9. Національно-визвольний рух і утворення незалежних держав

Національно-визвольний рух значно активізувався в Росії при переході влади до Тимчасового уряду. 4 березня 1917 р. на Україні було утворено Центральну Раду — всеукраїнську суспільну організацію, створену з ініціативи "Товариства українських поступовців" і за участю "Укра­їнського техніко-агрономічного товариства", "Українсько­го наукового товариства" та ін. Головою ЦР було обрано видатного вченого й суспільного діяча М. Грушевського Центральна Рада стає провідною політичною силою Укра­їни. У перебігу жовтневих подій 1917 р. Центральна Рада рішуче відокремилася від Петроградського повстання більшовиків. В умовах найгострішої політичної боротьби 7 лис­топада 1917 р. було прийнято III Універсал Центральної Ради. У ньому урочисто проголошувалося утворення Укра­їнської Народної Республіки як держави, побудованої на демократичних засадах. Новій державі було уготовлено складну долю, драматичні іспити, але сам факт її ство­рення означив першу перемогу українського народу на шляху до незалежності та суверенітету.

Революція в Фінляндії відбувалася, звичайно, під без­посереднім впливом подій в Петрограді, оскільки Фінлян­дія з початку XIX ст. перебувала в складі Росії, а на початку революції мала широку внутрішню автономію. Після Лют­невої революції там було створено коаліційний уряд П'єра Евінда Свінхувуда. Саме цей уряд добився вже після Жовтневого перевороту незалежності Фінляндії, що була визна­на Росією.

Визвольна війна закавказьких народів увінчалася про­голошенням Закавказьким сеймом незалежної Федерації Закавказької Республіки, що включала всі території Закав­каззя, які належали до складу імперії, крім районів, що відійшли до Туреччини за Брест-Литовським договором, а також міста Баку. Після ліквідації Федерації в червні 1918 р. було утворено демократичні республіки у Вірменії, Азер­байджані та Грузії, що мали розвиватися згідно з волею їхніх народів, на засадах демократії й суверенітету. Однак напр. 1920 — на поч. 1921 рр. радянські війська під приводом подання допомоги в національних конфліктах вдерлися до меж закавказьких республік і насильницьки, за допомогою створених тут ревкомів встановили радянську владу. З демократичним рухом у Закавказзі було покінчено.

Більш щасливо склалася доля польського народу. В листопаді 1918 р. було урочисто проголошено створення Польської республіки.

У грудні 1918 р. радянську владу було встановлено у Прибалтиці, однак вона не дістала тут соціальної опори й політичної підтримки, то й проіснувала недовго. Незаба­ром було створено незалежні та суверенні держави Есто­нія, Латвія, Литва, що існували до 1940 р., коли їх було насильницьки включено до складу СРСР.

Утворення після жовтневих подій 1917 р. ряду незалеж­них держав відповідало надіям і прагненням народів, що їх населяли. Однак доля їхня склалася драматично. Більшість у різний час припинила існування й була підпорядкована більшовицькому центру.

10. Громадянська війна в Росії: причини, найголовніші події, наслідки

Громадянська війна — це велика трагедія народу, яка полягає в самій постановці силами, що ведуть боротьбу, безкомпромісного питання: життя або смерть? Йшлося не про те, хто з протиборствуючих сил буде переможцем, а хто переможеним, а про саме їхнє фізичне існування. Звідси й особливі гострота і жорстокість боротьби. Трагічними на­слідками цієї війни були розкол суспільства на "своїх" та "чужих", знецінювання людського життя, розвал економі­ки. Незалежно від того, хто переміг, головною жертвою громадянської війни був народ.

Глибинні причини громадянської війни треба шукати в найгострішому політичному протиборстві різних партій, груп, соціальних верств, у глибоких соціально-економіч­них і суспільно-політичних конфліктах і проблемах, що вразили Росію напр. XIX — на поч. XX ст. Серед інших причин можна назвати такі:

1. Помилкова економічна політика більшовицького керівництва, коли навесні 1918 р. останні зробили вибір на користь ужорсточення економічної політики, ввели продо­вольчу диктатуру, продзагони й перейшли до політики "військового комунізму".

2. Політичний екстремізм більшовиків, які розігнали в січні 1918 р. Установчі збори й уклали в березні 1918 р. сепаратний мир з Німеччиною.

3. Насильницьке переселення бідноти з центру Росії на козацькі землі, ігнорування козацьких традицій і зви­чаїв, що спричинило незадоволення російського козац­тва, котре із зброєю в руках виступило проти радянської влади.

4. Прагнення буржуазії і поміщиків повернути втрачені багатства і політичний вплив.

5. Російські традиції "пугачовщини" й "разінщини", низький рівень політичної культури, відсутність демокра­тичних традицій, що проявилися в прагненні вирішувати проблеми не шляхом пошуку компромісів, а шляхом фі­зичного знищення свого класового ворога.

Причинами іноземної інтервенції з боку держав Ан­танти були насамперед прагнення повернути борги цар­ського й Тимчасового урядів, продовжити участь Росії у Першій світовій війні, не допустити світової революції.

У літературі найчастіше зустрічається така періодизація громадянської війни й військової інтервенції Антанти.

1. Літо 1918 р. — жовтень 1918 р. — початок громадян­ської війни. Розгортання військової інтервенції Антанти.

2. Листопад 1918 р. — квітень 1919 р. — посилення інтервенції Антанти.

3. 1919 р. — вирішальні перемоги над силами внутріш­ніх супротивників радянської влади та іноземних інтервен­тів (розгром Колчака і Денікіна).

4. 1920 р. — радянсько-польська війна і розгром біло­ гвардійських військ Врангеля.

Трагедія громадянської війни полягала саме у тому, що співвітчизники з люттю знищували один одного, вважаю­чи, що кожна сторона б'ється за праве діло. Різні політичні партії Росії, з'єднавшись, відносно легко змели царське самодержавство. Проте подальші цілі у всіх були різними, й лише деякі з них, насамперед більшовики, й надалі вели боротьбу за встановлення диктатури пролетаріату. Скинуті сили, а також учорашні союзники більшовиків, з'єднав­шись, виступили проти радянської влади. Разом з тим, у широкомасштабній міжусобній війні велике завзяття ви­явили й радикально-непримиренні більшовики. Замість бажання сторін йти назустріч один одному спостерігалися протистояння, недовіра, ворожість, жорстокість. Впродовж чотирьох років були розгромлені війська Колчака, Денікі­на, Юденіча, Врангеля, збройні сили країн Антанти. Вели­кою мірою підсумки громадянської війни були зумовлені прагненням білогвардійців та інтервентів відновити мо­нархічний режим в країні, повернути землю поміщикам, а фабрики і заводи колишнім господарям. Соціальна база більшовицького режиму була набагато ширша. Проте в громадянській війні, врешті-решт, не було переможця. Збитки, завдані війною, становили 50 млрд. карбованців. Промислове виробництво в 1920 р. впало до 14% відносно і рівня 1913 р., сільськогосподарське виробництво скороти­лося майже удвічі. Величезними були людські втрати. За різними даними, від голоду, хвороб, "білого" й "червоного" терору загинуло від 12 до 15 млн. чол. Причому власне на військові втрати припадало лише біля 800 тис. 1922 р. населення Радянської Росії зменшилося на 13 млн. чол. порівняно з 1913 р. Більше 2 млн. колишніх громадян Росії опинилося в еміграції, причому це були не лише активні учасники білогвардійського руху, а й робітники і селяни, що мобілізувалися до білих армій, а потім були вивезені за кордон. Туди ж пролягав шлях значної частини інтелі­генції.

Громадянська війна змінила звичний спосіб життя і долі мільйонів людей, поділила країну на два ворожих табори, знецінила людське життя, зміцнила в суспільній свідомості риси жорстокості та непримиренності. Грома­дянська війна в Росії була страшною трагедією для всього народу.