Оптимальний вміст поживних елементів (г/л), загальна концентрація солей (%) і кислотність (рН) торфових субстратів

Показник	Гвоздика	Троянда	Гербера	Фрезія	Хризан-тема	Цикламен	Азалія
N	150-250	150-250	150-250	150-250	150-300	150-300	80-120
P	120-200	250-400	120-200	120-200	150-200	150-200	50-100
K	300-450	350-500	300-500	350-500	400-600	350-500	80-160
Ca	25-45	45-60	35-45	23-42	28-42	26-38	5-10
Mg	5,5-70	7-9	5,5-7,6	4-7	5-8	4-6	1-1,5
Fe	1,5-2,5	0,08-0,2	1,5-2,5	1,5-2,5	1,5-4,0	1,5-2,5	1,2-2,0
Cu	0,08-0,2	0,08-0,2	0,1-0,2	0,1-0,2	0,1-0,2	0,1-0,2	0,1-0,2
Zn	0,08-0,2	0,3-0,6	0,08-0,2	0,08-0,2	0,08-0,2	0,06-0,1	0,04-0,1
Mn	0,1-0,2	0,8-1,5	0,1-0,2	0,1-0,2	0,1-0,2	0,06-0,1	0,04-0,1
Mo	0,001-0,003	0,001-0,002	0,0004-0,001	0,001-0,002	0,001-0,002	0,001-0,002	0,001-0,002
B	0,02-0,03	0,01-0,02	0,02-0,03	0,01-0,02	0,02-0,03	0,02-0,03	0,01-0,02
Cl	Не більш 1	Не більш 1	Не більш 1	Не більш 1	Не більш 1	Не більш 1	Не більш 1
pH	6-6,8	5,8-6,5	4,5-5	5,5-6,5	5,5-6	5,2-6	4-4,5
Загальна концентрація солей	2,5-3,5	2,5-3	1,5-2,5	1,5-3	2,5-4,5	1,5-3,5	0,5-1

Внесення добрив. Гній застосовують обмежено (найчастіше в кінці періоду спокою, до розпускання бруньок), під такі стійкі до фітопатогенів рослини, як троянда.

Під інші культури гній в оранжереях не вносять. Замість гною часто використовують торфо-мінеральні компости, біогумус, гумінові добрива, сапропель, ферментовані добрива.

Властивість фосфорних добрив (аніона фосфорної кислоти) добре утримуватися грунтом дозволяє вносити фосфорні добрива відразу у великих кількостях перед посадкою рослин практично на весь рік.

В той же час надмірний вміст фосфору порушує поглинання заліза, марганцю і нітратного азоту, у формі якого представлений майже весь доступний азот в оранжерейних субстратах, за винятком періодів, коли субстрат охолоджений і можливе накопичення аміачного азоту.

Азотні і калійні добрива можуть сильно підвищувати концентрацію солей в субстраті, проте при частому поливі і хорошому дренажі вони швидко вимиваються, тому їх вносять як основне добриво перед посадкою рослин, а потім в підживлення.

Мікродобрива. Використовують мікродобрива на халатній основі шляхом:

- передпосівної обробки посівного матеріалу одночасно із протруюванням;

- некореневої обробки вегетуючих рослин окремо, або разом із засобами захисту;

- поєднання в бакових сумішах при гідропонному вирощуванні тепличних культур і в системах краплинного зрошення.

Загальна допустима концентрація водорозчинних солей в субстраті залежить від його складу і знаходиться прямій залежності від вмісту органічної речовини, зокрема гумусу. Чим вище вміст органічної речовини, тим вище допустима межа концентрації водорозчинних солей.

У декоративному рослинництві широко використовують субстрати з високим вмістом пасивної органічної речовини (деревна тирса, кора, солома), що не володіють великою ємкістю поглинання катіонів і буферною, що не дозволяє збільшувати концентрацію солей так само високо, як це допустило при використанні перегною або торфу.

За орієнтир вважають, що для середньосолевитривалих культур на середньощільних субстратах з пониженим вмістом органічної речовини (щільність 0,8 г/см³) верхня межа вмісту водорозчинних солей рівна 5,5 г/л, а на верховому торфі — для солевитривалих культур відповідно 6 г/л. Підвищену концентрацію водорозчинних солей рослини легше переносять взимку, чим влітку, оскільки втрати води в зоні коріння в цей період менш інтенсивна.

Не всі внесені добрива використовуються рослинами. Вони закріплюються субстратом, стають тимчасово недоступними для рослин через використання мікроорганізмами або вимиваються водою. Тому важливо враховувати коефіцієнти використання поживних елементів добрив рослинами. Для азоту водорозчинних азотних добрив він рівний в середньому 50 %. Для фосфору суперфосфату — 30, для калія калійної селітри і хлориду калія — 70 — 80 %.

Приведені критерії відповідають добрій забезпеченості рослин поживними елементами при обліку типовості оранжерейних субстратів для кожної грунтово-кліматичної зони. У Нечорноземній зоні це рихлі і середньощільні субстрати з високим вмістом торфу і компостів (щільність 0,2-0,6 г/см³), в зоні розповсюдження некарбонатних чорноземів — ущільнені, часто без достатньої кількості спушуючих компонентів (щільність 0,7-1 г/см³), в зонах південних карбонатних чорноземів і сіроземів — переважно ущільнені і щільні (щільність близько 1 г/см³).

Дози добрив для різних культур, що вирощуються на верховому торфі, кг/м³

Речовина	Гвоз-дика	Троя-нда	Гербе-ра	Фре-зія	Хризан-тема	Цикла-мен	Цантеде-шил	Пуан-сетія	Аза-лія
Крейда	8	6	7	8	6	7	6	8	4,5
Доломітове борошно	4	3	4	3	4	4	3	4	1
Кісткове борошно	2	-	2	2	2	2	2	2	-
Селітра калійна	0,7	-	1,3	0,7	-	1,5	-	-	-
Селітра аміачна	0,2	-		0,2	1	0,9	0,5	1	0,5
Фосфат калію	0,8	-		0,8	-	-	-	-	-
Сульфат калію	-	-		-	2	-	-	1	0,25
Сульфат магнію	1	1,5	1,5	1	1	1	1,5	1	-
Суперфосфат	-	3	1	-	2	2	3	1,5	1
Хелат заліза	200	500	500	200	300	300	200	200	200

Примітка

Для всіх культур дози добрив (г/м³): сульфат міді — 50, сульфат цинку — 15, молібдат амонія — 2, сульфат кобальту — 2, борна кислота — 10.

Для правильної характеристики субстратів на кожну оранжерею необхідно мати відомість для запису результатів аналізів, а також доз і термінів внесення добрив. Повний агрохімічний аналіз субстрату з визначенням вмісту макро -і мікроелементів, водорозчинних солей і кислотності проводять до посадки рослин і три-чотири рази протягом вегетації.

Дози внесення добрив визначають за результатами аналізів субстратів і вмісту поживних елементів в рослинах з врахуванням ступеня їх розвитку. На підставі цього коректують і розраховують дози добрив для підживлення.

Поживні розчини в субстратах. При використанні гідропонного методу в субстрати подають поживні розчини, які готують один раз в два-три місяці. У холодну пору року розчин підігрівають до 20-25°С. Він повинен мати слабокислу реакцію (рН 5,5-6,5), оскільки в нейтральному і лужному середовищі залізо випадає в осад і стає недоступним для рослин.

Для усунення хлорозу застосовують хелати — залізовмісні органічні сполуки, що дозволяють мати залізо в рухомому стані і при рН 7. Препарат Fe-ДТПА вносять до розчину один раз в місяць в кількості 300 — 500 мл на 1 м3 розчину.

Особливість культури рослин на мінеральній ваті — підтримка в ній постійно рН (по Н₂О) поживного розчину 5,6-6.

Для цього рН початкового розчину має бути 4-4,2, оскільки мінеральна вата викликає сильну підлужуючу дію на рослину. Для підкислення розчину на 100 л додають 3мл ортофосфорної і 12 мл концентрованої сірчаної кислоти.

При вирощуванні гвоздики на малооб'ємному мінераловатном субстраті рекомендована наступна концентрація поживних елементів, мг/л: NH₄ — 35, NO₃ — 105, Р — 35, К — 230 (влітку) і 300 (восени, взимку), мікроелементи.

4. Разом із забезпеченням рослин поживними елементами велике значення має кислотність субстрату, від якої залежить доступність для рослин макро- і мікроелементів і ступінь їх поглинання. Кислотність субстрата визначається вмістом вільних або обмінних іонів водню, рідше іонів амонію.

У провапнованих нейтральних субстратах, насичених кальцієм, рухомий водень майже відсутній і великих відмінностей в результатах аналізу між водною і KCL витяжкою не буває.

Тому в нейтралізованих субстратах кислотність можна визначати як в KCL, так і у водній витяжці, а в початкових матеріалах для складання грунтових сумішей кислотність (рН) визначають в 1 н. розчині KCL, при цьому враховують і кількість обмінних іонів водню.

При визначенні кислотності у водній витяжці беруть до уваги тільки вміст вільних іонів водню. Тому кислотність по KCL завжди вище за кислотність у водній витяжці, і ця різниця може складати від 0,5 до 1. На кислотність субстрата впливають жорсткість води і підкислююча дія добрив.

Залежно від величини рН (KCL) тепличний субстрат може бути кислий, нейтральний або лужний; при рН 2,5-3,5 — сильнокислый (така кислотність буває тільки у верхового торфу), рН 4-5,4 — кислий, рН 5,5-6,4 — слабокислий, рН 6,5-7,5 — нейтральний, рН вище 7,5 — лужний.

Амплітуда коливання кислотності тепличних субстратів велика: від рН 2,8 у верхового торфу до рН 7,5 у тому випадку, коли основу тепличного субстрата складає природний карбонатний грунт.

Кислий торф вапнують з урахуванням того, щоб оптимальне значення його кислотності було б дещо нижче, ніж для мінеральних грунтів.

Це пояснюється тим, що при рН (KCL) 6 і вище в торфі може знаходитись вільний карбонат кальцію, що порушує правильний режим харчування рослин іншими елементами. Для нейтралізації кислотності субстратів можна використовувати крейду, вапняне борошо, доламіт, що містить магній. Вважають, що 1 кг крейди, внесений на 1 м³ торфу, знижує величину кислотності (рН) на 0,5-1.

Для зниження кислотності субстрата під час вегетації рослин використовують крейду і фізіологічно лужні добрива. При необхідності підкислення субстрата додають кислий верховий торф, застосовують фізіологічно кислі мінеральні добрива або до поливної води додають кислоти.

Кожна культура пред'являє свої вимоги до рівня кислотності, який залежить і від умов вирощування. Нижчі значення кислотності субстрата, а також понижений вміст кальцію в субстраті допустимі з весни до кінця літа.

5. Діагностику порушень мінерального живлення рослин звичайно проводиться у шість послідовних, ясно визначених етапів:

1 Усвідомлення, що щось не так із рослинами, ці недоліки розвитку необхідно ви­правляти. Зупинка росту і розвитку, без сумніву, основна причина величезних втрат врожайності у малодосвідчених фермерів та любителів в усьому світі. Вони або не по­мічають того, що культури страждають, або не усвідомлюють, що симптоми, які вони спостерігають, вказують на порушення поживного режиму. Більше того коли симптоми дефіциту більшості поживних речовин стають помітними, ймовірні втрати врожаю бу­дуть дуже значні.

2. Спостереження у деталях всіх порушень росту і розвитку культури і того, як ознаки цих порушень розподіляються по рослині у цілому по площині листка. При виявлені недоліків розвитку листків важливо звернути увагу на такі фактори: пошкоджен­ня виражені сильніше у молодих чи старих листків; чи проблеми виражені у вигляді хлорозу (пожовтіння) і як він розташований - у прожилках листків, чи по краях або про­являється рівномірно по поверхні у вигляді некрозу тканин та закономірність розподілу хлорозних плям; чи у вигляді деформацій, таких, як чашеподібність листка, скрученість, ущільненість. Інші симптоми, на які необхідно звертати увагу: тріщини і ламкість, пусто­тілість і коричневі вологі плями на стеблах і корінні, нетиповість квітів і плодів, особли­вості розвитку рослин, такі, як нетипова піднятість або скорочення відстаней міжвузлів і плямистість.

На цьому етапі спостереження мають відповісти на запитання: недоліки розвитку викликані живленням чи іншими причинами. Характерні ознаки порушення нормального живлення такі: на невеликій площі всі рослини виглядають пошкодженими, на кожній рослині всі листки одного віку мають однакові симптоми. Варіабельність цих ознак у просторі супроводжує топографічні зміни, або зміни ґрунтових різновидів, або (як результат неправильного внесення добрив) направленість виконання агротехнічних опе­рацій, наприклад, гряд, поворотних смуг, ширини захвату оприскувача. Зменшення ви-раженості симптомів можна спостерігати у місцях, де менша конкуренція між рослинами, - на краю гряд або на краях посівів. Жодна з цих особливостей не є завершеним правилом, але такі спостереження можуть давати цінні "натяки" Також важливо, щоб спостерігач був знайомий з основними симптомами враження шкідниками і хворобами. Тут необхідно вказати на два симптоми, які ніколи не можуть бути ознаками розладу у мінеральному живленні. Перший - спосіб розташування пошкоджень на листку, згідно якого утворюються майже круглі некротичні плями будь-якого розміру (від розміру головки шпильки), які оточують "ореолом" хлорозу тканину й розташовані безладно по відношенню до жилок. Такі плями майже завжди є причиною дії патогенів. Другий -формування хлорозису, який супроводжує жилки, залишаючи проміжки зеленими. Це звичайно ознаки дії вірусів або гербіцидів, які надходять по провідній системі, а тому найбільше пошкоджують зони навколо жилок.

Корисними на цій стадії спостережень можуть бути блокнот і олівець, гострий ніж, збільшувальне скло, поліетиленові кульки, мотузки, етикетки для збереження відібраних зразків свіжими і лопатка, щоб викопувати рослини з коріннями. Доцільно також використовувати деякі з польових тестів для визначення рН ґрунту, нітратного азоту за допомогою тест-смужок.

3. Ідентифікація можливих причин розладу живлення за допомогою кольорового атласу. Якщо якийсь із рисунків співпадає зі знайденими симптомами, не поспішайте з висновками, але порівняйте їх з усіма рисунками, приведеними у посібнику, з такої точки зору: чи не співпадають дані симптоми з іншими можливими причинами, що можутьїх викликати.

4. Відкидання неправильних гіпотез, використовуючи інформацію про властивості грунтів, рН, чутливість видів. Використання результатів експрес-аналізу соку може підтвердити або відкинути гіпотезу щодо дефіциту азоту, якщо рослини відносно молоді.

5. Якщо сумніви залишаються, для перевірки діагнозу необхідно провести лабораторну діагностику листків або всієї рослини. Сучасні знання про оптимальні концентрації елементів слід вважати неточними, тому об'єктивність діагнозу все ж неповна, завинятком питання про те, яка концентрація елементу в рослині: істотно вища чи нижча оптимуму. Одним із способів вирішення цього питання є порівняння результатів аналізів, отриманих від рослин одного й того ж самого виду, з "гарних" і "поганих" ділянок одної ґрунтово-кліматичної зони або господарства.

6.Остаточним доведенням правильності діагнозу є лише ступінь успішності застосування заходів на основі виданих по результатам діагностики рекомендацій порівняно з ділянкою, де ці заходи не застосовувались, але всі інші технології вирощування були такі самі. У деяких випадках застосування заходів по ліквідації дефіциту неможливе (непрактичне), доцільне проведення превентивного внесення під майбутню культуру. У випадку токсичності дуже рідко можливо видалити небажані елементи з ґрунту, тому технології будуть спрямовані на управління рН ґрунту. Це, безумовно, може мати інші наслідки, крім тих, що плануються, і тому важко передбачувані. У будь-якому випадку при застосуванні ризикованих операцій обов'язково слід залишати вузькі контрольні смуги, де обробіток не проводиться.

Для агрохімічної оцінки тепличних субстратів в різних зонах країни застосовують методи, які відрізняються використанням неоднакових хімічних сполук (екстрагентів) для виділення умовно доступних рослинам поживних елементів. У субстратах, основу яких складають підзолисті грунти, вміст фосфору і калія визначають по методу Кірсанова (витяжка 0,2 н. соляної кислоти). Цей же метод застосовують і для аналізу торф'яних субстратів.

Якщо основу субстратів складають некарбонатні чорноземи, вміст фосфору і калія визначають методом Чирікова (витяжка 0,5 н. оцетової кислоти), а в зоні розповсюдження карбонатних чорноземів, каштанових, бурих грунтів — методом Мачигіна (витяжка 1 %-го карбонату амонія). Вміст нітратного азоту, кальцію і магнію у всіх грунтових відміннах можна визначати у водній витяжці, аміачного азоту — після визначення кислотності (у 1 n. КСl).

Вміст поживних елементів в рослинах оцінюють методом листової діагностики. Для аналізу відбирають, як правило, листя, що закінчило ріст і що досягли нормальних розмірів. У гвоздики для аналізу беруть п'яту від вершини пару листя в кінці фази бутонізації.

У такій же фазі відбирають для аналізу і листя у троянди. Зразки складають з 25 листків. Вміст поживних елементів визначають в сухих зразках.

Оптимізацію вмісту поживних елементів в субстраті до посіву насіння або до посадки рослин провести порівняно легко. Складеним є розрахунок доз внесення добрив для підживлення під час вегетації рослин в захищеному грунті.

Це пов'язано з тим, що навіть для однорічних культур доза азоту, калію, а іноді і інших елементів в підживленні перевищує дозу основного добрива. При встановленні під час вегетації рослин нестачі одного з елементів в субстраті його не завжди можна компенсувати.

У разі значного надлишку одного або декількох поживних або баластних елементів в поживному середовищі загальна концентрація водорозчинних солей, у ряді випадків перевищує допустимі межі. Тільки після зниження загальної концентрації солей за допомогою промивки субстрата водою можна внести бракуючий елемент.