Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Державний вищий навчальний заклад

«Донбаський державний педагогічний університет»

Кафедра української мови та літератури

опорний конспект лекцій

із навчальної дисципліни

Методика навчання української літератури

напрям підготовки 6.020303 Філологія. Мова і література (російська)

та українська мова і література

факультет, відділення філологічний, російсько-українське

Укладачі:

доцент, кандидат філол.. наук Лапушкіна Наталія Павлівна

доцент, кандидат філол.. наук Тендітна Надія Миколаївна

Розділ І. Загальнотеоретичні поняття МВУЛ

Тема 1.1. Методика викладання літератури як наука

Мета вивчення: розширити і поглибити знання майбутніх педагогів у галузі методики викладання української літератури на основі досягнень філологічної та педагогічної науки, новаторського досвіду вчителів, проаналізувати актуальні проблеми методики викладання української літератури на сучасному етапі.

Навчальний час: 2 години

Обладнання: виставка методичної літератури

План лекції (навчальні питання):

1. Об’єкт, предмет та проблематика методики як наукової дисципліни, її складники.

2. Чинники розвитку та джерела методики; методи наукового дослідження.

3. Зв’язки методики викладання літератури з іншими науками.

4. Шляхи розвитку української методики літератури.

Література:

1. Бугайко Т.Ф., Бугайко Ф.Ф. Українська література в середній школі: Курс методики. − К.: Рад школа, 1962. − 391 с.

2. Лапушкіна Н.П. Щербатюк В.С. Методика навчання української та зарубіжної літератур. Методичний посібник та робочий план-програма. – Слов’янськ, 2011. - 68 с.

3. Методика преподавания литературы: Учеб. для студ. пед. вузов / О.Ю.Богданова, С.А.Леонов, В.Ф.Чертов; Под ред.. О.Ю.Богдановой. − М.: Академия, 2002. − С. 3-8.

4. Наукові основи методики літератури. Навчально-методичний посібник / За редакцією доктора педагогічних наук, професора, члена-кореспондента АПН України Н.Й.Волошиної. − К.: Ленвіт, 2002. − 344 с.

5. Пасічник Є.А. Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах. − К.: Ленвіт, 2000. − 384 с..

6. Пультер С., Лісовський А. Методика викладання української літератури в середній школі. − Житомир: Полісся, 2000. − 163 с.

7. Токмань Г.Л. Методика викладання української літератури в старшій школі: екзистенціально-діалогічна концепція. − К.: Міленіум, 2002.

Ключові поняття: педагогічна наука, методи наукового дослідження, дидактика, методика, педагогіка.

Основний зміст

Питання 1. Об’єкт, предмет та проблематика методики як наукової дисципліни, її складники.

Щоб стати хорошим учителем-словесником необхідно мати спеціальну методичну підготовку.

Підготовка вчителів літератури немислима без методики викладання, адже ні літературознавство, ні дидактика, ні психологія, ні педагогіка спеціально не досліджують форм, методів і прийомів вивчення літератури в школі.

МВЛ – педагогічна наука про виховання, літературну освіту і розвиток особистості учня засобами художнього слова, наука про раціональне використання методів і прийомів, що забезпечують найвищу педагогічну результативність..

Предметом МВЛ є зміст, методи, прийоми, види і форми навчальної діяльності, спрямовані на реалізацію освітньо-виховних завдань дисципліни.

МЛ визначається двома факторами: специфікою літератури як виду мистецтва слова та освітньо-виховними завданнями, що реалізуються в процесі вивчення літератури як навчального предмету.

Завдання МВЛ важливі й відповідальні:

• здійснює наукове керівництво викладанням літератури в школі;

• розробляє, науково обґрунтовує і впроваджує в практику основні теоретичні положення вивчення літератури;

• визначає зміст, об’єм, систему літературної освіти учнів шляхом створення програм і підручників

• формулює конкретні освітні та виховні завдання

• досліджує й розробляє ефективні форми, методи і прийоми викладання літератури в школі.

Методика літератури постійно розвивається, збагачується новими ідеями. Це залежить від часу, епохи, змін умов праці (поява комп’ютерів, інтерактивних дошок), змін у розвитку дітей (діти-індіго), загального розвитку педагогіки, дидактики. Серед джерел її розвитку виділяють: історичний досвід школи, передовий досвід вітчизняних і зарубіжних шкіл, теоретичні праці відомих педагогів, педагогічні експерименти.

Методика не може стати збірником методичних рецептів, приписів, обов’язкових у певній ситуації для кожного вчителя. Вона лише озброює вчителя знаннями і розумінням загальних закономірностей розвитку навчального процесу на уроках літератури, а вчитель сам обирає необхідні прийоми, методи і види роботи для кожної конкретної ситуації. Це серйозна і систематична робота вчителя над власним стилем роботи.

К. Ушинський: «Мистецтво виховання має ту особливість, що майже всім воно здається справою знайомою й зрозумілою, а декому навіть справою легкою, - і тим зрозумілішим і легшим здається воно, чим менше людина з ним обізнана теоретично і практично»

Специфіка МВЛ виявляється в основному в трьох аспектах:

• у формах, методах і засобах ВЛ;

• у складанні програм та підручників, куди добираються такі твори, які здатні виконувати і навчальну і виховну і розвивальну функції.

• у прищепленні учням знань, що дають їм можливість естетично, образно пізнати світ. Без цього література своєї функції не виконує.

Питання 2. Чинники розвитку та джерела методики; методи наукового дослідження.

Методика викладання літератури, узагальнюючи педагогічні явища, може користуватися двома типами наукових досліджень — емпіричним і теоретичним.

Емпіричний тип дослідження — це опис окремих фактів, спосте­режень. Емпіричний матеріал має наукову цінність, якщо дослідник уміє відповідно узагальнювати і теоретично осмислювати його. Жодна наука не може ігнорувати опису фактів.

«Факти — це повітря вченого. Без них ви ніколи не зможете злетіти. Без них ваші "теорії" — даремні потуги..." (Павлов)

Емпіричний аналіз є необхідною базою наукового пізнання, на ґрунті якого виникають і певні наукові концепції, що підтверджуються чи спростовуються спеціально організованими експериментами педагогіч­ного характеру. Основною експеримен­тальною базою методики вивчення літератури є школа.

Теоретичний тип дослідження – підведення теоретичної бази. Уміння досліджувати, науково узагальнювати факти потрібне не лише науковцеві, а й учителю, який, шліфуючи свою педагогічну майстерність, повинен вивчати учнів, аналізувати свою роботу, бачити в ній успіхи і невдачі. Методична майстерність формується безпосередньо у праці. "Уміння виховувати, — зазначав А.Макаренко, — це все-таки мистецтво, таке ж мистецтво, як добре грати на скрипці або роялі, добре малювати картини, бути хорошим фрезерувальником або токарем. Не можна навчити людину бути хорошим художником, музикантом, фрезерувальником, якщо дати їй тільки книжку в руки, якщо вона не бачитиме фарб, не візьме інструмент, не стане до верстата. Біда мистецтва виховання в тому, що навчити виховувати можна тільки в практиці, на прикладі."⁴

Серед основних методів наукового дослідження процесу вивчення літе­ратури в школі виділяють такі:

I. Метод цілеспрямованого спостереження. Він дає можливість не лише зафіксувати педагогічні явища, а й побачити їх у розвитку, дії. Цілеспрямоване спостереження повинне мати чітко виражену мету, наприклад: вивчити стан використання в школі технічних засобів навчання, познайомитися з формами роботи, що практикуються учителями задля активізації розумової діяльності учнів і т.д.

Чітко визначивши мету наукового спостереження, не втручаючись у суть педагогічного процесу, дослідник фіксує окремі факти, на основі ана­лізу яких робить свої висновки. Нерідко виникає необхідність провести бага­торічне спостереження над певними педагогічними явищами. Наприклад, щоб виявити наукові закономірності читацьких інтересів дітей, треба протягом багатьох років слідкувати за їх зміною у зв'язку із загальним літературним розвитком одних і тих самих учнів під впливом навчання й виховання. Це так звані лонгітюдні спостереження.

II. Важлива роль належить методу масового усного і писемного опитуван­ня учнів, яке може проводитися у різній формі. Це індивідуальні бесіди, контрольні роботи, відповіді на запитання анкети, тести, письмові твори. На основі масового опитування можна, наприклад, зробити висновки про рівень викла­дання літератури в школі, про сприймання учнями окремих творів, про особливості літературного розвитку в різних класах.

Чим більше учнів із різних шкіл дослідник охопить, тим ґрунтовніші вис­новки і узагальнення він зможе зробити. Факти — доказова річ, але їх можна по-різному трактувати. Хороша письмова робо­та, змістовна відповідь учня на запитання анкети сама по собі ще не є свідченням наслідків хорошої роботи вчителя.

III. Процес наукового дослідження не може обмежуватися пасивним спогляданням і фіксуванням фактів. Він вимагає й активного втручання в роботу школи. На цій основі формується педагогічний експеримент. Його мета — перевірка старих і вироблення нових методичних рекомендацій, а також правильних наукових критеріїв, аналіз педагогічних явищ. Для проведення експерименту в більшості випадків обирається два класи — контрольний і експери­ментальний, причому за своїм розвитком учні обох цих класів повинні бути рівні. На основі гіпотези, тобто наукового передбачення можливих результа­тів, експериментатор розробляє методику, за якою і будується робота з учнями.

Питання 3. Зв’язки методики викладання літератури з іншими науками.

МВУЛ пов’язана з іншими науками, що сприяють осмисленню набутих в інших галузях знань, формуванню необхідних у практичній роботі вчителя умінь. Міжсистемні асоціації забезпечують продуктивність та динамічність мислення.

♦ з науками літературного циклу, в тому числі з МВЗЛ. В українських школах вивчається дві літератури — українська і світова, зарубіжна. Словесники двох літератур розв’язують спільні завдання літературної освіти молоді (мається на увазі планомірний розвиток школярів, виховання в них навичок аналізу літературного твору, формування теоретико-літературних понять і т.д.).

Можна виділити такі взаємозв'язки_літератур:

• типологічні. Вони зумовлюються насамперед тим, що ці літератури роз­ вивалися на спільному соціальному ґрунті. Звідси — спільність тем, ідей, мотивів, образів, шляхів художнього зображення письменниками дійсності;

• контактні взаємозв'язки. Вони засвідчують про безпосередні знайомства письменників, їх спільну працю.

Взаємозв'язки у літературах виявляються також і в галузі літературної критики, перекладів, тощо.

Українська література повинна вивчатися в контексті розвитку світо­вого літературного процесу і насамперед слов'янських літератур.

Література в школі вивчається не лише як мистецтво, але й як об'єкт літературознавчої науки. Тому природно, що методика викладання літера­тури повинна спиратися на ті методологічні засади, які виробило наше літе­ратурознавство. Наукові праці літературознавчого характеру допомагають учителеві усвідомити особливості художньої літератури, закономірності її розвитку. У світлі вимог сучасного літературознавства з урахуванням законо­мірностей педагогічного процесу, особливостей сприймання учнями словесного мистецтва аналізуються і оцінюються художні твори, визначається роль і місце письменника в літературному процесі. Таким чином, літературознавство є науковою базою методики викладання літератури.

♦ з науками лінгвістичного циклу. Методика викладання літератури широко використовує резуль­тати мовознавчих досліджень. Художня література — мистецтво слова. І ви­вчення її в школі вимагає пильної уваги до мови художніх творів. Уміння відчу­вати мову у поетичному контексті сприяє усвідомленню творчої індиві­дуальності письменника, своєрідності його стилю, напряму, допомагає оцінити силу його художнього таланту. Закономірно, що розвиток мовознавства пев­ною мірою позначається на наукових основах вивчення художньої літератури.

Логічно вмотивованим є взаємозв'язок методики викладання літератури з методикою викладання мови і в плані спільних дій учителів, спрямованих на збагачення усного і писемного мовлення учнів.

♦ з педагогікою, яка вчить проводити учительську діяльність з урахуванням специфіки літературної освіти, що науково обґрунтовує мету, завдання національного виховання підростаючого покоління і шляхи його практичної реалізації. Для методики викладання літератури важливе значення має теоре­тичне обґрунтування вітчизняною дидактикою основних принципів і прийо­мів навчання, які забезпечують оптимізацію навчального процесу.

Щоб прилучати учнів ідентифікувати себе з рідним народом, необхідний взаємозв'язок із етнопедагогікою.

Викладання літератури в школі повинне будуватися на засадах народо­знавства й українознавства — фундаментальних наук, об'єктом яких є вив­чення особливостей національного характеру, світогляду народу, його побу­ту, національних традицій, звичаїв, обрядів, вірувань, психології, історико-культурного досвіду тощо.

♦ з психологією. Методика викладання словесності, даючи систему наукових рекомен­дацій, повинна зважати на учня не лише як на об'єкт впливу, а й як на суб'єкті дії. Без психологічної основи методика викладання літератури перестає бути серйозною наукою, неминуче скочуватиметься на рейки суб'єктивізму. Психо­логічне вмотивування необхідне і в процесі розгляду вчинків персонажів, їх поведінки.

♦ з суспільними науками. Література нерозривно пов'язана з історією, соціологією, особливо істо­рією рідного народу. Образи-персонажі — це люди конкретної епохи, певних історичних обставин. Лише в контексті історичної епохи можна зрозуміти діяльність митця як громадянина, учасника літературного процесу, автора художніх творів. В історії народу — і ключ до розуміння певних періодів розвитку літератури.

Українська художня література як мистецтво слова нерозривно пов'язана з такими багатьма галузями духовного життя людини як живопис, графіка, кіно тощо. Цей взаємозв'язок особливо виявляється в ідейно-тематичному плані, у стильовій своєрідності мистецьких творів.

Звичайно, окрім спільних завдань, що розв'язуються зусиллями багатьох методистів, методика викладання української літератури покликана розв'я­зати ряд проблем, зумовлених специфікою роботи в національній школі. Насамперед вони стосуються визначення змісту літературної освіти учнів, специфіки вивчення окремих тем, особливостей сприймання художніх творів, ознайомлення з якими передбачено шкільною програмою. У кожній націо­нальній літературі виявляється свій національний колорит, свої специфічні особливості. Все це зумовлює те, що національна література, як і націо­нальна історія повинні існувати як окремі шкільні предмети. Саме через ці предмети (включаючи і вивчення рідної мови) значною мірою здійснюється процес ідентифікації з рідним народом. А тому ідея інтеграції предметів (ук­раїнська література + світова література = література, історія України + історія інших народів = історія), яку намагаються здійснити в недалекому майбутньому окремі керівники освіти, є неприйнятною, антинаціональною, глибоко помилковою.

Питання для самостійної роботи (питання4): Вибрати ключові праці з методики української літератури минулого століття. Одну проаналізувати.