12.1.2. Деякі особливості фінансової системи Тайваню

Фінансова система Тайваню досить сильно залежить від взаємо­відносин з КНР і США, а також від експорту. Як відомо, загроза насильницького приєднання до Китаю висить над маленьким остро­вом з 1949 р. Свого апогею вона досягла в 1996 p., коли КНР випустила у напрямку Тайваню кілька балістичних ракет.

Останнім часом такого відкритого політичного протистояння ні­бито не спостерігається, однак на економіку Тайваню специфічність його становища справляла і продовжує справляти суттєвий вплив. Найперше, на 22 мільйони тайванців припадає 4 мільйони солдатів (правда, переважно в запасі), а воєнний бюджет становив на рік до 10 млрд доларів. Крім того, факт невизнання своєї державності з боку міжнародних організацій змушує тайванців сподіватися тільки на власні сили, в результаті чого мікроскопічний за географічним поняттям острів володіє третім за величиною в світі резервом іно­земних валют, та ще й умудрився значно менше за інших влізти у борги.

Одна компанія на кожні 18 чоловік населення — така щільність корпоративного охоплення є найвищою в світі. 98,5 відсотка таких компаній відносяться до підприємств малого чи середнього бізнесу. На них зайнято 75—80 відсотків усієї робочої сили острова, а їх вклад в економіку становить 47 відсотків. При цьому найбільша корейська компанія більша за найбільшу тайванську компанію в 16 разів, а японська — у 80 разів.

Національною особливістю ведення бізнесу є також незначний вплив банківських кредитів. Така політика знову ж таки продикто­вана боязкістю банківської нестабільності в найвідповідальніший для острова момент. Іншим наслідком такого фінансового невтручання є відсутність ланцюжка неповернених боргів, отже місцевим банкам не загрожує ланцюгова реакція у випадку краху одного з них. Та й самі компанії змушені постійно піклуватися про надходження готівки, оскільки сподіватися на банківські кредити їм особливо не доводить­ся. В результаті середня доходність тайванських компаній, що пра­цюють у сфері електроніки, склала у 1997 р. 23%, тоді як в Японії і Південній Кореї аналогічні показники були меншими (вони вира­жалися однозначними числами).

На противагу американській Силіконовій долині Тайвань вже дав­но удостоївся почесного титулу Силіконового острова. Більше трьох чвертей всієї продукції на острові випускається під марками відомих фірм: Dell, Compag та ін., і саме цим фірмам достається не тільки левова частка відомості, але й солідна частка прибутку. А для тай­ванських бізнесменів достатньо і плати за свій труд з виготовлення і складання комплектуючих. Ось тут-то і починається найцікавіше. Як правило, західні фірми намагаються використовувати найдешев­шу робочу силу. А на Тайвані такої вже давно немає. Однак елек­тронна промисловість на острові процвітає. І в цьому нарешті про­явились цілеспрямовані зусилля керівництва острова, а саме колиш­нього міністра, а зараз патріарха електронної промисловості Тайваню Квон-Тінг Лі, які хоч і засновувались знову ж таки на протистоянні з Китаєм, але все ж були зорієнтовані швидше на мирні цілі. Просто в даному випадку допомога Сполучених Штатів, які за будь-яку ціну не хотіли допускати на острів китайських комуністів, була викорис­тана з максимальною вигодою. Мова йде про тайванських студентів, які проходили навчання в американських вузах і стажувались на американських підприємствах. Всі вони потім, як правило, поверта­лись на батьківщину, озброєні не тільки знаннями і технологіями, а й дуже корисними зв'язками. Крім того, в самому Тайвані за ініціа­тивою пана Лі було створено власну науково-дослідну лабораторію, навколо якої почали виникати національні компанії, що займалися електронікою. Для них навіть передбачались земельні ділянки, що в умовах густо заселеного острова було дуже суттєвим. Цим же фірмам надавалась можливість працювати на спеціальному фабричному об­ладнанні, для них передбачались спеціальні податкові пільги. Крім того, тайванські університети основну увагу приділяли саме підго­товці інженерів (вони зараз складають більше третини всіх випуск­ників, а це 50 тис. чоловік щорічно). Пан Лі надав також суттєву

304

РОЗДІЛ 12

Фінанси окремих країн, що розвиваються

305

підтримку в організації сучасних підприємств, причому Тайвань не тільки приймав чужі капітали, але й розміщував свої у сусідів, де робоча сила дешевша.

Величезний успіх, якого досягли тайванські електронники, де­монструє всьому світові переваги саме такого підходу до вирішення проблеми перед японським чи південнокорейським варіантом, де уряди захоплювались і намагались керувати підприємствами, що призводило до надмірної концентрації і втрати гнучкості. На Тайвані основним джерелом надходжень грошей у промислове виробництво спочатку був експорт сільськогосподарської продукції, так званий «схований рисовий податок» — переведення грошових накопичень фермерів у промисловість через кредитно-банківську систему. Йшов поступовий перехід від великого приватного і державного землево­лодіння до дрібного — сімейного типу. Під час продажу значний земельний власник 70% вартості своєї землі одержував рисом, а 30% — акціями державних промислових підприємств. Проведені аг­рарні реформи дали можливість поповнити державний бюджет, удос­коналити форми власності, прискорити індустріалізацію сільського господарства, перебороти монокультурність, розукрупнити вироб­ництва, підсилити процеси урбанізації шляхом зменшення числа сільських жителів.

Для Тайваню є характерним широкий розвиток малого бізнесу. Здебільшого це ремісничі підприємства і підприємства обробної про­мисловості, власний капітал яких складає 40 млн тайванських дола­рів, а також транспортні компанії і комерційні фірми з річним обо­ротом не більше 40 млн тайванських доларів.

Активну політику заохочення малого бізнесу країна почала про­водити із середини 60-х років, коли впроваджувалася експортоорієн-тована модель розвитку. У 60—90-ті роки малі і середні підприємства давали 98—99% загального обсягу ВВП; вони забезпечували 60% експорту. Успіх такої форми підприємництва пов'язаний з умінням проводити гнучку ринкову політику, своєчасно адаптуватися до рин­кової кон'юнктури, що постійно змінюється, співробітничати з посе­редницькими компаніями і закордонними інвесторами.

Тим не менше ідеалізувати тайванський шлях поки що передчасно: той образ ворога, який протягом кількох десятиліть сприяв регуляр­ній санації економіки острова і служив стимулом до подальшого розвитку, поступово втрачає свою актуальність. А та глобальна фі­нансова криза, привід якої бродить по всьому світу, ніколи не буде так тиснути на Тайвань, як ядерні боєголовки більш ніж мільярдної держави — КНР.