7. Встановлення влади більшовиків

У своїй партійній програмі більшовики передбачали після приходу до влади перетворити Російську імперію на державу диктатури пролетаріату. І тому з перших днів приходу до влади вони розпочали одночасно процес зламу старого державного апарату та створення нового.

Відразу ж після Жовтневого перевороту у Петрограді було ліквідовано Сенат, Синод, Державну Раду. Місцеві органи самоврядування (міські думи, земські управи) було підпорядковано Радам. А до літа 1918 р. вони припинили свою діяльність, їхні функції були передані Радам.

Вищим законодавчим органом влади став Всеросій­ський з'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів, а між з'їздами — Всеросійський Центральний Виконавчий Комі­тет (ВЦВК). Він призначав Раднарком та окремих коміса­рів, мав право скасувати та змінити декрети, видані Раднаркомом. Головним органом виконавчої влади був Раднарком (Рада народних депутатів).

Народними комісарами запропонував називати радян­ських міністрів Л. Троцький вбачаючи в цьому щось революційно піднесене. До складу РНК входили народні комісаріати (наркомати), що замінили ліквідовані мініс­терства. З початку своєї діяльності радянський уряд був коаліційним, але з березня 1918 р. став однопартійним і складався лише з більшовиків.

Одночасно із створенням системи органів влади біль­шовики розпочали будівництво апарату захисту радян­ського режиму. Поряд з існуючими військово-революцій­ними комітетами та Червоною гвардією було створено робітничо-селянську міліцію, Всеросійську надзвичайну комісію (ВНК), народні суди та революційні трибунали.

Створення Червоної Армії було проголошено декретом від 15 січня 1918 р. Перші формування Червоної Армії комплектувались із соддатів-добровольців та виборних ко­мандирів, але в умовах наростання боротьби за владу більшовики повернулися до попередньої практики ком­плектування армії — 9 червня 1918 р. оголошено про обов'язкову повинність.

У листопаді 1918 р. було створено Раду робітничо-селянської оборони на чолі з В. Леніним, яка забезпечува­ла координацію дій фронту та тилу.

Згодом, за пропозицією Троцького, незважаючи на протести "лівих комуністів" на чолі з М. Бухаріним, до служби у Червоній Армії було залучено 50 тис. офіцерів царської армії, в основному це були офіцери-фронтовики.

Для контролю дій воєнспеців та виконання наказів командування у військових підрозділах створено інсти­тут політичних комісарів, призначених більшовицькою партією. Згодом саме кадровий склад Червоної Армії став основою для управлінських структур радянської влади.

8. Розпуск Установчих зборів

До жовтневого перевороту більшовики постійно кри­тикували Тимчасовий уряд за затримки у скликанні Уста­новчих зборів. У листопаді 1917 р. відбулися вибори до Установчих зборів. Із 715 місць 412 отримали представни­ки есерів, 17 — меншовики, 16 — кадети, 87 — представ­ники інших політичних партій, 183 — більшовики. У цій ситуації ліві есери та більшовики прийняли рішення про розпуск Установчих зборів.

28 листопада 1917 р. Раднарком звинуватив кадетів у підготовці державного перевороту, призначеного на день відкриття Установчих зборів, та заарештував основних лі­дерів кадетської партії. На день відкриття Установчих збо­рів більшовики підготували "Декларацію прав трудящого та експлуатованого народу", яку на засіданні Установчих зборів виголосив Голова ВЦВК Я. Свердлов. У цьому документі ставилася вимога визнати перші декрети Раднаркому, а також те, що основним завданням Зборів є вжиття заходів для перебудови суспільства на соціалістичний лад. Делега­ти проголосували проти Декларації. Тоді більшовицька фракція, за пропозицією Леніна, заявила про те, що біль­шість Установчих зборів є представниками контрреволюції. Після цього разом з лівими есерами більшовики покинули зал засідань.

Наступного дня, 6 січня 1918 р., червоноармійці не допустили делегатів до залу засідань Установчих зборів, які декретом ВЦВК від 6 січня 1918 р. були розпущені. Гро­мадськість країни в цілому лишилась байдужою до долі свого парламенту. Таким чином, парламентська демокра­тія в Росії тривала декілька годин.