- •Тема 6. Залучення іноземного капіталу
- •Лекційне заняття №9 (2 год)
- •Семінарське заняття № 4
- •Тема 6: Залучення іноземного капіталу
- •Сутність та класифікація іноземних інвестицій.
- •Сутність та класифікація іноземних інвестицій.
- •Класифікація іноземних інвестицій:
- •За інституціональною природою (джерелами):
- •2. За метою досягнення фінансової мети (отримання процентів за користування кредитом, позикою та ін. Формами позикового капіталу)
- •3. За формою оформлення:
- •Переваги та недоліки залучення іноземного капіталу.
- •Форми стимулювання та критерії обмеження іноземної інвестиційної діяльності.
- •Політика держави щодо залучення іноземних інвестицій.
- •Президента україни Про деякі питання іноземного інвестування
- •2. Про внесення змін до Закону України "Про угоди про розподіл продукції" щодо державних гарантій Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:
- •Міжнародні фінансові кредитні інститути та їх функції на інвестиційному ринку.
Тема 6. Залучення іноземного капіталу
(2 год)
Мета заняття: з'ясувати необхідність та проблеми залучення іноземного капіталу в економіку країни; визначити особливості державної політики України щодо залучення іноземних інвестицій.
Лекційне заняття №9 (2 год)
Сутність та класифікація іноземних інвестицій.
Переваги та недоліки залучення іноземного капіталу.
Форми стимулювання та критерії обмеження іноземної інвестиційної діяльності.
Політика держави щодо залучення іноземних інвестицій.
Міжнародні фінансові кредитні інститути та їх функції на інвестиційному ринку.
Література: [1, 2, 7, 15, 17, 26, 29].
Доповідь на тему: «Стан іноземного інвестування підприємств громадсього харчування України»
Ек. новини:
Семінарське заняття № 4
(2 год.)
Тема 6: Залучення іноземного капіталу
Мета заняття: закріпити теоретичні знання студентів з питань залучення іноземного капіталу в економіку країни; державної політики України щодо залучення іноземних інвестицій.
План
Сутність та класифікація іноземних інвестицій.
Переваги та недоліки залучення іноземного капіталу.
Форми стимулювання та критерії обмеження іноземної інвестиційної діяльності.
Політика держави щодо залучення іноземних інвестицій.
Міжнародні фінансові кредитні інститути та їх функції на інвестиційному ринку.
Література: [1, 5, 7, 23, 34, 40].
Сутність та класифікація іноземних інвестицій.
Визначення категорії «іноземні інвестиції» є ключовим питанням для законодавця, оскільки таким чином він визначає коло правовідносин, які підпорядковані регулятивному процесу даного законодавства.
Признаючи ту чи іншу особу іноземним інвестором, держава тим самим визнає його право на пільги та гарантії, що проголошені в Законі «Про режим іноземного інвестування». Вводиться в дію Постановою ВР N 94/96-ВР від 19.03.96 Із змінами, внесеними останні від 22.12.2010.
У тексті Закону слова "статутний фонд" в усіх відмінках і числах замінено словами "статутний капітал" у відповідному відмінку і числі N 2850-VI ( 2850-17 ) від 22.12.2010 }
Згідно з Законом України «Про режим іноземного інвестування» під іноземними інвестиціями розуміють усі «цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку чи досягнення соціального ефекту».
Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції в наступних формах:
– участь іноземних інвесторів у підприємствах України;
– створення підприємств, які повністю належать іноземним інвесторам;
– придбання діючих підприємств;
– придбання рухомого та нерухомого майна (земельні ділянки, будинки, обладнання, транспорт і т.д.).
Говорячи про іноземні інвестиції, необхідно, перш за все, розмежовувати державні та приватні інвестиції.
Державні інвестиції – це позики, кредити, які одна держава або група держав надає іншій державі. У цьому випадку мова йде про відношення між державами, що регулюються міжнародними договорами і до яких застосовуються норми міжнародного права. Можливі і «діагональні відносини», коли консорціум (група) приватних банків надає інвестиції державі.
Під приватними розуміють інвестиції, які надають приватні фірми, компанії чи громадяни однієї країни відповідним суб’єктам іншої країни. Інвестиційні відносини настільки складні та багатогранні, що нерідко відносини між державами тісно пов’язані з відносинами між приватними інвесторами. Такий зв’язок найбільше проявляється, коли інвестор передає свої права та вимоги державі.
Можлива і більш складна конструкція відносин, коли матеріальні зобов’язання держави-боржника за отриманими кредитами (наприклад, сплата процентів) задовольняються за рахунок повної або часткової вартості майнових прав приватного інвестора в країні боржника (наприклад, надання прав на розробку природних ресурсів).
Перелік видів (форм) іноземних інвестицій, що надається в законодавчих актах і міжнародних договорах, є приблизним, а не вичерпним, оскільки поняття інвестицій охоплює всі види майнових цінностей, які іноземний інвестор вкладає на території приймаючої сторони.
До цього переліку входять: рухоме і нерухоме майно (приміщення, споруди та інші матеріальні цінності) та відповідні майнові права, включаючи заставу; грошові кошти; акції, внески, облігації чи будь-які інші форми участі в товариствах, підприємствах, у тому числі і спільних; право вимоги за грошовими внесками, які вносяться для створення економічних цінностей, чи послугами, що мають економічну цінність; права на результати інтелектуальної діяльності, що визначаються як права на інтелектуальну (в тому числі і промислову) власність; права на здійснення господарської діяльності, які надаються на основі закону чи договору, включаючи частково право на розвідку та експлуатацію природних ресурсів.
Залежно від ступеня контролю над зарубіжними компаніями інвестиції поділяються на прямі та портфельні.
Прямі інвестиції – основна форма експорту приватного капіталу, що забезпечує встановлення ефективного контролю і надає право безпосереднього розпорядження закордонною компанією. За визначенням МФВ, прямі іноземні інвестиції існують у тому випадку, коли іноземний власник володіє не менш ніж 25 % статутного капіталу акціонерного товариства (згідно з американським законодавством – не менше 10 %, у країнах Європейського Співтовариства – 20 – 25 %, у Канаді, Австралії і Новій Зеландії – 50 %).
Прямі інвестиції поділяються на дві групи:
– трансконтинентальні капітальні вкладення, зумовлені кращими умовами ринку, тобто тоді, коли існує можливість поставляти товари з нового виробничого комплексу безпосередньо на ринок даної країни (континенту). Витрати відіграють у цьому випадку незначну роль, основне – знаходження на ринку. Різниця у витратах виробництва порівняно з материнською компанією є меншим фактором впливу на розміщення виробництва на даному континенті. Витрати виробництва є вирішальними для визначення країни даного континенту, в якій необхідно створювати нові виробничі потужності;
– транснаціональні вкладення – прямі вкладення, часто в сусідній країні. Мета – мінімізація витрат порівняно з материнською компанією.
Риси, що характерні для прямих інвестицій:
– при прямих закордонних інвестиціях інвестори, як правило, втрачають можливість швидкого виходу з ринку;
– більший ступінь ризику та більша сума, ніж при портфельних інвестиціях;
– більш високий термін капіталовкладень, характерних для країн-імпортерів іноземного капіталу.
Прямі іноземні інвестиції спрямовуються в приймаючі країни двома шляхами:
– організація нових підприємств;
– купівля або поглинання вже діючих компаній.
З точки зору прямих витрат, перший шлях дешевше другого, однак за параметром «Втрачена вигода» другий шлях доцільніше.
Портфельні інвестиції – капітальні вкладення, частка яких у капіталі нижче межі, визначеної для прямих інвестиції. Портфельні інвестиції не забезпечують контролю за закордонними компаніями, обмежуючи прерогативи інвестора отриманням частки прибутку (дивідендів).
У певних випадках міжнародні корпорації реально контролюють іноземні підприємства, володіючи портфельними інвестиціями, в силу двох причин:
– через значну розпорошеність акцій серед інвесторів;
– наявність додаткових договірних зобов’язань, що обмежують оперативну самостійність іноземної фірми, (ліцензійні та франчайзингові угоди, контракти на маркетингові послуги та технічне обслуговування).
Підвищення ролі портфельних інвестицій у повоєнні роки пов’язане з можливістю проведення спекулятивних операцій, збільшенню масштабів яких сприяв ряд факторів: інтернаціоналізація діяльності фондових бірж, зняття обмежень на допущення іноземних компаній на багатьох великих фондових біржах, розширення міжнародних операцій банків із цінними паперами пенсійних фондів та інших ощадних закладів.
