Міністерство освіти і науки України

Полтавський національний педагогічний університет

імені В. Г. Короленка

Кафедра загальної, вікової та практичної психології

Творчий звіт

на тему:

«СПРИЙМАННЯ ЛЮДИНОЮ ГРУПИ»

Підготувала

студентка І курсу

групи П-13

Ткаченко Юлія

Юріївна

Полтава – 2016

ЗМІСТ

	ВСТУП	3
РОЗДІЛ 1	Загальна характеристика психофізичного процесу сприймання	4
1.1.	Поняття про сприймання	4
1.2.	Характерні особливості сприймання	6
1.3.	Різновиди сприймання	7
1.4.	Характеристика сприймання і взаємодії людини і групи	9
РОЗДІЛ 2	Дослідження сприймання людиною групи	12
2.1.	Матеріал та методика проведення дослідження	12
	ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ	15
	ВИСНОВКИ	16
	СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ	18
	ДОДАТКИ	19

ВСТУП

Пізнання людиною довкілля починається з відчуттів, які формуються під впливом нервових імпульсів, що надходять до мозку від сенсорних систем.

Психофізіологічний процес, що спрямований на відбиття в мозку людини предметів навколишнього світу в цілому, а не окремих їхніх якостей – сприймання. Цей процес є важливим у житті людини, бо сприяє взаєморозумінню людей один з одним. Тому, ця тема є актуальною на сьогоднішній день.

Мета роботи: з’ясувати тип взаємовідносин підлітків у шкільному та студентському колективі.

Для реалізації даної мети нами вирішувалися такі завдання:

• опрацювати літературні та інформаційні джерела з даного питання;

• ознайомитися з основними методами дослідження та апробувати деякі з них;

• провести анкетування серед учнів дев’ятих класів Полтавської гімназії № 33 та студентів четвертого курсу Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г.Короленка;

• розробити практичні рекомендації, щодо розуміння сприймання людиною групи в будь-якому віці та в будь-якій установі.

Об’єкт дослідження: сприймання як психофізичний процес.

Предмет дослідження: типи сприймання групи характерні в учнів дев’ятих класів Охтирської ЗОШ №8 та студентів четвертого курсу Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г.Короленка.

Методи дослідження: аналіз і синтез, порівняння, узагальнення, анкетування застосування яких уможливило об’єктивне вивчення порушених питань, систематизацію та узагальнення інформаційних матеріалів.

Теоретичне значення: вперше з’ясовано співвідношення типів сприймання групи в учнів дев’ятих класів Охтирської ЗОШ №8 та студентів четвертого курсу Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г.Короленка.

Практичне значення: Урахування результатів проведеного дослідження дозволить розробити, а в подальшому впроваджувати конкретні заходи, спрямовані на розуміння сприймання людиною групи в будь-якому віці та в будь-якій установі.

Розділ 1 загальна характеристика психофізичного процесу сприймання

1.1. Поняття про сприймання

Сприймання (від лат. Perceptio – сприймання) – психофізіологічний процес, спрямований на відбиття в мозку людини предметів навколишнього світу в цілому, а не окремих їхніх якостей. Пізнання людиною довкілля починається з відчуттів, які формуються під впливом нервових імпульсів, що надходять до мозку від сенсорних систем. У цих відчуттях безпосередньо відбиваються окремі властивості предметів і явищ. У корі великого мозку вони аналізуються, об'єднуються (синтезуються), і предмет сприймається як певний образ. Під час сприйняття розрізнені відчуття набувають цілісності. Наприклад, із багатьох зорових відчуттів (світла, кольору) ми сприймаємо предмет загалом, тобто його форму, зображення; з великої кількості звуків виділяємо людську мову, спів птахів та інше. [2]

Перше кількісне співвідношення, відкрите в психології  – це закон Вебера-Фехнера, що пов'язує між собою виразність сприймання із інтенсивністю зовнішнього подразника. Це якісно нова форма чуттєвого відображення дійсності, яка виконує дві взаємозв'язані функції: пізнавальну та регулятивну. Пізнавальна функція розкриває властивості та структуру об'єктів, а регулятивна – спрямовує практичну діяльність суб'єкта згідно з цими властивостями об'єктів. [3]

Сприйманням називається відображенням в свідомості людини предметів і явищ дійсності при їхньому безпосередньому впливі на органи чуття. Результатом сприймання є цілісний образ об'єкта. Наприклад, взявши в руки нову книгу, ми одночасно відображаємо колір її сторінок, вагу, запах типографської краски тощо. Всі ці зорові, тактильні, нюхові та інші відчуття, поєднуючись, дають образ книги.

Проте дослідження показують, що сприймання не зводиться до простої сумації відчуттів, а складає якісно нову ступінь чуттєвого пізнання дійсності. Воно доповнюється і опосередковується наявними в особистості знаннями, її минулим досвідом. [5]

Отже, сприймання є надзвичайно складним психічним процесом. Тому не дивно, що цілий ряд питань, пов'язаних з його протіканням, не зважаючи на значні зусилля з боку багатьох вчених, не розв'язані і досі.

Пошуки відповіді на це питання можна побачити уже в роботах старогрецьких вчених Епікура, Демокріта, Аристотеля, Евкліда та ін.

Зір здійснюється з допомогою променів, що виходять з очей і ніби ощупують предмети, подібно до того як сліпий пізнає форму предметів шляхом ощупування їх рукою чи палицею (Евклід).

Психофізіологія XIX ст. виходила з ілюзії, що дослідження сприймання повинно базуватися на вивченні будови периферичних рецепторних апаратів і фізіологічних принципів їхньої роботи. Стосовно до зору це значить, що вивчення проекції образу предмета на сітківці може пояснити сприймання видимого світу. [6]

Гештальтисти, зрозумівши недостатність такого підходу до пояснення сприймання, висунули свою концепцію центральних механізмів формування перцептивного образу (Келлер). Вони перенесли сприймання із сіткового на мозковий рівень, зберігши при цьому пороки старої психофізіології. Розглядаючи процеси формування образу сприймання як пряме відображення фізіологічних процесів структуроутворення, що ніби проходять у нервовій системі, вони прийшли до хибного розв'язання проблем сприймання.

Критичний аналіз цих поглядів зробили в своїх роботах вітчизняні психологи С. Л. Рубінштейн, О. М. Леонтьєв, П. Я. Гальперін та ін. На його основі був розроблений принципово новий підхід до вивчення проблеми сприймання. Виходячи із Сєченівського розуміння рефлекторної природи сенсорних процесів, вони почали розглядати сприймання як своєрідну дію, спрямовану на обстеження об'єкта сприймання і на створення його копії, його подібності.

Різностороннє вивчення сприймання показало, що як і всякий процес пізнання, воно залежить від особливостей суб'єкта: його досвіду, знань, потреб, інтересів, установок, спрямованості. Як і відчуття, воно є суб'єктивним образом об'єктивної дійсності. Критерієм їхньої істинності є практична діяльність людини.

Отже, сприймання є надзвичайно складним психічним процесом, бо відображає в свідомості людини предмети і явища дійсності при безпосередньому впливі на їх органи чуття.