2. Австро-сербський конфлікт

У Сербії існував конфлікт з Австро-Угорщиною з 1908 р., коли остання в жовтні того ж року захопила провінції Бос­нію та Герцеговину, значну частину населення яких стано­вили серби. В Сербії набув розвитку рух за об'єднання всіх балканських слов'ян в єдину державу під егідою Сербії.

Це призвело до боснійської кризи. Сербія категорично виступила проти цього, її підтримала Росія, яка прагнула впливу на православне населення Балкан. Розпочалися воєнні приготування, проте Росію в той момент не підтри­мали її союзники Франція та Велика Британія. Росія зму­шена була відступити, оскільки не була готова до війни.

1914 р. ситуація була іншою. Сербія зміцнила свої позиції в перебігу балканських воєн 1912-1913 рр., Німеч­чина й Австро-Угорщина були готові до війни. Вони розра­ховували, що конфлікт із Сербією не залишиться ло­кальним, до нього обов'язково втрутяться Росія і Франція, які ще не були готові до війни, і це принесе Німеччині та її союзникам легку перемогу.

Напередодні сараєвських подій німецький імператор Вільгельм II зустрічався з Францем-Фердинандом, відо­мим своєю ворожістю до Сербії. Це сталося 12 червня 1914 р у замку Конопіште. На цій зустрічі узгоджувалися плани війни проти Сербії, створення проти неї коаліції за участю Туреччини, Румунії, Болгарії. Поблизу сербського кордону було призначено військові маневри. Проте життя внесло свої корективи.

Урочистий в'їзд до Сараєво було призначено на день загальнонаціональної жалоби "Видовдан", яку щорічно відмічав сербський народ Це було розцінено в Сербії й слов'янських землях Австрійської монархії як свідому про­вокацію з боку Австрії.

На другий день після вбивства Франца-Фердинанда начальник генерального штабу австро угорської армії Конрад заявив міністрові закордонних справ Берхтольду про необхідність приступити до мобілізації армії. На це Берхтольд відповів, що настав час для "вирішення серб­ського питання".

Розуміючи, що до конфлікту з Сербією ^може втрутити­ся Росія, престарілий імператор Франції Йосип надіслав 4 липня особисте послання Вільгельму II і меморандум уряду про балканську політику, які були вручені Вільгель­му 5 липня. Вільгельм заявив, що у разі війни Австрії з Росією Німеччина виконає свої зобов'язання перед союз­никами.

Отримавши такі запевнення Німеччини, Австрія 23 лип­ня 1914 р. оголосила Сербії ультиматум, який зачіпав суверенітет останньої й означав відверте втручання до її внутрішніх справ. На відповідь давалося лише 48 годин. Неприйняття цього ультиматуму в цілому означало розрив дипломатичних відносин і початок воєнного конфлікту Час для вручення ультиматуму (6 година вечора) було

обрано не випадково. Цього дня об 11 годині вечора з Петербурга вирушав додому президент Франції Пуанкаре, котрий перебував у Росії з візитом. Про ультиматум Сербії у Петербурзі мали дізнатися вже після від'їзду гостя, й таким чином союзники — Росія та Франція — не могли б швидко домовитися про спільні дії.

Отримавши ультиматум, сербський уряд в першу чергу звернувся за допомогою до Росії. Водночас розпочалася евакуація Белграда, розташованого на австро-сербському кордоні, а 25 липня в Сербії було підписано указ про мобілізацію. Сербську відповідь на австрійський ультима­тум було передано австрійському посланцеві 25 липня о 5 годині 50 хвилин вечора, за десять хвилин до крайнього строку. Сербія приймала всі умови, окрім однієї: вона не погоджувалась на участь австрійської поліції в розслідуван­ні на території Сербії сараєвських подій, посилаючись на те, що це суперечить сербській конституції. Проте, це було використано як формальний привід для розриву диплома­тичних стосунків, і о 6 годині 10 хвилин австрійське посольство у повному складі вирушило на вокзал з метою залишити Белград. Того ж вечора було підписано наказ про часткову мобілізацію австрійської армії, а 28 липня Австро-Угорщина оголосила Сербії війну.