2. План Дауеса (доповідь комітетові експертів

репараційної комісії, витяг)

ЗО серпня 1924 р.

"... //. Економічна єдність Німеччини, Для стабілізації своєї валюти заради приведення до рівно­ваги свого бюджету Німеччині необхідні ресурси всієї німецької території в кордонах, що були встановлені Версальським договором, та необхідна свобода економічної діяльності на означеній території...

XII. Засіб здійснення платежів. Всі платежі у рахунок репарацій... будуть вноситися золотими марками або в рівно­цінній німецькій валюті до нового банку на кредит "агента з репараційних виплат"...

XIV. Зовнішня позика, п умови та мета. Зовнішня позика у 800 мільйонів золотих марок має на меті:

а) забезпечити новий банк золотим запасом; б) здійснити у 1924-1925 рр. найважливіші внутрішні виплати, що вини­кають з угоди...

Проект має на меті:

1) Встановити таку організацію, завдяки якій було б можливим отримати з Німеччини максимум виплат..."

Запитання до документа

1. Що передбачав план Дауеса?

3. Пакт Бріана-Келлога (витяг)

Париж, 27 серпня 1928 р.

"Стаття 1. Високі Сторони, що домовляються, урочис­то оголошують від імені своїх народів, що вони засуджують засіб вживання війни для врегулювання міжнародних конфлік­тів і відмовляються у своїх взаємовідносинах від війни у якості знаряддя національної політики.

Стаття 2. Високі Сторони, що домовляються, визна­ють, що врегулювання або вирішення усіх протиріч або кон­фліктів..., що можуть виникнути між ними, повинні здій­снюватися тільки мирними засобами.

Стаття 3. Ця угода буде ратифікована Високими Сторо­нами, що домовляються..., згідно з конституціями цих країн, і вона набере чинності у відносинах між ними, щойно всі доку­менти про ратифікацію буде депоновано у Вашингтоні.

Ця угода, щойно вона набере чинності, як це передбачено в попередньому абзаці, залишиться відкритою так довго, скільки буде потрібно для приєднання до неї інших держав світу".

Запитання до документа

1. З якою метою було укладено пакт Бріана-Келлога?

Запам'ятайте дати:

• 10 квітня —

13 травня 1922 р. — Генуезька конференція.

• 16 квітня 1922 р. — договір у Рапалло між РРФСР та Німеччиною.

• ЗО серпня 1924 р. — прийняття плану Дауеса.

• 5-16 жовтня 1925 р. — Локарнська конференція.

• 12 жовтня 1925 р. — підписання торговельної угоди

між Німеччиною та СРСР.

• 24 квітня 1926 р. — укладення між Німеччиною та СРСР угоди про ненапад та нейтралітет.

27 серпня 1928 р. — прийняття пакту Бріана-Келлога.

Тема III суспільно-політичні рухи

ЛІБЕРАЛІЗМ ТА КОНСЕРВАТИЗМ, ЇХНІ ПРІОРИТЕТИ І СОЦІАЛЬНА БАЗА

Ліберали (від лат. liberalis — вільний) боролися за свободу слова, друку, віросповідання, вільну політичну діяльність. Одним з головних пунктів їхньої доктрини була критика державного втручання у торгівлю та приватне підприємництво. Ліберали виступали проти революції, протиставляючи закликам до повалення існуючого ладу політику соціальних реформ. На їхню думку, це надавало можливість зменшити соціальну напруженість, поліпшити життя трудового народу і поступово перетворити суспіль­ство на більш справедливе за умови збереження влади правлячих верств.

За часів боротьби народжуваної буржуазії проти абсо­лютизму лібералізм був світоглядним обґрунтуванням вимог про обмеження прерогатив монарха становим представ­ництвом, парламентом, про встановлення конституційно­го ладу й залучення вихідців з третього стану до участі в управлінні державою, про впровадження демократичних свобод, скасування привілеїв дворянства й духівництва.

Теоретичні настанови лібералізму зазнали відчутного впливу ідеї природних прав людини, складовою якої є, зокрема, визнання переважності прав громадянина перед правами держави, яка не створює й не надає прав людині, а тільки зобов'язана захищати й забезпечувати дотримання її прав. Економічна функція держави, згідно з ліберальною доктриною, має бути якомога більш обмеженою (принцип laisser faire). Звідси, зміст ліберального принципу заведено зводити до визнання пріоритету вільного підприємництва й приватної власності на засоби виробництва, вільної кон­куренції та ринкової економіки, встановлення парламент­ської форми державного правління, проголошення гро­мадянських свобод (слова, совісті, асоціацій тощо).

Лібералізм як політичний принцип зазнав еволюції від схарактеризованого вище класичного стану до сучасних, дещо компромісних форм, які припускають поєднання свободи дії з обмежувальним впливом держави в інтересах усього суспільства. Яскравим прикладом такого втручання держави в еко­номіку на засадах неолібералізму став "новий курс" Ф. Руз­вельта в 30-х роках у США. Держава, на думку Кейнса, чиї погляди було покладено в основу цієї економічної страте­гії, повинна брати на себе відповідальність за долю своїх громадян у скрутні часи й відповідними заходами регулю­вати економічне життя країни.

Консерватори (від лат. сотеіуаііо — збереження) ви­ступали за зміцнення устоїв суспільства: сім'ї, соціальної ієрархії, існуючих порядків. Вони не відмовлялися від необхідності проведення реформ, проте намагалися уник­нути їх. Система їхніх поглядів базувалася на пріоритеті наступності перед інноваціями, на визнанні непорушності природного порядку, Богом даної ієрархічності людського співтовариства, а відтак і моральних принципів, що лежать в основі сім'ї, релігії та власності. На їхню думку, збере­ження минулого здатне зняти всі напруження теперішньо­го й тому має розглядатись як моральний обов'язок щодо майбутніх поколінь. Цілком природно, що такі принципи заперечували оптимізм лібералізму і радикалізм соціалізму.

На відміну від обох згаданих вище течій, консерватизм не має сталого ідейного ядра і набуває різних форм у окремі історичні періоди. Як правило, ідеологія консерватизму висту­пає у двох основних формах: як апологія традиційних порядків (політичний консерватизм) і як ностальгія за втраченим со­ціальним статусом (реакція типу антисемітизму, расизму, ірра­ціоналізму, націоналізму та ін). Попри різні форми, консерватизмові притаманні спільні ідейні риси: визнання недосконалості людської природи й обмежених можливостей людського розуму; орієнтація на загальний морально-релігій­ний порядок; переконання про вроджену нерівність людей; ставлення до конституції як до Богом даного порядку; впевне­ність у необхідності панування закону й законопослушності як форми індивідуальної свободи й т. ін.

Соціальною базою лібералізму був третій стан, а в XX ст. — середні верстви населення. Консерватизм виник як феодально-аристократична реакція на французьку буржу­азну революцію кінця XVIII ст., а в XX ст. його сповідували представники буржуазних верств, великі землевласники, а також клерикальні кола. Консерватизм було покладено в основу фашистських теорій і взято на озброєння в таких країнах, як Італія та Німеччина.

Запитання і завдання

1. Схарактеризуйте основні позиції доктрини лібералізму.

2. Які верстви населення і чому сповідували лібералізм?

3. Трансформація лібералізму привела до відмови від втру­чання держави в економіку. Яким чином це сталося?

4. Визначіть найважливіші риси консерватизму.

5. Чому, на вашу думку, консерватизм було покладено в основу фашистських теорій?

Документи і матеріали

Декларація прав американського штату Вірджинія

від 1776 р., яку було покладено в основу

прийнятої того ж року Конституції США

"Стаття 1. Всі люди від природи однаково вільні й незалежні, мають певні невід'ємні права..., а саме права втішатися життям і волею, засобами набувати й володіти власністю, та пошуками щастя й безпеки.

Стаття 5. ...законодавча та виконавча влади штату мають бути відмежовані й відокремлені від судової, щоб члени перших двох не могли застосовувати насильства й поділяли долю народу".

Декларація прав людини і громадянина,

прийнята 1789 р. у Парижі

"Стаття 1. Люди народжуються й залишаються вільни­ми і рівними в правах. Суспільні відмінності можуть базува­тися тільки на міркуваннях загального блага.

Стаття 2. ...мету кожної державної спілки становить забезпечення природних і невід'ємних прав людини. Це свобо­да, власність, безпека і опір гнобленню...

Стаття 4. Свобода полягає у можливості робити все, що не шкодить іншому. Таким чином, здійснення природних прав кожної людини зустрічає лише ті межі, які забезпечують іншим членам суспільства користування тими самими правами.

Стаття 5. Дозволено все, що прямо не заборонено зако­ном... Ніхто не може бути покараний інакше, як за законом, належно застосованим, виданим та опублікованим до здій­снення правопорушення".

Запитання до документів

1. Які права людини ці документи вважають найголовнішими ?

2. На яких засадах — ліберальних чи консервативних — вони побудовані?