3.1. Методи фінансування державних видатків

Державні видатки в умовах сучасної правової держави фінансу­ються за допомогою наступних методів:

1. податкових фінансів, або сукупності податків та зборів, що сплачуються до бюджету. У більшості країн податкові доходи урядів мають тенденцію до зростання;

2. позичкових фінансів (використання позичених коштів держа­вою для фінансування видатків). їх відмінність від податкових фі­нансів полягає у добровільному характері перших (позичкових фі­нансів);

1. інфляційних фінансів (за рахунок емісії державою додаткових

грошей);

4. добровільних внесків громадян, організацій і підприємств;

5. оплати державних послуг (мито, держмито тощо);

4. цільових фінансів (спеціальних податків, призначених для фі­нансування певних видів державної діяльності, на спецпрограми роз­витку регіону. Приклад — податок на розвиток східних земель у

ФРН);

7) використання коштів від державної монополії на виробництво і торгівлю окремими групами товарів (спирт, горілка, тютюн тощо). Про зарубіжний досвід в цьому питанні див.: Бойко Є. А. Державне регулювання виробництва та споживання алкогольної і тютюнової продукції // Фінанси України. - 2000. - № 1. - С 106-117. У другій половині XX ст. в усіх розвинутих країнах світу у доходах бюджетів почала зростати частка непрямих податків. Причиною цього є важкість ухилення від цих податків, відносна простота (для держави) їх збору, а також зростання споживання високоякісних товарів (послуг). Важливою тенденцією є те, що чим нижче рівень розвитку країни з ринковою економікою, тим більшу частку в по­ даткових надходженнях до бюджету складають непрямі податки. І навпаки, чим цей рівень вищий, тим більша в них частка прямих податків (докладніше про це див.: Никитин Э. и др. Косвен­ ные налоги: опыт развитых стран // МЕиМО. — 1999. — № 2. — С. 15-23.

22 Розділ з

3.2. Мета і принципи формування державних доходів

Метою формування державних доходів є перерозподіл ресурсів з приватного використання у державне використання для виконання державою своїх функцій.

Наслідками такого перерозподілу є:

1. Досягнення політичної рівноваги, тобто громадянської згоди на виплату податків в обмін на послуги держави. Якщо вказаний обмін є еквівалентним, то у суспільстві буде існувати політична рівновага щодо використання державою своїх фінансів.

2. Досягнення ринкової рівноваги. Це означає, що фінансові ре­сурси, вилучені державою за допомогою податків, використовуються державою з тією ж ефективністю, з якою вони могли б бути вико­ристані у приватному секторі.

3. Ефективність перерозподілу доходу. Тобто, зменшення доходів, одержаних у приватному секторі, та використання цих доходів у державному секторі таким чином, щоб ці доходи обумовили міні­мальний вплив на зростання цін у приватному секторі і не призвели до зменшення виробництва у цьому секторі. Зрозуміло, що цього не уникнути, але мінімізувати втрати приватного сектора необхідно.

Принципи формування державних доходів

1. Вигода (державні доходи повинні використовуватись так, щоб надавати споживачам максимальну вигоду).

2. Платоспроможність (податки повинні відповідати платоспро­можності платника).

3. Рівність в оподаткуванні. Виділяють два види рівності:

1. Горизонтальна рівність: платники з однаковими доходами, май­ном чи рівнем споживання сплачують рівні податки.

2. Вертикальна рівність: платники з неоднаковим рівнем доходів платять різні податки у відповідності до критерію справедливості (більші доходи — більші податки, менші доходи — менші податки).

Критерій справедливості в різних суспільствах залежить від багатьох чинників, у першу чергу від матеріального стану в суспільстві. Чим сус­пільство заможніше, тим відносно невеликі податки на багатих, і навпаки.