12.3.4. Проблеми і перспективи фінансово-економічного розвитку країн Африки

Низький рівень освіти робочої сили, нехай навіть і найдешевшої в світі, практично відсутня охорона здоров'я, оподаткування і зако­нотворчість, яка швидше відлякує зарубіжного інвестора, ніж приваб­лює, нерозвинутість фінансового сектора і корупція — з подібними

352

РОЗДІЛ 12

Фінанси окремих країн, що розвиваються

353

труднощами інвесторам доводиться стикатися практично на кожному ринку. Над всім континентом нависла 200-мільярдна зовнішня за­боргованість, яка виснажує і без того скудні матеріальні ресурси. В Африці кожна п'ята дитина вмирає, не доживши до п'яти років, і кожна друга не має можливості навчатися в школі. Тим не менше африканські уряди витрачають в чотири рази більше грошей на об­слуговування зовнішнього боргу, ніж на охорону здоров'я і освіту, разом узяті.

В Уганді подібна арифметика виглядає таким чином: річний бюд­жет країни складає 1 мільярд доларів на рік, 46% цієї суми йде на обслуговування зовнішньої заборгованості і ще 20% — на утримання збройних сил, здатних протистояти військовим конфліктам з повста­нцями на півночі і заході країни. Ось і виходить, що країна, яка має родючі землі і воду, є однією із найбідніших на земній кулі: середній дохід на душу населення тут становить 260 доларів на рік. І це при тому, що за останні 12 років середній темп приросту ВВП скла­дав 6,7%.

Найбільш високі темпи економічного росту і змушують інвесторів ризикувати. До цього часу цей ризик виправдовував себе. В серед­ньому дохід з інвестицій в країни Південної Африки в 1996 р. склав 31%. Тоді як в Латинськй Америці цей показник дорівнював 12%, в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні — 13% і на Середньому Сході — 17%. Інтеграційні процеси в Африці не відзначаються таким різно­маніттям, великою кількістю угруповань, як у Латинській Америці, чи масштабністю, як у Західній Європі й Азії, але попри все страте­гічні напрямки розвитку африканських країн ґрунтуються на ство­ренні економічних інтеграцій.

Ситуація на Африканському континенті залишається найсерйоз­нішим викликом новому світовому порядку. Реалізація угод Уруг­вайського раунду призведе до підвищення цін на продукти харчу­вання, погіршення сприятливих умов торгівлі, наданих регіону на ринках деяких європейських країн, а в результаті посилення міжна­родної конкуренції скоротиться малокваліфікована праця в обробній промисловості.

Проблеми економічного розвитку

Проблеми слаборозвинутих країн Африки полягають у тому, що вони не мають власних резервів для подолання бідності. Відсутність багатих покладів корисних копалин не дає їм можливості одержати прибутки від мінеральної ренти. Якщо ж і якісь корисні копалини є в надрах країни, їхній видобуток залежить від притоку зовнішніх

_І

інвестицій. Але тут гальмом для них виступає політична нестабіль­ність і відсутність транспортної інфраструктури.

Вкрай низький рівень накопичення коштів населення і капіталів виробництва унеможливлює інвестування галузей для створення за­собів виробництва, підготовки кваліфікованої робочої сили, удоско­налення технологій. Це, у свою чергу, не сприяє росту продуктив­ності праці, викликає низький рівень споживання, тобто низький рівень накопичення є результатом злиднів і одночасно причиною їх збереження.

Незначні інвестиції, що мають місце, не забезпечують впроваджен­ня нових технологій. Низький попит навіть на товари першої необ­хідності не дає можливості створювати підприємства серійного ви­робництва.

Найбільше число слаборозвинутих країн розташовано в Тропічній та Екваторіальній Африці (ТА). Ця група країн включає 38 держав, на них припадає 1,24% світового ВВП. їх сукупний зовнішній борг становить 232 млрд доларів. Його відношення до ВВП — найвище у світі — 70%, його вартість у 2,5 рази перевищує експортні надхо­дження, а на обслуговування боргових зобов'язань іде 20% прибутків від експорту.

Причини боргової проблеми — вузькість слабо диференційованого експортного сектора, незбалансованість економіки, нездатність вико­ристовувати переваги міжнародного поділу праці, величезна залеж­ність від зовнішніх ресурсів.

У 90-х роках у порівнянні з 80-ми середньорічні темпи росту ВВП на душу населення зросли в Нігері, Нігерії, Гані, Ефіопії, Гамбії, Танзанії, Сенегалі, Мозамбіку, Буркіна-Фасо, Судані і Свазіленді. Не змінилися — у Малі і на Мадагаскарі і знизилися — в інших країнах Тропічної Африки. Частка експорту у ВВП з 1970 року стабільно росла в Мавританії, Свазіленді, Малі і Маврікії; падала — у ЦАР, Судані і Замбії. Найбільше від експорту залежать такі країни, як Ангола, Конго, Габон, Мавританія, Свазіленд, Ботсвана і Маврікій (у них надходження від експорту дають від 50 до 82% ВВП). Зміна ринкової кон'юнктури найсильніше може вдарити саме по економіці цих країн. У ряді країн частка експорту в накопиченні ВВП нижче 15% (Судан, Нігерія, Буркіна-Фасо, Руанда). На ці країни можливі зміни ринкової кон'юнктури не спричинять істотного негативного впливу, але в той же час настільки низький показник експортних можливостей свідчить або про перебудову структури господарства (у Судані і Нігерії) за рахунок реформ, або про слабкі експортні мож­ливості (Буркіна-Фасо, Руанда).

23 М.І. Карлін

354

РОЗДІЛ 12

Фінанси окремих країн, що розвиваються

355

З країн ТА спостерігається відтік капіталу: у 1991—2000 р. він склав 15 млрд доларів. Основні причини — політична нестабільність, відсталість, низька норма прибутку і казнокрадство.

У більшості країн ТА впровадження неоліберальної моделі госпо­дарювання призвело до зниження загального рівня життя. Найвищі темпи зниження особистого подушового споживання у 1980—1990 р. відзначалися в Кот-д'Івуарі, Мадагаскарі, Гамбії, Нігері, Нігерії, Зам­бії й Анголі (їхні темпи становили 2,5—7,8% на рік). На відміну від інших регіонів країн, що розвиваються, де ареали злиднів і бідності за останні 10 років скоротилися, у ТА вони розрослися, і це стосу­ється 28% населення.

Стратегією економічного піднесення регіону повинно бути швидке відкриття ринків сільськогосподарської продукції в промислово роз­винутих країнах, скорочення зовнішнього боргу, обумовлене вико­нанням певних вимог, зміцнення економічних зв'язків з країнами світу (можливо, в рамках угод про вільну торгівлю з європейськими країнами), завоювання ринків з певним набором тимчасових пільг, покликаних відшкодувати втрати, викликані рішеннями Уругвай­ського раунду.

Крім того, африканським країнам потрібно дуже зважено прово­дити приватизацію державної власності, враховуючи так званий за­кон збереження керованості в світі: наскільки слаборозвинута країна не втручається у свою економіку через політику тотальної привати­зації, тобто відмовляється від керованості своїми підприємствами, то настільки ними будуть керувати транснаціональні компанії або їх «виконавчі комітети» — уряди розвинутих країн.

Завдання і запитання для самоперевірки

1. Які основні складові фінансової системи Республіки Корея?

2. Які основні доходи і видатки державного бюджету Республіки Ко­рея?

3. Які основні доходи і видатки місцевих бюджетів в Республіці Корея?

4. Які особливості фінансової системи Тайваню ви можете назвати?

5. Які особливості розвитку фінансово-економічної системи Індії в су­часних умовах?

6. Як функціонує Рахункова палата в Туреччині?

7. Які основні вади реформування фінансово-економічної системи Чилі при С. Альенде ви можете назвати?

8. У чому полягають успіхи реформування фінансової системи Чилі при генералі Піночеті?

9. Які основні фінансові складові чилійського «дива»?

10. Назвіть основні етапи реформування фінансово-економічної системи

Мексики наприкінці XX ст. і охарактеризуйте їх слабкі і сильні сторони.

11. Які основні етапи реформування фінансово-економічної системи Бразилії наприкінці XX — на початку XXI ст. ви можете назвати?

12. У чому причини кризи фінансової системи Аргентини на початку XXI ст.?

13. Які основні риси фінансової складової латиноамериканської моделі розвитку? Які уроки для України вона дає?

14. У чому полягають особливості фінансової політики Нігерії у 80—90-ті роки XX ст.?

15. Назвіть і охарактеризуйте особливості податкової системи Того на­прикінці XX ст.

16. Які загальні проблеми і можливі перспективи фінансово-економіч­ного розвитку країн Африки ви можете назвати?

23*