Типова модель дебрифінгу

Досвід дій в екстремальній ситуації	Картина події, хід діяльності працівників міліції за умов стресогенної обстановки
Відображення подій, відновлення змісту і послідовності операцій (дій) (ЩО ?)	Учасники дебрифінгу пригадують якомога детальніше хід подій, свою поведінку і дії кожного працівника
Інтерпретація подій (ТАКИМ ЧИНОМ...)	Учасники аналізують події, визначають най-важливіші моменти, виявляють, що було зроблено правильно і добре, які були упу-щення і провали, розглядають і оцінюють свої емоції
Складання плану дій на майбутнє (ЩО ТЕПЕР ?)	Учасники дебрифінгу роблять висновки з подій, що трапились, підсумовують новий досвід, який вони набули, намічають, що слід робити надалі для уникнення допущених помилок.

Дебрифінг не замінює психотерапії, в ряді випадків необ­хідне втручання кваліфікованих медиків, проте дебрифінги незамінимі для мінімізації небажаних наслідків і запобігання розвитку синдрому посттравматичних стресових розладів. Ця мета досягається шляхом "вентиляції" вражень і емоцій, когнітивній організації досвіду, зменшення тривоги і напруження, мобілізації ресурсів для соціальної підтримки, посилення групової солідарності і згуртованості, підготовки учасників до правильного сприйняття свого наступного стану. Крім того, дебрифінг має значний дидактичний ефект, допомагаючи вчитись на базі досвіду, засвоювати нові знання і способи поведінки [4, с. 220-222].

2.2. Практичне застосування технологій психологічної саморегуляції в професійній діяльності керівників овс

У діяльності керівника органів внутрішніх справ методами психічної саморегуляції можна вирішувати наступні завдання:

1. Профілактика несприятливих психічних станів і своєчасна розрядка надмірної емоційної напруженості, стресових реакцій.

2. Екстренна мобілізація вольових ресурсів, створення стану високої працездатності.

3. Зниження інтенсивності болючих відчуттів, що виникають при одержанні травм, прояві болючих симптомів і ін.

Способами психічної саморегуляції є:

1. фізичні вправи (гімнастика, плавання, гартування);

2. дихальні вправи;

3. самогіпноз;

4. аутосугестія;

5. медитація;

6. вплив на біологічно активні точки організму;

7. нейролінгвістичне програмування та ін.

З метою доведення практичної значущості прийомів саморегуляції в управлінській діяльності керівників ОВС на базі Академії управління МВС зі слухачами магістратури за спеціальністю «Управління в сфері правопорядку» було проведено мінітренінг на тему «Напрями психічної саморегуляції в управлінській діяльності керівників ОВС» (див. Додаток А). В зв’язку з тим, що тренінг не був передбачений навчальним планом, то провести його в повному обсязі не надалося можливим. Таким чином, елементи даного тренінгу були використані під час проведення тренінгу «Оптимізація управлінського впливу». Вивчені під час тренінгу прийоми та навички саморегуляції засвідчили свою практичну значущість, доступність та ефективність. В проведенні тренінгу брали участь 16 слухачів, яким було запропоновано заповнити анкети. Під час заповнення анкет слухачам було доведено мету і завдання даного тренінгу. Потім було зачитано ознайомчу лекцію на тему: «Можливості застосування навичок саморегуляції керівниками ОВС», яка проводилась в інтерактивній формі, що передбачає широке залучення всіх учасників тренінгу, спільний пошук дефініцій (міні brain – storming), постановку риторичних, дискусійних питань. По закінченні лекції після невеликої перерви проводились аутогенне тренування та прогресивна м’язова релаксація за методиками Д.С. Соммера, А. Кадочнікова, в ході яких учасники тренінгу мали змогу досягти стану розслаблення для миттєвих і рішучих дій.

Після перерви учасникам тренінгу було подано інформацію про поняття стресу, визначено основні детермінанти стресу, шляхи профілактики виникнення стресу. Далі проводилась практична вправа «Введення у стресовий стан». Учасники було запропоновано виконати декілька вправ з наростаючою важкістю: плигати на одній нозі, крутитись навколо своєї вісі, перекидати олівець із руки в руку, рахувати від 100 у зворотньому порядку одночасно. У ході виконання вправи необхідно також назвати знаряддя праці, квітку, колір. Після обговорення стану учасників та запису відповідей, їх розділено на дві групи, одна з яких складала список можливих заходів по профілактиці стресу, друга - заходи з подолання постстресового стану.

Після дебатів по зазначеним питанням, модератори запропонували виконати вправу на розслаблення, використовуючи спеціальну техніку глибокого дихання(deep breathing).

По закінченню тренінгу учасникам було надано можливість вільного висловлювання своїх вражень за результатами тренінгу, «Що я отримав в результаті тренінгу». Підведено підсумки.

За підсумками мінітренінгу отримано такі результати:

1. 9 осіб (56% опитаних) працюють в ОВС більше 5-ти років; 7 (44%) – до 5-ти років;

2. 14 (87,5%) - займали керівні посади; 2 (12,5%) – не займали;

3. на питання «чи часто у Вашій професійній діяльності мають місце

стресові ситуації?» 14 (87,5%) - відповіли «так», 2 (12,5%) – відповіли «ні»;

4. на питання «чи відомо Вам про негативні наслідки стресових станів?» 16 (100%) – відповіли «так»;

5. на питання «яким чином Ви долаєте стресовий стан?» 5 (31%) – відповіли, що займаються спортом, 4 (25%) – що вживають невелику дозу алкоголю, 4 (25%) – викурюють цигарку або випивають чашку кави, 3 (19%) – відповіли, що долають стрес іншим способом;

6. на питання «що Вам відомо про можливість зняття стресу завдяки застосуванню прийомів психічної саморегуляції» 8 (50%) – відповіли, що загальна інформація, та 8 (50%) – що нічого не відомо;

7. на питання «чи застосовується психічна саморегуляція в практичних підрозділах ОВС» 2 (12,5%) – відповіли «так», 14 (87,5%) – «ні»;

8. на питання «чи часто Вам доводиться на практиці застосовувати методики психічної саморегуляції» 2 (12,5%) – відповіли «так», 14 (87,5%) – «ні»;

9. на питання «чи потрібно запроваджувати в практичних підрозділах ОВС проведення занять з вивчення прийомів психічної саморегуляції» 13 (80,5%) – відповіли «так», 1 (7%) – «ні», 2 (12,5%) – «не знають». За результатами анкетування підведено підсумки (Додаток В).

Після закінчення тренінгу всі учасники висловили побажання щодо проведення тренінгів по застосуванню прийомів психічної саморегуляції якомога частіше не тільки в навчальних закладах, а й в практичних підрозділах ОВС.

В зв’язку з тим, що діяльність управлінця майже завжди обумовлена дефіцитом часу і обстановкою, існують і інші методики психічної саморегуляції (див. Додаток Б).

У плині багатьох сторіч люди шукають ефективні способи впливу на самих себе. Гарну школу психічної саморегуляції проходили воїни древньої Спарти, у деяких індійських племенах Північної Америки. Унікальна система володіння собою відпрацьована в навчанні йогів. Особливо цінний у цьому відношенні

досвід, накопичений у школах бойових мистецтв Сходу.

Сьогодні відомі кілька шляхів, за допомогою яких людина здатна ефективно управляти собою. Серед них часто застосовуваними на практиці є: регуляція дихання й тонусу кістякових м'язів, створення уявлень і почуттєвих образів, використання програмуючої й регулюючої ролі слова, вплив на біологічно активні точки організму, "якоріння" (рефлекторне закріплення). Використання цих шляхів саморегуляції (як окремих з них, так і в комплексі) і лежить в основі прийомів, що рекомендуються нижче. Дані прийоми розроблені психологами різних країн і наукових традицій, практиками бойових мистецтв, медиками.

При їхньому відборі враховувалися наступні обставини:

по-перше, прийоми, виконувані управлінцями для регуляції психічних станів, повинні бути ефективними й не займати багато часу;

по-друге, вони не повинні мати побічних явищ (відволікати від виконання професійних завдань, викликати сонливість, млявість, або навпроти, агресивність і т.д.);

по-третє, їхнє виконання повинне бути, по можливості, непомітним для оточуючих.

Радимо вам апробувати пропоновані прийоми, вибрати з кожної групи (регуляція емоцій, волі, больових відчуттів і ін.) по одному з них, які будуть мати максимальний ефект [11].

Практичні способи регуляції психічних станів можуть бути наступними:

Дихальні вправи.

Встановлено, що нервові імпульси з дихальних центрів мозку поширюються на його кору й змінюють її тонус. При цьому тип подиху, при якому вдих робите швидко й енергійно, а видих - повільно, викликає зниження тонусу центральної нервової системи, нормалізацію кров'яного тиску, зняття емоційної напруги. Повільний вдих і різкий видих, навпроти, тонізують нервову систему, підвищують рівень активності її функціонування, створюють певну психічну напругу. Для того, щоб використовувати цю закономірність з метою регуляції психічних станів, рекомендуємо вам опанувати відповідні навички, виробити

які вам допоможуть наступні дихальні вправи.

"заспокійливий подих"

У вихідному положенні, коштуючи або сидячи, зробіть повний вдих. Потім, затримавши подих, уявіть коло й повільно видихніть у нього. Цей прийом повторити 4 рази. Потім, подібним же чином, двічі видихніть в уявлюваний квадрат. Після виконання цих процедур обов'язково наступає заспокоєння.

"видихання утоми"

Лягніть на спину, розслабтеся, установіть повільний ритмічний подих. Якомога яскравіше уявіть, що з кожним вдихом легені наповнює життєва сила, а з кожним видихом вона поширюється по всьому тілу.

"позіхання"

По оцінці фахівців, позіх дозволяє майже миттєво збагатити кров киснем і звільнитися від надлишку вуглекислоти. М'язи шиї, обличчя, ротової порожнини, що напружуються в процесі позіху, прискорюють кровоток у судинах головного мозку. Позіх, поліпшуючи кровопостачання легенів, виштовхуючи кров з печінки, підвищує тонус організму, створює імпульс позитивних емоцій. Говорять, що в Японії працівники електротехнічної промисловості організовано позіхають через кожні 30 хвилин.

Для виконання вправи закрийте очі, як можна ширше відкрийте рот, напружте ротову порожнину, як би вимовляючи низьке розтягнуте " у-у-у". У цей час як можна яскравіше представте, що в роті утвориться порожнина, дно якої опускається долілиць. Позіх виконується з одночасним потягуванням усього тіла. Підвищенню ефективності позіху сприяє посмішка, що підсилює розслаблення м'язів особи й формує позитивний емоційний імпульс. Після позіху наступає розслаблення м'язів обличчя, глотки, гортані, з'являється почуття спокою.

"прес"

Вправу рекомендується виконувати перед будь-якою психологічно напруженою ситуацією, що вимагає самовладання, упевненості у своїх силах, свідомого керування ситуацією або на самому початку виникнення несприятливого емоційного стану. Вправа виконується так. Уявіть усередині себе на рівні грудей потужний прес. Роблячи короткий енергійний вдих, чітко відчуйте в грудях цей прес, його вагу, міць. Роблячи повільний, тривалий видих, подумки "опускайте" прес долілиць, уявляючи, як він придушує, витісняє психічну напруженість, що нагромадилася в тілі, негативні емоції. Наприкінці вправи "прес" ніби вистрілює негативні переживання в землю.

”зміна тонусу кістякових м'язів“

Кістякові м’язи є одним з найсильнішим джерел стимуляції мозку. М'язові импульси здатні в широких межах змінювати його тонус. Доведено, що довільна напруга м'язів сприяє підвищенню й підтримці психічної активності, гальмуванню небажаних реакцій на діючий і очікуваний стимул.

Для зняття неактуальної або надмірної психічної активності, навпроти, необхідне м'язове розслаблення (релаксація). Відчуваючи негативні впливи, організм максимально мобілізується для інтенсивної м'язової роботи. От і потрібно надати йому таку роботу. Іноді зняттю психічної напруги допоможуть 20-30 присідань або максимально можливе число віджимань (не менше 50-ти) від підлоги. В інших випадках більш ефективним є диференційований аутотренінг за типом "експрес-методу". Він полягає в максимальному розслабленні тих м'язів, робота яких у цей момент не потрібна. Так, якщо при ходінні напружуються переважно м'язи ніг, то потрібно розслабити м'язи обличчя, плечей, рук. У положенні сидячи розслабте м'язи обличчя, плечей, рук, ніг. Розрядці негативних емоційних станів і підтримці бадьорого настрою допоможе вправа "розслаблення по контрасту". Тут релаксація досягається через напругу. Напружте, приміром, кисті рук, а потім максимально розслабте їх. Напружте ноги, із силою впершись у підлогу, потім розслабте їх. Разом з розслабленням повинне прийти відчуття радості звільнення від скутості, яке необхідно всіляко підсилювати.

”міміка гарного настрою“

Мімічні м’язи здатні впливати на емоційний стан людини; тому привчайте себе підтримувати постійно добре, приємне вираження обличчя. З метою зняття психічної напруженості рекомендується наступна вправа. Потрібно ніби ввімкнути "внутрішнє дзеркало", подивитися на своє обличчя й позбутися від внутрішніх зажимів. Періодично затримуючи дихання, злегка надувайте щоки, робіть ковтальні рухи. Після вдиху проведіть рукою по обличчю, ніби забираючи залишки тривоги, роздратування. Потім підніміть куточки губ догори, посміхніться, відчуйте, як приємні відчуття від куточків ідуть до вух. Проведіть рукою по м'язах шиї і, якщо вони напружені, зробіть кілька нахилів або обертових рухів головою, помасуйте шию. Потім легенько погладьте м'язи від плеча до вуха, потріть подушечками пальців завушні бугри. Це дозволить покращити прилив крові до голови й допоможе зняти нервову напругу.

звукорухові вправи

У таких вправах використовується звук у сполученні зі співом і вібраційним впливом на певні органи. Звук "і" вібрує глотку й гортань, звук "и" викликає вібрацію головного мозку, "а" і "о" - область грудей, "е"і "оу" - легенів, серця, печінки, шлунка. Вібрація звуком впливає на всі органи, особливо на серцево-судинну систему, підсилює захисно-адаптаційні реакції організму.

Для зняття психічних напруг, негативних емоційних станів рекомендується наспівувати звукосполучення "м-пом-пеее": "м-пом"- коротко, "п-еее"- розтягнуто.

включення уявлень і почуттєвих образів

Образи пам'яті або штучно створювані уявою людини по-різному впливають на її психічний стан. Чим більш приємним є викликуваний образ, тим більш позитивний емоційний стан він породжує. Психологами виявлений так званий "ефект Пігмаліона": людина поводиться так чи інакше, керуючись тим, якою вона себе уявляє. Уявляє себе людина спокійною, упевненою, повною сил і енергії, і поводження її здобуває аналогічні риси.

вправа "генератор енергії"

Уявіть перед собою фантастичний генератор енергії і "ввімкніть" його. Як можна яскравіше уявіть собі й відчуйте, як енергія впливає на передню частину вашого тіла, наповнює груди, м'язи. Вдихайте її. Потім послідовно подумки переміщуйте "генератор" за спину, праворуч і ліворуч від себе, над головою й під ногами. Відчуєте хвилі енергії на спині, на правій і лівій стороні тіла, на голові, на ногах. Наприкінці вправи відчуйте наявність енергії в кожній ділянці тіла, вашу готовність вирішувати найскладніші завдання. Вправу рекомендується виконувати тоді, коли з'являються перші ознаки втоми.

Різновидом прийомів психічної саморегуляції є вплив на біологічно активні точки організму.

З давніх часів відома наявність на тілі людини невеликих ділянок (точок), які, з однієї сторони, дозволяють діагностувати стан різних органів, систем і організму в цілому, а з іншого боку - ефективно й швидко впливати на цей стан. Їх принцип дії до кінця ще не виявлений.

Однак, встановлено взаємозв'язок біофізичних показників біологічно активних точок з різними психічними процесами й станами (рівнем вольової мобілізованості, опірності організму шкідливим впливам, інтелектуальній активності, емоційним напругам і ін.) Управлінцям ОВС можна використовувати найпростіші прийоми впливу на біологічно активні точки свого тіла, не потребуючи спеціальної підготовки.

вправа "антистрес"

Сприяє зняттю надмірної нервово-емоційної напруги. Для цього в плині 3-х секунд надавлюйте на "антистресову" точку. Знайти її не важко: вона знаходиться під підборіддям.

При масуванні цієї точки відчувається легка ломота. Після масування зазначеної точки розслабтеся й уявіть стан знемоги, викличте приємні образи. Через 3-5 хвилин позіхніть. Потягніться, напружте, а потім розслабте м'язи всього тіла.

вправи "точки"

Зручно сядьте на стілець і покладіть долоні на коліна. Пальці рук при цьому притиснуті один до одного й повністю охоплюють колінну чашечку. Вказівний палець перебуває на її середині. У цьому випадку підмізинний палець буде прощупувати невелике поглиблення під виступом круглої кістки під колінною чашечкою. Це - точка "цзу-сан-лі", або "точка довголіття", "точка від ста хвороб". Її стимуляція протягом 1 -2 хв. дозволяє підвищити загальний тонус організму, зберігати бадьорість, підтримувати необхідну працездатність. Масування цієї точки на обох ногах робіть легким натисненням подушечками середніх пальців рук з поступовим посиленням натиснення. При цьому палець ніби вкручується в точку, що викликає в ній відчуття теплоти й легкої ломоти.

Після цього, підніміть перед собою зігнуті в ліктях руки долонями вперед. Пригорніть більші пальці до вказівного й зафіксуйте точки, де закінчується складка шкіри між ними. Тут розташована точка, масування якої тонізує організм, сприяє мобілізації й активізації його життєвих сил, поліпшує самопочуття. У плині 1 -2 хвилин масажуйте точку на лівій, а потім - на правій руці.

Крім перерахованих прийомів поліпшити настрій і вийти з "емоційної кризи" допоможуть і такі способи саморегуляції, як: прослуховування легкої ритмічної музики, читання цікавої книги (бібліотерапія), зміна домінуючого образу, знецінювання недосяжного об'єкта або неприємності, що трапилась, перемикання уваги, думок на те, що піднімає настрій, гумористичне сприйняття того, що відбулося або повинне відбутися.

Прийоми вольової саморегуляції

Уявлення про фахівця – керівника органів внутрішніх справ нерозривно пов'язане з сильною волею. Керівник - це, насамперед, людина зібрана, сильна тілом і духом, з багатим внутрішнім світом, смілива, упевнена у собі й одночасно стримана, спокійна, товариська і т.ін. І вже тільки цими якостями він викликає замилування в оточуючих. Інакше й бути не може. Тільки людині з такими вольовими якостями по плечу така нелегка професія.

У ряді випадків такими якостями людина наділена від природи. Однак, якщо ці вольові якості й дані молодому керівнику, вони, проте, вимагають подальшого розвитку й удосконалення.

Самовиховання волі - процес важкий, але цілком доступний будь-якій людині.

До основних прийомів розвитку культури волі відносяться:

1. Зосередження на діях, рухах, вчинках і словах з метою їхнього аналізу на предмет реалізації в них вольових якостей.

2. Самоаналіз своїх дій, вчинків, помилок з метою недопущення їх надалі.

3. Суворий контроль і самовимогливість над виконанням запланованих завдань, змістом слів, обіцянок і т.п.

4. Цілеспрямовані вправи й тренування у вихованні вольових якостей. Предметом вольового самовиховання можуть бути завдання по виконанню поставлених навчальних завдань, досягнення необхідного рівня фізичного розвитку й ін. Як вольове завдання може бути поставлене глибоке освоєння вправ психічної саморегуляції, які самі по собі ще більше множать вольові якості.

5.Для зміцнення й подальшого нарощування вольових якостей рекомендується цілеспрямоване самонавіювання за допомогою такої формули:

Я завжди володію собою.

Мої бажання підкоряються мені.

Я цілком можу стримати себе.

Мене неможливо спантеличити.

Я управляю собою.

Я володію собою в будь-якій обстановці.

Я володію своїми почуттями.

Швидко виявляю хвилювання – напругу.

Я завжди зібраний – організований.

Не гублюся ні за яких умов - і т.д.

Ці формули самонавіювання можна застосовувати у вигляді самонаказів, вимовлених подумки, пошепки або навіть уголос - залежно від обстановки.

6. Тренуванню й зміцненню волі допомагає також спостереження за власною поставою. Дуже важливо, щоб хребет був завжди прямий, плечі розправлені, груди вільно виступали вперед. Відомо, що фізичний стан впливає на розумовий настрій. Так, якщо людина переймається певною ідеєю (він сильний, зібраний, вольовий), той же психічний стан передається і тілу. Це знаходить своє відображення в позі, міміці, жестах і т.д. Тому, користуючись постійним самоспостереженням, варто контролювати в собі підтягнутість, стрункість, легкість і ін. Якщо людина згорблена, зсутулена, голова опущена (не стежить за собою), то це негативно впливає на його психіку. Крім того, неправильна постава, деформований кістковом’язовий контур ведуть до того, що хребет перегинається в шийному й грудному відділах. У результаті наступає перегин хребетних артерій, що харчують потиличні й тім'яні частини мозку. Все це викликає порушення пам'яті, призводить до загальної млявості й т.ін.

У цьому відношенні постійне спостереження за своїм психічним світом (внутрішнім і зовнішнім) і фізичним станом, у вигляді цілеспрямованого системного самоогляду, є необхідними умовами вольової й психофізичної самокорекції.

7. Бажану вольову якість (або іншу) потрібно чітко, коротко й виразно написати в записній книжці, планшеті, календарі на столі або іншому місці, наприклад: "Я завжди уважний і зібраний". Формулювання необхідно завжди тримати на видному місці, щоб воно частіше з'являлося перед очима. Цей прийом широко застосовується в психології реклами, де використовується властивість психонейродинаміки, яка полягає в тому, що формулювання, часто з'являючись перед очима, поступово, навіть поза нашою волею, глибоко западає у свідомість. У результаті чого бажана якість усе більше починає проявлятися в практичній діяльності людини, органічно проникаючи в її психіку й підсвідо-

мість [11].

Вступ у діалог зі своєю підсвідомістю, звертання до свого внутрішнього

голосу дуже корисне. По-перше, підсвідомість має насправді величезний обсяг інформації, вона знає про нас і про наше життя практично все. По-друге, підсвідомість ніколи не обманює нас, правдиво й точно орієнтуючи в різних проблемах.

Контакт із підсвідомістю корисний при оцінці своїх особистісних якостей і мотивів поводження, стану здоров'я, передчуттів, які нас турбують. Діалог із внутрішнім голосом може допомогти нам у пошуку речі, що загубилася, і в інших життєвих ситуаціях.

Питання до підсвідомості варто формулювати приблизно так:"Я дійсно дуже довірливий?", "Я дійсно запальний?", "Мені дійсно не вистачає професійних умінь і навичок у роботі?", "Мене дійсно турбують страхи?" і т.д. Формулювання питань до підсвідомості повинно бути орієнтоване на однозначну відповідь: "так" або "ні". Розбіжність підсвідомої думки зі свідомою самооцінкою не повинне вас лякати. Таке зіставлення повчальне й корисне.

Відомий американський психолог Л. Лекрон пропонує кілька методів діалогу з підсвідомістю.

Метод маятника. Як вибір ідеомоторних відповідей можна прийняти чотири основних рухи маятника. Зробити його можливо самостійно, використовуючи для цього обручку. Але найкраще для цієї мети підійде маленька прозора кулька, підвішений на мотузці довжиною 20-25 см.

Отже, установіть лікоть на столі ( можна просто в себе на коліні) і затисніть кінчик мотузки великим і вказівним пальцями. Грузик почне спокійно розгойдуватися. У нього чотири основних напрямки руху: 1) за годинниковою стрілкою; 2) проти годинникової стрілки; 3) у поздовжній площині ( уліво-вправо); 4) у поперечній площині ( уперед-назад). Будемо вважати, що й умовних відповідей у нас стільки ж: "так", "ні", "не знаю", "не хочу відповідати".

Качніть маятник спочатку в одному напрямку, потім в іншому й так далі. Після цього притримаєте кульку вільною рукою й, коли він завмре нерухомо, запропонуєте подумки вашій підсвідомості зробити свій перший вибір. Сформулювати це можна в такий спосіб: " Із чотирьох можливих варіантів руху маятника моя підсвідомість зараз вибере один й буде саме ним у подальшому ствердно відповідати на мої запитання!" Не спускайте при цьому око з інструмента: помічено, що так воно працює краще.

Зазвичай кулька починає рухатися вже через кілька секунд, хоча іноді для

того, щоб внутрішній голос "розігрівся", потрібен певний час... Відчувши, що відбулася затримка, починайте повторювати про себе: "так...так...-так", продовжуючи гіпнотизувати маятник поглядом. Тільки не намагайтеся підштовхнути його до роботи свідомо, пальці, які тримають мотузку, повинні залишатися зовсім нерухливими. Одержавши нарешті, першу відповідь, переходьте до наступного, і так далі.

Домовившись із підсвідомістю про форму конкретних відповідей, переходите до уявного діалогу з ним, задаючи конкретні питання й одержуючи ідеомоторні відповіді.

Метод ментального екрана. Закрийте очі й уявіть, що перед вами сірий екран телевізора або комп'ютера ( коли вони відключені від мережі). Це й буде ваш уявний, ментальний екран. Подумки виведіть на цьому екрані великими чорними літерами "Так", а потім "Ні". Тепер задайте підсвідомості питання й подивіться яке із цих двох слів освітиться. Ви можете зачудуватися, наскільки швидко й легко ви одержите правильну й точну відповідь.

Окрім вищезазначених дихальних вправ, прийомів впливу на біологічно активні точки та вольової саморегуляції, методик звертання до підсвідомості, сучасному керівнику органів внутрішніх справ необхідно засвоїти прийоми подолання страху, оскільки така негативна емоція, як страх є гальмуючим фактором в управлінській діяльності, внаслідок чого суттєво знижується ефективність прийнятих рішень.

Загальна ідея навчання прийомам боротьби зі страхом досить проста й

зрозуміла: "Усе, що відбувається із твоїм організмом у ситуації небезпеки –

незвично, може бути навіть, неприємно, але це нормально, і в остаточному

підсумку, - працює на твоє виживання".

Це необхідно знати, тому що, як відомо, деструктивним фактором у ситуації небезпеки є не тільки, а часом і не стільки страх сам по собі (страх, викликаний небезпекою), як "страх перед страхом", у тому числі психологічно "паралізуюче" сприйняття людиною об'єктивних реакцій її організму на небезпеку.

Мимовільні емоційні реакції на почуття небезпеки або погрози характеризуються високим рівнем збудженості:

1. частішає серцебиття;

2. підвищується кров'яний тиск;

3. збільшується кількість цукру в крові (дає енергію);

4. підвищується кислотність у порожнині живота (активно засвоюється їжа);

5. підсилюється згортання крові (зменшується шкода від поранень);

6) більше крові припливає до м’язів ( зростає тонус м’язів);

7. капіляри прикриваються- більше крові попадає до внутрішніх органів;

8. підсилюється дія мозкових центрів по свідомому контролю за діями м’язів;

9) зір стає більш гострим;

10) слух ставати більше чутливим.

Ця характеристика впливу страху на людський організм виступає, у свою чергу, як передумова для з'ясування тими, кого навчають, досить складному, заснованому на реаліях практичної діяльності, алгоритму внутрішньої мобілізації, метою якого є перехід до активних дій по виконанню професійних завдань і забезпеченню особистої безпеки в критичній ситуації.

Найпростішим фармакологічним засобом, що дозволяє перебороти хвилювання, "мандраж", вважається глюкоза. Не випадково, що пластикові пакетики із глюкозою знаходили наші військовослужбовці в полонених афганських бойовиків. Деякі фахівці вважають, що допомогу в подоланні зайвої нервозності, хвилювання може зробити звичайний шматочок цукру. Швидко усмоктуючись у кров, він дає організму додатковий приплив енергії, сприяє мобілізації фізичних і психічних ресурсів.

Однак, як і багато століть назад, сьогодні вирішальним засобом боротьби зі страхом уважаються можливості психіки самої людини, її здатність самоуправляти своїм поводженням у небезпечній ситуації. Тобто, мова йде про вміння людини ніби відокремлювати пережиту емоцію страху від своїх дій. Чи можливо це? Практика показує, що так.

Наприклад, боротьбу зі страхом можна вести із застосуванням психотехніки парадоксальної інтенції (В. Франкл). При її застосуванні від людини вимагається, щоб вона захотіла здійснення того, чого найбільше боїться.