1. З книги с. Мельгунова "Червоний терор у Росії?

"Надзвичайні комісії — це органи не суду, а "нещадної розправи ", за термінологією центрального комітету Комуніс­тичної партії. Надзвичайна комісія, "це не слідча комісія, не суд, і не трибунал " — визначає завдання НК сама надзвичайна комісія. "Це орган бойовий, діючий на внутрішньому фрон­ті громадянської війни. Він ворога не судить, а карає. Не голубить, а спопеляє кожного, хто по той бік барикад". "Ми не ведемо війни проти окремих осіб, — писав Лаціс про "червоний терор" 1 листопада 1918 року. — Ми винищуємо буржуазію як клас. Не шукайте на слідстві матеріалу й доказів того, що звинувачений діяв або казав щось проти радянської влади. Перше питання, що ви повинні поставити, якого він походження, виховання, освіти або професії. Ці питання і повинні визначити долю звинуваченого". У цьому сенс і сутність "червоного терору". Лаціс зовсім не був оригінальним, копіюючи слова Робесп'єра у Конвенті з приво­ду преріального закону в масовому терорі: "щоб стратити ворогів вітчизни, достатньо встановити їхню особистість, вимагається не покарання, а знищення їх..."... Кривава ста­тистика по суті ще досі не піддається обчисленню, та й навряд чи коли буде підрахована. Якщо публікується, можли­во, лише одна сота розстріляних, якщо смертна кара відбу­вається у тайниках казематів, якщо загибель людини часом не залишає жодного сліду, немає й історикові в майбутньому можливості відновити справжню картину".

Запитання до документа

1. Які думки і почуття викликає у вас цей уривок?

2. З протоколу засідання Організаційного бюро цк

РКП (більшовиків)

24 Січня 1919 року

"1. Провести масовий терор проти багатих козаків, щоб винищити їх геть усіх; провести масовий терор по відношен­ню до усіх козаків, що брали будь-яку пряму або побічну участь у боротьбі з Радянською владою. До середнього козац­тва необхідно застосовувати всіх тих засобів, що гаран­тують від будь-яких спроб з його боку нових виступів проти Радянської влади.

2. Конфіскувати збіжжя і змусити зсипати усі надлишки на означених пунктах. Це стосується як збіжжя, так і всіх інших сільськогосподарських продуктів".

Запитання до документа

1. Чим ви можете пояснити політику терору більшовиків проти кулацтва?

3. З доповіді д. Волкогонова "Сталінізм: сутність,

генеза, еволюція"

"...Політичний діяч помирає кілька разів. Фізично Сталін давно помер. Політично це марево зберігає ще якийсь, може бути, й ефемерний, шанс. Справа в тому, що чим гірше йтимуть наші справи, тим шанси неосталінізму будуть вищі. Ну, а історично, на жаль, Сталін не помре ніколи. Залишив­ши найбільшу прим'ятину в нашій історії, він залишиться серед найлютіших тиранів людства".

Запитання до документа

1. Що таке неосталінізм, як ви ставитесь до цього явища ?

Повторювально-узагальнюючий урок

Країни Центральної та Південно-Східної Європи пе­ребували у епіцентрі Першої світової війни. Війна руйнів­ним смерчем пронеслася їхніми територіями, завдавши безмежного лиха й страждань народам. До війни лише Болгарія, Сербія та Чорногорія мали державну самостій­ність. Інші країни входили до складу Австро-Угорської і Російської імперій. Тому створення незалежних і суверен­них держав було визначальним в їхній внутрішній та зов­нішній політиці. 28 жовтня 1918 р. було проголошено Чехословацьку республіку, в листопаді 1918 р. — Польську республіку, 1 грудня 1918 р. утворене Королівство сербів, хорватів і словенців (з жовтня 1929 р. — Королівство Югославія). Стали самостійними державами Угорщина і Румунія. Версальська система договорів, що зафіксувала нову розстановку сил в Європі, значно врізувала території Угорщини й Болгарії, що брали участь у війні на боці держав Центрального союзу. Було обмежено їхні збройні сили, вони змушені були сплачувати репарації перемож­цям.

Повоєнна розруха, економічні кризи, голод і безробіт­тя значно посилили соціальну активність у країнах Цент­ральної і Південно-Східної Європи. У деяких з них (в Австрії, Угорщині) відбулися демократичні революції, в інших (Болгарії, Польщі) сталися великі виступи робітни­чого класу і трудящих мас.

Погіршення соціально-економічної обстановки при­звело до активізації ліворадикальних сил. В Угорщині та Словакії в 1919 р. виникли радянські республіки за росій­ським зразком, які головну ставку робили на диктатуру пролетаріату, а точніше, на диктатуру його вождів. Не маючи міцної підтримки, ці республіки диктаторського типу були розгромлені.

У політичному житті цих країн дедалі помітніший вплив почали справляти селянські партії: БХНС в Болгарії, ПМСГ в Угорщині, селянські партії у Польщі, Румунії. Для цих партій було характерне прагнення аграрних реформ, обмеження великого землеволодіння й наділення землею селян. В усіх країнах відбувалися аграрні реформи, але глибина їхніх перетворень і вплив на соціально-економічні процеси були різними. Для молодих суверенних держав був характерний розвиток конституційних процесів і прий­няття нових конституцій, що відбивали нові політичні реалії. 20 лютого 1920 р. конституцію було прийнято в Чехословаччині, в березні 1921 р. — у Польщі, 21 червня 1921 р. прийнято Відовданську конституцію у Королівстві сербів, хорватів і словенців, 1923 р. затверджено конститу­цію Румунії. Майже всі конституції того часу проголошу­вали формальну рівність громадян незалежно від їхнього походження, мови і релігії, надавали демократичні свобо­ди, що, однак, на практиці грубо порушувалось.

Країни цього регіону були різними і за державним ладом. У Чехословаччині і Польщі було республіканське правління. В Болгарії, Румунії, Югославії — монархічне. В Угорщині у 1920-1921 рр. затвердився авторитарний режим адмірала Хорті. Для країн Центральної і Південно-Східної Європи характерні були гострі національні суперечності, що виникали на історичному, територіальному, економіч­ному і релігійному ґрунтах. В Югославії антагонізм був характерний для стосунків між сербами і хорватами. В румунській Трансільванії зростала напруженість між угор­цями і румунами. У Чехословаччині, де чехи становили 7 млн. з 13,5 млн. населення країни, німці — 3 млн., словаки — 2 млн., угорці — 750 тис, українці — 500 тис, в 20-ті роки почали різко зростати сепаратистські настрої серед німців і словаків. У Польщі і Румунії уряди провадили відверто шовіністичну політику щодо національних меншин.

В економічному. відношенні найбільш розвиненою державою в регіоні була Чехословаччина, що завоювала у повоєнний період багато ринків в Центральній Європі, витиснувши німецький і австрійський капітали. В еконо­міці інших країн переважали видобувна й переробна галузі. Більшість підприємств легкої промисловості були дрібними. В експорті переважали сировина й сільськогосподарська продукція. Сільське господарство відігравало вирішальну роль в економічній структурі цього регіону і давало 2/3 національного доходу. Відносної стабілізації економіки у 1924-1929 рр. було досягнуто за рахунок іноземних позик, що призвело до посилення позицій іноземного капіталу — французького, англійського, бельгійського. Найбільш гли­боко економічна криза 1929-1933 рр. вразила Польщу, Болгарію, Румунію й тривала там значно довше, ніж в інших країнах. Криза охопила всі сфери економічного життя, викликала масове безробіття, спричинила банкрут­ства середніх та дрібних підприємств, паралізувала діяльність великих монополій. У трагічному становищі опини­лося сільське населення. Криза до краю загострила со­ціально-економічну обстановку цих країн.

У зовнішньополітичній діяльності країни Центральної і Південно-Східної Європи в 20-ті роки орієнтувалися на Антанту й насамперед на Францію, котра шукала союзни­ків у боротьбі з Німеччиною. В 1920-1921 рр. склався військово-політичний блок Чехословаччини, Румунії і Югославії під егідою Франції, що отримав назву Малої Антанти. Цей союз було створено насамперед для закріп­лення створених Версальською системою кордонів і збере­ження здобутих територій. Нетривким виявився й інший військово-політичний союз — Балканська Антанта, до якої входили Румунія, Греція, Туреччина й Югославія. Створе­ний 1934 р. в Афінах знову ж таки під егідою Франції, цей блок, роздертий суперечностями, припинив своє існуван­ня напередодні Другої світової війни.

Росія багато в чому відрізняється від інших країн Центральної та Східної Європи міжвоєнного періоду. 1917 р. тут відбулися революційні події, що призвели до розпаду Російської імперії. На терені колишньої імперії виникли нові незалежні держави, в тому числі й Україна. Проте більшовицький режим, який прийшов до влади у жовтні 1917 р., розпочав політику експропріації приватної влас­ності як у місті, так і на селі. Ця, а також багато інших причин призвели до початку громадянської війни, в пере­бігу якої сформувався "білий рух" з колишніх офіцерів, чиновників, підприємців, духовенства, козацтва та інших верств населення. Складовою частиною громадянської війни була іноземна інтервенція країн Антанти, які прагну­ли повернути борги царського та Тимчасового урядів, свою власність, експропрійовану більшовиками, та запобігти поширенню світової революції. Громадянська війна супро­воджувалася обопільним терором, що призводило до страждань і смерті мільйонів людей. Громадянська війна закінчилась перемогою більшовицького режиму, який встановив свій контроль майже над всією територією ко­лишньої імперії. Незалежними державами залишились ли­ше Польща, Фінляндія, Латвія, Литва, Естонія.

У 1922 р. почалося створення Радянського Союзу.

Після закінчення громадянської війни радянський уряд змушений був відійти від політики "військового кому­нізму" й запровадити нову економічну політику (неп). Ця політика значною мірою відрізнялася від попередньої. Частково дозволялася приватна власність у промисловості та торгівлі, селянин став розпоряджатися своїм врожаєм (продрозверстка замінювалась продподатком), запровад­жувались концесії для іноземних власників. Усі ці заходи сприяли пожвавленню в економіці, розвитку промисло­вості та сільського господарства, торгівлі та сфери послуг.

НЕП проіснував до кінця 20-х років. Йому на зміну прийшов адміністративно-командний устрій, який відмі­нив ринкові відносини, ввів директивне планування, жор­стку централізацію економіки.

З 1928 р. розпочалася індустріалізація, основною ме­тою якої була побудова важкої промисловості. Якщо інші країни здійснювали індустріалізацію починаючи з легкої та харчової промисловості, то СРСР провадив її за рахунок власного народу, розвиваючи насамперед важкі та оборон­ні галузі економіки, оскільки Сталін вважав, що країна перебуває у ворожому оточенні й будь-коли може розпоча­тися війна.

З 1929 р. почала здійснюватись і колективізація сіль­ського господарства, яка призвела до руйнації найбільш продуктивних господарств, до фізичного винищення вмі­лих та хазяйновитих селян, а зрештою до страшного голоду в Україні, на Кубані та в інших багатих сільськогосподар­ських регіонах.

Кінець 20-х — початок 30-х рр. стали переламними в утвердженні сталінського режиму. Йому були притаманні основні ознаки тоталітаризму.

1. Культ особи "вождя", якого наділяли даром провид­ця, що знає правильні відповіді на усі запитання й ніколи не помиляється.

2. Панування партійно-державної еліти, наділеної не­ досяжними для інших благами й правами, яка становила своєрідну касту з писаними і неписаними законами, пану­ванням кругової поруки й чітким поділом на "ранги".

3. Людину позбавляли права вибору; цензурі піддава­лася інформація, контролювалися навіть помисли людей, що врешті-решт спотворювало саму їхню свідомість.

4. Тоталітарна держава самочинно вторгалася у при­ватне життя особи.

5. У тоталітарному суспільстві зникає сама відмінність між злочином і безвинністю. Запровадження принципу загальної карності й переслідувань призвело до скасування тих моральних цінностей, які, власне, відрізняють Людину від інших живих істот.

6. Вищою цінністю оголошувалося служіння ідеї, укорі­нення якої у свідомості людей покладалося на пропаганду.

7. Репресії і переслідування слугували запорукою ста­більності режиму.

8. Природним станом тоталітарних режимів були агре­сивність і війна (внутрішня і зовнішня), жертвами яких ставали цілі народи.

Запитання і завдання

1. Складіть порівняльну таблицю розвитку в 20-30-ті рр. східноєвропейських країн за схемою:

2. Порівняйте вирішення національного питання в цих країнах.

3. Складіть хронологічний ланцюжок розвитку революцій­них подій у Росії в 1917 р.

4. Які країни Центральної та Східної Європи в міжвоєнний період можна вважати тоталітарними і чому?

5. Як ви вважаєте, СРСР був унітарною чи федеративною державою? Відповідь обґрунтуйте.

6. Чим відрізнялася індустріалізація в СРСР від аналогічних процесів у розвинених державах Заходу?

7. З якими подіями, країнами пов'язані ці імена ?

• Г. Димитров • М. Стоядінович

• Король II • Ф. Дзержинський

• Бела Кун • О. Керенський

• Г. Колчак • /. Антонеску

• /. Дашинський • Є. Бенеш

• К. Генлейн • О. Стамболійський

8. Які події відбулися у зазначені дати?

• 3 березня 1917 р. • 1 грудня 1918 р.

• 27 вересня 1918 р. • ЗО грудня 1922 р.

• 7 листопада 1918 р. • 12 травня 1926 р.

• 14 листопада 1918р. * 6 січня 1929 р.

• 16 листопада 1918 р.

9. Поясніть історичні терміни: військовий комунізм; ре­жим "санації"; "судетська проблема"; "білий рух";НЕП; "віденський арбітраж"; Мала Антанта.

10. Які проблеми сьогодення у країнах Східної Європи беруть початок в 20-30-х рр. ?