7.4. Спеціальні фонди в Японії

В Японії спеціальні фонди є складовою частиною спеціальних рахунків. У 80-ті роки XX ст. налічувалось 12 спеціальних фондів. До них належать страхові, пенсійні, ощадні і деякі інші фонди. З середини 80-х років в Японії здійснюється поступове реформуван­ня пенсійної системи. Завдання реформи — зробити так, щоб вона складалась з національної пенсійної системи (базова пенсія), яка охоплює все населення, і пенсій, що виплачуються найманим робіт­никам.

Базова пенсія виплачується по старості, інвалідності, а також всім, хто потребує її. 2/3 фінансування забезпечується коштами різних страхових пенсійних фондів. Існують, наприклад, фонд базової пенсії по старості, фонд для тих, хто втратив годувальника. На створення пенсійних фондів працює практично все населення Японії у віці від 20 до 60 років. У 1994 р. кожний працюючий японець вносив до того чи іншого фонду майже 100 доларів на місяць.

Пенсійний фонд найманих працівників приватного сектора скла­дається з відрахувань підприємств, внесків самих працівників і до­плат з боку держави. Пенсія становить приблизно 70% місячної зарплати працівника-чоловіка. Пенсійні фонди працівників держав­них і муніципальних підприємств і закладів формуються із коштів товариств взаємодопомоги, які створюються за місцем роботи, а та­кож виплат самих підприємств і державних дотацій.

Для отримання базової пенсії по старості необхідний 25-річний трудовий стаж і 65-річний вік. Розмір такої пенсії може бути змен­шений до 58% встановленого рівня у разі виходу на пенсію у 60 років і збільшений до 188% при виході на пенсію у 70 і більше років. У середині 90-х років базова пенсія становила 65 тисяч ієн (приблизно 600 доларів).

Фінанси Японії

Таким чином, дохід подружжя-пенсіонерів складається з базових пенсій чоловіка і дружини, пенсії по страхуванню найманого праців­ника. У 1994 р. у сукупності це становило в середньому понад 2200 доларів на місяць.

7.5. Фінанси державних підприємств

г-"~

, В силу ряду причин в Японії склалось чітке розмежування сфер вкладення капіталу: приватного - у виробничу сферу, державного -в інфраструктуру. Тому в Японії державний сектор не є серйозним конкурентом у жодній галузі виробництва, і його функціонування повністю підпорядковане інтересам приватних корпорацій.

Держсектор в Японії невеликий. Американський дослідник Р. Се-мюельс називає Японію країною «державної політики без державної власності». За даними на березень 1993 р. в державному секторі економіки Японії на рівні центрального уряду налічувалось 5 казен­них і 94 акціонерних компаній і пайових товариств, в тому числі 7 будівельних фірм, 13 банків та інших фінансових закладів і 68 ор­ганізацій з участю державного капіталу.

Серед акціонерних компаній і пайових товариств багато некомер-ційних закладів: інститути і лабораторії, зайняті фундаментальними дослідженнями і гуманітарними науками; японський фонд економіч­ного співробітництва, фонд підтримки мистецтва, центр науково-тех­нічної інформації, японський фонд культурного обміну.

У багатьох акціонерних компаніях і пайових товариствах держава (в особі глави відповідного міністерства) — єдиний чи головний акціонер, але в середньому частка участі уряду в їхньому капіталі становить 38,3%.

У держсекторі економіки Японії на місцевому рівні діє приблизно 8300 підприємств, з них 3650 - казенні: водопровід, газо- і тепло­постачання, каналізація, міський транспорт, лікарні. Інші — акціо­нерні і пайові, зайняті будівництвом і експлуатацією муніципального житла, платних автомобільних доріг, портових споруд, критих рин­ків.

За даними на 1990 р. все державне майно становило 15,8% націо­нального багатства Японії. Серед головних функцій державних під­приємств відсутня функція участі в матеріальному виробництві, що займає важливе місце в діяльності держсектора провідних країн За­хідної Європи.

У ряді галузей існують державні і напівдержавні підприємства. Однак основний напрямок їх функціонування — не виробнича діяль-

96

РОЗДІЛ 7

Фінанси Японії

97

ність, а проведення наукових досліджень і розробок, надання фінан­сової і технічної допомоги з метою раціоналізації і прискорення технічного прогресу, а також розробка різних організаційних питань.

Головна особливість регулювання державних підприємств в Японії полягає в тому, що за їх роботу відповідає не якась одна інстанція, а ціла ієрархія господарів. У казенних підприємств є загальний вер­ховний господар — парламент. Він приймає рішення по планах і виконанню спеціальних рахунків центрального бюджету, в яких оформлені баланси цих підприємств. Парламент затверджує ціни, плани розвитку, об'єми і джерела фінансування та програми вико­ристання прибутку. Крім того, є безпосередні господарі: у монетного двора, видавництв і спиртової монополії — міністерство фінансів; у пошти і поштових ощадкас — міністерство зв'язку і т. д. Крім того, міністерство фінансів відповідає за видачу бюджетних креди­тів. При зміні відпускних цін (тарифів) потрібна обов'язкова зго­да Управління економічного планування, яке відповідає за те> щоб ці тарифи не стали причиною загальної дестабілізації цін. Урядова фінансова інспекція перевіряє періодично стан справ на підприєм­ствах.

На місцевому рівні діє подібна до названої вище модель управлін­ня фінансами державних підприємств.^!

З метою оздоровленя фінансів державних підприємств в Японії з початку 80-х років XX ст. почалася їх приватизація.