
- •Тема і. Філософія, її проблематика та функції
- •Література:
- •Знати основні поняття:
- •1. Основні проблеми філософії. Специфіка філософського знання
- •2. Світогляд, його суть і структура
- •3. Історичні типи світогляду: міфологічний, релігійний, філософський
- •4. Соціальні функції філософії
- •Контрольні запитання:
- •Тема II. Філософія Стародавнього світу та Середньовіччя
- •Література:
- •Знати основні поняття:
- •1. Філософія Стародавнього сходу
- •2. Розвиток філософії у Стародавній Греції
- •3. Середньовічна філософія
- •Контрольні запитання:
- •Тема III. Європейська філософія XV - XIX ст.
- •Література:
- •Знати основні поняття:
- •1. Філософія епохи Відродження та Нового часу
- •2. Німецька класична філософія
- •3. Філософія марксизму
- •4. Українська філософія
- •Контрольні запитання:
- •Тема IV. Західна філософія XX ст.
- •Література:
- •1. Криза класичної філософії
- •2. Сучасні філософські течії та школи
- •Контрольні запитання:
- •Тема V. Новітні сфери філософування
- •Література:
- •1. Філософія постмодерну та діалогу
- •2. Екофілософія
- •3. Що чекає філософію
- •Контрольні запитання:
- •Тема VI. Філософське розуміння світу
- •Література:
- •1. Філософське розуміння буття
- •2. Матерія
- •3. Спосіб та форми існування матерії
- •Контрольні запитання:
- •Тема VII. Свідомість
- •Література:
- •1. Виникнення і природа свідомості
- •2. Структура свідомості, її основні рівні
- •Контрольні запитання:
- •Тема VIII. Проблема людини в філософії
- •Література:
- •1. Людина як предмет філософії
- •2. Проблема антропосоціогенезу. Єдність природного, соціального і духовного в людині
- •3. Проблема життя і смерті в духовному досвіді людства
- •Контрольні запитання:
- •Тема iх. Діалектика: принципи і категорії
- •Література:
- •1. Сутність діалектики та її принципи
- •2. Категорії діалектики
- •Контрольні запитання:
- •Тема X. Діалектика: закони та альтернативи
- •1. Закони діалектики
- •2. Альтернативи діалектики
- •Контрольні запитання:
- •Тема XI. Гносеологія
- •Література:
- •1. Природа та структура пізнавальної діяльності
- •2. Поняття практики, її структура
- •3. Методи та форми наукового пізнання
- •Контрольні запитання:
- •Тема XII. Соціальна філософія як осмислення суспільного буття
- •Література:
- •1. Суспільство як самоорганізована система. Основні філософські концепції пояснення суспільного розвитку
- •2. Діяльність як спосіб існування соціального. Особливості прояву соціальних заковів
- •3. Стихійне і випадкове у розвитку суспільства та свобода людини
- •Тема XIII. Природні умови суспільного буття.
- •Література:
- •1. Поняття природи. Погляд на природу в історії філософської думки
- •2. Природа і суспільство
- •3. Сучасні екологічні і демографічні проблеми та шляхи їх вирішення
- •Контрольні запитання:
- •Тема XIV. Суспільне виробництво та суспільний прогрес
- •Література:
- •1. Потреби, інтереси і цілі людей як мотивація виробництва. Структура суспільного виробництва
- •2. Проблема прогресу і періодизації суспільного розвитку
- •Контрольні запитання:
- •Тема XV. Філософський аналіз соціальної структури суспільства
- •Література:
- •1. Поняття соціальної структури суспільства та й основні елементи
- •2.Етносоціальді процеси в системі суспільних відносин
- •3. Функція організації дозвілля і відпочинку. Вільний час
- •Контрольні запитання:
- •Тема XVI. Філософські аспекти політичної сфери суспільного буття
- •Література:
- •1. Політика як вид діяльності. Політика і влада
- •2. Політична система суспільства
- •3. Держава як соціальний університет політичної влади
- •Контрольні запитання:
- •Тема XVII. Духовне життя суспільства
- •Література :
- •1. Поняття "дух", "душа", "духовність", "ментальність"
- •2. Цінності як ядро духовного світу людини
- •3. Суспільна свідомість та й рівні
- •4. Форми та функції суспільної свідомості
- •Контрольні запитання:
- •Тема XVIII. Цінності і їх роль в житті суспільства та людини
- •Література:
- •1. Природа цінностей
- •2. Типологія ціннісних орієнтацій
- •Контрольні запитання:
- •Тема XIX. Культура і цивілізація
- •Література:
- •1. Сутність, зміст і функції культури
- •2. Співвідношення культури і цивілізації
- •3. Соціальне прогнозування
- •40002, М. Суми, вул. Роменська, 87
3. Середньовічна філософія
Середньовіччя - ціла епоха європейського життя (У-ХУІ ст.), коли, з одного боку, в політичному, соціальному та духовному житті багатьох країн панувала релігія, а з іншого — розвивалася хімія, напрацьовувалися сучасні виміри руху — простору - часу, велися суперечки про душу і духовність людини, здійснювалися великі географічні відкриття.
В центр філософії Середніх віків ставився бог. На зміну вільному злету філософської думки прийшли релігійні догмати. Усі філософські роздуми були пов'язані з богослов'ям.
Найвизначнішими були вчення „отців церкви": Тертуліана, Августина, Фоми Аквінського. Тертуліан (160-220) був одним з перших дохристиянських теоретиків. До нього християнство намагалось узгодити біблійні тексти з грецькою філософією. Тертуліан чітко розмежував віру і розум. Абстрактному всеосяжному розумові він протиставляє дію обмеженого людського практичного розсудку. Необмеженість у всьому належить лише богові і тільки йому. Він - одночасно і тіло, і дух.
Більш широким було вчення християнського теолога Августина Блаженного (354 -430). Тлумачачи світ як боже творіння, він розкривав ніким ще не зачеплені філософські проблеми змін у світі і, насамперед, розвитку людської особистості та суспільства в цілому. Прагнення людини повинно бути спрямованим до „граду божого", пише він в одноіменному творі, бо „град земний" є суєтним, породженим людським самолюбством, що суперечить божому визначенню людини - любити бога. Час, як зміна сущого, є вмістилищем душі, — доказує Августин. Душа постійно чекає справедливості. Насилля над людиною є найбільшим злом, тому справедливо його викоренити взагалі.
Одним з найвизначніших філософів Середньовіччя був Фома Аквінський (1225-1274). Його філософсько-теологічне вчення стало офіційною доктриною католицької церкви. Із 28 томів його праць найбільш визначними є "Сума теології" і "Сума проти язичників". В них автор доказує, що більшість створеного богом непідвладне осягненню людським розумом, тому тут усе повинна визначити віра. Причиною всіх змін є бог. Неповторність людини полягає в індивідуальності душі кожної з них, адже душа персонально надається богом. Це було ідеалістичне тлумачення висновків Арістотеля про світобудову та людську душу. Особливо цінує й сьогодні католицька церква п'ять доведень Фоми Аквінського існування бога: все що рухається має першопричину; все повинно бути кимось створене; випадковостей не буває, все закономірне; все повинно вимірюватись чимось найвищим; все у світі цілеспрямоване. Відповідно, на думку теолога, все у світі підвладне лише богові.
Таким чином сформувалась середньовічна схоластика - тип релігійної філософії, що підпорядковувалася теології. В ній догматизм переплітався з деякими раціоналістичними міркуваннями. Схоластика в певній мірі була і в старогрецьких вченнях. Але там, наприклад, у Платона, провідну роль займала філософія. В середні ж віки - навпаки.
Проте схоластика відіграла значну роль в поширенні освіти в Західній Європі. Вона стала в свій час основним напрямком освітянської діяльності тогочасних університетів. В них розвивалася думка про природу, людину, мораль тощо. Показовою в цьому відношенні е суперечність між реалізмом і номіналізмом.
Біля витоків реалізму стояв Іоан Скот Ерігуена (810-877), що в своєму творі „Про розподіл природи", змальовуючи загальний світ, доказував його божественну єдність. Ця „єдність" визначає існування усіх окремих речей і процесів. Хоча вони і існують якийсь час індивідуально, проте неминуче гинуть і повертаються до загального („єдності"). Таким чином, реалізм (дійсність) для Ерігуени полягає в підпорядкуванні окремого загальному, що позбавляє його свободи існування. При тому мислитель в центрі світу ставив людину, пояснюючи, що при її повній залежності від бога (єдності), вона здатна до особистого життя. Це була, по суті, ідея антропоцнтризму (постановки людини в центр усього сущого).
На противагу реалізму, що визнав дійсним лише „універсали" (загальності), представники номіналізму доказували, що „універсали" це лише назви, імена („номена" з латини - ім'я). Реальними, насправді, бувають лише окремі речі. Значить вони, а відповідно і люди, функціонують довільно, відособлено. Це ще не був повний відхід від схоластичних канонів реалізму, проте в подібних судженнях про світ відчуваються його природничі начала.
Полеміка між номіналістами і реалістами велася цілі століття. За цей час сформувалася значна кількість натуралістичних концепцій. В певній мірі тому сприяла творчість Роджера Бекона (1214-1292), що глибоко цікавився природознавством. Ще не виступаючи за повне розмежування теології і філософії, він водночас визнає „суверенність" останньої.
Суттєва значущість вчення Р.Бекона полягає в тому, що він створив цілу програму розвитку наукових знань, доказуючи необхідність і можливість всебічного пізнання світу. Це вело до духовного розкріпачення людини, посилення її впевненості в силі власного розуму.
Вже пізніше Іоган Дунс Скот (1256-1308) відокремив філософію від теології, надаючи їй право на практичні знання, переважно етичні. Людська воля, пояснював він, має автономний характер, тому свобода людини є її найглибшою сутністю.
Епоха Середньовіччя породила велику кількість мислителів, що підготували перехід до філософського матеріалізму епохи Відродження.