1). Мікроекономіка як складова частина теоретичної економіки. Людині для існування необхідно виробляти життєві блага: продукти харчування, одяг, взуття, житло, транспортні засоби, меблі, засоби зв'язку, ліки та ін. Для виробництва благ потрібні економічні ресурси: сировина, земля, робоча сила, обладнання, приміщення, підприємницькі здібності. їх запаси завжди лімітовані, тому обмежені і можливості виробництва всіх благ. Крім того, потреби людини безмежні, вона бажає покращувати своє забезпечення благами без кінця. Ці дві особливості людської поведінки вступають у гостре протиріччя між собою, тому в людей залишається лише один вихід — економити.

Отже, предметом вивчення економічної теорії є діяльність людей, пов'язана з досягненням ефективного використання обмежених ресурсів для найкращого задоволення потреб у життєвих благах.

Економічні явища можна досліджувати на різних рівнях. Якщо в якості об'єкта дослідження взяти національну економіку, то такий підхід називають макроекономічним. Макроекономіка — це частина економічної теорії, що вивчає економіку в цілому. Вона досліджує такі проблеми, як обсяги національного виробництва (показники і динаміка), розподіл національного продукту, зайнятість і безробіття, інфляція і дефляція, роль держави в економічному житті суспільства та інші.

Якщо ж розглядати господарську діяльність окремих економічних суб'єктів — людей, підприємств, організацій, то такий підхід називається мікроекономічним'. Мікроекономіка — це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних одиниць і структур, таких як домашні господарства, підприємства, ринки окремих благ. Головні проблеми, які досліджує мікроекономіка, — це попит, пропозиція, ціна, заробітна плата, підприємництво, конкуренція, прибуток.

Як самостійна частина економічної теорії мікроекономіка сформувалася в кінці XIX — на початку XX століття. Основи мікроекономіки виявляються ще в класичній політичній економіці. Адам Сміт заклав основи функціонального аналізу. Він також вважав, що багатство створюється в процесі виробництва, а розподіл праці, конкуренція, продуктивність праці, ринок підвищують ефективність виробництва. Держава, на думку Сміта, повинна здійснювати лише мінімальний вплив на економіку. Ринок він порівнював з "невидимою рукою", яка ефективно направляє індивідуальні економічні сили.

Засновниками мікроекономіки вважаються вчені Жан Батіст Сей і Томас Мальтус. Теорія трьох факторів виробництва Сея та закон спадної доходності Мальтуса досі використовуються в мікроекономіці.

У процесі вибору, що нав'язаний суспільству обмеженістю ресурсів, люди постають перед необхідністю розв'язання трьох основних проблем, вирішити які допомагає наука мікроекономіка. 1. Що виробляти? 2. Для кого виробляти? 3. Коли будуть спожиті ті чи інші блага або ресурси? При вирішенні цих проблем мікроекономіка реалізує такі функції:

Пояснення явищ, які спостерігаються. Пояснюючи різні явища, мікроекономіка виходить із твердження, що при виборі варіантів поведінки економічні суб'єкти мають на меті максимізацію свого зиску. Ірраціональна поведінка суб'єктів є відхиленням від норми. Зиск може бути як поточним, так і перспективним. Для економічного життя характерна суперечність між поточним та перспективним зиском, що називається "ефектом Робін Гуда". Грабуючи багатих купців та роздаючи їхнє майно бідним, Робін Гуд покращував життя бідних. Однак, зрештою, купці взагалі припинили постачання товарів у цю місцевість, що призвело до різкого зростання цін та погіршення життя бідних¹.

Прогнозування поведінки економічних суб'єктів. Результативність цієї мікроекономічної функції залежить від точності вихідних показників, які покладені в основу прогнозу. Ці показники знаходяться під час дослідження економічних закономірностей. Користуватись такими закономірностями для прогнозування потрібно обережно, тому що вони діють як тенденції і не обов'язково спрацьовують у кожному окремому випадку.

Пояснення економічних явищ та прогнозування поведінки економічних суб'єктів належать до позитивного аналізу. Взагалі всі економічні погляди та позиції економістів можна поділити на позитивні та нормативні.

Позитивна мікроекономіка встановлює економічні зв'язки, що реально склалися, не даючи їм оцінки — добрі вони чи погані. Вона приймає дійсність такою, як є. Наприклад, позитивна економіка досліджує, що таке попит і пропозиція і які фактори на них впливають. У даній галузі в економістів значно менше розходжень.

Нормативна мікроекономіка — це оцінювальні судження відносно правильності чи неправильності дій, вони відповідають на питання: якими повинні бути економічні зв'язки, якою повинна бути економіка, які рішення потрібно прийняти? Відносно проблеми попиту і пропозиції нормативні судження будуть пов'язані з тим, які шляхи краще вибрати для підвищення попиту на певний товар чи його пропозиції.

2). Предмет та концептуальні основи мікроекономіки. Мікроекономіка вивчає поведінку людей, окремих економічних суб’єктів, які використовують обмежені ресурси намагаються досягти своєї мети. Це механізм прийняття економічних рішень на рівні домашнього господарства, підприємства, організації у визначених умовах.

Таким чином, предмет мікроекономіки– це обґрунтований вибір мікросистемою напрямку та засобів використання в альтернативних цілях обмежених ресурсів.

Мікроекономіка вивчає також окремі ринки та механізм ціноутворення і вплив останнього на обсяг виробництва, розміщення ресурсів та формування доходів.

Об’єктом дослідження у мікроекономіці є мікросистема, яка виявляється як система економічних відносин між суб’єктами господарювання.

Основними суб’єктами мікросистеми є:

Індивідууми – це окрема людина яка займається індивідуальною трудовою діяльністю.

Домогосподарства – роль домогосподарства виконують група людей, які об’єднують свої доходи, мають спільну власність та разом приймають економічні рішення. Це економічна одиниця, що складається з одного або більше чоловік, якім ведуть спільну справу, забезпечує при цьому економіку ресурсами і використовує кошти на споживання товарів і послуг. Крім того цю роль може виконувати сім’я.

 Підприємства –економічна одиниця, яка самостійна приймає рішення щодо використання факторів виробництва з метою виготовлення продукції та її продажу. Це будь-які господарюючі суб’єкти, що займаються виробничим споживанням ресурсів та виробляють товари та послуги.

 Держава – це сукупність органів влади, що є координатором та регулятором економічного життя. Крім того це самостійний суб’єкт ринку, який є власником значної кількості підприємств, організовує виробництво матеріальних благ для суспільства.

Об’єкти економічних відносин на мікрорівні є: ресурси виробництв (праця, підприємницькі здібності, капітал, земля) та результати виробництв (матеріальний продукт або послуга, який можна характеризувати за допомогою натуральних та вартісних показників).

Мікроекономічна система згідно з змістом економічних відносин є ринковою системою, або ринок – це спосіб взаємодії економічних суб’єктів, механізм координації економічних дій.

Відносно до визначення деяких аспектів мікроекономічного аналізу економічні погляди економістів можна поділити на позитивні та нормативні.

Позитивна мікроекономікавстановлює економічнізв’язки, які є дійсністю, тими, що склалися на даний час.

Нормативна мікроекономікавизначає судження відносно достовірності дій, які обґрунтовано пропонують шляхи для підвищення ефективності певної діяльності.

Економічна теорія, як і інша наука є не тільки специфічним предметом, ну і особливим методом дослідження. Звичайно метод дослідження формується на базі певної методології, яка включає до себе світоглядний підхід, дослідження предмету, структури і місця даної науки в загальної системі знань.

3). Методологія мікроекономічного аналізу. Досягнення цілей мікроекономіки пов'язане з використанням певних методів пізнання економічного життя суспільства.

Одними з основних методі в дослідження в мікроекономіці є методи індукції і дедукції.

Індукція — це хід дослідження від окремих фактів до загальних висновків і узагальнень. Економіст у даному випадку починає з вивчення фактів. Фактами для нього служать статистичні дані, результати анкет, спостереження та ін.

Дедукція — це висування гіпотез на основі несистематичних спостережень, практичного досвіду, інтуїції, логічних роздумів із подальшою їх перевіркою на фактах. Тобто хід дослідження йде від попередніх висновків (гіпотез) до фактів. Гіпотеза — це попереднє судження про існування певної залежності між економічними явищами.

Вивчаючи якесь економічне явище, економісти не можуть досліджувати всі його деталі.

Абстрагування — це навмисне спрощення досліджуваного об'єкта шляхом виключення з аналізу деяких його деталей. Наприклад, при розгляді домогосподарства ми не враховуємо смаки, уподобання та переваги кожного члена сім'ї, а вважаємо домогосподарст-во єдиною неподільною одиницею. Аналогічно при дослідженні споживчого кошика ми вважаємо, що споживач робить вибір не з кількох десятків товарів, а лише з двох. Саме так при вивченні ринку праці ми для спрощення ситуації не будемо враховувати індивідуальні особливості кожного працівника, його рівень кваліфікації вмінь та навичок.

Припущення "при інших рівних умовах". Мікроекономіка формулює економічні закони, в яких вказується, що настання одного явища викликає інше, але тільки при інших рівних умовах. Тобто вважається, що всі інші фактори, які могли б вплинути на дане явище, залишаються незмінними. Наприклад, відомо, що зменшення ціни призводить до підвищення попиту на даний товар, але лише при незмінних інших факторах, бо якщо при зменшенні ціни погіршиться якість, то стверджувати, що попит зросте, не можна.

Функціональний аналіз має велике значення в мікроекономіці. У ході його здійснення в досліджуваному явищі виділяється головна риса, яка нас цікавить, а потім розпочинається пошук факторів, що на неї впливають. Після встановлення таких факторів визначається спосіб їх взаємодії з виділеною головною рисою, тобто функція. Необхідно зазначити, що з'ясування функціонального взаємозв'язку важливе навіть тоді, коли чітке визначення причинно-наслідкових зв'язків між досліджуваними явищами ускладнене.

' Рівноважний підхід до дослідження динамічних явищ і процесів — важлива риса мікроаналізу. Розглядаючи сталу динаміку економічних явищ, мікроекономіка намагається вивчити такий їхній стан, який характеризується відносною стабільністю, тобто рівновагою. Рівновага означає, що немає внутрішніх тенденцій до зміни існуючого стану. Якщо при незначних змінах зовнішнього середовища ситуація докорінно змінюється, то така рівновага називається нестійкою. Якщо при виникненні таких зовнішніх змін у самій системі з'являються сили, що відроджують рівновагу, то вона називається стійкою. Зміни зовнішніх умов можуть бути значними, тоді така економічна система перейде від одного рівноважного до іншого аналогічного стану.

Методи статики і динаміки особливо широко використовуються у мікроекономічних дослідженнях. Метод статики передбачає порівняння різних рівноважних станів, при цьому перехід від однієї рівноваги до іншої залишається поза аналізом. Метод динаміки, навпаки, вимагає аналізу власне переходу від одного стану рівноваги до іншого.

Граничний аналіз — це технічний прийом, що широко використовується в побудові мікроекономічних моделей. Це

дослідження того, як кожна додаткова операція, здійснена за певний період, впливає на мету, досягти якої прагне людина. Прикладами таких граничних величин можуть бути граничні витрати (витрати, необхідні для збільшення результату на одиницю) чи гранична корисність (корисність, яку приносить споживання додаткової одиниці блага).

Кінцевим завданням мікроекономічних досліджень є розробка теорій та моделей.

Економічна модель — це система взаємозв'язків між економічними змінними, яка дає змогу прогнозувати результат.

Економічні змінні — це натуральні або вартісні величини, які можуть набувати можливих значень.

4). Корисність в економічній теорії і проблема її виміру. Мікроекономічний аналіз поведінки індивіда-споживача базується на мотива-ційній концепції прагнення споживача задовольнити свої потреби. Матеріально-уречевлені засоби та послуги, що спроможні задовольнити потреби, називають благами. Переважну більшість благ відносять до категорії економічних, створених людською працею в результаті альтернативного вибору використання обмежених ре-сурсів. Споживач здійснює свій вибір благ, керуючись власними потребами та наяв-ними коштами. Загальною основою для зіставлення різноманітних варіантів заведено вважати корисність благ — їх здатність задовольняти потребу. Корисність — поняття суб’єктивне, для різних споживачів корисність тих самих благ суттєво різниться.

Споживання благ підвищує рівень добробуту споживача не однаковою мірою, що визначається особистими перевагами, уподобаннями. Іноді в результаті вибору спо-стерігається зниження рівня добробуту внаслідок споживання антиблага — блага, що набуває негативної корисності (взагалі — забруднене повітря, вибірково — дим від паління цигарки для того, хто не палить).

Формалізований аналіз поведінки споживача передбачає визначення функції ко-рисності як певного співвідношення обсягів споживаних благ і рівня корисності, що досягається споживачем:

U = f(x1, x2, ……xn),

де U — рівень корисності;

x1, x2, ……xn — кількість споживаних благ, одиниць; п — кількість видів благ.

Корисність того самого блага може змінюватися в залежності від його кількості. Чим більшу кількість товару купує споживач, тим менше його намагання придбати додаткову одиницю товару. При цьому сумарна корисність усіх споживаних одиниць блага називається сукупною (загальною) корисністю (TU), а додаткова корисність, яку отримує споживач з однієї додаткової одиниці блага — граничною корисністю (MU).

Взаємозв’язок між кількістю спожитого продукту й ступенем задоволення від споживання кожної додаткової одиниці продукту відображає закон спадної гранич-ної корисності: за умови, що споживання інших благ не змінюється, а благом Х спо-живач насичується, задоволення від споживання наступної одиниці (порції) цього блага зменшується, тобто гранична корисність кожної наступної одиниці блага Х знижується. Проілюструвати дію закону можна за допомогою таблиці сукупної і гра-ничної корисності.

Закон спадної граничної корисності: кожне наступне здобуте благо, містить все меншу корисністю в порівнянні з попереднім, у міру того як потреба в цьому благі в споживача наближається до насичення. 

5). Потреби, види потреб. Економічні блага. Потреби — це внутрішні збуджуючі стимули діяльності людини. Це стан незадоволення, який людина хоче змінити, або задоволення, яке вона хоче продовжити.

Враховуючи різноманітність людських потреб, їх можна об'єднати у групи, використовуючи ті чи інші класифікаційні ознаки. Ось лише деякі із можливих класифікацій потреб:

1. За суб'єктами потреби поділяються на: а) кінцеві; б) проміжні. Кінцеві потреби — це потреби самої людини як біосоціальної істоти (їх ще називають особистими потребами). Задовольняючи їх, відтворюється сама людина. Блага, що задовольняють кінцеві потреби, називаються предметом споживання (їжа, одяг, житло тощо). У результаті споживання ці блага виходять із економічного обороту. Проміжні потреби — це потреби, які лише опосередковано пов'язані із самою людиною. Це потреби господарських структур. Вони потрібні для створення нових благ, тому ці потреби називають виробничими, а блага, що їх задовольняють, — засобами виробництва (верстати, обладнання, матеріали). У процесі споживання ці блага не знищуються, а служать для задоволення інших проміжних або кінцевих потреб.

2. За формою задоволення: а) індивідуальні; б) колективні. Індивідуальні потреби людина може задовольнити сама без об'єднання з іншими суб'єктами (сон, їжа і т, д.). Колективні потреби вимагають об'єднання колективних зусиль (водопровід, газопостачання).

3. За формою виникнення: а) первинні; б) вторинні. Первинні потреби є за своєю природою фізіологічними і, як правило, вродженими (вода, їжа, повітря, сон та ін.). Вторинні потреіи за своєю природою психологічні (успіх, влада, повага). Первинні потреби закладені в людині генетично, а вторинні залежать від життєвого досвіду, тому вторинні потреби людей більш різноманітні, ніж первинні.

Одночасно задовольнити всі потреби неможливо. Тому людина кожного разу повинна вирішувати: яку потребу задовольнити тепер, а з якою можна почекати. Іншими словами, людина ран жує потреби за ступенем їх важливості у кожний даний момент.

За А. Маслоу1 всі потреби поділяються на п'ять груп.

1. Фізіологічні потреби, задоволення яких необхідне для виживання. 2. Потреби в безпеці і захищеності: включають потреби в захисті від фізичних і психологічних небезпек з боку навколишнього середовища і впевненність у тому, що фізіологічні потреби будуть задоволені і в майбутньому. 3. Соціальні потреби — це поняття, що включає почуття належності до чого-небудь або кого-небудь, відчуття, що тебе приймають інші. 4. Потреба в повазі включає потребу в самоповазі, компетентності, визнанні. 5. Потреба в самовираженні — це потреба в реалізації своїх потенційних можливостей та рості як особистості.

У кожний конкретний момент часу людина буде намагатися задовольнити ті потреби, які для неї є найбільш важливими. Перш ніж потреба наступного рівня стане найбільш потужним визначаючим фактором у поведінці людини, повинна бути задоволена потреба більш низького рівня.

Блага — це товари, послуги та соціальні й екологічні умови, які задовольняють потреби людини або які людина вимушена споживати чи використовувати. Економічні блага — це блага, в яких відчувається певна нестача, тобто їх не вистачає на всіх.

Залежно від своєї корисності блага поділяються на блага з додатною корисністю та блага з від'ємною корисністю (або анти-блага).

Блага з додатною корисністю (Goods) — це блага, збільшення обсягу яких у розпорядженні людини є привабливим для людини (відпочинок, житло, одяг, більшість продуктів харчування).

Блага з від'ємною корисністю або антиблага (Bads) — це блага, збільшення яких небажане для людини (наявність С02 у повітрі або радіонуклідів у довкіллі є антиблагом для всіх, хоча в кожної людини є особисті антиблага).

Залежно від впливу рівня доходу на обсяг споживання розрізняють нормальні блага та блага низької споживчої цінності (неякісні блага). Нормальні блага - - блага, обсяг споживання яких зростає при зростанні доходу (більшість товарів і послуг). Блага низької споживчої цінності — блага, обсяг споживання яких спадає при зростанні доходу (одяг чи взуття, що вийшли з моди; дешеві продукти харчування). Залежно від впливу ціни на обсяг споживання розрізняють звичайні блага та блага (товари) Пффсна. Звичайні блага — блага, обсяг споживання яких зростає при зниженні ціни (більшість товарів і послуг). Блага (товари) Пффсна — блага, обсяг споживання яких спадає (зростає) при зниженні (підвищенні) ціни (картопля, хліб, крупа, інші порівняно дешеві продукти харчування, що мають значну частку в раціоні споживача).

6). Закон спадної граничної корисності блага. Перший закон Госсена. Споживчі переваги свідчать про те, що для споживача деякі блага більш потрібні або кращі, ніж інші блага. На формування споживчих переваг в основному впливають ціни, доходу споживача і корисність товару або послуги.

Корисність (utility) - це здатність блага задовольняти потреби споживача у товарах і послугах. Наприклад, хліб задовольняє фізичну потребу людини, а книги - духовну.

Але в економічному аналізі важливе значення набуває не просто корисність, а гранична корисність продукту.

Гранична корисність (marginal utility) - додаткова корисність, яку отримує споживач з однієї додаткової одиниці товару чи послуги.

Практика показує, що корисність кожної наступної одиниці товару буде падати. І такий зв'язок носить постійний і стійкий характер.

Корисність, виражена в грошових одиницях, називається цінністю даного блага.

Цінності різних благ на відміну від корисності кількісно порівняти, бо виражаються в одних і тих же грошових одиницях. Гранична цінністьдорівнює загальній цінності певної кількості блага. Вартість блага - це ринкова ціна однієї одиниці блага, помножена на кількість одиниць даного блага.

Цінність (вигода) більше вартості, так як споживач був би готовий заплатити за попередні одиниці блага більш високу ціну, ніж та, яку він дійсно платить під час покупки. Максимальне перевищення загальної цінності над сумарними витратами досягається в точці, де гранична цінність дорівнює ціні.

Більшість благ мають властивість спадної граничної корисності. Практика показує, що корисність кожної наступної одиниці товару буде падати. І такий зв'язок носить постійний і стійкий характер. Звідси економісти-маржиналисты вивели закон спадної граничної корисності,який свідчить: у міру того, як споживач збільшує споживання товару або послуги, гранична корисність кожної додаткової одиниці даного продукту скорочується. Згідно з цим законом виробники повинні знижувати ціну для того, щоб спонукати споживачів до збільшення покупок такого продукту. Це пояснює, чому крива попиту на такі блага має від'ємний нахил

Принцип (закон) спадної корисності нерідко називають першим законом Госсена - по імені німецького економіста П. Госсена (1810-1859), що сформулював його у 1854 р.

Цей закон включає в себе два положення:

o зменшення корисності наступних одиниць блага в одному безперервному акті споживання, так що в межі забезпечується повне насичення даним благом;

o зменшення корисності перших одиниць блага при повторних актах його споживання.

Закон спадної граничної корисності полягає в тому, що в міру споживання нових порцій одного і того ж блага його загальна корисність зростає уповільнено.

Слід зазначити, що даний закон не універсальний, оскільки в ряді випадків гранична корисність наступних одиниць блага спочатку зростає, досягає максимуму і тільки потім починає знижуватися. Подібна залежність існує для невеликих порцій подільних благ.