2. Криза італійського парламентаризму й інститутів мо­нархії

Проте підприємницькі кола Італії, численні землевлас­ники, у тому числі й селяни, були вкрай стурбовані розвит­ком лівого руху, що вважав за необхідне перегляд закону про власність. Уряди Італії не змогли знайти ефективні засоби для захисту інтересів приватних власників, тому останні свої погляди та надії звертали на фашистський рух, що починав зароджуватися.

Перші виступи фашистів відбулися 1919 р. їхня орга­нізація мала назву "Союз боротьби". Основою її ідеології став запеклий націоналізм в поєднанні з соціальною дема­гогією. Спочатку організація налічувала кілька десятків чоловік, але поступово збільшила свої ряди, головним чином за рахунок колишніх фронтовиків.

Фашисти знали почуття і настрої фронтовиків. Багато з них вважали силу універсальним засобом вирішення протиріч, а вартість людського життя на шкалі моральних цінностей різко впала. Ця маса розлючених на увесь світ людей була сповнена незадоволенням, яке могло спалах­нути від першої ж іскри. Фашизм намагався привернути на свій бік передусім молодь, що повернулася з фронту і серед якої відбувалося різке політичне розмежування. Невелика її частина поповнила ліворадикальний рух. Інші, головним чином ті, що походили з дрібнобуржуазних родин, здобув­ши на війні чинів і почестей, не збиралися ставати скром­ними конторщиками, вчителями, техніками, дрібними адвокатами, тим більше, що в Італії давно спостерігався надлишок представників цих професій. Тріскучі фрази, ефектні жести, абсолютна політична безпринципність фа­шистів — все це привертало молодь, яка була готова на що завгодно, аби не тягти лямку прозаїчного існування. Важку матеріальну й моральну кризу переживали середні верстви населення, дрібні власники. З падінням курсу ліри пере­творювалися на марево накопичені заощадження, набуті становище та прибутки. Майбутнє здавалося безпросвіт­ним. Матеріальна незабезпеченість численної інтелігенції зводила її у соціальному відношенні до рівня люмпен-пролетаріату.

Гасла захисту дрібної власності, демагогія, спрямована проти "акул капіталізму", що нажилися на війні, створюва­ли фашизму подобу спільності його інтересів з інтересами середніх верств населення. Фашизм встановив тісні зв'язки й з великими землевласниками. Великий капітал, якому дуже набридли відсутність політичної стабільності в країні та загроза розширення ліворадикального руху, вба­чав у фашизмі можливість зміцнення держави та його протекціоністської політики відносно монополій.

У 1920 р. фашисти, що організувалися у загони чорно­сорочечників, почали погроми робітничих і демократич­них організацій, нищення та вбивства політичних і проф­спілкових діячів, у країні запанували терор і насильство. Влада не чинила жодного опору. Більше того, військові, поліція, суд фактично заохочували фашистський рух. Зброю чорносорочечники одержували зі складів армії, професійні офіцери навчали банди й керували їхніми опе­раціями. Восени 1922 р. в Італії фактично встановилося двовладдя: фашисти забирали під контроль дедалі більше нових міст і провінцій, та центральний уряд дивився на це крізь пальці. Ставало зрозумілим, що правлячі кола оста­точно взяли курс на передачу влади фашистам. Залишило­ся вирішити питання про те, яким способом це зробити. Однак обставини змінювалися так стрімко, що остаточний вибір вже не залежав від волі тих або інших політичних діячів.