11.1.8. Особливості фінансів гмін у Польщі

Конституційний принцип, за яким «територіальне самоврядування є основною формою організації місцевого життя у гміні», конкрети­зував закон про територіальне самоврядування. Відповідно до нього «в компетенцію гміни входять усі громадські справи місцевого зна­чення, не передбачені законами для інших суб'єктів», а також те, що «задоволення спільних потреб громадськості віднесене до власних завдань гміни».

У законі про доходи одиниць територіального самоврядування джерела доходів гмін поділено на обов'язкові та необов'язкові.

Обов'язкові доходи гмін:

1. Надходження з податків від:

— нерухомого майна;

224

РОЗДІЛ 11

Фінанси окремих постсоціалістичних і соціалістичних країн

225

• сільського господарства;

• лісового господарства;

• транспортних засобів;

• господарської діяльності фізичних осіб (сплачується у формі податкової карти);

• спадщини і дарчих.

2. Надходження з оплат зборів:

• гербового;

• експлуатаційного;

• ринкового;

• адміністративного;

• місцевого.

3. Гмінний додаток до податку від доходів з фізичних осіб.

4. Гмінний додаток до податку від доходів з юридичних осіб.

5. Доходи бюджетних одиниць гмін та внески від одиниць поза­бюджетної економіки.

6. Доходи з майна гмін.

7. Загальна субвенція.

8. Субвенція на освітні завдання.

9. Дорожня субвенція.

10. Цільові дотації з державного бюджету на завдання, пов'язані з діяльністю урядової адміністрації, шо доручені гмінам.

11. Відсотки з коштів гмін, нагромаджені на банківських рахунках.

Необов'язкові доходи гмін:

1. Субвенція, компенсуюча втрачені доходи з пільг та звільнень, що встановлені законом, з сільськогосподарського податку.

2. Цільові дотації на дофінансування власних завдань гмін.

3. Цільові дотації на завдання, що реалізуються гміною на основі домовленостей з органами урядової адміністрації або іншими само­врядними одиницями.

4. Цільові дотації з державного бюджету на усунення безпосеред­ніх загроз для безпеки та громадського порядку.

5. Дотації з цільових фондів.

6. Спадщина і дарчі внески для гмін.

7. Податок з власників собак.

8. Відсотки з позик, наданих гміною.

9. Пролонгаційна оплата та відсотки за несвоєчасно виконані фі­нансові зобов'язання.

10. Відсотки та дивіденди за вкладений капітал.

11. Доходи з штрафів та примусових платежів. Специфічною групою зворотніх доходів, які, з економічного погля-

ду, названо доходами гмін, є кредити, позики та облігації. Суть їх у тому, що вони складають не лише доходи, але також майбутні ви­трати обов'язкового характеру. Використання зворотніх доходів пов'язане з конкретними витратами, тобто з виплатою нарахованих відсотків. Відповідно до закону про громадські фінанси цю групу доходів можна використати на:

• сплату бюджетної нестачі протягом року, за умови виплати до кінця року;

• фінансування витрат, не передбачених у запланованих доходах. Це, в основному, стосується фінансування багаторічних інвестицій. Відповідно до першого принципу, загальна сума передбачених у даному бюджетному році сум виплати кредитних часткових плате­жів, викупу цінних паперів, а також потенційних виплат сум, які гміна зобов'язана сплатити відповідно до даних запорук і гарантій, не може перевищувати 15% запланованих доходів. Другий прин­цип обмежує розмір загальної заборгованості гміни на кінець бюд­жетного року до 60% доходів.

Бюджет гміни повинен охоплювати всю фінансову діяльність гмі­ни. Це означає, що фінансова діяльність гмінних організаційних оди­ниць має бути зазначена у бюджеті.

В залежності від форм організації таких одиниць можна виділити:

• бюджетну економіку брутто, яку здійснюють бюджетні одиниці. Доходи і витрати цих одиниць в цілому охоплює бюджетний план. Це означає, що такі одиниці свої витрати оплачують безпосередньо з бюджету гміни, а отримані доходи відраховують до бюджету. Рівень їх витрат не залежить від рівня отриманих доходів;

• бюджетну економіку нетто, яку в основному реалізують бюджетні заклади. Вони покривають витрати на свою діяльність з отриманих власних доходів, а з бюджетом гміни розраховуються за результа­тами діяльності, тобто:

• у випадку перевищення доходів над витратами увесь надлишок відраховують до бюджету;

• у випадку виникнення нестачі доходів відносно витрат вони отримують з бюджету дотацію, розмір якої не може перевищувати 50% власних доходів.

Інструменти, які має самоврядна влада в плані сприяння еконо­мічному розвитку, можна поділити на дві групи:

1. фінансово-матеріальні;

2. адміністративно-організаційні.

До першої групи слід, зокрема, віднести: а) здійснювану гміною податкову політику.