2. Визначення кордонів. Включення Закарпаття до складу Чехословаччини

Остаточно кордони Чехословаччини було визначено у 1919-1920 рр. Версальським, Сен-Жерменським, Тріанонським мирними договорами. До складу чехословацької держави увійшли Чехія, Моравія, частина Сілезії, Словакія та Закарпатська Україна. Територія Чехословаччини ста­новила 140 тис. кв. км, населення — біля 13,6 млн. чол. Серед них: чехів — біля 7 млн., німців — 3 млн., словаків — 2 млн., угорців — 750 тис, українців — 500 тис, поляків — 100 тис. До складу Чехословаччини в січні 1919 р. всупереч рішенням Народного з'їзду Закарпаття про возз'єднання з Радянською Україною ввійшла Закарпатська Україна. Че­хословацький уряд не виконав своїх зобов'язань щодо забезпечення автономії Закарпатської України, хоча доко­рінне населення тут не відчувало такої сильної національ­ної дискримінації, як в Румунії та Польщі. З усіх створених держав Східної Європи Чехословаччина була найдемократичнішою, але це не означало, що стосунки між централь­ним урядом і населенням Закарпаття були безконфліктними. Питання про автономію завжди призводило до зростання напруги між Прагою та її східними провінціями.

3. Конституція 1920 р.

20 лютого 1920 р. Національні збори прийняли Кон­ституцію Чехословацької республіки, що декларувала ос­новні демократичні свободи. Президент, якого обирали Національні збори терміном на 7 років, наділявся велики­ми повноваженнями, разом з урядом він здійснював вико­навчу владу. Законодавча влада належала законодавчим Національним зборам. Прийняттям Конституції заверши­лося створення Чехословацької республіки.

Формально всі нації користувались однаковими права­ми, але включення до Конституції положення про "єдину чехословацьку націю" означало, що не бралась до уваги національна самобутність словаків. Суперечності в різнома­нітних сферах життя між чехами і словаками, то явні, то приховані, мали місце протягом всього існування Чехосло­вацької республіки й були вирішені на початку 90-х рр. XX ст. створенням двох самостійних держав — Чехії та Словакії.

На міжнародній арені Чехословаччина орієнтувалася на Францію, а в 1920-1921 рр. разом з Румунією та Югославією створила Малу Антанту, що виявилася важливою ланкою системи військово-політичних союзів під егідою Франції.

4. Внутрішня політика т. Масаріка та е. Бенеша

Чехословаччина, успадкувавши 4/5 промислового по­тенціалу імперії Габсбургів, стала однією з найбільш роз­винених в економічному відношенні країн Центральної та Південно-Східної Європи. Важливе значення для неї мало завоювання зовнішніх ринків, боротьба з конкуренцією промислово розвинених держав. На кінець 1923 р. еконо­міка країни вийшла з повоєнної економічної кризи. Чесь­кому монополістичному капіталу вдалося завоювати багато ринків, особливо в Центральній Європі, де раніше провід­ні позиції займали німецький та австрійський капітали. Чеські монополії підпорядкували собі економіку Словаки та Закарпатської України, перетворивши їх на аграрно-сировинні додатки економічно розвинених чеських зе­мель. В багатьох чехословацьких концернах сильні позиції належали англійському, французькому, бельгійському ка­піталам.

Промислове виробництво Чехословаччини неухильно збільшувалося і у 1927-1929 рр. перевищило довоєнний рівень на 20%. Чехословаччина за вивозом взуття, бавовня­них тканин посіла друге місце серед європейських країн, а за вивезенням цукру — перше місце. У вирішенні політичних питань велику роль відігравала "група Града", що дістала свою назву від резиденції президента в Празі. Президент Чехословаччини Т. Масарік був найдосвідченішим політи­ком, мав великий авторитет в країні. У нього були міцні зв'язки з банками, монополіями як у себе в країні, так і за кордоном. З Масаріком тісно співпрацював один з ідеологів національно-соціалістичної партії, що обіймав в усіх урядах пост міністра закордонних справ, — Е. Бенеш. "Град" впливав на вирішення найважливіших питань внутрішньої та зовнішньої політики через "П'ятірку" — лідерів чеських партій, включаючи соціал-демократію, хоча між ними ви­никали розбіжності та конфлікти в зв'язку з прагненням "П'ятірки" до незалежності від "Града".

У Чехословаччині в 20-ті та на початку 30-х років на відміну від держав Центральної та Південно-Східної Єв­ропи істотних змін демократичного устрою вбік диктатор­ського правління не сталося. Хоча тенденції до таких змін існували, демократичні інститути влади та традиції чехо­словацької держави не дозволили прийти до влади пред­ставникам авторитарного напрямку.

Світова економічна криза вразила всі галузі економіки, за винятком військової промисловості. Заводи "Шкода" продовжували постачати зброєю союзників Чехословаччини по Малій Антанті та інші країни Європи. З особливою силою криза вразила національні області — Словакію, Закарпатську Україну, де зазнали банкрутства сотні дрібних підприємств. Кількість безробітних 1933 р. досягла 700 тис. Промислова криза перепліталася з аграрною, десятки тисяч селянських господарств, що розорилися, було спродано за борги.

Крім соціально-економічних проблем, за всі роки існу­вання республіки найгострішою залишалася національна проблема. Незважаючи на низку наданих конституцією прав, національні меншини не почували себе рівноправни­ми з панівною чеською нацією. Основою цього не рівноправ'я було те, що провідні позиції в економіці займала чеська буржуазія.

В Словакії політика "чехословаччизму", відмова прав­лячих кіл республіки визнати словаків як самостійну на­цію, а також централізаторська політика Праги викликали незадоволення населення. Католицька церква, що мала великий вплив на словацьке селянство, хворобливо реагу­вала на політику підтримки євангелістської церкви, яку провадив уряд.