Конкурс перукарів

—  У людей будь-якої національ­ності завжди цінувалася коса. Коси заплітали по-різному. Російські та українські дівчата плели одну косу, і, бувало, тихенько примовляли: «Рости коса до пояса, не упусти ні волоса». Чим більша коса, тим кра­сивішою була дівчина.

Татарські дівчата мали дві коси, казашки носили чотири кіс­ки: дві спереду, дві ззаду; турк­менки, узбечки — 16. Усі прагну­ли показати свою красу, багат­ство волосся.

Доведіть, що і ви можете при­красити голову косою.

Поки «перукарі» працюють, решта учасників відповідає на за­питання.

—  Ще наші бабусі говорили: «Що у людини на голові, те і в го­лові». Хто з вас наважиться довес­ти цю приказку?

(Якщо голова в порядку, то і думки по порядку. З точки зору су­часної науки це теж може бути правильним. Причісуючи волосся, ми масажуємо голову, тим самим збільшуємо приток крові до голо­ви, в результаті покращуємо ро­зумову діяльність.)

—   Ми продовжуємо розмову про красу волосся. У російській мові, коли хочуть сказати, що чо­ловік зробив грубий, промах, сплохував, говорять, що він «опростоволосился». Хто з вас може відповісти, яке первинне значення має цей вираз?

(Зняти головний убір.)

—  А звідки прийшов до нас звичай знімати шапку, коли вхо­диш в будинок? Що цей звичай означає сьогодні?

(Цей звичай виник за часів ли­царів, які постійно мандрували по країні одягненими в зброю. Входя­чи до житла, лицар знімав шлем, як би кажучи цим жестом госпо­дареві: «Я не побоююся тебе!» Суворі часи середньовіччя минули, а звичай, входячи в помешкання, знімати шапку—залишився. Цим показують господарям, що по­важають дім, до якого увійшли, поважають людей, що живуть у ньому. І це їм приємно.)

За словами A.C. Пушкіна: «Зви­чай — деспот між людей». Так, дійсно, звичай завжди залишав мало місця для дій, продиктова­них особистим вибором. Багато звичаїв пов'язано і з предметом нашого конкурсу, тобто з одягом, зачіскою, косметикою. Наприк­лад, звичай носити бороду сягає глибокої давнини. У слов'янських народів він був поширений ще до ухвалення християнства. Борода завжди сприймалася як ознака мудрості. І староруські закони за­хищали бороду й досить суворо карали за її пошкодження.

— Який цар власноручно обрізував бороди наближених до нього бояр, а володар бороди повинен був платити мито (податок)?

(Петро І, Указ 1699 р. «Про бородогоління».) ,

—  А хто зможе відповісти, для чого це було необхідно робити? З довгими рукавами все зрозуміло, заважали працювати. Але кому перешкоджали бороди?

(У Петровські часи прості люди ставились вельми вороже до іноземців. А тих сильно виділяли гладко поголені особи. І щоб іноземці несильно відрізнялися від знатних бояр, був виданий цей указ.)

Так, почавши з борід і довгополих шуб, Петро І дійшов і до спіднього, тобто нижньої білизни. Ним був виданий указ, присвячений прекрасній статі. Ось послухайте, що в цьому указі мовилося: «Відмічено, що дружини і дівиці на Асамблеях, що є, не знаючи політесу і правил одягу іноземного, яко кікімори одягнені бувають. Одягнувши роби та фіжми з атласу білого на брудне спіднє (нижнє), потіють набагато, чому зело мерзотний запах розповсюджується, приводячи в сум'яття гостей іноземних. Указую, надалі перед Асамблеєю митися в лазні з милом із ретельністю і не лише за чистотою верхньої роби, але і за спіднім також стежити старанно, щоб мерзотним виглядом своїм не ганьбити дружин російських».

Асамблея — збори.

Політес — загально прийнятий порядок.

Роба — довга жіноча сукня для урочистих прийомів.

Фіжми — частка спідниці, піді­брана навколо талії за допомо­гою невеликих каркасів.

Так само сильно шокував і ди­вував іноземців звичай російських красунь непомірно фарбуватися і білитися. Історик В.О. Ключевський пише, що рум'ян потребува­ли не всі: до чого вони, якщо ді­вчина молода й мила, а її шкіра бархатиста, ніжна? Але раз при­йнято — значить, прийнято. Чим вона краща за тих, кому дово­диться маскувати свій вік і пога­ний колір шкіри солідним шаром рум'ян? Російські жінки білилися і рум'янилися настільки невміло, що спотворювали своє обличчя, наносячи дуже багато фарби. Більше того, шию і руки теж роз­фарбовували. Забарвлювали бро­ви і вії, причому в кольори, про­тилежні природним: чорнили світлі і білили чорні. Але навіть ті жінки, які розуміли, що вони себе спотворюють, підкорялися вимо­гам гарного тону.