11.5. Проблеми і досвід реформування пенсійних систем у країнах Східної Європи

З початку дев'яностих років XX ст. східноєвропейським (СЄ) кра­їнам довелося вносити до своїх пенсійних систем певні, часто значні зміни, аби пристосуватися до нових умов. Частина змін була викли­кана необхідністю захистити пенсіонерів від зубожіння в умовах різкого зменшення реального розміру пенсій, зумовлених зменшен­ням загальних обсягів пенсійних внесків і неспроможністю держави фінансувати попередні пенсійні зобов'язання. Інші зміни обумовлю­валися необхідністю зміцнення фінансової стабільності пенсійних систем з урахуванням очікуваних демографічних змін.

Пенсії у країнах СЄ складають в середньому не менше 8% ВВП і фінансуються здебільшого за рахунок податків на трудові доходи. Як показують прогнози на основі обґрунтованого базового сцена­рію, через кілька десятиріч пенсійний тягар перевищить 14% ВВП чи навіть 16% ВВП, якщо врахувати очікувані зміни рівнів наро­джуваності, фертильності та смертності. Таке зростання, ймовірно, спричинить соціальний та політичний неспокій, і, якщо ця проб­лема не знайде успішного розв'язання, може стати на заваді зрос­танню зайнятості, яке є критичним чинником для збалансованого рішення.

Крім цього, країни Східної Європи покривають свої пенсійні ви­трати за рахунок внесків на соціальне забезпечення з дуже високими ставками від 20% до 40% на порівняльній основі. Ці ставки віддзер­калюють високі коефіцієнти залежності систем (відношення, отри­мувачів пенсій до чисельності фактичних платників внесків). Нес­приятливий вплив високих ставок внесків на ринок праці, особливо шкідливий для попиту на робочу силу у формальному секторі має стати предметом серйозного занепокоєння розробників фінансової політики у країнах Східної Європи. Таким чином, для забезпечення фінансової стабільності своїх пенсійних систем перед країнами СЄ

стоїть необхідність одночасного вирішення двох завдань: стабілізації пенсійних витрат та зменшення ставок внесків у пенсійні фонди.

Щоб оцінити роль ключових чинників для вирішення цих завдань, наведемо результати аналізу довгострокового балансу пенсійних сис­тем у вибірці, що складається з шести країн СЄ (див. табл. 11.5.1.)

Таблиця 11.5.1 Довгостроковий баланс пенсійних систем країн СЄ.

Показники	Есто­нія	Лит­ва	Поль­ща	Росія	Ук­раїна	Се­редня
1. Витрати 1997-98 pp. (% ВВП)	9,7	6,1	14,2	6,9	9,3	8,1
2. Прогнозовані витрати 2050 р. (% ВВП)	7,6	10,6	27,1	13,6	14,5	14,2
3. Комбінований демографічний вплив на витрати від 2050 р., у т. ч. (%)	11	5	26	13	14	14
4. Смертність (%)	26	17	23	32	25	25
5. Фертильність (%)	-12	-10	-3	-14	-8	-8
6. Витрати 2050 р. з урахуванням демографічних ефектів (% ВВП)	19,4	11.1	34,5	15,5	16,5	16,5
7. Необхідний компенсаційний ефект, щоб залишитись на рівні витрат 1997-1998 pp. (%)	-50	-45	-59	-55	-55	-51
8. Комбінований ефект ринку праці, У т. ч. (%)	-19	-20	-27	-28	-31	-31
9. Участь у робочій силі, %	-13	-6	-16	-13	-13	-13
10. Безробіття, %	-5	-5	-4	-6	-5	-5
11. Участь у формальному секторі, %	-3	-11	-11	-11	-17	-17
12. Підвищення пенсійного віку до 65/65	-зо	-33	-15	-32	-34	-32
13. Зростання реалізованої виплати по відношенню до зростання реальної зарплати 14,5% 15,0%	-24 -42	-27 -47	-27 -47	-19 -35	-20 -35	-23 -41

Спочатку звернемо увагу на те, до чого існуючі вікові параметри виходу на пенсію доведуть пенсійні витрати у цих країнах без змін у політиці, а також без змін або у тривалості життя, або у фертиль­ності (прогнозовані витрати 2050 p.). Лише тільки це призведе до зростання витрат з 8,1% ВВП у середньому 1997—1998 pp. (рядок 1) до 14,2% ВВП у 2050 р. (рядок 2).

Далі наведемо оцінку додаткових ефектів ймовірних змін смерт­ності та фертильності у базовому сценарії (витрати у 2050 р. за умови

264

РОЗДІЛ 11

Фінанси окремих постсоціалістичних і соціалістичних країн

265

змін у смертності та фертильності). Пенсійні витрати в середньому зростуть приблизно на 14% (рядок 3) і сягнуть 16,5% ВВП (рядок 6). Отже, щоб компенсувати таке зростання пенсійних витрат, необхідно буде або скоротити інші державні витрати на суму, еквівалентну 51% (рядок 7) від 16,5% ВВП, або збільшити на цю величину державні надходження.

Далі табл. 11.5.1 описує вплив різних чинників на результати пенсійних витрат у 2050 р. з урахуванням змін у смертності та фертильності (рядок 6).

Як видно з таблиці 11.5.1, три головні чинники, що можуть допо­могти стабілізувати пенсійні витрати до 2050 p., мають більш-менш подібний вплив: ефекти ринку праці (рядок 8), підвищення пенсій­ного віку (рядок 12), індексація пенсій (рядки 14—15). Однак будь-якого одного з цих чинників недостатньо для стабілізації витрат — це можуть зробити принаймні два з них разом.

Таблиця 11.5.2

Довгостроковий баланс пенсійних систем країн СЄ та ефекти ринку праці у ставках внеску з роботодавця

Показники	Естонія	Литва	Польща	Росія	Україна	Середня
Ставки 1997-1998 pp.	20,0	29,3	28,8	38,8	33,3	29,6
Еквівалентні ставки 2050 р.	36	58	55	74	52	52
Ставки 2050 р. з урахуван­ням ефектів змін у смерт­ності та фертильності	40	65	59	93	63	59
Ставки 2050 р. з урахуван­ням лише ефектів ринку праці	29	42	31	54	36	36
Ставки 2050 р. з урахуван­ням демографічних ефектів та ефектів ринку праці	33	47	33	68	44	41

Хоча ці три чинники — зміни на ринку праці, підвищення пенсій­ного віку і зниження середньої пенсії шляхом застосування менш щедрих правил індексації — мають схожий вплив на пенсійні витра­ти, їхні ефекти у стримуванні ставок внесків можуть бути різними. Підвищення пенсійного віку посилює ефект ринку праці, що певною мірою і фіксує проведений аналіз. До початку дев'яностих років XX століття працівники не завжди виходили на пенсію тоді, коли вони набували таке право. Повернення до рівнів участі у робочій силі, які існували на початку дев'яностих, означає збільшення участі як літніх працівників, так і жінок різного віку. Підвищення формаль­ного пенсійного віку допомогло б відновити попередній рівень участі у робочій силі старших працівників і таким чином зменшити чисель­ник (отримувач виплат) і збільшити знаменник (платник внесків) у коефіцієнті залежності. На відміну від цього, навіть якби було мож­ливим за допомогою правил індексації пенсій чи іншими засобами знизити середню пенсію достатньою мірою для того, щоб утримати пенсійні витрати на рівні 1997—1998 р. вплив цього заходу на ставки внесків не є таким очевидним. Може, витрати й можна було б ут­римувати на рівні, який пригнічує подальше зростання ставок вне­сків, але навряд чи можливо знизити ставки внесків з сьогоднішнього вже високого рівня. В той же час чим менші ці ставки, тим імовір­ніше, що суспільство реалізує ефекти ринку праці, які містяться у цих перспективних оцінках.

На підставі аналізу можна зробити два наступних висновки. По-перше, у відновленні балансу обов'язкових пенсійних систем важли­ву роль гратимуть мікроекономічні стимули участі у ринку праці та зайнятості. По-друге, для досягнення стабілізації пенсійних витрат і зниження ставок внесків необхідно зосередитися на чинниках, які поліпшують коефіцієнт залежності системи, тобто підвищення пен­сійного віку, скорочення безробіття, покращання участі у робочій силі та зменшення частки тіньової економіки, яка не робить внеску до пенсійної системи.

У табл. 11.5.2 результати цього аналізу виражено через ставки внесків. Як показують цифри останнього рядка, країни регіону не можуть розраховувати тільки на ефекти ринку праці для утриман­ня ставок внесків на рівні 1997—1998 pp., який у деяких країнах вже є дуже високим. Для цього, а краще для зниження ставок, буде необхідною певна комбінація підвищення пенсійного віку і зниження середнього рівня пенсійних виплат (в цьому плані, як видно з додатку 2, Україна і Росія виглядають гірше, ніж їх су­сіди).