2. Анексія Бессарабії й Буковини

У січні 1918 р. Румунія розпочала інтервенцію в Бесса­рабії, де перед тим було встановлено радянську владу. Селянський з'їзд, що зібрався в умовах румунської окупа­ції в Кишиневі, одностайно висловився за радянську вла­ду. Румунський уряд уклав угоду з радянським урядом (березень 1918 р.), за умовами якої румунська влада була зобов'язана залишити протягом двох місяців територію Бессарабії й не вживати жодних дій проти Радянської Росії. Однак у квітні 1918 р., скориставшись з окупації України австро-німецькими військами після підписання Брестського миру_; Румунія відмовилася від виконання щойно підписаної угоди й анексувала Бессарабію. Румун­ська окупаційна влада інсценувала "волевиявлення" насе­лення про приєднання до Румунії за умови надання тери­торіальної автономії. В листопаді 1918 р. до складу Румунії було введено й Буковину, що належала перед тим до австрійської частини монархії Габсбургів. Національні збори румун, що переважали в Південній Буковині, висловилися за приєднання д₀ Румунії. Навпаки, населення Північної Буковини, що головним чином складалося з українців, за рішенням народного віча у Чернівцях від 26 листопада 1918 р. висловилося за возз'єднання з Україною. Румунські війська, заручившись підтримкою Антанти, окупували Північну Буковину, ігноруючи волевиявлення її насе­лення.

3. Конституція 1923 року

Політичні реформи 20-х років, спрямовані на закріп­лення пануванню правлячих класів в країні, були спробою стабілізації суспільства _в умовах певного пожвавлення еко­номіки. Найбільш важливою з них було створення нової конституції (березень 1923 р.). Подібно до багатьох кон­ституцій інших країн, румунська декларувала демократич­ні права для всі_х жителів Румунії незалежно від їхнього етнічного походження, мови або віросповідання, проголо­шувала національну й соціальну рівність, формально га­рантувала свободу праці та основні громадянські свободи. Законодавча влада згідно з Конституцією 1923 р. формаль­но належала двопалатному парламенту (палата депутатів і сенат). Однак в_лада парламенту була обмежена правом короля санкціонувати закони й накладати на них дворазо­ве вето. Виконала влада повністю належала королю, що мав право призначати та усувати міністрів, розпускати невгодний йому парламент, а також повністю або частково переглядати текст самої конституції. Король Румунії, та­ким чином, мав значну владу в країні.

Втім, зміни сталися й при королівському дворі. Напри­кінці 1925 р. націонал-лібералам вдалося домогтися по­збавлення принца Кароля прав на престол, використавши негаразди у його родинних справах. 1927 р., після смерті престарілого короля Фердинанда, главою держави було проголошено 6-ьічного сина Кароля Міхая, а регентську раду очолив брат прем'єр-міністра В. Братіану. Румунія продовжувала залишатися монархією.

4. Внутрішньополітичне становище в Румунії

Економічна криза вразила Румунію вже 1928 р., коли різко скоротився обсяг промислового виробництва майже всіх галузей. Найбільшої глибини криза досягла в 1931-1932 рр. Тільки добування нафти з 1928 по 1933 рр. зросло з 4,8 до 7,3 млн. тонн. Багато банків і підприємств збанкру­тували, тоді як великі монополії, пов'язані з іноземним капіталом, зміцнили свої позиції. За роки кризи значно погіршилася внутрішньополітична обстановка, ознакою якої була часта зміна урядів: з 1929 по 1933 рр. змінилося 10 кабінетів, майже всі вони очолювалися націонал-цараністами. 1930 р. до країни повернувся принц Кароль, що коронувався на престол як король Кароль II. Новий мо­нарх не приховував свого прагнення до встановлення ре­жиму особистої диктатури. У 1934-4936 рр. ліві сили Румунії, усвідомлюючи фашистську небезпеку, прагнули консолі­дувати свої сили, але їхні зусилля внаслідок різноманітних політичних ідеалів були розрізненими.

Уряд великого промисловця й фінансиста Т. Татареску, одного із лідерів Націонал-ліберальної партії, що прийшов до влади 1934 р., взяв курс на зближення з нацистською Німеччиною. "Залізна гвардія", що отримала після приходу до влади Гітлера матеріальну й моральну допомогу з Ні­меччини, ставала дедалі впливовішою фашистською пар­тією в Румунії. Лише 1934 р. її ватажок Кодряну отримав через германську місію в Бухаресті понад 40 млн. лей. Були в країні також і політики, промисловці, що дотримувалися орієнтації на Захід, насамперед на Францію.

В умовах кризи конституційно-парламентського ладу король Кароль II у лютому 1938 р. встановив свою дикта­туру. Законодавчо це було оформлено прийняттям нової конституції, що фактично надала королю всю повноту влади й перетворила парламент на дорадчий орган. За свою діяльність глави держави король не повинен був нести жодної відповідальності, сам призначав і усував міністрів. Конституція 1938 р. проголошувала принцип "єдності ру­мунської нації", надаючи румунам привілей (на противагу національним меншинам) обіймати державні посади й вільно "розпоряджатися всіма видами приватної власнос­ті". Політичні партії і профспілки було заборонено. Багато хто з лідерів колишніх партій вступив у створений напри­кінці 1938 р. "Фронт національного відродження", прого­лошений "національною організацією всіх румун, що ба­жають боротися за високі ідеали країни". Таким чином, опозицію було фактично ліквідовано. Королівська дикта­тура розправилася й з украй правою опозицією: "залізно-гвардійців", що розраховували за допомогою нацистської Німеччини усунути короля й встановити власну диктатуру, було звинувачено в змові, а їхніх ватажків у листопаді 1938 р. заарештовано та "вбито за спробу втекти".

На міжнародній арені королівський уряд намагався знайти спільну мову як з демократичними, так і з тоталі­тарними державами Заходу. Поступово відбувалося збли­ження з Німеччиною, в якої Румунія намагалася дістати підтримку протидії зазіханням Угорщини на Трансільва­нію. Проте Гітлер вирішив підтримати в цьому питанні адмірала Хорті. У Відні 30 серпня 1940 р. відбувся так званий "віденський арбітраж". Німеччина та Італія вирішили питання щодо Трансільванії на користь Угорщини. Руму­нія повинна була віддати останній північну частину Тран­сільванії площею 43 тис. кв. км з населенням 2,6 млн. чол., з яких більше половини становили румуни. Крім того, місяць тому, у липні 1940 р., Румунія змушена була пере­дати СРСР Бессарабію та Північну Буковину. Не маючи підтримки з боку Німеччини, румунські війська звільнили ці території.