11.10. Деякі особливості функціонування

та реформування фінансово-економічних систем В'єтнаму, Куби і КНДР

Названі країни вважають, що вони будують соціалізм, але з ура­хуванням специфіки своїх країн (як і Китай). Найбільших успіхів в трансформації своєї фінансової системи досягла Соціалістична Рес­публіка В'єтнам, а найважче фінансово-економічне становище спо­стерігається в Корейській Народно-Демократичній Республіці.

11.10.1. Соціалістична Республіка в 'єтнам

Фінансова система Соціалістичної Республіки В'єтнам (СРВ) ра­ніше нагадувала радянську систему. Після розпаду СРСР В'єтнам в значній мірі використовує елементи китайської моделі реформування фінансової системи. В цілому зараз у країні будується ринкова еко­номіка соціалістичної орієнтації, що певним чином відбивається на змінах у структурі державного бюджету та місцевих бюджетах.

Поворотним пунктом у вивільненні свідомості в'єтнамське керів­ництво вважає VI з'їзд КПВ, який відбувся у грудні 1986 р., на якому було проголошено курс на «оновлення». В'єтнамський варіант радян­ської «перебудови» — програма «оновлення» (по-в'єтнамськи «дои­мой») була направлена на розвиток багатоукладної економіки і рин­кових відносин під контролем держави. В аграрному секторі еконо­міки, в якому зайнято понад 70 відсотків населення, результати ре­формування швидко дали результати. Відмова від колективізації і надання селянам землі у «довгострокове користування» з правом спадкування і передачі ділянки в оренду привели до того, що в 1989 р. у В'єтнамі вперше з колоніальних часів утворились надлишки рису. Слід зазначити, що в даний час В'єтнам поставляє на зовнішній ринок майже 2 млн тонн рису, ставши третім найкрупнішим світовим експортером після Таіланда і США.

Земля у В'єтнамі, як і раніше, є загальним надбанням. Очевидно, держава зацікавлена в контролі над ключовою в економіці сферою виробництва, яка разом з лісовим господарством і рибальством дає понад 50 відсотків експортної виручки. Формальна відсутність при­ватної власності на землю сприяє збереженню патріархальних об­щинних структур.

Промислове виробництво В'єтнаму традиційно трималось на дер­жавних підприємствах, які вимагали суттєвих дотацій. їх загальна кількість в 1990 р. складала понад 12 тис. У 1996 р. їх кількість скоротилась вдвічі, що зменшило фінансове навантаження на бюд-

жет. Багато виробництв місцевого значення змінили форму власнос­ті, інші з'єдналися з більшими або були ліквідовані. Прийнятий в 1994 р. закон про банкрутство прискорив процес роздержавлення в'єтнамської індустрії. І хоча цей закон ще як слід не запрацював, наявність його стала стимулом для утвердження принципів рента­бельності у виробництві. Головною причиною скорочення числа держпідприємств стала потужна конкуренція з боку приватників. Справа в тому, що всі види бюджетних субсидій були різко скоро­чені, і розвиток приватного підприємництва в цих умовах отримав додаткове прискорення. Зараз майже дві третини ВВП В'єтнаму ви­робляється у приватному секторі. На нього припадає 70 відсотків роздрібного товарообороту, 60 — транспортних перевезень і ЗО від­сотків промислової продукції. Про розвиток приватного підприєм­ництва свідчать такі факти: з ЗО млн зайнятих на держсектор при­падає всього 3 млн в'єтнамців. Ще один фактор роздержавлення промисловості — акціоновані підприємства. Цей процес розвивається паралельно із створенням ринку цінних паперів. Серед акціонованих підприємств Хошиміна (колишнього Сайгона), який є центром при­ватної економіки, є і великі: завод з випуску холодильного облад­нання, взуттєва фабрика, компанія морських перевезень, а також підприємство з виробництва текстилю «Легатекс».

Приватне підприємництво в умовах перехідної економіки має свої специфічні риси. Так, більшість приватних підприємств, особливо на півдні країни, оформлені як товариства з обмеженою відповідальніс­тю. Здійснюючи експансію на північ, який ще недавно був заповід­ником соціалізму, бізнесмени із Хошиміна поки не можуть на закон­них умовах купувати землю в Ханої. Тому, як правило, вони діють через підставних осіб, що сприяє корупції і «тінізації» економіки.

На думку в'єтнамських керівників, 1995 р. був визначальним для реалізації стратегічної задачі — до кінця десятиліття подвоїти ВВП у порівнянні з 1990 p., довівши його до 450 доларів в рік на душу населення. Темпи приросту ВВП в 1995 р. були на рівні 10 відсотків, в тому числі об'єм промислового виробництва зріс на 13, сільгоспви-робництво — на 5, експорт — на 25 відсотків. Однак для подвоєння суспільного продукту В'єтнаму необхідно майже 40 млрд доларів інвестицій. Половину цієї величезної суми уряд сподівається віднай­ти всередині країни, інші кошти планується залучити з-за кордону, в тому числі із США, з якими поступово налагоджуються взаємови­гідні стосунки.

Після того, як шість років тому (в 1997 р.) президент США Білл Клінтон прийняв рішення послабити економічні санкції проти В'єт­наму, прогнози про швидке перетворення цієї країни в чергового

288

РОЗДІЛ 11

азіатського тигра виглядали досить правдивими. Завдяки розпочатим в 1986 р. реформам у в'єтнамську економіку почали надходити гроші зарубіжних інвесторів. У 1994 р. об'єм зовнішніх інвестицій в неї досяг 8 млрд доларів, і американські компанії сподівалися також взяти участь в завоюванні в'єтнамського ринку. Однак тодішні ко­муністичні лідери В'єтнаму не змогли знайти в собі сили, щоб раз і назавжди відмовитися від командної економіки. Як виявилось пізні­ше, реформаторські напівзаходи змогли лише на деякий час привідк-рити для західного капіталу двері у країну, перед тим як місцеві консерватори рішуче їх зачинили. Втомлені боротися з бюрократиз­мом, корупцією і протекціонізмом, багато зарубіжних інвесторів ви­рішили, що краще свої гроші вкладати в інші держави Південно-Східної Азії.

Сьогодні ж В'єтнам, судячи з усього, знову потрапив в поле зору впливових західних підприємців. Сигнал до цього дав їм сам Білл Клінтон, який наприкінці свого перебування в Білому домі все-таки зробив у цю країну офіційний візит. Найважливішим досягненням в'єтнамського уряду можна вважати торгову угоду, яку він підписав із Сполученими Штатами в липні 2000 р. Цей документ надає в'єт­намським підприємцям податкові пільги при постачанні своєї про­дукції в США, а американські компанії віднині зможуть безпереш­кодно завойовувати в'єтнамський ринок і його 77 мільйонів спожи­вачів.

В'єтнамська влада демонструє останнім часом свою рішучість про­водити і внутрішні реформи. На початку 2000 р. законодавчий орган країни прийняв закон про підприємства, який встановив досить простий процес початку бізнесу: згідно з ним, оформлення докумен­тів для реєстрації нової компанії займає не більше двох тижнів. Місцеві бізнесмени зазначають, що ще зовсім недавно їм доводилось проходити всі кола пекла для того, щоб зареєструвати свої фірми. Тепер же, за їхніми словами, 99 відсотків усіх складностей знято. Крім того, після цілого десятиліття невдач уряд спромігся на від­криття в'єтнамської фондової біржі.

Торгова угода з США, як вважають багато експертів, обов'язково дасть потужний поштовх розвитку в'єтнамського експорту. Середній розмір мита на товари, що надходять на американський ринок, зни­зиться з 40 до 3%. Найбільше полегшення відчують при цьому екс­портери взуття, текстилю та інших товарів легкої промисловості. Експерти прогнозували, що експорт в'єтнамської продукції в США збільшиться з 650 млн доларів в 1999 р. до більш ніж 1 млрд доларів в 2000 р. В'єтнамські керівники переконані, що для їх країни настає

_І

Фінанси окремих постсоціалістичних і соціалістичних країн 289

найкраща можливість здійснити економічний ривок з моменту по­чатку реформ у середині 80-х pp.

У В'єтнамі всі компанії — і місцеві, і зарубіжні — отримали одна­кові умови для ведення бізнесу: для них встановлені одні й ті самі мінімальні зарплати для працівників, податки, тарифи на користу­вання послугами зв'язку, і всі вони підпадають під дію одних і тих самих законодавчих і нормативних актів. Зарубіжні інвестори, крім того, сподіваються, що в'єтнамські державні підприємства будуть меншою мірою використовувати свої політичні зв'язки для досягнен­ня переваг у конкурентній боротьбі з приватними фірмами.

Ще однією ознакою того, що Ханой став більш дружньо ставитися до зарубіжних інвесторів, є дозвіл останнім створювати у В'єтнамі власні дочірні компанії без участі місцевих партнерів, а також вику­повувати збанкрутілі спільні підприємства. Створення компаній зі 100%-ним зарубіжним капіталом технічно було можливим ще з 1987 року, однак цей процес був повністю блокований в'єтнамським урядом.

До цього часу серйозний вплив у В'єтнамі мають прихильники твердої лінії, а в керівництві правлячої комуністичної партії відсутній компроміс з питання ліберального вибору для в'єтнамської економі­ки. Черговий п'ятирічний план економічного і соціального розвитку країни перенасичений положеннями, які суперечать одне одному. З одного боку, в цьому документі схвалюється розвиток приватного сектора, а з другого — стверджується, що держава буде залишатися «домінуючою силою» в економіці. Невідворотня конкуренція з зару­біжними підприємствами змушує проводити термінову реструктури­зацію п'яти з половиною тисяч збиткових держпідприємств, однак вони поки що будуть продовжувати своє непросте існування, серйоз­но гальмуючи розвиток в'єтнамської економіки. В'єтнамські спеці­алісти відверто визнають, що низька конкурентоспроможність в'єт­намських товарів та слабкість національної валюти заважають актив­ному розвитку співробітництва з іншими країнами. Даються взнаки і складнощі реформування в'єтнамської економіки. Ударом для кра­їни стала нещодавня епідемія атипової пневмонії.

Разом з тим, у 2003 р. у В'єтнамі працювало 20 тис. приватних підприємств, триває приватизація державних підприємств. Знижу­ється частка сільського господарства в економіці країни, за межею бідності сьогодні живе 13% населення, а не 29%, як кілька років тому. Всі ці позитивні тенденції в економіці дозволяють реформувати фі­нансову систему В'єтнаму, поліпшувати фінансове становище під­приємств і домогосподарств.