1. Зі статті н. Л. Мальцевої про творчість

Пабло Пікассо

"Небачена напруга художньої атмосфери, гострі проти­річчя й контрасти мистецтва XX ст. зосереджено у твор­чості Пабло Пікассо (1881-1973рр). Життя цього великого художника проникнуто неспокійними пошуками, драматично-пристрасним і саркастично-гострим відношенням до сві­ту, киданнями від формалістичних рішень до виразних реа­лістичних образів, до осмислення великих тем сучасних історичних конфліктів. Багатогранно обдарований, працюю­чий у галузі живопису, скульптури, графіки й прикладного мистецтва, Пікассо винахідливий у своїх різнобічних пошу­ках, що ламали традиційні уявлення. Узагальнені примітивні форми, запозичені у негритянської скульптури, й античне розуміння краси людського тіла, реалістичність зображення, наслідування традицій старих майстрів й створення предме­тів як "конструкцій", відірваних від життя і природи, — такі різноманітні прояви мистецтва Пікассо. Гострий спостерігач натури, він разом з тим майстер імпровізації, необмеженої гри уяви.

Уже в ранній період творчості Пікассо став на чолі нових художніх течій. В картинах "блакитного" (1901-1904 рр.) й "рожевого" (1905-1906рр.) періодів лунало глибоке співчуття до страждань простих людей, гостре відчуття несправедли­вості оточуючого світу. Його герої — це прості жінки, акробати, мандрівні комедіанти, письменники, жебраки, одинокі, знедолені, змучені життям люди. Це такі картини, як "Старий жебрак з хлопчиком", "Мати й син", "Дівчинка на кулі".

Після Першої світової війни Пікассо звертається до світлих, ідилічних образів сильних і здорових людей, які були навіяні античною скульптурою. Це такі полотна, як "Мати й дитина", ілюстрації до "Метаморфоз" Овідія, літографія "Танок з бандерильями". В роки зростаючої загрози фашизму й війни в творчості Пікассо з'являються нові риси. Всесвіт­ньо відоме панно "Герніка"— це гнівне звинувачення фашизму. Тема звірячого знищення іспанського міста Герніки вирі­шується як втілення жахливого разгулу антилюдських сил реакції в період фашизму й одночасно трагічного відчаю людей. У цьому художньому творі Пікассо звинувачує фа­шизм і війну."

Запитання до документа

1. Які почуття у вас викликає творчість П. Пікассо?

Тема VIII міжнародні відносини

ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ ПРІОРИТЕТИ ПРОВІДНИХ КРАЇН СВІТУ

1. Вектори зовнішньої політики СІЛА

Після Першої світової війни США, користуючись зі своєї економічної могутності, прагнули зайняти провідне місце у міжнародному товаристві й влаштувати свої справи за допомогою Ліги Націй. Вони домагалися визнання принципів "відкритих дверей" і "рівних можливостей" для американської дипломати та американських товарів у будь-якому куточку світу. Це був курс демократичної партії, зокрема президента Вільсона, що мав привести до послаб­лення позицій європейських держав і посилення амери­канських позицій в країнах Азії, Африки та Латинської Америки. Саме тому Велика Британія і Франція повернули хід Паризької мирної конференції таким чином, що аме­риканська делегація практично не досягла своїх цілей.

Президент Вільсон зазнав зовнішньополітичної пораз­ки, й це призвело до посилення в американському суспіль­стві прагнення відокремитись від європейських справ. Після перемоги республіканців на виборах 1920 р. ізоля­ціоністський курс став офіційним курсом США на довгі роки. Він означав відмову від військово-політичних союзів з європейськими країнами і активну зовнішньоекономічну експансію до країн Латинської Америки та Далекого Сходу.

Проте ізоляціоністська зовнішня політика була лише самообманом американських політичних діячів, оскільки країна, яка налічує 106 етнічних груп з усіх континентів світу, не може залишатися байдужою до великих і малих подій, де б вони не відбувалися. Тому ізоляціоністський курс на практиці багато разів порушувався вже в перші роки його проведення, особливо стосовно Німеччини (плани Дауеса та Юнга) та Японії (загострення американо-японських суперечностей у Китаї та в басейні Тихого океану). Однак представники різних соціальних верств, від великої буржуазії до профспілкових активістів, виходячи зі своїх власних інтересів, підтримували ізоляціоністський курс.

В 30-ті роки президент Рузвельт у підходах до мети і завдань зовнішньої політики США був прихильником Вудро Вільсона і вважав, що Америка повинна відігравати активну роль у світовій політиці. Однак він розумів, що у США зміцнилося прагнення дистанціюватися від перипетій неспокійного світу, провадити ізоляціоністську політи­ку, не втручатися в європейські конфлікти та суперечності. Таку позицію займало багато його прибічників.

Опікуючись на початку своєї діяльності внутрішніми справами, адміністрація президента усвідомила марність спроб ігнорувати СРСР. Не бувши прихильником більшо­визму на практиці та марксизму в теорії, уряд Рузвельта 17 листопада 1933 року встановив дипломатичні стосунки з СРСР на рівні послів.

Своєрідним закріпленням ізоляціоністського курсу став закон 1935 р. про нейтралітет. За цим законом, у разі виникнення збройного конфлікту президент повинен був накласти ембарго на експорт зброї країнам, що воювали, та заборонити американцям плавати на суднах цих країн. Закон не розрізняв агресора та жертву і був за своїми наслідками рівнозначний політиці "умиротворення", яку провадили Велика Британія та Франція в Європі.

Корпорації США постачали стратегічні матеріали до Японії, вважаючи, що Японія, загрузнувши у Китаї, не буде зазіхати на тихоокеанські володіння США. З іншого боку, американські політики були переконані, що япон­ська агресія в Китаї неодмінно призведе до нападу на СРСР. Взагалі, як вважають деякі історики, у підходах до міжнародних справ Рузвельтові була притаманна деяка легковажність. Він, приміром, призначив послом до Лон­дона Джозефа Кеннеді, відомого своїми антибританськими поглядами, а до Москви послом поїхав Джозеф Девіс, який був замішаний в корупції і, головне, не був професіо­налом у дипломатії, що дуже швидко позначилося на роботі американського посольства у Москві.

Проте в міру поширення агресії Японії в Китаї, зрос­тання агресивності Німеччини та Італії Рузвельт закликає до створення системи "карантину" навколо агресорів, але не виявляє особливої наполегливості в організації такої системи.

Закон про нейтралітет було скасовано лише після по­чатку Другої світової війни, коли США мали здійснювати військові постачання Великої Британії та Франції.