3. Найважливіша умова вирощування декоративних культур на будь-яких субстратах — правильне використання добрив, поглинання яких залежить від умов середовища і обміну речовин у рослин.

Живлення рослин, що культивуються в захищеному грунті, знаходиться під контролем агрохімічної служби, яка розробляє графіки зміни вмісту поживних елементів для різних субстратів по фазах росту і розвитку рослин, залежно від світлових і температурних умов.

Склад і властивості тепличного грунту. Грунти теплиць не мають аналогів в природі, оскільки їх складають штучно. Властивості їх у великій мірі визначаються властивостями природних грунтів даного району. У центральних і північних районах це слабокислі підзолисті грунти або торф; на півдні — різні типи чорноземів і каштанові грунти з властивою їм нейтраль­ной або лужною реакцією; у посушливій зоні - слабогумусовані карбонатні грунти. Частка природного грунту в теплиці особливо велика в крупних промислових господарствах, проте тепличний грунт суттєво відрізняється по своїй агрохімічній характе­ристиці від природного, оскільки складається з суміші різних компонентів компонентів органічного і мінерального походження.

При складанні сумішей враховують, що вони повинні володіти сприятливими фізичними і хімічними властивостями — родючістю, волого- і повітряємністю. Нестача кисню в щільному грунті сповільнює ріст рослин, створює дефіцит поживних речовин. На рихлому структурному грунті рослини менше потерпають як від нестачі, так і від надлишку солей.

Тепличні грунти повинні мати високу ємкість поглинання і буферну, для того, щоб утримувати велику кількість мінеральних солей і поступово віддавати їх рослинам. При цьому дуже важливо щоб перераховані властивості зберігались тривалий час, оскільки велика кількість декоративних культур — багаторічники і тривалий час ростуть на цьому грунті без заміни.

Щільність субстратів. Через різну щільність субстратів забезпеченість їх поживними елементами визначають в міліграмах на 1 л субстрата, а не в мг на 100 грамів повітряно-сухої маси грунту, як це прийнято в грунтознавстві.

Властивості грунту покращують органічні компоненти — перегній, листова і дернова земля, торф, гній, різні компости. При нестачі високородючих органічних добрив в грунт додають деревну тирсу, подрібнену кору, солом'яну різку, пісок і ін. Ці добавки спушують грунт, роблять його вологоємним і легким, що особливо важливо, оскільки щільність має бути менше 1 г/л (природного грунту — від 1,2 до 1,5 г/л), до того ж показник 0,8—1 г/л допустимий тільки для чорноземних грунтів (з великою ємкістю поглинання) при вирощуванні троянд і хризантеми. Навіть до чорноземів, які володіють високою родючістю, добав­ляют спушуючі компоненти для зниження щільності. Інакше при частих поливах коріння рослин відчувають нестачу кисню.

Оптимальний вміст поживних елементів в грунтовмісних субстратах для гвоздики, хризантеми і троянди, мг/л

Грунт (основа субстрату)	Метод визначення фосфору і калію	N (NH4+NO3)	P2O5	K2O
Гвоздика, хризантема
Підзолистий, торф	Кірсанов	150-250	600-800	400-600
Некарбонатні чорноземи	Чиріков	100-130	250-400	350-500
Карбонатні чорноземи, каштанові, сірозем	Мачигін	100-180	100-200	500-800
Троянда
Підзолистий, торф	Кірсанов	100-200	500-800	400-600
Некарбонатні чорноземи	Чиріков	80-150	250-400	300-450
Карбонатні чорноземи, каштанові, сірозем	Мачигін	60-150	80-150	500-700

Через велику різноманітності грунтів в різних зонах і господарствах важко встановити точні дози добрив, що вносяться перед посадкою рослин. Виключенням служать верховий торф і субстрати неорганічного походження, для яких дози добрива можна точно розрахувати.

Проте відомі оптимальні рівні вмісту поживних елементів в субстратах для різних культур, на які і орієнтуються фахівці. Ці рівні визначені в результаті численних дослідів по кожній культурі, причому методи визначення використовували різні, у зв'язку з чим показники вмісту елементів в 1 л субстрата також різні.