Питання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте систему міжнародного права.

2. Визначте сферу дії міжнародного права.

3. Надайте поняття міжнародного і національного права.

4. Розгляньте основні принципи міжнародного права.

Завдання до самостійної роботи

1. Вивчити теоретичний матеріал за темою, засвоїти основні поняття і терміни, вивчення законодавчих та інструктивних документів.

2. Підготуватися до семінарського заняття (презентаційний виступ, доповідь, есе). Укласти список міжнародних угод, ратифікованих Україною за однією із таких тем:

• громадянство;

• права людини;

• заборона дискримінації;

• захист тварин;

• економічна співпраця;

• податкова система;

• спадщина;

• кримінальна відповідальність;

• сімейне право;

• праця мігрантів;

• банківська діяльність;

• співпраця судових та правоохоронних органів.

Термінологічний словник ключових понять

Васалітет - це один з видів міжнародного опікування.

Контрибуції - це грошові суми, які виплачувались переможцю переможеною державою і не пов’язувались із заподіяною шкодою. Такої шкоди могло й не бути. Був лише факт воєнної поразки.

Міжнародне право - це сукупність правил поведінки учасників міжнародного спілкування, обов’язковість яких визнається ними добровільно, з метою запобігання міжнародним конфліктам, забезпечення всебічного міжнародного співробітництва і дружніх відносин між ними.

Міжнародний делікт - це неправомірна поведінка (агресивна війна, порушення миру чи загроза порушення миру, посягання на свободу народів тощо.

Протекторат - це відносини між державами, котрі визначаються договором, яким слабка держава віддає себе під захист сильної.

Репресалії - це правомірні примусові дії, які застосовуються до держави-порушника міжнародного права як засіб примусити її відмовитись від своїх незаконних акцій. Репресалії не передбачають застосування збройного впливу на порушника, але можуть бути пов’язані з демонстрацією збройної сили чи мирною блокадою.

Реституція - спосіб відшкодування збитків, однак не шляхом компенсації, а повернення у натурі вилученої противником власності.

Реторсії - це правомірні індивідуальні дії у відповідь на недружній акт іншої держави. Реторсії, як правило, носять характер відповідних адекватних дій і переслідують мету відновити принцип взаємності у взаємовідносинах між державами. Реторсії застосовуються, наприклад, під час висилки дипломатів за дії, несумісні с їхнім статусом.

Сатисфакція - це форма політичної відповідальності, яка виражається шляхом вибачення, співчуття, віддання почесті державі, котра постраждала, покарання винуватих, прийняття організаційних або законодавчих заходів для запобігання подібним випадкам у майбутньому, уплати компенсації за моральну шкоду особам, котрі постраждали тощо.

Рекомендована література

Основна література: 16; 17; 28-54; 61-64; 70; 109; 127; 136; 154; 169

Змістовий модуль 2. Загальна та особлива частини фінансового права

Тема 15. Фінансова діяльність держави, її правові аспекти

План вивчення теми

1. Поняття фінансів.

2. Фінансова діяльність держави.

3. Державні фінанси.

4. Фінансова політика.

Навчальні цілі: засвоєння, закріплення, поглиблення і систематизація знань про: поняття фінансів; фінансову діяльність держави; державні фінанси; фінансову політику держави.

Завдання та методичні рекомендації до вивчення теми

При підготовці відповідей до другої теми потрібно відрізняти такі поняття як: «гроші» і «фінанси», «публічне право» і «приватне право». Розуміти що вивчає фінансове право, в чому проявляється фінансова діяльність держави, з чого складається система фінансового права, що таке фінанси і чим фінанси відрізняються від грошей. Знати основні функції фінансів і фінансову політику держави.

Фінансове право є галуззю публічного права, оскільки предмет фінансового права обмежений сферою публічних фінансів, і при здійсненні фінансово-правового регулювання постає завдання , на відміну від приватного права, задоволення передусім публічного інтересу.

Специфіка відносин, що регулюються нормами фінансового права, полягає в тому, що вони складаються в особливій сфері життєдіяльності суспільства - фінансовій діяльності.

Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають, змінюються й припиняються в галузі формування, розподілу й використання фондів коштів держави й місцевого самоврядування та врегульовані фінансово-правовими нормами.

Найважливішими рисами відносин предмета фінансового права прийнято вважати такі:

• відносини виникають у сфері фінансової діяльності держави у процесі мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів;

• в цих відносинах завжди проявляється владно-організуюча роль держави; об’єктом цих відносин є гроші чи грошові зобов’язання, пов’язані з мобілізацією, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів коштів;

• дані відносини мають владно-майновий (грошовий) характер.

Однак не всі грошові відносини, в яких беруть участь органи держави з владними повноваженнями, є фінансовими. Частина з цих відносин регулюється іншими галузями права. Фінансовими будуть лише специфічні грошові відносини, які безпосередньо пов’язані з мобілізацією, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів коштів.

До централізованих фондів коштів належать державний бюджет і місцеві бюджети.

До децентралізованих фондів коштів належать фонди галузей народного господарства, підприємств та організацій усіх форм власності, які утворюють фонди за рахунок власного прибутку.

Фінансові відносини, що є предметом фінансового права, мають місце при формуванні, розподілі й використанні державного й місцевого бюджетів, спеціальних цільових фондів; у сфері оподаткування, державного й муніципального кредиту, бюджетного фінансування, фінансового контролю, обов'язкового державного страхування, грошового обігу, розрахунків, банківського регулювання й нагляду, валютного регулювання.

Методом правового регулювання фінансового права є система юридичних прийомів (способів), за допомогою яких здійснюється регулювання фінансових правовідносин, юридичний вплив на учасників останніх.

Основним методом фінансово-правового регулювання є метод владних приписів (імперативний), який полягає у державно-владних вказівках одному учаснику фінансових відносин з боку іншого. Цей останній виступає від імені держави чи місцевого самоврядування та наділений у зв'язку з цим відповідними повноваженнями. Для державно-владних приписів у сфері фінансової діяльності характерні такі риси, як категоричність та відсутність оперативної самостійності. У нормах фінансового права жорстко закріплюються вимоги органу державної влади чи органу місцевого самоврядування в галузі фінансової діяльності.

Окрім методу владних приписів, фінансово-правовому регулюванню властиві й інші методи: узгодження, рекомендації, координації. Найчастіше ці методи застосовуються не як самостійні, а в тому чи іншому поєднанні з основним методом фінансово-правового регулювання - методом владних приписів.

Фінансове право як складова частина системи права України пов'язане з усіма галузями права, проте з окремими із них цей зв'язок е найбільш тісним.

Система фінансового права - це об'єктивно обумовлена внутрішня організація фінансового права, що полягає в єдності й узгодженості фінансово-правових норм та їх згрупуванні у фінансово-правові інститути й підгалузі.

Основними структурними елементами системи фінансового права є:

• фінансово-правова норма як базовий структурний елемент;

• фінансово-правовий інститут як сукупність фінансово-правових норм, які регулюють певну групу однорідних фінансово-правових відносин. Інститути фінансового права можна класифікувати:

• за функціональною роллю: регулятивні (наприклад, Інститут місцевих податків і зборів) та охоронні (наприклад, інститут фінансової відповідальності);

• за змістом: матеріальні (наприклад, інститут бюджетного устрою) та процесуальні (наприклад, Інститут бюджетного процесу).

• підгалузь фінансового права як об'єднання інститутів фінансового права, що регулюють окремий вид фінансових правовідносин (наприклад, бюджетне право).

Фінансове право складається із Загальної та Особливої частин.

Загальна частина включає такі норми, які є спільними для всіх фінансово-правових відносин і становлять підґрунтя для регулювання правовідносин у сфері фінансової діяльності держави й місцевого самоврядування.

Норми Загальної частини визначають:

• поняття та зміст фінансів і фінансової системи;

• поняття фінансової діяльності органів державної влади й місцевого самоврядування, її завдання, принципи, форми й методи здійснення;

• правовий статус суб'єктів фінансової діяльності;

• предмет і метод фінансового права, його поняття, систему й джерела;

• правову характеристику фінансових правовідносин та фінансово-правових норм;

• правові основи фінансового контролю.

Особлива частина фінансового права складається з норм, які регулюють окремі напрями фінансової діяльності держави й місцевого самоврядування, різні ланки фінансової системи, зокрема суспільні відносини в галузі:

• державного й місцевого бюджетів;

• спеціальних цільових фондів коштів;

• державних і місцевих доходів;

• державного й муніципального кредиту;

• обов'язкового державного страхування;

• державних і місцевих видатків;

• грошового обігу й розрахунків;

• банківського кредитування (щодо задоволення публічного інтересу);

• валютного регулювання;

• фінансів суб'єктів господарювання тощо.

Отже, норми Загальної частини фінансового права конкретизуються в його Особливій частині.

Джерела фінансового права - це правові форми зовнішнього вираження норм фінансового права.

Джерелами фінансового права є Конституція України, Бюджетний кодекс, Податковий Кодекс, Господарський кодекс України, Закони України «Про місцеве самоврядування», «Про цінні папери та фондовий ринок», тощо.

До джерел фінансового права і дотепер слід відносити також чинні Декрети Кабінету Міністрів України, які регулюють сферу фінансової діяльності і за юридичною силою відповідають законам, зокрема Декрет «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року. Окрім того, джерелами фінансового права є міжнародні договори України, які містять положення, що відносяться до сфери публічних фінансів, оскільки відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Необхідно наголосити на тому, що, відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства, а якщо міжнародним договором України, який набрав чинності у встановленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Фінансова система держави є відображенням форм і методів конкретного використання фінансів в економіці і відповідно до задіяної моделі економіки значною мірою позначається нею.

Фінансова система розглядається з двох сторін за:

• внутрішньою будовою;

• організаційною структурою.

Організаційна структура фінансової системи - сукупність фінансових органів та інститутів, яка характеризує систему управління фінансами.

До складу фінансових інститутів місцевого самоврядування входять:

• позабюджетні валютні та цільові фонди;

• муніципальні банки;

• ощадні каси;

• страхові товариства;

• пенсійні фонди;

• фонди сприяння;

• інші структури, які мають відповідний правовий статус.

Фінансові інститути місцевих органів влади здійснюють регулювання фінансової діяльності місцевого самоврядування. Фінансові інститути місцевих органів влади перебувають у муніципальній власності або створені за пайовою участю територіальних колективів.

Внутрішня будова фінансової системи відображає об'єктивну сукупність фінансових відносин і є загальною для всіх країн. Вона складається зі сфер і ланок.

Ланка - це обособлена частина фінансових відносин.

Сфера державних фінансів поділяється на ланки:

• бюджет держави;

• державний кредит;

• фонди цільового призначення;

• фінанси державного сектору.

• сфера міжнародних фінансів поділяється на ланки:

• міжнародні розрахунки;

• фінанси міжнародних організацій;

• фінансових інституцій.

• сфера фінансового ринку поділяється на ланки:

• ринок грошей;

• ринок капіталу.

Фінансова політика держави - включає як самостійні складові:

• бюджетну;

• податкову;

• кредитну;

• грошову;

• валютну;

• інвестиційну політику;

• певні напрямки в галузі страхування;

• державний борг;

• фондовий ринок;

• співробітництва з міжнародними організаціями та фінансовими інституціями.

Зміст фінансової політики полягає в тому, щоб розробляти концепцію розвитку фінансів, визначати основні напрямки їх використання й заходи, спрямовані на досягнення оптимальної моделі перерозподілу фінансових ресурсів із метою стимулювання матеріального виробництва і соціального захисту населення.

Метою функціонування фінансів є досягнення високого рівня добробуту як держави, так і окремого громадянина. Фінанси є однією з найважливіших і найскладніших економічних категорій.

Функції фінансів - прояв суті даної категорії в дії, специфічні способи вираження притаманних фінансам властивостей. Показують, у який спосіб реалізується суспільне призначення фінансів як економічної категорії.