2.4.Основні тенденції безробіття в перехідній економіці України

Безробіття поділяють на три періоди: І період – 1991-1995рр. – поява безробіття;

ІІ період – 1996-1999рр. – загострення і наростання динаміки безробіття; ІІІ період – 2000р.- до теперішнього часу – обмеження і стабілізація безробіття. В основу дослідження

періодизації безробіття покладено наступні критерії: абсолютна чисельність безробітних,

динаміка рівня безробіття, розподіл чисельності безробітних за демографічною ознакою,

розподіл чисельності безробітних за соціальним статусом та рівнем освіти, розподіл

чисельності безробітних по регіонах та галузях економіки, джерела утворення безробіття,

коефіцієнт навантаження на вакансію.

Використовуючи методи узагальнення, систематизації,наступні тенденції безробіття в

перехідній економіці України: зростання загальної чисельності безробітних та рівня

безробіття у перших двох періодах з поступовим їх скороченням і стабілізацією у третьому;

переважання жінок та молоді у складі безробітніх;

загострення проблеми безробіття серед представників робітничих професій; загострення

регіональних відмінностей безробіття; поглиблення галузевої диференціації безробіття;

переважання вивільнень через реорганізацію, ліквідацію підприємств, скорочення штату,

вимушені вивільнення “за власним бажанням”, непрацевлаштування після закінчення

середньої школи та вищих навчальних закладів; загострення проблеми прихованого

безробіття; зростання коефіцієнта навантаження на вакансію з поступовим його змен

шенням у третьому періоді; переважання довготривалого безробіття.

В процесі дослідження галузевої диференціації безробіття, здійснено класифікацію

галузей за динамікою зайнятості в них: І група галузей – де відбулося різке скорочення

зайнятості та стрімке зростання безробіття; ІІ група галузей – де ситуація із зайнятістю не

змінилася; ІІІ група галузей – де зайнятість збільшилась. За умови поділу галузей економіки

за динамікою зайнятості виявлено, що найбільш гостра ситуація склалася в першій групі

галузей, куди увійшли в основному базові галузі економіки: промисловість, сільське

господарство, будівництво, транспорт.

Аналіз галузевої диференціації безробіття на основі розробленої методики дає змогу

виділити загальні та специфічні тенденції галузевого безробіття в Україні. До загальних

належать: зростання безробіття в залежності від скорочення обсягів виробництва в

галузі; загострення прихованого безробіття через незавантаження виробничих

потужностей галузі; поглиблення безробіття внаслідок зниження величини заробітної

плати; зростання безробіття в результаті скорочення обсягів капіталовкладень в галузь;

поглиблення безробіття у зв’язку із зношенням виробничого апарату галузі; загострення

безробіття під впливом невідповідності професійного рівня працівників галузі вимогам

ринку.

Дослідження тенденцій безробіття дає змогу зробити висновок, що галузеві

відмінності безробіття переплітаються з регіональними, справляючи взаємний вплив на

ситуацію із безробіттям в перехідній економіці України. Автором уточнюються фактори

регіональної диференціації безробіття, серед яких:

економічний розвиток регіону, забезпеченість регіону людськими ресурсами,

співвідношення показників зайнятості та безробіття в регіоні, дієвість регіональної служби

зайнятості. На основі аналізу факторів регіональної диференціації безробіття в дисертації

розроблена методика регіональної діагностики безробіття, яка ґрунтується на аналізі

таких показників: рівень безробіття в регіоні; динаміка попиту і пропозиції робочої

сили на регіональному ринку праці; обсяги виробництва в регіоні; рівень життя

населення регіону; забезпеченість регіону людськими ресурсами; тривалість безробіття

в регіоні; коефіцієнт навантаження на вакансію на регіональному ринку.

Проведене дослідження на основі даної методики показало, що найбільш небезпечними

з точки зору поширення безробіття є області західного та східного регіонів України.

Спираючись на вказані вище показники методики, автор виділив загальні тенденції

регіонального безробіття в перехідній економіці України: зростання показників рівня

безробіття в регіонах; загострення структурної невідповідності попиту і пропозиції робочої

сили на регіональних ринках праці;зростання безробіття внаслідок скорочення обсягів

виробництва в регіоні; зростання безробіття в тих регіонах, де низький рівень життя

населення; зростання періоду тривалості безробіття і поглиблення застійного безробіття в

регіонах; збільшення коефіцієнта навантаження на вакансію в регіонах; зростання масштабів

прихованого безробіття в регіонах; зростання масштабів безробіття в регіоні через недостатнє

інвестування в його економіку. Специфічними тенденціями регіонального безробіття є:

переважання показників безробіття в тих регіонах, де високий рівень природного відтворення

населення; перевищення показників рівня безробіття в областях західного регіону над

середніми по Україні показниками; залежність обсягів безробіття від специфічних

природно-ресурсних характеристик регіону; зростання безробіття внаслідок скорочення

можливостей трудової міграції за кордон в областях східного та західного регіонів; зростання

масштабів безробіття внаслідок відсутності робочих місць для осіб жіночої статі в областях

східного регіону.

Проведений аналіз галузевої та регіональної диференціації безробіття дає змогу

зробити висновок, що безробіття деформує ринок праці, посилюючи розрив між окремими

галузями та регіонами, заважає їхньому соціально-економічному розвитку, поглиблює

нестабільність та гальмує економічні реформи в країні.

У світлі загально світових тенденцій робиться висновок, що Україна має

орієнтуватись при здійсненні політики зайнятості на активні заходи. Проте, на сучасному

етапі не слід ігнорувати і пасивні, оскільки в умовах перехідного періоду вони полегшують

адаптацію безробітного до свого статусу, надають безробітному засоби для існування.

До стратегічних заходів обмеження безробіття віднесено: залучення внутрішніх та

зовнішніх інвестицій в економіку; здійснення розумної приватизаційної політики;

відновлення стабільної роботи вітчизняними підприємствами; випуск конкурентоздатної

продукції;посилення мотивації до легальної трудової діяльності; формування професійно

-кваліфікаційного складу робочої сили відповідно допотреб ринку праці; підтримка регіонів

та галузей з критичною ситуацією на ринку праці.