Міністерство внутрішніх справ України

Академія управління МВС

Кафедра роботи з персоналом, юридичної психології, педагогіки та політології

На правах рукопису

Аліджанов Костянтин Юрійович

МОЖЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ НАВИЧОК САМОРЕГУЛЯЦІЇ В ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ КЕРІВНИКІВ ОВС

спеціальність “Управління в сфері правопорядку” (8.000004)

Науковий керівник:

Старший викладач кафедри роботи з

персоналом, юридичної психології,

педагогіки та політології

кандидат психологічних наук

підполковник міліції

_________________Т.Ю. Ваврик

Київ – 2010

ЗРАЗОК

Розділ 1 Теоретичні аспекти використання психічної саморегуляції в професійній діяльності керівників овс

1. Психологічні особливості управлінської діяльності в овс

Психологічні особливості управлінської діяльності керівників органів внутрішніх справ потребують у багатьох випадках дуже значних щоденних витрат часу, фізичної напруги, посилених емоційних навантажень та перевантажень, скорочення свого вільного часу, віддачі усіх фізичних сил та можливостей. Більше того, від керівника ОВС потрібні сміливість, мужність, вміння вести за собою колектив, приймати необхідні управлінські рішення за умов швидкої зміни оперативної обстановки та в екстремальних ситуаціях. Виконання управлінських функцій в екстремальній ситуації ускладнюється почуттям підвищеної відповідальності, необхідністю застосування евристичних компонентів мислення, негативним впливом на психічне здоров'я й працездатність керівника.

Професія поліцейського нерідко пов'язана із виконанням службових функцій у складних або навіть екстремальних ситуаціях, коли людина неодноразово піддається дії стресових факторів як фізіологічної, так і емоційної природи. Дуже сильним стресогенним фактором в роботі поліцейського є час, вірніше його обмеженість в цілому ряді ситуацій, також стресором є великий обсяг інформації, яку необхідно переробити.

Напруження, яке виникає внаслідок дії стресора, може зберігатись досить довго після того, як подія мала місце. Часто люди не знають, яким чином можна позбавитись стресу, або не розпізнають його симптомів. Це, в решті решт, призводить до прояву психосоматичних захворювань, або хвороб цивілізації. Ось основні з них:

• гіпертонія;

• мігрені;

• астма;

• інфаркт міокарду;

• алергії;

• виразка шлунку;

• діабет;

• депресія;

• хвороби шкіри;

• ішемічна хвороба серця [4, с. 220].

Слово стрес (від англійського stress - напруження) стало звичним для назви стану людини у важкій для неї ситуації. Видатний фізіолог Ганс Сельє, який досліджував проблему стресів, назвав цей феномен універсальним адаптаційним синдромом, захисною реакцією організму у відповідь на будь-яку зміну зовнішнього або внутрішнього середовища, яка може бути небезпечною (зміна гомеостазу, температури, напружена робота, поява реального чи потенційного ворога тощо). Сельє виділив три стадії стресу:

а) збудження (тривоги) - коли організм активно протидіє стресогенному фактору, мобілізує власні ресурси (виділення адреналіну, звуження судин шкіри, розширення судин мозку і м'язів, збільшення засвоєння кисню міокардом і т. д.); тривалість стадії - від кількох хвилин до кількох днів;

б) опору - коли організм продовжує чинити опір стресогенному фактору підтримуючи стан активності (тривалість стадії - від кількох днів до кількох тижнів);

в) виснаження - коли організм витрачає наявні ресурси захисту (запаси глікогену, жирних кислот) і більше не може ефективно протидіяти стресогенним факторам.

З огляду на вищезазначене ми надаємо цьому терміну тільки негативного значення, забуваючи, що він означає певний процес, рух. Тобто сама напруга не може бути ні поганою, ні хорошою. Життя не може бути без напруги. Тому що життя - це рух, а значить, стрес. Все залежить від ступеня впливу й від підготовленості людини до навантажень, точніше, від її тренованості.

Ганс Селье довів, що мала доза стресу повертає молодість, життєві сили, виробляє навички впоратися зі складними життєвими ситуаціями.

Руйнує людину не породжувана стресом напруга, а непідготовленість до життя й до тих ситуацій, які в ній виникають.

Через це всі проблеми у житті людей виникають тому, що в них немає досить ефективної внутрішньої стратегії при зустрічі з невідомим. Виходить, що якщо людина навчиться позитивним шляхом використовувати енергію так званих стресових ситуацій, то надмірна напруга піде з її життя.

Згадаємо, яка кількість подій впливає на нас не тільки протягом життя, але й буквально кожен день: товчія в транспорті та «корки» по дорозі на роботу, робота, яка не приносить достатнього задоволення в моральному чи матеріальному сенсі, втрата роботи, екзамени, неслухняні та невдячні діти, хвороба, розлучення, смерть та інше. Стресорною подією може стати не тільки негативна емоційна ситуація, але й позитивна — якщо вона потребує адаптації, тобто пристосування до нового, незвичного стану. Прикладом явно позитивних стресових подій є: підготовка та вступ до університету (як для учнів, так і для їх батьків), отримання високої посади, довгоочікуване заміжжя, народження дитини, придбання квартири та інші.

Всі ці події (і негативні, і позитивні ) об’єднує одна якість: вони вимагають від людини пристосовування до нових умов існування.

Стрес можна розділити на два різновиди — еустрес та дистрес. Еустрес впливає на людину позитивно: мобілізує, покращує увагу та реакцію, полiпшує психічну діяльність, пiдвищує адаптаційні можливості організму. Це так званий «добрий» стрес. Його можна порівняти з загартовуванням, фізичними тренуваннями та «школою життя».

Дистрес — патологічний різновид стрес-синдрому, який негативно впливає на організм, психічну діяльність та поведінку людини, призводячи до повної їх дезорганізації. Дистрес може призвести до виникнення чи загострення невротичних, психосоматичних та органічних захворювань, вразити будь-які органи та системи. Як бачимо, це поганий стан організму.

Висновок: сам по собі стрес корисний, але коли він переходить у дистрес, організм людини руйнується.

Як вийти з стресового стану або попередити його виникнення?

- Звернутись за допомогою до лікаря (який Вам випише заспокійливі, антидепресанти та інші ліки).

- Займатись лікувальною фізкультурою та дихальною гімнастикою.

- Оволодіти навичками психологічного захисту.

- Кожен день робити прогулянки на свіжому повітрі.

- Організувати вечірку та запросити кращих друзів.

- Відправитись у відпустку.

Та треба пам’ятати, що головне не сама стресова ситуація, а те, як ми ставимося до неї. Треба сприймати все спокійно й розуміти, що все у цьому світі закономірно, навіть необхідно.

Дослідження, які були проведені американськими психологами під час другої світової війни, показали, що індивідуальна неспроможність в бою при наявності добрих суто технічних навичок, "відбувається завжди через повну непоінформованість бійця щодо психологічної реальності бою", а також через відсутність у нього високорозвинутих професійних психологічних якостей. Як наслідок, троє із чотирьох солдат пасивні на полі бою! Отож головним завданням керівників ОВС є внесення елементів психологічної підготовки до планових занять особового складу.

Професійні психологічні якості, які необхідні співробітнику для прийняття рішення на застосування зброї, формуються і вдосконалюються протягом життя у повсякденному побуті, при проведенні планових занять з бойової та гуманітарної підготовки і при виконанні службових обов'язків.

В складній обстановці у співробітників, і особливо, у керівників органів міліції, різко зростає персональна (у тому числі юридична) відповідальність за своєчасні і правильні власні дії і дії своїх підлеглих , за практичне, й не лише на словах, виконання службового і громадського обов'язку. Екстремальна ситуація і пов'язані з нею обставини у психологічно непідготовленого співробітника викликають типове і негативне явище - "острах помилки": коли він настільки боїться відповідальності за можливу помилку, що віддає перевагу бездіяльності. Острах помилки обумовлюється відсутністю необхідних професійних знань, низької психологічної підготовки керівника (співробітника), відсутністю необхідних психологічних якостей.

У більшості співробітників в критичній ситуації помічено певний стереотип поведінки, який, знову ж таки, залежить від їх рівня професійної підготовки. При високій підготовленості (у тому числі психологічній) такий співробітник в складній обстановці сподівається головним чином "на себе", на своє рішення і вирішення ситуації власними силами і засобами, що, зрозуміло, засновано на знаннях необхідних директивних розпоряджень, певному особистому досвіді. У менш підготовлених співробітників в аналогічних випадках відсутність правильного уявлення про коло своїх обов'язків, досвіду дій в подібних умовах, викликає невпевненість у собі, спроби перекласти відповідальність на когось іншого або на накази "зверху", вияви великого піклування в критичний момент не про те, що необхідно терміново робити, а про те, хто за це буде потім відповідати. В цьому і полягає психологічне пояснення сутності "остраху помилок", багатьох грубих прорахунків при діях у складних обставинах.

У чому вбачається вихід із цього становища? Необхідно допомогти кожному співробітнику швидше позбавитися від невпевненості, від остраху зробити помилку в критичний момент, розвинути його самостійність. І це є завданням кожного керівника. Треба давати підлеглим більше самостійності при проведенні різноманітних навчань, навчити самостійно приймати обґрунтовані рішення, привчити їх до думки, що в складних обставинах вони можуть розраховувати тільки на себе.

В екстремальній обстановці співробітники повинні бути впевнені і в своєму керівникові - це важливий елемент психологічної стійкості колективу. Що підриває впевненість підлеглих у своєму керівникові? Перш за все нерішучість у складній обстановці, боягузтво, спроби "застрахувати" себе від можливої відповідальності і перекласти її на інших осіб. Далі, "неправомірність, несправедливість або аморальність поведінки самого керівника, спроби приховувати суттєві прорахунки у роботі, а також його грубість і некомунікабельність за законами психологічного зараження у деяких породжують аналогічні негативні прояви, а у більшості підлеглих викликають почуття протесту. В цілому це підриває у колективі атмосферу довіри, взаєморозуміння між підлеглими і керівником, висуває між ними емоційно-психологічний бар'єр, що надто небезпечний при необхідності спільних дій у складній обстановці."

При діях в екстремальних ситуаціях особливого значення набуває проблема глядачів. Вони і в звичайних умовах сковуюче впливають на офіційних осіб , якщо останні не мають певного досвіду дії "на людях". А в складній ситуації "ефект присутності глядачів" часто примушує співробітників виявляти нерішучість, коливатися, нервувати, діяти с оглядом на громадську думку. Оскільки не завжди вдається позбавитися від глядачів, до цього треба бути готовим. Необхідно готувати і проводити спеціальні відкриті тренування, у тому числі навчання, під час яких робітники міліції і поодинці, і групами будуть діяти в присутності глядачів. Як варіант, у ролі глядачів можуть виступати їх колеги, котрі будуть голосно висловлювати свої зауваження і пропозиції у ході виконання вправи тим, хто навчається. Нема іншого способу підготувати співробітників міліції бути психологічно стійкими за інтенсивного психічного впливу з боку, крім як зробити цей вплив звичною нормою.

Не останню роль у системі психологічної готовності співробітника до застосування зброї грає імідж правоохоронних органів серед населення. Не варто недооцінювати цей момент. Одним з мотивів, що змушує людину йти назустріч смертельній небезпеці, є бажання виправдати довіру і не позбутися авторитету свого підрозділу (служби, структури) в очах свідків або учасників подій. Велике значення має для співробітника міліції відчуття моральної підтримки з боку населення. Але звідки взятися цій підтримці, якщо позитивні образи співробітників правоохоронних органів, створені вітчизняним кінематографом в останній час, можна перерахувати на пальцях однієї руки? А у засобах масової інформації стало вже правилом доброго тону лаяти міліцію. Потрібна спланована кампанія для підняття й зміцнення авторитету правоохоронних органів.

Потрібно окремо зупинитись на якості інструктажу, який отримує працівник перед заступом на чергування ( перед виконанням службового завдання). Деякі керівники не розуміють важливості цієї процедури. Адже під час інструктажу керівник (командир), окрім нагадування обов'язків, вводить в оперативну обстановку, описує різноманітні ситуації, можливі при виконанні конкретного службово-бойового завдання, і дає настанову на оптимальні дії підлеглих. Накопичений досвід показує, що більша частина підлеглих діє саме за алгоритмом, що був запропонований керівником під час інструктажу. Окрім того, у них значно менше часу йде на оцінку обстановки й прийняття рішення, оскільки оцінка подібних умов вже була проведена і варіант рішення був наданий безпосереднім начальником. Грамотно проведений інструктаж також дозволяє знизити психотравмуючі дії екстремальної ситуації, запобігти появі "комплексу вини" і остраху юридичної відповідальності. Співробітник більш спокійно поставиться і до проведення службового розслідування за фактом застосування ним зброї, якщо буде впевнений, що вчинив саме так, як вимагав його керівник. Звідси можна зробити висновок, що чим якісніший отриманий співробітником інструктаж, чим вище психологічна готовність, тим адекватнішими і виваженими будуть його дії, тим менше вірогідність отримання ним травм або загибелі, а також виникнення психічних розладів після інциденту.

Не менш важливим елементом є самоінструктаж або, за визначенням П.К.Анохіна "випереджальне відображення". Тобто програвання у думці можливих екстремальних ситуацій і своєї поведінки (своїх дій) в них. Самоінструктаж є необхідною умовою успішної діяльності за різноманітних обставин. Найчастіше його застосовують парашутисти, пілоти (особливо льотчики-випробувачі) і космонавти . Тобто ті люди, яким на прийняття рішення відводяться долі секунди і все вирішують психологічна готовність до виникнення подібної ситуації і напрацьований автоматизм дії. Як ілюстрацію можна навести приклад Л.С.Виготського про двох мандрівників. Один з яких знає про небезпеку на дорозі і завчасно готується, озброюється. Він може хвилюватися дорогою, але при зустрічі з небезпечною ситуацією у нього не виникає стану афекту, оскільки він готовий до адекватного реагування. Абсолютно інакше поводиться другий мандрівник, який не знає про небезпеку. При нападі у нього може виникнути стан афекту, оскільки він психологічно не готовий до нього, а тому і не готовий адекватно діяти.

Цей прийом не погано було б взяти на озброєння співробітникам правоохоронних органів. Він нескладний і повністю залежить від сили уяви. Програвати у думках свої дії можна будь-де, у будь-який час. Але самоінструктаж допоможе підготуватися на психологічному рівні до багатьох несподіванок і сюрпризів, які можуть привнести життя і служба.

Останнім елементом у психологічній підготовці співробітника до застосування зброї є вивчення основ психологічної реабілітації. Для чого їх потрібно включати до програми? За даними Дж. Вона, з числа поліцейських, що застосували зброю на ураження, приблизно 70% звільняються з поліції протягом 5 років, так або інакше пов'язуючи це з негативними психологічними наслідками подібних інцидентів. За даними проведеного психологічного обслідування даної категорії осіб більше 60% відзначили значний вплив інцидентів на їх психологічний стан і подальше життя, і лише 35% не відчули ніяких негативних психологічних наслідків.

Але багатьох наслідків стресової ситуації вдалося б уникнути, якщо б співробітник знав достовірно на основі прикладів із попереднього використання зброї колегами, що його очікує.

Попереджений - значить озброєний. Співробітник повинен знати:

• основні симптоми післястресової реакції, котра настає після застосування зброї на ураження;

• слідчі процедури, котрі будуть застосовані відносно його;

• заходи психологічної реабілітації, котрі будуть з ним проведені.

Адже на психіку співробітника міліції, що застосував зброю, дуже сильний вплив здійснює ставлення до даного факту з боку безпосереднього керівництва. Якщо це відношення є бездієвим, або ж негативним, то у співробітника виникає почуття самотності, знедоленості, ізольованості від суспільства. В свою чергу це значно підсилює посттравматичну стресову реакцію і може призвести до необоротних змін у психіці. Найбільш якісне рішення проблеми психологічної реабілітації бачиться у тісному співробітництві керівного складу ОВС і практичних психологів у профілактиці, попередженні і ліквідації постстресових станів.

Психологічна реабілітація включає систему заходів, що направляються на відновлення, корекцію і компенсацію порушених психічних функцій і станів. У план реабілітаційних заходів включаються:

• сеанси релаксації під керівництвом практичного психолога ОВС всіх учасників подій;

• індивідуальні співбесіди з психологом всіх співробітників, які були на місці події;

• проведення дебрифінгу з залученням учасників попередніх ситуацій із застосуванням зброї;

• наступні спостереження і вивчення поведінкових реакцій;

• заняття з психологічної підготовки за тематикою знімання постстресових станів;

• діагностика і індивідуальне тестування;

• організація відпочинку в санаторіях і профілакторіях.

Слід пам'ятати, що відповідальність за підготовку співробітників, у тому числі і за психологічну, несуть в першу чергу безпосередні керівники (командири). Саме вони відповідальні за кожне невиконане завдання, за кожну смерть або поранення свого підлеглого в результаті некваліфікованих дій [9].

Як відомо, керівник є центральною фігурою у процесі управління та навчання особового складу. Він - спеціаліст, фахівець, педагог, вихователь, наставник. Від його рівня професійної підготовленості, широти та різнобічності знань, практичного досвіду, ставлення до справи залежить стан загальної та спеціальної підготовки особового складу.

Також у роботі керівників присутні і певні суб´єктивні обмеження. У безпосередній управлінській практиці часто з´являються чинники, які утруднюють, а нерідко й унеможливлюють досягнення керівником очікуваних результатів роботи. Англійські консультанти з управління Майк Вудкок і Дейв Френсіс до таких чинників зараховують:

1. Невміння керувати собою, незнання своїх психофізіологічних можливостей, соціально-професійного потенціалу. Праця управлінця є важкою, сповненою хвилювань, стресів. Тому кожний керівник повинен навчитися ставитися до себе як до унікального і безцінного ресурсу, щоб постійно підтримувати свою продуктивність. Невміння правильно відпочивати, використовувати свій час, енергію, здібності та навички призводить до нездатності справлятися із стресами, керувати собою, ефективно використовувати свій потенціал.

2. Розмиті особисті цінності. Керівники щодня приймають управлінські рішення, що ґрунтуються на особистих цінностях та принципах. Якщо їх цінності недостатньо чіткі, керівнику не вистачатиме твердих підстав для суджень, а тому вони можуть сприйматися оточенням як необґрунтовані. Сучасна концепція успішного управління орієнтована на такі цінності, як ефективність, реалізація потенціалу працівників, готовність до нововведень.

Також слід враховувати індивідуальні характеристики керівника, які найчастіше пов’язують його із успіхом. Це − упевненість у собі, самостійність, самодостатність, незалежність, стійкість до стресу, готовність брати на себе відповідальність, наполегливість, здатність адаптуватися до ситуації та рішучість.

Чинниками, що впливають на ефективність реагування працівників ОВС на екстремальну ситуацію являються:

1. інтенсивність і сила подразника;

2. функціональний та психологічний стани організму;

3. індивідуально-психологічні особливості;

4. психологічна підготовленість;

5. психологічна готовність до дій в екстремальних умовах.

Структурні компоненти психологічної готовності наступні:

• Мотиваційний – відповідальність за виконання службових обов'язків.

• Операціональний –володіння вміннями і навичками діяльності.

• Оціночний – самооцінка ступеня своєї підготовленості.

• Орієнтаційний – знання про особливості та умови діяльності, вимоги до особистості.

• Вольовий – наявність навичок самоконтролю і самомобілізації.

Змістом етапів психологічної підготовки до дій в екстремальних умовах є наступні етапи:

І етап. Завчасне формування готовності до дій в екстремальних умовах. Під час цього етапу у працівників формуються впевненості у своїх силах, колегах по роботі, в можливості успішного подолання труднощів, засвоєння знань про сутність психологічно напружених ситуацій та можливі варіанти їх розвитку; формування вмінь і навичок професійних дій в можливих варіантах екстремальних умов; розвиток якостей «психологічної надійності».

ІІ етап. Безпосереднього формування готовності при підготовці до виконання складного завдання. Цей етап характеризується проведенням цілеспрямованих виховних заходів; поясненням змісту задачі, ознайомленням з обставинами майбутніх дій; організацією вправ і тренувань; активізацією самоконтролю на успішні дії.

ІІІ етап. Підтримання готовності в процесі виконання складного завдання. На цьому етапі здійснюється управлінський вплив на підлеглих, уточнення завдання, своєчасне і якісне надходження оперативної інформації, контроль за діяльністю, активізація мотивації, саморегуляція працівниками своєї поведінки.

Управлінська діяльність в екстремальних ситуаціях підвищує вимоги до інтелектуальної, особливо емоційно-вольової сфер особистості керівника.

Робота в складних, відповідальних і несподіваних ситуаціях вимагає наявності в керівника високорозвиненого самовладання, умінь не піддаватися діям всіляких об'єктивних і суб'єктивних стрес-факторів, умінь у короткий термін відшукувати шляхи їхнього усунення або зниження їхнього впливу, вчасно прийняти рішення й упевнено, без коливань, адекватно реалізувати його за допомогою певної системи й, нарешті, кваліфіковано проконтролювати ефективність прийнятих ним мір.

Крім дискомфорту й гострого лімітування часу, нормальне виконання управлінських функцій в екстремальній ситуації ускладнюється почуттям підвищеної відповідальності, що виникає в результаті того, що помилки, зволікання, відстрочки й відмови, допущені керівником, можуть викликати розширення розмірів аварій, наслідків катастроф, збільшення кількості травмованих людей, людські жертви.

Певних змін потребують також зміст і характер мислення керівника. Так, якщо в нормальних умовах він міг користуватися трафаретними прийомами мислення, то в безупинно мінливих, часто несподіваних, нових ситуаціях гіперстресу на перший план виходять евристичні компоненти мислення, пов'язані з нестереотипним поводженням і творчим застосуванням знань і навичок у практичних цілях.

Велике значення в збереженні психічного здоров'я й працездатності керівника має його витривалість, що випливає зі здатності до ощадливої витрати своїх сил і раціональному розподілу їх за часом, тому що труднощі й несподіванки, небезпека для життя часто існують протягом значного часу, і ще потрібно знайти способи вирішення проблем, які виникли.

Актуальним є й питання про відбір, підготовку керівників і виконавців для правоохоронної діяльності в критичних, екстремальних умовах.

Як показали спеціальні наукові дослідження й досвід, при виникненні особливо складних, екстремальних ситуацій різко зростає практична потреба в цілеспрямованому, кваліфікованому, правильному психологічному впливі на людей. Психологічна непідготовленість керівників до дій у таких ситуаціях

супроводжується непоправними, невиправданими трагічними помилками.

Яка ж реакція людини на особливо складні й незвичні умови, зовсім незнайому їй обстановку? Вона або опановує ситуацією й діє свідомо, або обстановка опановує ним, і тоді вона починає діяти імпульсивно.

Рекомендації науково-практичного характеру керівникові підрозділу силового відомства мають наступні напрямки:

1. повсякденні умови роботи (навчання) повинні обов'язково містити в собі

окремі, найбільш типові елементи екстремальних ситуацій (їх можна «програвати» у ділових іграх, «відтворювати»);

2. екстремальна ситуація, як правило, знижує ефективність впливу

керівника на людей, якщо він «апелює» тільки до їхньої свідомості, культури, суто інтелектуальним якостям. Успіху можна досягти лише у випадку швидкого й безпосереднього впливу на емоційно-вольову сферу, що спонукає людину до дій (або гальмує їх), використовуючи прийоми навіювання;

3. реальна небезпека й неясність екстремальної обстановки викликає високу

напруженість психічного й фізичного стану людини (це має свої плюси й мінуси). Можливі, з одного боку, активізація всіх духовних і фізичних сил, а з іншого боку – негативні емоції, почуття: невпевненість, пасивність, страх, навіть паніка (особливо на початку ситуації або на межі людських сил).

Вплив надсильних подразників веде іноді до розвитку різких і істотних (патологічних) змін у психіці й поведінці, потрібен вихід (дублювання) цього виконавця (керівника) із ситуації;

4. велике значення в екстремальних ситуаціях має колективний характер

діяльності. Дух колективізму, «почуття ліктя» допомагають співробітникам переборювати будь-які психологічні й фізичні навантаження (колективна постановка мети, ухвалення рішення, вибір засобів досягнення мети й т.п.) і колективна воля;

5. в екстремальній ситуації значно зростає юридична відповідальність за

своєчасність і правильність дій, тобто за практичне (а не на словах) виконання

свого високого морального, службового й громадського обов'язку. Все це викликає в непідготовлених співробітників і керівників таке типове явище, як «страх помилки», що гальмує діяльність;

6. психологи вважають, що в екстремальній ситуації особистість і колектив

проявляють себе найбільше повно і яскраво. Умілі або недотепні дії в подібних умовах окремого співробітника, групи, колективу й керівника треба розглядати як саму сувору, об'єктивну перевірку й оцінку їхньої справжньої готовності (професійної, психологічної й фізичної);

7. досить важливе значення в особливо складній ситуації набувають

спонукальні мотиви дій, які можуть активізувати (гальмувати) соціально корисну діяльність людини, оголюючи при цьому її сутність, справжній характер її почуттів, інтересів і переконань. Особливий, домінуючий зміст знаходить і ціль дій (віддалена й, головним чином, найближча). Вона визначить методи й засоби її досягнення;

8. в екстремальній ситуації виявляється й ряд інших важливих моментів:

зростає роль особистого прикладу; підсилюється вплив на психіку такого потужного подразника, як вчасно й уміло сказане слово; максимальної уваги вимагає той, хто вперше виявився в критичній ситуації [7, с. 108].

Надходження сигналу про необхідність діяти приводить у психологічну «боєздатність» емоційно-вольові, розумові і фізичні компоненти особистості співробітника або колективу. Важко переоцінити роль «передстартового» стану співробітників. До виконавців варто довести суть і значення їхніх дій, загальний план заходів, сформувати спрямованість на виконання завдання. Кожний з учасників дії зобов'язаний знати свою найближчу мету, маршрут руху й т.п.

Запорука успіху це вселення впевненості в співробітників, зміцнення авторитету їхніх керівників, віра в техніку, зброю, створення загального позитивного настрою. Разом з тим не можна допускати зайвої самовпевненості, перенапруженості. Оцінка ситуації повинна бути по можливості об'єктивною. Неприпустимо робити акцент тільки на труднощах.

Про психологічне «входження в роботу» ще до початку безпосереднього її виконання свідчать такі зовнішні дані, як певне збудження, підвищений настрій і зібраність, зосередженість, швидке, точне реагування на навколишнє оточення й розпорядження, які надходять від керівників, енергійні рухи. І, навпроти, на психологічну непідготовленість указують млявість, відсутність ентузіазму й поганий настрій; скутість рухів, уповільнене реагування на команди й зауваження, байдужість, мовчазність, дратівливість і т.п.

Різновидом подібного явища може бути й «передстартова лихоманка» - зайве хвилювання, показна веселість, метушливість, балакучість, неуважність (у таких випадках треба домагатися засвоєння підлеглими всіх вказівок, підвищити контроль).

Багато чого залежить від ефективності інструктажу. Проводячи його, потрібно пам'ятати, що варто категорично уникати формалізму, казенщини, які нерідко створюють у співробітників негативний настрій, подавлений настрій, небажання виконувати службові обов'язки. Використовуючи різноманітні методи психологічного впливу на людей, варто звертатися саме до позитивних емоцій, почуттів і якостей особистості, до позитивних прикладів. Це важливо тому, що в екстремальній ситуації майже у всіх різко зростає елемент наслідування, емоційного зараження.

Формування груп співробітників повинне базуватися на знанні індивідуальних особливостей людей (характер, здатності й т.п.), їх неформальних міжособистісних взаєминах і опорі на справжніх лідерів. Під пильною увагою повинні бути старші груп (екіпажів), а також недосвідчені працівники (таких поодинці посилати на завдання взагалі не треба, за винятком тренувальних занять).

Вище відзначалося, що при діях в екстремальних ситуаціях слово начальника, командира набуває великої ваги для навколишніх. Тут мають важливе значення й тембр голосу, і дикція. Мова командира повинна бути лаконічної й чіткою, всім зрозумілою, викликати бажання виконати все, що сказано. Плутані, незрозумілі, висловлені роздратованим тоном, суперечливі вказівки керівника створюють обстановку психологічної напруги, викликають афективні спалахи підлеглих, можуть послужити причиною неправильного тлумачення слів керівника, спричинити помилкові дії. Успішному виконанню завдання сприяє наявність у групах особливо підготовлених співробітників (наприклад, снайперів, водіїв-асів, майстрів у застосуванні різних засобів, що володіють прийомами східних єдиноборств і т.п.).

Після виконання складного завдання треба обов'язково дати людям відпочинок (проведення консультації психолога, відвідування кімнати психологічного розвантаження), уміло перемкнути їх на інші справи, перевірити психічний стан кожної людини, похвалити тих, що відзначилися, подякувати всьому колективу.

На заключному етапі треба підвести хоча б попередні підсумки, причому краще окремо з кожною категорією співробітників. Бажано, щоб вони самостійно дали оцінку діям, взяли активну участь в уточненні планів дій на випадок подібної ситуації [7, с. 109].

Не менш важливу роль в управлінській діяльності керівників ОВС відіграє феномен «емоційного вигоряння». Наприкінці XX ст. великий інтерес дослідників привернув феномен «емоційного вигоряння» як специфічний вид професійного хронічного стану осіб, які працюють із людьми (учителів, психологів, психіатрів, священиків, поліцейських, юристів тощо).

Термін «емоційне вигоряння» ввів американський психіатр Х.Дж. Фрейденберг для характеристики психологічного стану здорових людей, які перебувають в інтенсивному й тісному спілкуванні із клієнтами, пацієнтами в емоційно насиченій атмосфері при наданні професійної допомоги. Спочатку цей термін визначали як стан знемоги, виснаження з відчуттям власного безсилля. Потім феномен «емоційного вигоряння» було деталізовано, в результаті чого було виокремлено його синдром. Б. Пельман та Е. Хартман, узагальнивши багато визначень «вигоряння», виокремлювали три головних компоненти: емоційне та/або фізичне виснаження, деперсоналізація й знижена робоча продуктивність. У контексті цієї книги головний інтерес, природно, становить перший компонент «вигоряння».

Емоційне виснаження виявляється у відчуттях емоційної перенапруги й у почутті спустошеності, вичерпаності своїх емоційних ресурсів. Людина відчуває, що не може віддаватися роботі з такою ж наснагою, бажанням, як раніше.

Деперсоналізація пов´язана з виникненням байдужого й навіть негативного ставлення до людей, яких обслуговують за родом діяльності. Контакти з ними стають формальними, знеособленими. Негативні установки, які виникають, можуть спочатку мати прихований характер і виявлятися у внутрішньостримуваному роздратуванні, що згодом проривається назовні й призводить до конфліктів. Такі стани мають місце в замкнутих робочих колективах, які виконують тривалий час (до півроку) спільну діяльність.

До трьох основних чинників, які відіграють істотну роль в «емоційному вигорянні», зараховують такі: особистісний, рольовий і організаційний.

Серед особистісних особливостей, які сприяють «вигорянню», виокремлюють емпатію, гуманність, м´якість, ідеалізованість, фанатичність (X. Фрейденберг).

До організаційного чинника, котрий сприяє розвитку «вигоряння», зараховують: багатогодинний характер роботи, не оцінюваної належним чином, що має складновимірюваний зміст, який вимагає виняткової продуктивності; неадекватність характеру керівництва з боку начальства змісту роботи тощо[5].

У процесі управлінської діяльності керівник пізнає вимоги, зумовлені різноманітними зовнішніми і внутрішніми чинниками. У нього нагромаджуються знання про труднощі, які доводиться долати, виробляються еталони успішного чи неуспішного опанування вимог учасниками трудового процесу та долання ними труднощів. При цьому керівники різних темпераментів відрізняються стилями організаторської діяльності та емоційного впливу, а їх природні особливості виявляються через такі властивості нервової системи, як сила, рухливість, збалансованість процесів збудження та гальмування.

Певну особливість мають вимоги до особистості керівника, безпосередньо пов´язані зі специфікою та особливостями управлінської діяльності. Передусім це:

— зв´язок як з управлінням техніко-технологічними системами, так і з управлінням соціально-виробничими організаціями;

— різноманітність різновидів діяльності на різних рівнях управлінської ієрархії, а також управлінських функцій у межах різновиду;

— неалгоритмічний творчий характер діяльності, пов´язаний з дефіцитом інформації, постійними змінами зовнішнього середовища;

— яскраво виражена прогностична природа розв´язуваних управлінських завдань;

— дефіцит часу для управлінських операцій;

— висока психічна напруженість, зумовлена великою відповідальністю за прийняті рішення.

Аналіз психологічних особливостей, функціональної та психологічної структури управлінської діяльності в системі МВС України, показує, що найважливішими функціями в діяльності керівника ОВС є саме прийняття управлінських рiшень.

На сучасному етапі розвитку України, керівники всіх структурних підрозділів ОВС часто змушені вирішувати складні відповідальні завдання, не маючи відповідної теоретичної та практичної підготовки, спираючись лише на власний емпіричний досвід. Нажаль, більшість програм навчання на сьогодні має декларативний характер, тобто навчають переважно алгоритмам дій, не приділяючи уваги формуванню ефективних індивідуальних технік прийняття рішення.

Управлінське рiшення можна розглядати як програму дiй всього органу, його служб i пiдроздiлiв, а також окремих працівників за конкретними напрямками оперативно-службової діяльності на певний термiн. Важливою умовою досягнення поставлених загальних та окремих цілей є якiсть рiшень, що приймаються.

Зростання масштабів та ускладнення змісту завдань, що ставляться перед МВС України, підвищення ролі особистісного чинника у прийнятті рішення потребує глибокого розуміння цього процесу, у тому числі його залежності від властивостей особистості.

Не кожен фахівець може бути успішним керівником. А оволодіння основами управлінського мистецтва ще не гарантує ефективності роботи керівників.

Практичне розв’язання проблем у системі правоохоронної діяльності, можливе лише за умови належної підготовленості керівників, здатних ефективно здійснювати управління, організовувати діяльність особистості, групи, колективу в складних умовах сьогодення.

Ідеться насамперед про розвиток тих психологічних якостей керівника, що можуть забезпечити ефективну реалізацію функцій професійної діяльності [6, с.117-120].