12.2.2. Мексиканські Сполучені Штати

Фінансові реформи у Мексиці стали чи не найбільшим розчару­ванням останнього десятиліття XX ст. Успіхи адміністрації прези­дента К. Салінаса (1988—1994 pp.) отримували схвальні відгуки се­ред економістів і тиражувалися у світовій пресі, а соціальний пакт по-мексиканськи вважався еталоном гармонізації економічних і по­літичних інтересів під час радикальних реформ. Все змінилося 1994 p., коли рецидиви популізму і корпоратизму протягом лічених місяців обернули вчорашній успіх у кризу велетенських масштабів. Виправляючи помилки попередньої адміністрації, президент Ернесто Седільйо не вагався у застосуванні радикальнішої економічної полі­тики, підтриманої потужним пакетом іноземної фінансової допомоги. Помітне із середини 1996 р. «одужання» мексиканської економіки

нагадує події у Чилі, коли невдачі першої половини 1980-х років зумовили подальшу радикалізацію економічних реформ.

На відміну від економічних програм у Аргентині та Бразилії, мек­сиканський уряд не вагався у скороченні дефіциту бюджету. По-пер­ше, цього вимагали міркування керованого обмеження сукупного попиту. По-друге, деяке сповільнення у гальмуванні інфляції загро­жувало підвищенням реального обмінного курсу. Цілком справедли­во можливості «повзучого» знецінення песо вважалися обмежени­ми — обмінний курс знизився з 2,64 песо наприкінці 1989 р. до 3,10 песо за долар у 1993 р. (тобто, песо щорічно девальвувало на 4,1%). Нарешті, перспективи довгострокового економічного зростан­ня пов'язувалися зі зниженням процентних ставок, які в 1989 р. становили у номінальному і реальному вимірі 45% і 20%, відповідно. Починаючи з 1990 р. номінальна процентна ставка знижувалася в унісон з гальмуванням інфляції. Реальна процентна ставка залиша­лася додатньою.

Скорочення дефіциту бюджету відбувалося переважно через змен­шення урядових видатків: до 15,9% у 1992 р. проти 31,3% від ВВП у 1987 р. Лібералізація цін зменшила субсидії, а приватизація та реструктуризація державних підприємств — кошти їх державної «під­тримки». Кількість підприємств державного сектора зменшилася із 1155 у 1982 р. до 700 — на початок 1989 р. Уряд не вагався засто­совувати радикальні заходи на зразок закриття збиткового сталепла­вильного комбінату Funditura Monterrey, де працювало 9 тис. робіт­ників і службовців.

Приватизація державних підприємств передбачала відповідний со­ціальний захист. Приміром, 1988 р. звільнені робітники компанії Aeromexico отримали різноманітних компенсаційних виплат на суму понад 64 млрд песо. Широко практикувався продаж частини акцій (до 5%) працюючим, що допомагало подоланню спротиву профспілок та підвищенню продуктивності праці на приватизованих підприєм­ствах. Поряд зі зменшенням видатків та підвищенням економічної ефективності приватизація генерувала значні надходження в бюджет. Приміром, від продажу комерційних банків було отримано понад 12 млрд доларів США, а телефонної компанії Trimex — близько 8 млрд доларів США.

Мексиканський уряд продовжував розпочату в 1986 р. податкову реформу. Зменшення ставок податку на прибуток підприємств з 42% до 35% та максимальної ставки прибуткового податку з 50% до 35% супроводжувалося істотним розширенням податкової бази — кіль­кість платників податків зросла з 1,8 млн у 1988 р. до майже 4 млн у 1992 p.; якщо протягом 1929—1988 pp. у Мексиці було винесено

320

РОЗДІЛ 12

Фінанси окремих країн, що розвиваються

321

всього два судових вироки за ухиляння від сплати податків, то за 1989—1993 pp. — понад 380 таких вироків.

Параметри фіскальної політики в Мексиці визначалися задекла­рованими в грудні 1988 р. змінами в стратегії зовнішніх запозичень: 1) зменшення виплат по обслуговуванню зовнішнього боргу (напри­кінці 1988 р. цей показник перевищив 5% від ВВП), 2) зменшений частки зовнішнього боргу у ВВП, 3) отримання гарантованого дое ступу до нових позик. Мексиканський уряд висловив побажання перерахувати зовнішній борг на основі його вартості на вторинному ринку (менш ніж 50 центів за 1 долар США боргу). Сприятливе поєднання внутрішніх (скорочення дефіциту бюджету) та зовнішніх чинників (згідно з планом Брейді протягом 1989—1990 pp. обсяги заборгованості Мексики було зменшено на 15 млрд доларів) дозво­лило обмежити зовнішній борг на рівні 100 млрд доларів та змен­шити щорічні кошти його обслуговування на 1,5 млрд доларів; еко­номія становила 0,2—0,3% від ВВП.

В 1990 р. уряд Мексики розпочав програму фінансової підтримки органів місцевого самоврядування. Протягом 1989—1993 pp. витрати на будівництво шкіл, систем водопостачання, підтримку дрібного підприємництва, створення інфраструктури для селянських госпо­дарств становили 11,9 млрд доларів США. Соціальні видатки фінан­сувалися надходженнями від приватизації державного майна; також це допомагало мобілізації суспільної підтримки на користь привати­зації зокрема та економічних реформ загалом.

У 1992 р. розпочалося створення схеми приватних пенсійних ра­хунків. Працедавці зобов'язувалися перераховувати на рахунки пра­цюючих у комерційних банках 7% від нарахованої заробітної плати. Отримані банками кошти інвестувалися в державні цінні папери.

На початку 1994 р. ніщо не віщувало майбутніх труднощів. Про­тягом 1992—1993 pp. песо знецінилося лише на 3,2%. Інфляція зни­зилася з 130% у 1987 р. до 9,7% — у 1993 p.; відповідно знижувалася процентна ставка. Частка інвестицій у ВВП в 1993 р. перевищила 24%, порівнюючи з 19,2% у 1987 р. Підвищення довіри до мексикан­ської економіки супроводжувалося значним припливом іноземного капіталу. Наприкінці 1993 р. приплив капіталу був настільки відчут­ним, що уряд розглядав доцільність ревальвації песо. Попри пере­конливі економічні показники — предмет захоплення за кордоном — внутрішньополітична ситуація не давала впевненості у перемозі кан­дидата від правлячої ІРП. Починаючи з квітня 1994 р. вже не було потреби в запобіганні підвищенню обмінного курсу песо. Якраз нав­паки — підтримання стабільності песо вимагало переходу до рест-рикційної монетарної політики, оскільки в березні—квітні 1994 р.

відплив капіталу з Мексики зменшив резерви Центрального банку з ЗО млрд до 18 млрд доларів. Монетарна рестрикція була неприйнятною з політичних міркувань, адже політичний цикл вимагав інших рі­шень: дешевих кредитів, посиленої «підтримки» фермерів, збільшен­ня видатків на соціальний захист, термінового завершення проектів а зразок прокладання тротуарів у кварталах міської бідноти. Згідно

логікою політичного циклу напередодні виборів ВВП Мексики мав зростати, а проте показники 1993 р. не тішили. Для стимулювання економіки мексиканський уряд активно емітував боргові зобов'язан­ня в доларах США (так звані tesobonos). Отримані кошти викорис­товувалися для поповнення валютних резервів Центрального банку та збільшення грошової маси. Щоб уникнути погіршення статистики фіскальних показників, емісію tesobonos було класифіковано як при­дбання фінансових активів урядом (дефіцит бюджету формально не збільшувався). Більшість tesobonos були короткочасними, що мало зменшити кошти обслуговування зовнішнього боргу.

У серпні 1994 р. здавалося, що все спрацювало як слід. У першому півріччі цього року ВВП збільшився на 4,3%. Інфляції практично не було. Кандидата від ІРП Е. Седільйо обрали президентом Мексики цілком демократично і без необхідності вдаватися до нетрадиційних рішень. Проблеми розпочалися відразу ж після виборів, і виявилися набагато серйознішими, ніж це передбачалося. Вже 5 вересня 1994 р. з Мексики таємничо «зник» відомий банкір Карлос Кабаль, попередньо прихопивши з собою декілька сотень мільйонів доларів. Контроль над керованою ним фінансовою групою Union Cremi перейняв уряд. Незабаром виявилося, що монетарна експансія та передвиборчі пе­рипетії виснажили банківську систему країни. Десятки банків опи­нилися на межі банкрутства.

Два чинники погіршили ситуацію. По-перше, настав термін пога­шення tesobonos. Природньо, що більшість інвесторів вважали за краще покинути Мексику, не довіряючи запевненням урядових чи­новників. По-друге, у намаганнях запобігти краху банківської систе­ми Центральний банк продовжував експансійну політику стериліза­ції: втрату валютних резервів компенсували подальшим збільшенням кредитів комерційним банкам. У жовтні—листопаді 1994 р. монетар­на база розширювалася, попри зменшення валютних резервів. Така монетарна політика підірвала віру в бажання (та можливості) мек­сиканського уряду підтримувати фіксований обмінний курс песо.

На початку грудня 1994 р. валютні резерви Мексики зменшилися до 11 млрд доларів. 20 грудня уряд оголосив про «одноразову» де­вальвацію песо на 15%. У перші ж дні після девальвації Центральний банк втратив ще 5 млрд доларів і нічого не залишалося як перейти

21 М.І. Карлін

322

РОЗДІЛ 12

Фінанси окремих країн, що розвиваються

323

до плаваючого обмінного курсу. Економіка Мексики потрапила в глибоку кризу — найгіршу з часів «великої депресії» 1929—1933 pp.

21 лютого 1995 р. було оголошено про надання Мексиці позики урядом США в розмірі 20 млрд доларів. Цей крок підтримали МВФ та інші кредитори. Іноземні кредити надавалися під заставу надхо­джень від експорту нафти. Мексиканський уряд зобов'язався змен­шити видатки бюджету на 11% та збільшити надходження від при­ватизації на 12—14 млрд доларів протягом 1995—1997 pp. На початку березня 1995 р. Г. Ортіс оприлюднив програму антикризових заходів: 1) підвищення ставки ПДВ з 10% до 15%; 2) підвищення цін на бензин на 45% і на електроенергію — на 29%; 3) підвищення заро­бітної плати на 10% з квітня 1995 p.; 4) індексація вкладів у комер­ційних банках. Новостворений фонд захисту заощаджень надавав банкам капітал в обмін на акції і викуповував проблемні позики у співвідношенні 2:1.

На початку 1996 р. президент Е. Седільйо офіційно проголосив завершення мексиканської кризи. І не помилився — з II кварталу 1996 р. в Мексиці поновилося зростання ВВП, стабілізувався обмін­ний курс, розпочалося зниження інфляції. Наприкінці 1996 р. Мек­сика сплатила 12,5 млрд доларів позики уряду США. Прогнози пе­симістів про тривалий економічний безлад не справдилися. Проте однаково не можна твердити про надійний перебіг економічних ре­форм у майбутньому.

Державні видатки як інструмент економічної політики уряду

Державні фінанси можуть використовуватися і як селективний інструмент економічної політики. Проте найчастіше вони забезпечу­ють макроекономічний ефект у національній економіці. Мексикан­ська модель розвитку державної власності свідчить про це досить промовисто (див. про це: Фінанси України. — 2001. — № 4. — С 111-117).

У Мексиці традиційна система державних фінансів була розшире­на і доповнена за рахунок інших можливостей держави як власника впливати на хід соціально-економічного розвитку країни. У процесі подолання економічної відсталості державі довелося водночас роз­в'язувати безліч складних економічних, політичних, соціальних, ре­гіональних та інших проблем, які не завжди можна було врегулювати за допомогою інститутів слаборозвинутого національного ринкового господарства. Тому тут була забезпечена досить чітка координація між власністю держави на фінансові ресурси та її іншими складови-

ми (державними банками і фондами розвитку, державними підпри­ємствами).

Державні витрати в країні у відсотковому відношенні до ВВП постійно зростали і досягли найвищої оцінки у 1981 p., коли вони становили 46,9% ВВП. Збільшення державних витрат у Мексиці відбиває загальносвітові тенденції до посилення політичної та еко­номічної ролі держави в сучасному суспільстві. Розміри державних витрат у Мексиці, що спостерігаються протягом останніх трьох де­сятиліть, цілком порівнювані з аналогічними показниками більшості індустріально розвинутих країн. Говорити про якийсь надмір фінан­сових ресурсів, якими володіє мексиканська держава, немає жодних підстав. Можна відзначити лише різницю у переважних напрямах їхнього використання. За визначенням Світового банку, розбіжність полягає в тому, що високорозвинуті країни витрачають значну час­тину коштів (у відсотковому відношенні як до загальних витрат, так і до ВВП) на надання субвенцій і трансфертів головним чином для охорони здоров'я і соціального забезпечення, а країни, що розвива­ються, використовують велику частину їх на інвестиції. І мексикан­ський досвід підтверджує справедливість цього висновку.

Частка державних інвестицій у загальному обсязі державних ви­трат практично завжди була дуже вагомою. В окремі періоди роз­витку країни вони досягали 45, 50, 55, 60, 65 і навіть більше відсотків від загальної суми державних витрат. Це говорить про те, що мек­сиканська держава активно користувалася своєю можливістю най­більшого в країні власника фінансових ресурсів спрямовувати їх на розвиток національної економіки. Успіх економічної політики багато в чому залежить від розмірів державних інвестицій в економіку та її структури.

Здійснення державних видатків у Мексиці значною мірою залежа­ло від зовнішніх і внутрішніх запозичень. У 80-ті й 90-ті роки більше половини непрограмованих видатків, обчислених щодо ВВП, припа­дало на розрахунки з кредиторами. Причому головна частина цих коштів спрямовувалася на погашення зовнішнього боргу, що було визначено високою залежністю державних витрат від зовнішніх дже­рел фінансування. Інвестиції, що здійснювалися через державний сектор, з 1960 до 1980 р. щораз зростали в такій же пропорції, як і зростав зовнішній борг. За даними Управління фінансів і державного кредиту, з 1960 до 1972 р. зовнішня заборгованість щорічно зростала в середньому на 10%, а в період з 1973 по 1980 р. вона зросла вже на 44%. Переважна частина зовнішніх запозичень через систему дер­жавних фанансів спрямовувалася на реалізацію грандіозних проектів у металургійній, нафтохімічній, електроенергетичній та інших галу-

21*

324

РОЗДІЛ 12

Фінанси окремих країн, що розвиваються

325

зях промисловості. У 1997 р. державний внутрішній борг становив 7,3% ВВП, у той час як зовнішній борг державного сектора дорів­нював 18,1% ВВП.

Програмовані державні видатки — це ті видатки, за допомогою яких держава задовольняє деякі поточні потреби суспільства і здійс­нює інвестиції в національну економіку. Саме вони характеризують ступінь впливу державних фінансів на соціально-економічні процеси. Співвідношення між програмованими і непрограмованими видатками В загальному обсязі державних видатків ілюструє табл. 12.2.1.

Таблиця 122.1 Співвідношення між програмованими і непрограмованими державними видатками в Мексиці у 1982—1998 р. (%)

Види видатків	1982	1988	1994	1996	1998
Валові чисті видатки	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0
Програмовані видатки	79,7	47,5	76,3	69,7	69,8
Непрограмовані видатки	20,3	52,5	23,7	30,3	30,2
У тому числі:
Відсотки і борги	12,6	44,1	10,1	15,8	16,5
участі	5,4	7,8	12,2	12,7	12,1
Бюджетні борги	2,3	0,6	1,4	1,8	1,6

Дефіцит державних фінансів у 1981 і 1982 роках збільшився вдвічі порівняно з 1977—1989 р. і досяг найвищих оцінок за останні сорок років й відповідно становив 14,1 і 16,9%. Усе це і спровокувало економічну кризу 1982—1983 p., коли вперше за декілька десятиліть темпи зростання ВВП набули негативних значень, і це спричинило перехід до нової економічної політики, яка була націлена на перебу­дову взаємовідносин між державою й економікою взагалі та рефор­мування системи державних фінансів зокрема.

Стратегічний курс на скорочення державних видатків знайшов своє відображення у зменшенні їхньої частки у ВВП. Валові державні видатки, що містили програмовані й непрограмовані видатки, змен­шилися вдвічі. Але зауважимо, що співвідношення між програмова­ними і непрограмованими видатками в їхньому загальному обсязі змінювалося в різних напрямах (див. табл. 12.2.1). Скорочення про­грамованих видатків держави відбувалося за одночасного зростання непрограмованих. Ця ситуація дає змогу зробити два важливих вис­новки.

1. Скорочення державних видатків, і програмованих зокрема, — закономірний результат перегляду мексиканським урядом ролі та

місця держави в національній економіці й зменшення розмірів дер­жавної власності. Офіційна версія перегляду політики правлячих кіл країни у сфері державних видатків зводилася до необхідності лікві­дації величезного дефіциту державного бюджету, зниження рівня інфляції, зменшення внутрішньої і зовнішньої заборгованості тощо. Тому саме програмовані видатки, що давали змогу державі здійсню­вати інвестиції в економіку країни й активно впливати на хід соці­ально-економічного розвитку, піддалися значним скороченням.

2. Збільшення непрограмованих видатків у загальному обсязі дер­жавних видатків є необхідним наслідком перерозподілу фінансових ресурсів з метою виконання державних зобов'язань, що накопичили­ся, і в зв'язку з переглядом ролі держави у фінансуванні економіч­ного розвитку країни. Якщо раніше наголос робився на програмовану функцію державних фінансів, то тепер приділяється значно більша увага їхній непрограмованій функції. Протягом тривалого часу дер­жава намагалася у будь-який спосіб знайти засоби для фінансування національної економіки, потрапляючи при цьому в дуже сильну бор­гову залежність від кредиторів. Як відомо, мексиканська держава справді перетворилася в одного з найбільших боржників у світі. Проте в останні двадцять років вона спрямувала величезні фінансові ресурси уже на виконання своїх боргових зобов'язань і збільшила перерозподіл загальнодержавних коштів на користь штатів і муніци­палітетів.

Країна домоглася вражаючих успіхів у погашенні своїх зовнішніх боргів. Консолідований державний борг (зовнішній і внутрішній), розрахований щодо ВВП країни, зменшився з 78,2% у 1986 р до 25,4% у 1997 р. Значна частина державних фінансів, як уже відзна­чалося, спрямовувалася на фінансування і розвиток об'єктів держав­ної власності. У 80-ті й 90-ті роки паралельно з скороченням і ре­формуванням державних фінансів розгорнувся широкомасштабний процес приватизації. Виручені в процесі приватизації кошти пере­важно спрямовувалися на погашення державних боргів. Так, у 1993 р. на їхню виплату було виділено 93% усіх коштів, отриманих від про­дажу об'єктів державної власності.

Державні фінанси, як і державна власність в цілому, до початку 80-х років значною мірою виконали свою історичну роль у станов­ленні й розвитку мексиканського капіталу. Національний приватний та іноземний капітал перетворився в потужну економічну силу, що могла самостійно забезпечити подальше функціонування господар­ської системи країни. Тому в нових умовах держава за допомогою приватизації стала повертати кошти, які свого часу вклала в еконо­міку, і розплачуватися ними з зовнішніми та внутрішніми кредито-

326

РОЗДІЛ 12

Фінанси окремих країн, що розвиваються

327

рами. Національні приватнопідприємницькі структури, задля розвит­ку та підтримки яких мексиканська держава змушена була перетво­ритися в значного боржника і миритися з величезним дефіцитом державного бюджету, виявилися спроможними викупити багато об'єк­тів державної власності.

Скорочення державних витрат у Мексиці супроводжувалося пев­ними структурними змінами в системі програмованих видатків дер­жави. Це простежується за даними табл. 12.2.2.

Таблиця 122.2

Галузева структура державних програмованих видатків у Мексиці в 1988—1997 р. (%)

Галузі економіки	1988	1989	1990	1995	1996	1997
Усього	100	100	100	100	100	100
Сільське господарство	5,6	5,7	5,8	8,4	6,5	6,3
Рибна промисловість	0,6	0,2	0,1	0,0	0,0	0,0
Навколишнє середовище	1,7	1,4	1,1	1,5	1,7	1,7
Соціальна сфера	31,6	34,2	37,8	51,5	53,0	55,8
Освіта	14,9	16,6	16,9	22,9	23,0	23,7
Охорона здоров'я і соці­альне забезпечення	14,8	15,6	17,9	21,2	22,2	24,5
Охорона праці	н. д.	н. д.	0,2	0,4	0,5	0,5
Розвиток регіонів і міст	1,9	2,1	2,8	4,8	4,7	4,5
Соціальна допомога	н. д.	н. д.	0,5	2,2	2,7	2,6
Тогівля і постачання	7,0	7,3	7,5	0,0	0,0	0,0
Туризм	0,2	0,1	0,1	0,0	0,0	0,0
Промисловість	10,0	9,4	8,5	0,0	0,0	0,0
Зв'язок і транспорт	7,4	6,8	5,2	5,3	5,0	4,0
Паливно-енергетичний комплекс	26,7	25,8	26,2	22,1	24,0	22,6
Управління, національ­на безпека, оборона, пра­воохоронна діяльність тощо	9,2	8,7	7,2	11,2	9,8	9,6

Насамперед, привертає увагу істотне зростання витрат держави на соціальний розвиток. Якщо в 1988 р. на соціальні потреби припадало 31,6% від усіх програмованих видатків, то в 1997 р. на їхнє задово­лення було виділено уже більше половини цих видатків — 55,8%.

Помітно зросло виділення коштів на освіту, охорону здоров'я і со­ціальне забезпечення. У цей же час скорочувалося, а з другої поло­вини 90-х років переважно припинилося фінансування рибної про­мисловості, торгівлі, туризму та інших галузей. У статистичних да­них про державні програмовані видатки відповідна інформація від­сутня взагалі. Це пояснюється тим, що в процесі приватизації в 90-ті роки поступово припинили своє існування багато об'єктів державної власності у різних галузях економіки, що фінансувалися і контролю­валися через бюджет.

Скорочення державних видатків на розвиток промисловості, торгів­лі та деяких інших галузей економіки і зростання питомої ваги видат­ків на соціальні потреби суспільства свідчать про те, що державні фі­нанси Мексики поступово еволюціонують і набувають рис тих країн, де роль фінансування економіки за рахунок держави мінімальна і не визначає систему відтворення в ній. Це стало фактично наслідком вті­лення в життя економічної політики, суть якої щодо двох останніх де­сятиліть була сформульована в одному з урядових документів у 1988 p.: «Значення державних фінансів має визначатися не їхніми роз­мірами, а структурою видатків і їхньою спрямованістю». Є підстави стверджувати, що збільшення соціального навантаження на державні фінанси, скорочення майже на половину державної власності, змен­шення державних інвестицій в економіку — переконлива ознака того, що сьогодні істотно послабшала залежність національного господар­ства країни від економічної діяльності держави. Дані табл. 12.2.3. свід­чать, що після економічної кризи 1982—1983 р. негативні темпи зрос­тання ВВП мали місце тільки у 1986 і 1995 р.

Таблиця 12.2.3 Темпи зростання ВВП Мексики в 1982—1999 роках (%)

Роки	1982	1983	1984	1985	1986	1987	1988	1989	1990
Темпи зростання ВВП	-0,6	-4,2	3,6	2,6	-3,7	1,8	1,3	3,3	4,5
Роки	1991	1992	1993	1994	1995	1996	1997	1998	1999
Темпи зростання ВВП	3,6	2,8	2,0	4,5	-6,2	5,1	7,0	4,8	6,4

Щоправда, й раніше держава через свої фінанси підтримувала розвиток соціальної сфери. Це одна з принципових особливостей мексиканської моделі розвитку. Поклавши на державні фінанси і численні державні об'єкти соціальної інфраструктури завдання роз­витку освіти й охорони здоров'я, держава намагалася зробити менш болісним і конфліктнішим процес формування національного рин­кового господарства. Сьогодні цей напрям діяльності держави, як

328

РОЗДІЛ 12

Фінанси окремих країн, що розвиваються

329

переконуємося, не тільки не згортається, а, навпаки, розширюється. Вона збільшила фінансування соціального розвитку, відповідно до даних табл. 12.2.2, у 1,8 раза за рахунок скорочення фінансування державної промисловості, торгівлі і ряду інших галузей.

Проте слід зауважити, що триває державне програмоване фінан­сування паливно-енергетичного комплексу, транспорту, зв'язку та сільського господарства. Відносно стабільне воно в паливній енерге­тиці та сільському господарстві й зменшується у сфері транспорту та зв'язку. Що стосується паливно-енергетичного комплексу, транс­порту і зв'язку, то ці галузі, незважаючи на приватизацію, що їх торкнулася, залишаються у державній власності. Було б небезпечно сьогодні регулювати виробництво і реалізацію продукції та послуг цих галузей винятково на основі ринкових механізмів. Тому збере­ження державного фінансування цих сфер економіки є свідченням того, що мексиканський уряд намагається використовувати урівно­важену функцію державної власності Для регулювання відтворюваль-них процесів у національному господарстві.

Головну спрямованість змін у системі державних програмованих видатків підтверджує й аналіз бюджетних фізичних інвестицій як їхньої складової. Збільшення бюджетних фізичних інвестицій відбу­лося тільки в соціальну сферу, і їхній приріст становив 10%. Це свідчить про те, що в Мексиці відбувається подальше збільшення державної власності в соціальній сфері й посилення соціальної функ­ції державних фінансів. Майже половину всіх фізичних інвестицій держава спрямовує на розвиток паливно-енергетичного комплексу. Водночас практично припинено здійснення фізичних інвестицій дер­жави в торгівлю, постачання, туризм і багато галузей промисловості. У першій половині 90-х років було майже завершено фінансування проектів, початок яким було покладено ще в 80-ті роки.

Отож у 90-ті роки в Мексиці дуже чітко окреслилися такі головні сфери здійснення державних інвестицій, як соціальний розвиток, нафтова і газова промисловість, електроенергетика, транспорт, засоби зв'язку і водне господарство. У 1999 р. планувалося 3/4 усіх бюдже­тних інвестицій спрямувати в паливно-енергетичну, транспортну, ко­мунікаційну та водну інфраструктури країни. Таким чином, у Мек­сиці спостерігається стійка тенденція до скорочення фінансових ін­вестицій держави в національну економіку.

Проблеми економічного зростання ,

У Мексиці не вдається збільшити внутрішні заощадження — дже­рело інвестицій та надійного вирівнювання платіжного балансу. Пла­нам збільшення внутрішніх заощаджень з 16% до 22% в 2000 р.

бракувало енергійності. Створення приватних пенсійних фондів роз­почалося з середини 1997 p., але без належного ентузіазму. Змен­шення дефіциту бюджету є свідченням мобілізації заощаджень, але бракує впевненості у самодостатності отриманих результатів. У 1992—1993 pp. показники бюджету теж були оптимістичними, проте це не запобігло фінансовій кризі через два роки.

Не вдається провести податкову реформу. Не відбувається прива­тизація державного майна. Примітно, що продаж всього лише 20% активів державної нафтової компанії Pemex міг би вирішити всі проблеми з tesobonos (вартість цієї компанії перевищує 160 млрд доларів). Значним є навантаження на бюджет по «врятуванню» бан­ківської системи — до 2005 р. щорічно на це витрачатиметься 3 млрд доларів (або 1% від ВВП). У 1995 р. Центральний банк спільно з урядом надали валютні позики комерційним банкам та знизили про­центні ставки для малих і середніх банків. Було розроблено програму рекапіталізації «проблемних» банків (девальвація песо зменшила ка­пітал мексиканських банків у середньому на 10%). Потерпіли пере­дусім ті банки, що позичали гроші підприємствам фінансово-промис­лових конгломератів. Частка проблемних позик збільшилася в 1993 р. майже вдвічі — до 7,5% проти 4,1% в 1991 p. Tesobonos стали «магічним» вирішенням проблем. Банки приховували реальний стан справ через недосконалість банківського нагляду та двозначність пра­вил бухгалтерського обліку. В 1993 р. реальні процентні ставки за­лишалися високими: за позиками компаніям — 17%, під заставу майна — 22%, споживчий кредит — 32%.

З початку 1998 р. Центральний банк припинив монетизацію ва­лютних резервів і зменшив монетарну базу. Рестрикційна монетарна політика мала на меті подолання інфляційних очікувань. Протягом 1996—1997 pp. інфляційна інерція практично звела нанівець почат­кове зниження реального обмінного курсу. Наприкінці 1997 р. цей показник підвищився до рівня на початок фінансової кризи. Така динаміка реального обмінного курсу засвідчила відсутність критич­ного підвищення обмінного курсу песо в 1994 р. Відповідно, однією з причин кризи платіжного балансу в 1994 р. виглядає надлишкова абсорбація та брак довіри до економічної політики уряду. Помітне з 1995 р. збільшення валютних резервів є чинником підвищення довіри до економічної політики, однак не настільки переконливим, як цього хотілося б уряду.

У 2002 р. на посаду заступив новий президент Мексики Вінсенте Фокс. Це подія для Мексики означала набагато більше, ніж просто зміну лідерів. Вперше у своїй історії країна знаходилася на вершині чотирьох досягнень: реальної демократії, економічного процвітання,

22 М.І. Карлін

330

РОЗДІЛ 12

Фінанси окремих країн, що розвиваються

ЗЗІ

соціальної згуртованості і хороших взаємовідносин зі Сполученими Штатами Америки.

Економічні взаємостосунки Сполучених Штатів і Мексики в пев­ній мірі можуть стати прикладом того, як багата і бідна економіки можуть бути гармонізовані задля обопільної вигоди. Згідно з умова­ми «NAFTA» фірми Сполучених Штатів розташовуються вздовж мексиканського кордону довжиною в 2000 миль для того, щоб почати виробничу діяльність в Мексиці і отримати прибуток від менших вимог до заробітної плати, а отже, менших витрат на виробництво. За останні роки Мексика спромоглася залучити понад 10 млрд до­ларів прямих іноземних інвестицій щорічно, в основному з амери­канських багатонаціональних компаній. Американські компанії вво­зять до Мексики технології і капітали, а потім виготовляють там кінцеву продукцію, яка реекспортується в США. Завдяки цим угодам загальний обсяг експорту Мексики виріс з 40 млрд доларів у 1990 р. до 140 млрд доларів у 1999 р. У ході цього процесу Мексика пере­творилася з країни, залежної від виручки від продажу нафти, на експортера різноманітної промислової продукції.

Метою номер один буде створення «правління закону» в Мексиці. Десятиріччя беззаконня породили в Мексиці корумповану судову систему, відсутність законодавчого захисту для меншин, масове ухи­ляння від податків, організовану злочинність і ставлення населення до поліції як до загрози, а не джерела захисту.

Другою метою уряду повинна стати підготовка мексиканців до життя в економіці глобального знання. Ключем до конкурентноспро-можності буде високий рівень освіти для широких верств населення. У Мексиці досі існує низький рівень набору до середньої школи і тільки близько 16% населення «університетського» віку вступає до вищих навчальних закладів. Однаковий доступ до середньої освіти для бідних і багатих, а також швидке збільшення пропорції студентів, що вступають до університетів, повинні стати важливим завданням фінансової політики держави.

У порівнянні з країнами з високим прибутком Мексика має дуже низький рівень якості наукової та математичної освіти і наукових розробок та досліджень. Наприклад, Мексика витрачає усього тре­тину процента ВНП на дослідження і розвиток, тоді як Корея, на­приклад, направляє на ті ж цілі понад 2% ВНП.

Інші дуже важливі цілі включають підвищення рівня охорони здо­ров'я, реформування фінансових ринків, прагнення до скорочення, високого рівня нерівності в прибутках. Мексиці необхідно диверси-фікувати економіку таким чином, щоб не повністю залежати від добробуту Сполучених Штатів.

Радники президента завершують розробку програми розвитку кра­їни на шестирічний період. Вона буде передбачати цілий комплекс заходів, починаючи від децентралізації управління державою і закін­чуючи реанімацією освітньої системи. У зв'язку з цим виникає при­родне запитання: звідки взяти кошти на втілення в життя такої амбіціозної програми? Очікувалося, що 2000 рік країна завершить з дефіцитом бюджету в 1% від валового національного продукту, отже зайвих грошей в казні немає. Тому необхідні кошти пропонується отримати за рахунок докорінного перегляду податкової системи дер­жави. У Мексиці податкові надходження складають не більше 18% ВНП, у той час як в Бразилії ця величина досягає 33%, а у США — 31%. До того ж, третину всіх податків країна отримує за рахунок акцизів на нафту, що робить мексиканську фінансову систему дуже залежною від світових цін на «чорне золото». Для усунення таких перекосів пропонується суттєво розширити податкову базу і почати рішучу боротьбу з ухиленнями від податків. Економічні радники президента В. Фокса розглядають також можливість відміни ряду податкових пільг, якими користуються великі компанії. Між тим питання збільшення податкових ставок зараз навіть не розглядають, оскільки вони в Мексиці і без того достатньо високі.

Небажання політиків втратити прибуткові важелі впливу на еко­номіку та зацікавленість у цьому значної частини підприємців пояс­нюють суперечливий характер мексиканських реформ. Корупція і засилля державних регуляторів створюють невизначеність, що також перешкоджає переходу до стійкого економічного зростання, до зба­лансування бюджетів усіх рівнів.