Рекомендована література

Основна література: 16; 17; 61; 62; 64; 70; 82; 94; 170.

Тема 2. Конституційне право План вивчення теми

1. Перші конституції. Види конституцій. Юридичні властивості Конституції.

2. Поняття та джерела конституційного права України.

3. Основні аспекти конституційного значення України-Русі у переддержавну епоху.

4. Акти державно-конституційного характеру ХV- ХIХ ст.ст.

5. Конституція Пилипа Орлика.

6. Універсали Центральної Ради.

7. Сутність конституції та її роль в житті держави. Конституція Радянської України.

8. Загальна характеристика Конституції України.

9. Територіальний устрій України.

10. Права і свободи людини та громадянина.

11. Форми народовладдя в Україні.

12. Система державних органів в Україні.

13. Державна символіка та державна мова в Україні. 

Навчальні цілі: засвоєння, закріплення, поглиблення і систематизація знань про: види конституцій; юридичні властивості Конституції; сутність Конституції та її роль в житті держави; загальну характеристику Конституції України; територіальний устрій України; права і свободи людини та громадянина; форми народовладдя в Україні; систему державних органів в Україні; державну символіку та державну мову в Україні.

Завдання та методичні рекомендації до вивчення теми

При вивченні даної теми студент повинен розуміти етимологію слова «конституція». Конституція (лат. constitutio - установлення, устрій, порядок) - основний державний документ (закон), що визначає державний устрій, порядок і принципи функціонування представницьких, виконавчих та судових органів влади, виборчу систему, права й обов'язки держави, суспільства та громадян. Інші закони держави, як правило спираються на конституцію.

При вивченні історії виникнення терміну «конституції» необхідно розуміти, що в практиці функціонування європейської (як античної, так і середньовічної) держави використовували слово «конституція» для означення (назви) різного роду нормативно-правових документів, а пізніше у французькій політичній публіцистиці і словосполучення «основний закон», – як такої конституції держави, в сучасному розумінні даного поняття, не було до початку демократичних антиабсолютистських буржуазних революцій ХVІІ – ХVІІІ ст. У кращому випадку, могли використовувати термін «конституція» для означення нормативного акта, політичного документа, наукового твору і т.д., який подавав би певне уявлення про устрій держави (яскравий приклад – «Афінська Політія» Арістотеля); в інших випадках даний термін міг вживатися для означення (назви) документів взагалі віддалених від предмета регулювання сучасних конституцій (приклади: конституції римських імператорів, «Constitutio Carolina Criminals» тощо).

Термін «конституція» в різні часи використовувався в різних значеннях. Вважається, що слово «constitutio» як нормативно-правовий термін уперше було вжито в актах Стародавнього Риму, що почина­лися зі словосполучення лат. Rem Publicum Constituere… - «Римський народ установлює…».

У Стародавньому Римі конституці­ями називали окремі розпорядчі акти римських імператорів, наприклад, акти, що їх видав візантійський імператор Юстиніан (VI ст.) з метою проведення кодифікації римського права.

У середньовічній Європі конституціями називали акти, в яких закріплювалися привілеї та вольності феодалів (наприклад, Велика хартія вольностей 1215 року в Англії; акти Фрідріха II - «Конституція про права князів духовних» 1220 року, «Конституція про права князів світських» 1232 року; Великий березневий ордонанс 1358 року в Фран­ції тощо).

У сучасному значенні нормативно-правовий термін «конституція» вперше вжив Шарль-Луї де Секонд Монтеск'є (1689-1755), який, серед іншого, використовував його для характеристики державного ладу тогочасної Великої Британії.

Прообразами сучасних конституцій можна вважати установчі закони, що встановлювалися в давньогрецьких полісах, як правило, особливими законодавцями, з яких найбільш відомі закони Солона і Клісфена в Афінах. У Римі в ролі такого законодавця виступив цар Сервій Туллій. У Стародавньому Римі конституціями називали окремі закони, що їх видавали імператори. Спартанська неписана конституція приписувалася легендарному Лікургу (її справжній автор невідомий). Конституційний характер у Спарті носила усна «Велика ретра» (постанова), що свідчила: Нехай народ буде розділений на Філи і Оби, нехай у герусію входить разом з царями 30 чоловік, а народ час від часу збирається біля річки Еврото на збори. Там хай народу пропонують рішення, які він може прийняти або відхилити. У народу нехай буде вища влада і сила.

Найстарішою з нині чинних конституцій світу є основний закон Сан-Марино, що був ухвалений іще 1600 року, при тому що базувався цей закон на міському статуті, прийнятому ще 1300 року. Своєрідним «лакмусовим папірцем» початку епохи конституції держави як такої стала поява положення (ідеї), закріпленого в пункті шістнадцятому французької Декларації прав людини і громадянина 1789 року «... Суспільство, в якому не забезпечено гарантії прав і не проведено розподіл влади, не має конституції…». Декларація 1789 мала велике значення не тільки для Франції, але й для всього світу, оскільки вона закріплювала основи передового для своєї епохи суспільного і державного ладу, визначала підвалини нового правопорядку. Самі її творці вважали, що становили документ «для всіх народів і на всі часи».При всьому своєму ясно вираженому політико-юридичному змісті декларація не мала нормативно-правової сили. Вона була лише вихідним документом революційної влади, яка прагнула встановити конституційний лад.

Саме від епохи буржуазних революцій, від реальних спроб проголошення та забезпечення прав людини в державі, фактичного проведення розподілу державної влади на окремі гілки з первинною метою недопущення узурпації всієї державної влади однією людиною чи групою людей бере свій початок історія конституційної держави, а згодом і конституціоналізм як доктринальне вчення.

Першою все ще чинною номінальною конституцією (тобто документом, що називається конституцією) вважається Конституція США, ратифікована штатом Делавер 7 грудня 1787. Вона ж - перша конституція в сучасному розумінні цього поняття, тобто документ, що описує та встановлює поділ влади і компетенцію кожної влади.

Перша писана конституція на Європейському континенті - Конституція 3 травня 1791 в Речі Посполитій, 3 вересня того ж року була прийнята конституція Франції. Обидві конституції проіснували недовго, у Польщі - через російську інтервенцію, у Франції - через розвиток революційних подій.

У державах Середньовіччя, а також до останнього часу на Сході, в землях ісламу, роль конституції грали священні релігійні тексти - Біблія і Коран, які були правовою основою для релігійних судів.

З появою світських держав сучасного типу з розподілом влади і складним законодавством виникла потреба у Основному Законі - конституції сучасного типу. Сучасна західноєвропейська історична наука першими документами такого типу називає англійські Велику хартію вольностей 1215 року, і Білль про права 1689 року, які залишаються чинними досі.

Першою офіційною конституцією вважається Конституція США, прийнята 1787 року. З поправками вона чинна і сьогодні.

У Європі першою офіційною конституцією вважається Конституція Польщі 1791 року, в Азії - конституція Ірану 1906 року. Перша конституція Росії була прийнята 1918 році. Сучасна українська історична наука першою українською конституцією називає конституцію гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика від 5 квітня 1710 року, коли в Бендерах (теперішня територія республіки Молдова) було затверджено «Правовий Уклад Та Конституцію відносно Прав I Вольностей Війська Запорозького».

Після поразки в битві під Полтавою гетьман Іван Мазепа зі своїми найближчими прибічниками з числа козацької старшини разом із залишками українсько-шведської армії опинились на території Османської імперії, рятуючись від російської армії. Тут, не витримавши великих потрясінь року, помер Іван Мазепа. Найімовірнішим наступником був близький до гетьмана генеральний писар — Пилип Орлик. При його обранні на раді старшин було прийнято документ, що визначав права і обов'язки гетьмана. Таким чином, конституцію було прийнято 5(16) квітня 1710 року на зборах козацтва біля містечка Тягина на правому березі річки Дністер (турецька назва — Бендери, нині це територія Молдови). Тому її інколи називають ще Бендерською конституцією.

У 1927 році вперше з'явився термін «Жива конституція» (англ. Living constitution) в назві книги проф. Говарда МакБейна «Жива конституція: Огляд реалій і легенд нашого Основного Закону». Жива конституція - теорія, сформована в американському конституціоналізмі, яка стверджує, що зміст конституції є динамічним і розвивається під впливом соціальних змін. Ідея «живої конституції» полягає в тому, що сучасний стан суспільства повинен прийматися до уваги при тлумаченні ключових конституційних фраз, створених у XVIII сторіччі. За словами судді Олівера Венделла Голмса молодшого, конституційні спори «необхідно розглядати в світлі всього нашого досвіду, а не тільки зважаючи на те, що було сказано сто років тому».

Альтернативою концепції живої конституції є т.зв. «оріджіналізм» (англ. Originalism), який ґрунтується на переконанні, що судова система не повинна створювати, змінювати або анулювати закони (адже це є цариною законодавчої влади), але тільки забезпечувати їх виконання.

Україна була останньою з колишніх радянських республік, яка прийняла нову Конституцію. Конституція України ухвалена 28 червня 1996. День Конституції України - єдине державне свято, закріплене статтею 161 Конституції. Святкується щорічно 28 червня на честь прийняття Конституції України того ж дня 1996 року.

Прийняття Конституції закріпило правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність, стало важливим кроком у забезпеченні прав людини та громадянина, сприяло подальшому підвищенню міжнародного авторитету України на світовій арені.

Конституція в матеріальному сенсі — сукупність правових норм, що визначають вищі органи держави, порядок їх формування та функціонування, їх взаємні відносини та компетенцію, а також принципове положення індивіда по відношенню до державної влади.

Конституції в матеріальному сенсі прийнято класифікувати, зокрема:

За формою (структурою):

• писані (єдиний нормативний акт або кілька актів, перелік яких чітко визначений.)

• неписані (складається з чітко не визначеної кількості джерел, серед яких можуть бути як писані (акти парламенту, судові прецеденти), так і неписані або усні (конституційні звичаї). При цьому остання група джерел складає значну частку в структурі конституції.

За терміном дії конституції:

• постійні (приймаються на необмежений строк дії, наприклад, до сьогодні зберігає свою чинність Конституція Норвегії 1814 р., Конституція Люксембурга 1868 р.;)

• тимчасові (приймаються на певний час, наприклад, до прийняття нової конституції.)

За порядком зміни, внесення поправок і доповнень:

• жорсткі (зміни до них вносяться в ускладненому порядку, тобто з дотриманням законодавчо визначених спеціальних процедур. Зазвичай, такий порядок закріплюється у тексті конституції, а сама жорсткість покликана забезпечити авторитет та стабільність основного закону. До розряду жорстких належать кодифіковані конституції, наприклад, Конституція США 1787 р., Конституція Японії.

• гнучкі (зміни та доповнення до конституцій вносяться у звичайному порядку, без дотримання будь-яких процедур. У такий спосіб змінюються і доповнюються всі некодифіковані конституції (Великобританія, Швеція) 1947 р.;)

За способом прийняття:

• открайовані (даровані монархом, тобто розроблені без участі представницького органу. Откроювання — це односторонній акт, внаслідок якого суверен односторонньо встановлює або змінює державний лад, умови здійснення політичної влади, наприклад, Конституція Непалу 1990 р., Конституція Нігерії 1960 р.

• народні (прийняті представницьким органом або шляхом референдуму).

За формою правління, яка закріплюється в конституції:

• монархічні (наприклад, Конституція Японії 1947 р.)

• республіканські (наприклад, конституції Франції, 1958 p.; України, 1996 p.).

Залежно від державно-політичного режиму:

• демократичні (прийняті у державах з демократичною формою державного режиму (Основний закон Фінляндії 1999 р.)

• авторитарні (прийняті у державах, в яких влада перебуває в руках незначної кількості осіб або певної особи, використовуються авторитарні методи державного управління, влада повністю здійснює контроль у політичній сфері, проте залишається відповідний простір свободи дій в економічній, соціальній, культурній сферах. Зазвичай, авторитарні конституції пишуться і приймаються під конкретних публічних осіб. Наприклад, Конституція Франції 1800 року увійшла в історію як авторитарна наполеонівська конституція, Конституція Франції 1958 року — авторитарна деголлівська конституція.)

• тоталітарні (прийняті у тих державах, де існує антидемократична форма державного режиму, держава повністю контролює всі сфери суспільного життя, дозволена цензура, не забезпечуються права і свободи людини та громадянина (конституції країн Африканського континенту)

За формою державного устрою, що встановлюється конституціями:

• федеративні (Конституція ФРН 1949 р.)

• унітарні (конституції України, 1996 p.; Греції, 1975 p.).

Необхідно звернути увагу на те, що Конституційне право - провідна галузь національного права України, оскільки його норми регламентують найбільш важливі суспільні відносини, а саме:

• основи конституційного ладу;

• правовий статус людини і громадянина;

• державний устрій;

• порядок організації і функціонування органів державної влади;

• основні положення і принципи організації місцевого самоврядування в Україні.

За юридичними ознаками конституції класифікують таким чином:

• за часом дії (тимчасові) Венесуела до осередни 60-х р.;

• за політичним режимом (демократичні) країни Західної Європи;

• авторитарні – СРСР;

• за формою правління (монархичні) - Великобританія, Японія;

• республіканські - США, Росія, Україна, Німеччина;

• за формою територіального устрою (федеративні) - США, Росія, Німеччина, унітарні - Україна, Італія;

• за порядком внесень змін та доповнень (жорсткі) - Україна, США,

• Франція, Іспанія, (гнучкі) - Конституція УРСР 1978р.;

• за способом прийняття (даровані) - Йорданія, Непал, Цейлон, (народно –суверенні) - Індія, Україна, Франція, Греція;

• за формою зовнішнього вираження (писані) - США, Росія, Україна, Німеччина, (неписані) - Великобританія, Ізраїль, Фінляндія.

Студенти повинні знати, що предметом конституційного права України - є особливе коло суспільних відносин у сфері політичної організації суспільства та функціонування державного механізму.

Предмет конституційного права України становлять:

• відносини політичного характеру та функціонування вищих органів державної влади;

• найважливіші економічні відносини;

• відносини, що стосуються правового статусу людини, громадянина;

• відносини, що складаються в процесі реалізації права народу України на самовизначення та відносини, пов’язані з державно-територіальним устроєм України;

• відносини, які визначають діяльність органів місцевого самоврядування.

Методи конституційно-правового регулювання - це сукупність прийомів і засобів, за допомогою яких упорядковуються суспільні відносини, що є предметом галузі конституційного права.

До його особливостей відносять:

• загальність;

• максимально високий юридичний рівень;

• імперативність;

• універсальність;

• доцільність;

• поєднання безпосереднього, прямого регулювання з опосередкованим.

При вивченні цієї теми студенти повинні знати, що до суб’єктів конституційно-правових відносин належать:

• народ України;

• громадяни України, іноземці та особи без громадянства;

• Українська держава;

• органи державної влади України;

• народні депутати, посадові і службові особи;

• політичні партії і громадські організації;

• територіальні громади, органи місцевого самоврядування;

• адміністративно-територіальні одиниці;

• державні та інші підприємства, установи, організації, навчальні заклади тощо.

До об’єктів конституційно-правових відносин належать:

• державна влада;

• власність;

• волевиявлення народу;

• права, свободи, обов’язки людини і громадянина;

• суверенітет;

• розподіл компетенції між Україною і Автономною Республікою Крим;

• населення адміністративно-територіальних одиниць.

Крім цього, студенти повинні знати, що систему джерел конституційного права України становлять:

• Конституція України;

• міжнародні акти про права людини, ратифіковані Верховною Радою України;

• Декларація про державний суверенітет України від 16.07.90 р.;

• Акт проголошення незалежності України від 24.08.91 р.;

• закони України, підзаконні акти;

• рішення Конституційного Суду України тощо.

Студентам треба запам’ятати, що Конституція - це Основний закон держави, який приймається вищим представницьким органом держави або самим народом, визначає суспільний та державний устрій, порядок формування та діяльності органів державної влади і управління, адміністративно-територіальний устрій, основні права та обов’язки громадян, має найвищу юридичну силу, особливу структуру та особливу процедуру прийняття.

Конституції притаманна ціла низка юридичних властивостей, що характеризують її місце в системі права і роль у суспільстві - Центральне місце в правовій системі країни.

Конституція є базою, фундаментом усього законодавства. Це передусім означає, що всі нормативно-правові документи повинні відповідати конституції. Більше того, нормативно-законодавча база має розроблятися на основі конституції. Якщо який-небудь документ суперечить конституції, то він, безумовно, підлягає скасуванню. Конституція України закріплює основи її суспільного і державного устрою, визначає напрями розвитку суспільства і держави, основи організації та діяльності державних органів, а також органів місцевого самоврядування, встановлює конституційні гарантії здійснення прав та свобод людини і громадянина, спрямовує розвиток державної та самоврядної форм народовладдя. Саме цим закріплюється її центральне місце в системі.

Конституція має такі юридичні властивості:

• нормативність;

• установчий характер;

• програмний характер;

• вища юридична сила;

• особлива юридична природа;

• особливий предмет правового регулювання;

• підвищена стабільність;

• підвищена охорона з боку держави;

• здатність стимулювати суспільні відносини;

• здатність здійснювати ідеологічний і світоглядний вплив.

Конституція має вищю юридичну силу. Її норми завжди мають перевагу над положеннями інших законів, а тим більше актів виконавчої влади. Закони або підзаконні акти приймаються конституційними органами і за встановленою в ній процедурою. Конституція займає найвищий щабель в ієрархічній системі правових актів. Верховенство конституції означає, що закони та підзаконні акти повинні прийматися конституційно визначеними органами і за встановленою у ній процедурою. Наприклад, ст. 8 Конституції України вказує: "Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Пряма дія норм Конституції означає, що згідно з ст. ч. З ст.8 Конституції України означає можливість звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України. Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точк зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. У разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст.150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи наглядної інстанції в будь-якій стадії розгляду справи.

Згідно з постановою Пленуму Верхоного Суду України Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі:

1) коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом;

2) коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй;

3) коли правовідносини, що розглядаються судом, законом України не врегульовано, а нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою або Радою міністрів Автономної Республіки Крим, суперечить Конституції України;

4) коли укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-правового характеру підлягають застосуванню судами при вирішенні конкретних судових справ, суперечать Конституції України.

Конституція закріпила базові засади конституційного ладу, форму держави, права і свободи громадян та інши Функціонування держави, прогресивна стабільність соціально-економічного розвитку неможлива в умовах частих змін правової основи організації та діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Тому сьогодні є конституції, яким не одна сотня років. Однак, існують і особливості прийняття зміни і перегляду конституцій. Зміна конституції пов'язане зі змінами у суспільному житті, у співвідношенні політичних сил. На порядок зміни конституції впливає форма політико-територіального устрою держави. У федеративних і унітарних державах верхнього рівня місцевої влади надаються широкі права.

За способом зміни, внесення поправок і доповнень конституції поділяються на дві групи:

1) Особливий порядок. Якщо парламентські закони приймаються більшістю голосів, то для прийняття поправок і доповнень до конституції встановлюється в самому основному законі особлива процедура.

2) Складний порядок. Це внесення змін до конституції в порівнянні із звичайним законом. Скликання установчих зборів для внесення поправок у текст вже діючої конституції скликання установчих зборів звичайно не потрібно, але в деяких країнах, наприклад в Болгарії, для зміни «укріплених» статей конституції (норми про територію держави та державний устрій) це необхідно. Поправки вносяться за рішенням парламенту або на підставі підсумків референдуму, однак прийняття таких рішень пов'язане зі спеціальними вимогами.

Правовий захист Конституції України здійснюють:

1) Вищі органи державної влади: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України. Так, наприклад, згідно з Конституцією України Президент України є гарантом додержання Конституції України (ч. 2 ст. 102)

2) Правоохоронні органи, центральні та місцеві органи виконавчої влади.

Орган конституційної юрисдикції (Конституційний Суд України), який є основним, визначальним елементом системи правових засобів захисту Конституції України. Згідно зі ст. 2 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р. Завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України.

Студенти повинні знати, що Конституція України виконує такі функції, як:

• установча;

• правотворча;

• політична;

• економічна;

• стабілізуюча;

• охоронна;

• зовнішньополітична;

• ідеологічна.

Конституція України є основою правової системи держави, оскільки:

• норми Конституції мають основоположний характер для всіх суб’єктів державно-правових відносин;

• конституційні норми - юридична база не тільки для норм конституційного права, але і для інших галузей права України;

• жоден нормативний акт у державі не повинен суперечити нормам Конституції України;

• Конституція може бути змінена тільки конституційним шляхом;

• жоден інший нормативний акт держави не може мати назву – конституція;

• для ефективної реалізації Конституції створений особливий орган - Конституційний Суд України.

Студентам також треба знати, що конституційні принципи - це юридично виражені в Конституції закономірності організації і функціонування політичної, економічної, соціальної систем суспільства, правового статусу особи.

Крім того, студентам треба уяснити, що система конституційних принципів включає:

• народний суверенітет;

• економічний, політичний та ідеологічний плюралізм;

• законність;

• свободу особи та її розвиток;

• інтернаціоналізм;

• співіснування представницької і безпосередньої форми демократії;

• рівноправність громадян України.

При розгляданні наступного питання студенти повинні уяснити, що народовладдя в Україні здійснюється на основі Конституції через інститути безпосередньої чи представницької демократії. До інститутів безпосередньої демократії належать референдум та вибори.

Студенти повинні знати, що референдум - це спосіб прийняття громадянами шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення.

Враховуючи світовий і національний політичний досвід та теоретичні здобутки науки конституційного права можна класифікувати референдуми:

• за територіальною ознакою;

• за предметом;

• за змістом предмету.

За територіальною ознакою розрізняють референдуми:

• всеукраїнський, призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їх повноважень. Згідно зі ст.73, 85 Конституції виключно Верховна Рада призначає Всеукраїнський референдум з питання про зміну території України, Президент, згідно з п.6 ст.106 Конституції, призначає всеукраїнський референдум щодо внесення змін до Конституції України, і відповідно до п. 1. ст. 156 Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;

• місцевий, призначають відповідні ради з питань, що належать до їх компетенції;

• референдум, що проводиться у межах інших адміністративно-територіальних одиниць.

Залежно від предмету розрізняють референдуми:

• обов’язків - має місце у випадках, коли з певних питань рішення не може бути прийняте іншим шляхом;

• факультативний - проведення якого можливе, але не обов’язкове.

За змістом предмету всеукраїнські референдуми поділяються на:

• конституційні, коли шляхом референдуму вирішуються питання прийняття, затвердження або зміни Конституції;

• законодавчі, коли народним голосуванням вирішуються питання, пов’язані з прийняттям, затвердженням, зміною законів. До останніх належать, як правило, також референдуми щодо прийняття, зміни або скасування інших правових актів.

Проведення всеукраїнських та місцевих референдумів складається з таких етапів:

• призначення референдуму;

• підготовка і проведення референдуму;

• голосування і визначення підсумків;

• опублікування і введення в дію законів та інших рішень, прийнятих референдумом.

У всеукраїнському та місцевому референдумах мають право брати участь громадяни України, які на день проведення референдуму досягли 18-річного віку, дієздатні і постійно проживають на території України в області, районі, місті, району в місті, селищі, селі.

Будь-яке пряме або непряме обмеження прав громадян України на участь у референдумі залежно від походження, соціального чи майнового стану, расової чи національної належності, статі, освіти, мови, становлення до релігії, політичних поглядів, роду і характеру занять забороняється. Громадяни беруть учать у референдумі на рівних засадах. Кожний громадянин має один голос, бере участь у референдумі безпосередньо. При цьому екстерни повинні звернути увагу на те, що голосування під час референдуму є таємним, контроль за волевиявленням громадян не допускається. Підготовка і проведення референдумів здійснюється на демократичних засадах, відкрито і гласно.

Підготовка і проведення всеукраїнського референдуму проводиться за рахунок державного бюджету, а місцевих - за рахунок відповідних місцевих бюджетів.

Студентам треба знати, що вибори - це форма безпосередньої демократії через формування представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування шляхом голосування.

Залежно від підстав у сучасній правовій науці розрізняють кілька класифікацій видів виборів.

За територіальною ознакою вибори бувають:

• загальнонаціональні - загальнодержавні, які здійснюються на території всієї країни - вибори до Верховної Ради України, вибори Президента України;

• місцеві - іноді їх називають локальними, комунальними, адміністративними вибори до представницьких органів місцевого самоврядування: сільських, селищних, міських, районих у містах, районих, обласних рад та сільських, селищних та міських голів.

За об’єктом, що передбачає органи або посади, до яких входять або на які обираються представники народу, вибори можна класифікувати як:

• вибори парламенту - вибори до Верховної Ради України;

• вибори на посаду президента України;

• вибори представницького органу територіальної автономії - вибори Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

• вибори представницьких органів місцевого самоврядування - міських, селищних, районних у містах, районних, обласних рад;

• вибори на посади сільських, селищних, міських голів.

За часом проведення вибори поділяються на:

• чергові вибори, що проводяться у період закінчення строку повноважень (легіслатури), передбаченого Конституцією і законами України для функціонування певного виду виборчого органу або посади;

• повторні вибори, що проводяться у випадках, коли вибори у виборчому окрузі визнані недійсними або такими, що не відбулися;

• вибори замість вибулих депутатів, голів -сельських, селищних, міських рад;

• вибори, що проводяться в разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці.

За кількісною ознакою участі виборців вибори бувають:

• загальними, основними, коли в них за законом мають право брати участь усі виборці держави;

• частковими -додатковими, коли поповнюється склад Верховної Ради України, місцевих рад у разі дострокового вибуття деяких депутатів, або визнання виборів недійсними.

З огляду на правові наслідки вибори поділяють на:

• дійсні - це вибори, проведені у порядку, визначеному Конституцією України і відповідному виборчому законі;

• недійсні - вибори, в ході яких мали місце порушення виборчого законодавства, які вплинули на підсумки виборів.

Крім того, студенти повинні знати, що виборча система - це сукупність організаційних, юридичних та інших засобів формування представницьких органів державної влади та місцевого самоврядування, здійснення громадянами своїх виборчих прав. Виборча система регулюються Конституцією України та Законами України «Про вибори народних депутатів України», «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів».

Виборче право - це сукупність правових норм, що регулюють реалізацію громадянами права обирати активне виборче право до представницьких органів влади та на посаду Президента і права бути обраним (пасивне виборче право).

Виборчий процес - це врегульована законом діяльність уповноважених органів і громадян, спрямована на формування органів державної влади та місцевого самоврядування.

Державною мовою в Україні є українська мова (Стаття 20 Конституції Укаїни). Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.

Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України (стаття 20 Конституції України). Державний Прапор України - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Постанова ВРУ «Про Державний Прапор України» від 28.01.1992 № 2067-XII визначено, що Державним прапором України національний прапор, що являє собою прямокутне полотнище, яке складається з двох рівних за шириною горизонтально розташованих смуг: верхньої - синього кольору, нижньої - жовтого кольору, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3.

Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України (Додаток 2) та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України). Державний Гімн України - національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Статтею 1. Закону України «Про Державний Гімн України» від 06.03.2003 № 602-IV визначено, що Гімном України є національний гімн на музику М. Вербицького із словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського в такій редакції:

«Ще не вмерла України і слава, і воля,

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду».

Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Столицею України є місто Київ.

Питання для самоконтролю

1. Верховна Рада в механізмі державної влади.

2. Визначте поняття галузі та інститутів конституційного права.

3. Визначте та охарактеризуйте форму правління, форму державного устрою та форму державного режиму України згідно із Конституцією.

4. Державна мова в Україні.

5. Державна символіка України. 

6. Єдність і відмінність понять «людина», «особа», «громадянин».

7. Класіфікація конституцій.

8. Конституційна система державних органів України.

9. Конституційна форма правління, державного устрою й політичного режиму. 

10. Конституційний статус мов.

11. Конституційні обов'язки людини та громадянина.

12. Конституційні права та свободи людини і громадянина.

13. Конституційно-правове регулювання виборів в Україні.

14. Конституційно-правове регулювання референдумів в Україні.

15. Конституційно-правовий статус Рахункової палати.

16. Назвіть центральні та місцеві органи влади в Україні, надайте їх характеристику.

17. Народний депутат України.

18. Основні форми безпосередньої демократії.

19. Охарактеризуйте джерела конституційного права України.

20. Охарактеризуйте предмет та метод науки конституційного права.

21. Охарактеризуйте форми народовладдя в Україні.

22. Передумови виникнення Конституції.

23. Поняття громадянства України.

24. Поняття і види референдумів.

25. Поняття та джерела конституційного права України.

26. Поняття та форми здійснення народного суверенітету.

27. Правовий статус Кабінету Міністрів України.

28. Президент України – Глава української держави.

29. Принцип поділу влади.