати такі форми, методи та прийоми навчальної діяльності, які дають змогу досягнути ефективного результату. Цей вибір є творчим актом, він залежить від сформованості прогностичних та конструкторських умінь педагога.

Окрім цих рис, творчому учителю літератури необхідні ще й специфічні якості:

• бути кваліфікованим читачем художнього твору;

• мати певний рівень літературознавчих знань та навичок, розвинені естетичні смаки, уміти аналізувати твір у координатах його історичної, літературної та культурної епохи, віднаходити компаративні зв’язки в контексті світового письменства;

• добирати ефективні форми, методи і прийоми розкриття авторської позиції відповідно до жанрово-стильових особливостей твору;

• уміти захопити своїх вихованців філософськими, соціальними, моральними проблемами, порушеними письменником;

• бути здатним пробудити в їхніх серцях відгук, співчуття, співпереживання героям твору;

• уміти осучаснити зміст твору, написаного в далекому минулому, зробити його особистісно значущим, увиразнити актуальність і цінність для читачів третього тисячоліття тощо.

Як же стати творчим учителем?

С.Сисоєва, беручи за основний критерій співвідношення нормативно-стереотичпного і творчого компонента, виокремлює чотири рівні творчої педагогічної діяльності:

• репродуктивний, коли вчитель працює на основі вироблених до нього методик, рекомендацій, досвіду та обирає ті, що найбільше відповідають конкретним умовам його праці й індивідуально-педагогічним особливостям учнів;

• раціоналізаторський рівень, за якого вчитель на основі аналізу власного досвіду та конкретних умов педагогічної діяльності вносить корективи до своєї роботи, удосконалює, модернізує деякі елементи існуючих рекомендацій, методик, досвіду відповідно до нових завдань, що виникають за конкретних умов;

• конструкторський рівень, коли на основі власного досвіду і самоаналізу своєї діяльності та знань психолого-педагогічних особливостей кожного учня й колективу в цілому педагог, виокремлюючи існуючі методики, рекомендації й передовий досвід, конструює власні, найбільш оптимальні варіанти розв’язання педагогічних проблем;

• новаторський рівень, який характеризується тим, що вчитель підходить до розв’язання педагогічних проблем на принципово нових засадах, які відрізняються новизною, оригінальністю та високою результативністю.

Розвиток методичної творчості вчителів-словесників може здійснюватися такими шляхами:

• Посилення мотиваційної сфери вчителя, набуття особистісної значущості творчості. На думку психологів, мотиви творчості можна звести до трьох основних груп: а) допитливість, суто пізнавальні і дослідницькі мотиви, що відповідають предметному змісту діяльності; б) мотиви особистісної зацікавленості, самоствердження, успіху; в) вищі соціальні піднесення, намагання принести користь суспільству. У діяльності вчителя мають поєднуватися всі ці мотиви з домінуванням мотивів третьої групи.

• Установлення продуктивних взаємовідносин у системах „учитель – учень” та „учень – учень”. Творчий стиль такої взаємодії передбачає взаємоповагу її суб’єктів, формування партнерських відносин на сонові самореалізації та самовираження, свободи спілкування, обговорення, дискусій, відкритості, щирості стосунків учителя та його вихованців, прийняття їх такими, якими вони є. Потребою нашої динамічної цивілізації є вміле застосування навчальної взаємодії „учень – учень”, за якої здійснюється взаємне навчання школярів. Використання інтерактивних групових форм навчальної діяльності (робота в парах, створення та захист колективного проекту) дає змогу активізувати учнів, спрямовуючи їх на передачу знань, умінь і навичок одне одному, закріплення, корекцію та контроль вивченого матеріалу.

• Створення у класі атмосфери, що передбачає схвалення пошукової активності школярів, ініціативи, оригінальності та самостійності у вирішені навчальних завдань; сприяння і стимулювання прагнення дитини до самовираження; розробка і конструювання нових форм навчальної взаємодії.

• Домінування в методичній палітрі вчителя-словесника нестандартних уроків, сконструйованих не за звичним шаблоном, а на основі творчих ситуацій, що спонукають педагога та учнів до співробітництва, співтворчості. Можна порадіти, що останнім часом ламаються застиглі, схоластичні канони. Досить частими в практиці кращих словесників стають різноманітні типи уроків, що безпосередньо відображають специфіку вивчення зарубіжної літератури, серед них уроки компаративного й культурологічного аналізу, уроки-літературознавчі, психологічні, філософські дослідження, семінари, диспути, ігри, уроки, інтегровані з українською літературою, іноземною та рідною мовами, історією, музикою, образотворчим мистецтвом тощо.

• Подолання одноманітності методичної палітри педагога шляхом широкого застосування методів, прийомів, спрямованих на стимулювання творчої активності учнів. Серед них „мозковий штурм”, „синектика”, „акваріум”, різноманітні види дискусій – „круглий стіл”, засідання експертної групи, дебати, форум, дискусія; імітаційно-рольові, змагальні та ігри-драматизації тощо. Використання зазначених методів сприяє створенню атмосфери пошуку і творчості, конструктивного проблемно-діалогічного спілкування вчителя та учнів, відмови викладача від „менторської” функції й перехід на позиції консультанта й помічника, можливості постановки школярами оригінальних запитань і висунення цікавих гіпотез, бажання самостійно вибудувати свій творчий навчальний процес.

• Розвиток учителем своїх творчих здібностей. Загальновідомо, що дати імпульс, підготувати до творчості може лише творча особистість, яка має яскраво виражені креатині риси: розвинену творчу уяву, фантазію та інтуїцію; схильність до педагогічних інновацій, розвиненість продуктивного мислення (пошуково-перетворювальний стиль, критичність, дивергентність, гнучкість, швидкість); здатність до комбінування, свободи асоціацій.

Ефективність становлення творчого вчителя-словесника перебуває в тісній кореляційній залежності від рівня вияву його особистісних характеристик: інтересу до літератури, настанови на творчий професійний пошук і досягнення взаємодії з учнями за конкретних умов педагогічної праці; симпатії та любові до дітей; винахідливості, здатності до імпровізації, прагнення до самореалізації в професійній діяльності. Причому чим чіткіший прояв означених якостей, тим більша вірогідність досягнення вчителем вищого рівня методичною творчістю.

Методична творчість вчителя літератури – це потреба часу й сучасної української школи. „Таємницю творчості слід шукати в любові” – любові до дітей, до художнього слова, до знань, до свого народу.

Питання 2. Планування навчального матеріалу вчителем-словесником. Види планів.

Учителі складають календарні, календарно-тематичні та поурочні плани.

Календарні плани складаються на рік з урахуванням складових чинної програми. Зазвичай вони містять такі рубрики:

№ п/п

Дата

Зміст (тема, тл)

К-ть годин

Примітки

У календарному плані має бути визначена програмою кількість годин на текстуальне вивчення, мають бути розплановані на розсуд вчителя з урахуванням вимог програми уроки виразного читання, позакласного читання, уроки повторення та узагальнення, контрольні роботи та уроки РЗМ. А також розплановано використання резервного часу.

Кількість та зміст контрольних робіт з української літератури визначаються вчителем відповідно до програм з української літератури та календарно-тематичних планів, але не може бути менше 6 на рік. у старшій профільній школі: рівень про­фільний (4 години на тиждень - філологічний напрям (профіль української філології) - не менше 10 на рік; рівень академічний (2 год на тиждень - природни­чо-математичний, технологічний, спортивний, суспільно-гуманітарний, філологічний (профілі - іноземна філологія, історико-філологічний), художньо-естетичний напрями) - не менше 6 на рік.

Основними видами контрольних робіт з української літератури є:

• тест;

• розгорнуті відповіді на запитання;

• комплексна контрольна робота;

• твір:

• у 5-8-х класах - обов'язковим є один контрольний твір на семестр (у першому семестрі п'ятого класу учні творів не пишуть);

• у 9-11-х класах - два контрольні твори на семестр.

Календарно-тематичні плани складаються вчителем для систематизації та упорядкованого накопичення матеріалу. План доробляється з появою нової методичної, теоретичної та іншої літератури, нових творчих знахідок, наочності, ТЗН, поступово перетворюючись на авторську програму вчителя. Методисти пропонують планування матеріалу за такими рубриками:

№	Тема уроку	Літературні хвилинки	Для вивчення напам’ять	Питання теорії літератури
Міжлітературні зв’язки	Міжпредметні зв’язки	Наочність та ТЗН	Література до уроку	Для самостійної роботи учнів	Примітки

До кожного уроку вчитель готує поурочний план. Він має містити формулювання теми ( має різнитись від програми з метою зацікавити учня. Наприклад, «Гайдамаки – злочинці чи месники?», «Тричі мені являлася любов»), мети (триєдиної), визначення типу уроку, методів навчання, наочності та ТЗН. Далі зазначається сам хід заняття. Варто залишати поля для доопрацювання конспекту, щоб уможливити його використання протягом кількох років.

Методисти також радять готувати конспект на так званих комплексних картках. До кожної навчальної ситуації на окремих картках розробляється система дидактичних завдань для учнів, вказується послідовність виконання певних видів роботи. Така форма підготовки поурочних планів дає можливість накопичувати матеріал, вільно компонувати потрібні для уроку матеріали залежно від рівня підготовки класу та поставленої мети і типу уроку, постійно оновлювати урок.

Потребує окремого коментаря питання щодо вико­ристання посібників, що містять календарно-тематич­ний план і конспекти (плани-конспекти) уроків. Учитель-словесник може використовувати книжку для вчителя й не готувати окремий конспект для кожного уроку, якщо:

• посібник має гриф "Схвалено до використання у навчально-виховному процесі";

• від дати надання грифу посібникові минуло не більше п'яти років;

• посібник має місце (відведені окремі рядки) для вписування додаткового матеріалу в зміст кон­спекту уроку (для реалізації творчого підходу словесника).

Зауважимо, що вчитель, який має кваліфікаційну ка­тегорію "спеціаліст", повинен самостійно складати кон­спект (план-конспект) уроку із використанням матеріа­лів методичних посібників з метою вироблення й від­працювання навичок моделювання уроків різного типу.

Питання для самостійної роботи: Види кабінетів з української літератури.