12.3. Фінанси деяких країн Африки

12.3.1. Загальна характеристика фінансового стану країн Африки у 80—90 роки XX століття

Загальна характеристика фінансово-економічного розвитку країн Африки

Більшість африканських країн мають три спільні ознаки, які не­гативно впливають на її фінанси. По-перше, за невеликим винятком, вони колись були колоніями європейських країн; по-друге, вони бід­ні, і, по-третє, неконтрольований приріст населення обмежує їхній потенційний економічний розвиток і породжує серйозні соціальні проблеми.

Африка значно бідніша за всі інші континенти. Дохід на душу населення становить тут приблизно 500 доларів США, або 3% від цього показника у Сполучених Штатах, і 27 із 50 найбідніших країн світу — африканські. Дохід на душу населення в Мозамбіку, найбід-нішій країні світу, 1991 р. становив 70 доларів, а в Танзанії, другій найбіднішій країні світу — 100 доларів. Лише дві африканські кра­їни — Алжир і Південно-Африканську Республіку, — можна вважати такими, що перебувають на однаковій із Бразилією та Мексикою стадії економічного розвитку. Лівія, що має найвищий дохід на душу населення серед усіх африканських країн, отримує його за рахунок експорту нафти. Окрім того, впродовж 1980—1990 pp. середньорічні темпи зростання у 28 африканських країнах, що їх ВНП на душу населення 1991 р. становив щонайбільше 500 доларів, були від'єм­ними, причому темпи зростання Мозамбіку дорівнювали -5,0%. У 90-ті роки XX століття ситуація у вказаних країнах та в цілому в Африці суттєво не змінилася.

Більшість країн, що мають дохід на душу населення щонайбільше 500 доларів, розташовані на південь від Сахари. За винятком Ефіопії, усі вони — колишні колонії Англії, Франції, Німеччини або Порту­галії. У цих країнах із низьким доходом повільне економічне зрос-

344

РОЗДІЛ 12

Фінанси окремих країн, що розвиваються

345

тання не дає змоги ліквідувати бідність. Рівень заощаджень у пере­важній частині африканських країн низький, а часом і від'ємний, що ускладнює процес формування капіталу. Наприклад, у Нігерії, най­більшій країні Африки, середньорічне зменшення обсягів валових внутрішніх інвестицій за період від 1980 р. до 1990 р. становило 10,2%. Розподіл доходів тут значно нерівномірніший, аніж у розви­нутих країнах. Наприклад, у Кенії найбагатші 10% родин отримують 45,8% загального доходу всіх родин проти 39,6%, що його мають 80% родин із найменшими доходами.

Багато видів сільськогосподарської продукції є головними стат­тями експорту цих країн і забезпечують до 90% валютних надхо­джень (какао в Кот-д'Івуарі і Гані, кава в Ефіопії), падіння цін або попиту на їхню продукцію відразу ж знижує прибутки країн. Ін­тенсифікація і модернізація низькопродуктивного сільського госпо­дарства в даних умовах нереальна через відсутність можливості накопичення капіталу для його наступного інвестування в модер­нізацію.

Через фінансову і політичну нестабільність ці країни слабо інтег­ровані у світове господарство, сюди поволі йдуть інвестиції.