Вимоги до якості тирси

Таблиця 11

Вміст вологи, %	50-60
Органічна речовина, %	85-90
Зольність, %	15-10
рН сол.	5,5-6,0
Щільність, г/см3	0,16-0,20
Щільність твердої фази, г/см3	1,9
Пористість, %	85
Співвідношення С : N	80-100: 1

Значного покращенню розвитку культур у закритому ґрунті можна досягнути за рахунок поліпшення агрофізичних і агрохімічних властивостей тепличних ґрунтів. Для цього у теплич­ний ґрунт уносять на 1 м² від 20 до 30 кг тирси, до якої на 1 м³ необхідно додатково вносити 1 кг азоту.

Як спушуючий компонент застосовують свіжу тирсу хвойних і листяних порід. У нашій країні їх використовують при вирощуванні троянди (шар 28 — 35 см, перекопують з ґрунтом), гіппеаструма і хризантеми.

Щільність хвойної тирси — 0,2-0,3 г/см3, зміст азоту 0,1-0,4 %, фосфору — 0,15-0,35, калія — 0,07-0,13 % У тирсі листяних порід вміст азоту і калію вищий.

Тирса додає субстрату сприятливі фізичні властивості, але потребують додавання добрив. Перш за все в них спостерігається недолік азоту, оскільки цей елемент активно використовується мікроорганізмами, що руйнують тирсу (процеси гниття). Через два-три місяці, коли тирса перегниває, біологічно закріплений азот стає доступним для рослин.

При використанні тирси як складової частини субстрату до них додають азотні добрива (наприклад, аміачної селітри 1,6 кг/м³).

Кора. Як субстрат використовують напіврозкладену кору з відвалів деревообробних підприємств, яку компостують у теплицях (табл. 12).

Кору хвойних порід перед використанням компостують, а подрібнену кору буку використовують замість торфу.

Компостовану деревну кору (10 — 30 кг/м²) додають в ґрунт, кора додає рихлості і робить його теплішим, що сприяє кращому росту і розвитку коріння рослин.

Вимоги до якості кори

Таблиця 12

Вміст вологи, %	60-80
Ступінь розкладання, %	20-30
Органічна речовина, %	80-90
Зольність, %	10-20
рН сол.	5,6-6,5
Щільність, г/см3	0,2-0,4
Щільність твердої фази, г/см3	1,4-1,6
Пористість, %	80-90
Співвідношення С : N	40: 1

Кору хвойних порід і суміш кори хвойних і листяних порід застосовують в різних співвідношеннях, але при обов’язковому додаванні мінеральних добрив. Некомпостовану кору використовувати небажано оскільки спочатку в субстраті з некомпостованою корою відбувається енергійне поглинання азоту мікроорганізмами, які розкладаю кору.

У такий субстрат необхідно вносити азотні добрива в підвищених дозах, що може викликати пригнічення розвитку рослин.

Для приготування компосту кору подрібнюють, щоб отримати субстрат з частинками розміром 1-5 см. Цю суміш компостують в буртах протягом трьох-п’яти місяців влітку і шести-семи — взимку, підтримуючи вологість 60 — 70% НВ.

Можна застосовувати суміш кори, дернової землі і верхового торфу в співвідношенні (по масі) 1:1:1. Її готують за два місяці до використання під гвоздику і культури горщиків.

Товщина шару субстрату з компостованої кори 30—35 см, некомпостованої — 35—40 см, тому що її об’єм значно зменшу­ється у процесі використання. Щорічно додають 20—30% свіжого компосту від загального об’єму субстрату.

Компости з кори можна використовувати у чистому вигляді, але краще у суміші з торф’яними, що складаються з торфу (70%), гною (10), і тирси (20%). Найкраще співвідношення — кора 30—50% і торф’яний компост 50-70%. У теплицю на 1000 м2 завозять 140—160 т кори, потім 35—40 т торф’яного компосту і третій шар — 25—40 т компосту з кори (табл. 32).

Солома. Солому вносять під основну заправку зимово-весня­ного обробітку (4—6 кг/м²), тобто 15-20% від об’єму орного шару ґрунту з додаванням аміачної селітри з розрахунку 4 кг/т (табл. 13).

У теплицях без ґрунтового обігрівання як субстрат викорис­товують пресовану солому (тюки). За 10—15 днів до садіння її під­дають ферментації, для чого поливають гарячою водою (50—70°С) з розрахунку 160 л на 100 кг соломи і вносять мінеральні добрива в два-три прийоми.