Тема 3. Особливості контролінгу інвестиційних проектів

1. Методи відбору інвестиційних проектів.

2. Оцінка ефективності інвестицій.

3. Інвестиційні ризики: класифікація, шляхи зниження і методи обліку.

4. Вплив інфляційних процесів на оцінку інвестиційних процесів.

1. Інвестиції в будь-якому з секторів економіки вимагають фінансових вкладень. Для того, щоб витягти додатковий прибуток, підвищити ефективність діяльності організації, одержати соціально-економічний ефект, необхідно здійснити фінансове вкладення. При цьому емпірично встановлена ​​залежність: чим більше успіх, на який розраховує підприємець в майбутньому, тим до більших витрат він повинен бути готовий у сьогоденні.

Тим не менше, проблема вибору об'єкта фінансових вкладень для підприємця не обмежується граничною сумою інвестицій.

Дослідження показали, що найбільшою ефективністю володіють вкладення в інновації, де підприємець має можливість отримувати сверхмонопольний прибуток. Високий потенціал ефективності інновацій забезпечує попит на нововведення з боку підприємців, формуючи ринок науково-технічних, організаційних, економічних і соціальних нововведень.

В якості джерел інвестицій можуть виступати асигнування бюджетів усіх рівнів, іноземні інвестиції, власні кошти організацій, а також кумульовані у формі фінансового капіталу тимчасово вільні кошти організацій та установ і заощадження населення.

Бюджетні асигнування на розробку і реалізацію інновацій обмежені доходами бюджетної системи. При цьому залежно від політико-економічних умов, напрями, форми і розміри бюджетних інвестицій в інновації мають суттєві відмінності.

Так, в промислово розвинених країнах розміри бюджетних асигнувань на розвиток науково-технічного прогресу досить великі, об'єкти інвестування визначаються на конкурсній основі з урахуванням національної стратегії розвитку та оборонної доктрини. Наприклад, в Японії на рівні конституційного за ¬ кону введено обмеження, згідно з яким не менше 3% валового національного доходу з бюджету має спрямовуватися на розвиток фундаментальних наукових досліджень.

Бюджетна криза, характерний для економіки розвиваючихся країн, а також для держав, що здійснюють макроекономічні перетворення, обмежує можливості году участі у розвитку інноваційних процесів.

Іноземні інвестиції в інноваційну діяльність можуть здійснюватися у формі міждержавних, Міжурядових програм з науково-технічного і економічного співробітництва. У той же час досить активними є міжнародні приватні інвестиції в ринки, що розвиваються.

Американські інвестиційні фонди, німецькі банки та інші приватні інвестори прагнуть забезпечити високу доходність власних інвестицій за допомогою міжнародної диверсифікації діяльності.

Ризик інвестицій у ринки, що розвиваються досить високий, але він забезпечується більшою прибутковістю вкладень. При цьому най привабливими для зовнішніх інвесторів є сировинні та переробні галузі промисловості, так як вони не потребують попередніх значних інвестицій, а достатня для конкурентоспроможності якість вивозяться на експорт сировини, заготовок і напівфабрикатів може бути забезпечено без виконаня останніх досягнень науково-технічного прогресу.

Власні кошти організацій залишаються основним джерелом фінансування інноваційної діяльності. Галузі, які в роки проведення макроекономічних реформ в Росії зберегли достатній обсяг обігових коштів, в даний час отримали реальний шанс активно здійснювати інноваційну діяльність.

Фінансовий капітал формується за рахунок акумулювання коштів юридичних і фізичних осіб у фінансово-кредитних установах.

На етапі розробки та реалізації інновацій ринок капіталу виступає як один з головних чинників суспільного визнання інновацій. Без достатнього фінансового забезпечення життєвий цикл інновації обмежується стадією «ідея». Будь-яке нововведення має бути на ринку капіталу інвестиційного привабливим і конкурентоспроможним. Тому поряд з показниками інноваційності проектів не менш важливими в ринкових умовах стають фінансово-економічного показники: обсяг інвестицій, очікувана прибутковість (рентабельність), термін окупності, чистий дохід та інші.

Економічні показники стають основними, якщо мова йде про залучення стратегічного інвестора (фінансово-кредитна установи, яка готова організувати фінансування розробки і реалізації інновації за рахунок власних і залучених коштів).

Фактори інвестиційної привабливості інноваційних проектів і програм можна розділити на дві групи: фісово-економічні і позаекономічні. У більшості випадків інвестора приваблюють високі фінансові показники, проте існують ситуації, при яких інноватор вимушений реалізувати нововведення, незважаючи на його пряму економічну непривабливість.

До інших позаекономічних факторів інвестиційної при-розважальні інновації може бути віднесена галузева принадлежність як ідеї для подальшої практичної реалізації, так і підприємства-інноватора. Надпривабливі інноваційний проект може бути відкинутий тільки тому, що у фірми-інноватора немає достатнього досвіду роботи в тій галузі, де необхідно реалізувати проект.

Галузева інвестиційна привабливість визначається стратегією фірми-інноватора. Тому на ринку новацій для забезпечення конкурентоспроможності нововведення проводиться маркетинговий галузевий аналіз, розробляються різні рейтинги галузевої інвестиційної привабливості.

Істотним позаекономічним чинником, що визначає привабливість інновації для інвестора, є імідж і репутація інноватора.

З економічної точки зору інвестиційна привабливість визначається як внутрішніми характеристиками інновації (прибутковість інвестицій, термін реалізації проекту та ін..), так і умовами залучення фінансових ресурсів та їх джерел.

Інвестування інноваційної діяльності може здійснюватися за рахунок як власних, так і залучених коштів. Для російських підприємств в даний час основними джерелами інвестицій є власний прибуток і амортизаційні відрахування. Крім того, інвестиційний фонд для інноваційної діяльності може поповнюватися безоплатним вкладеннями в натуральній формі або у вигляді спонсорської фінансової допомоги.

На Заході найбільш популярним способом збільшення власних коштів компанії є емісія акцій. На відміну від інших джерел власних коштів, цей ресурс є платним, оскільки акціонери купують акції в розрахунку на дивіденди.

2. Подані інвесторам інноваційні проекти повинні бути зіставлені відносно один одного, вони оцінюються за допомогою єдиної системи показників.

Порівнянність поданих проектів визначається:

■ за обсягом робіт, вироблених із застосуванням нових методів (технології, обладнання);

■ якісними показниками інновацій;

■ за фактором часу;

■ за рівнем цін, тарифів та умов оплати праці.

Методичні принципи, складові основу теорії про ефективності інноваційних проектів, можуть бути сформульовані наступним чином:

1. Визначення ефекту шляхом зіставлення майбутніх інтегральних результатів і витрат на основі прогнозування потоків реальних грошей, що змінюються внаслідок реалізації проекту, протягом заданого інвестором розрахункового періоду.

Суть даного принципу полягає в тому, що в період розробки проекту досить достовірне прогнозування витрат і результатів протягом всього проектного циклу може виявитися неможливим, що призведе учасників проекту до доцільності узгодженого обмеження періоду прогнозування вимірювання витрат і результатів.

2. Приведення майбутніх різночасних витрат і доходів до їх цінності на момент початку здійснення проекту. Чисельно рівні результати і витрати, одержувані і здійснювані в особисті моменти часу, економічно нерівнозначні, що потребує обліку за допомогою спеціальної процедури дисконтування.

3. Облік впливу інфляції, кон'юнктури ринку, факторів невизначеності і ризику, пов'язаних з реалізацією проекту.

Розрахована без урахування цих факторів очікувана ефективність інвестування інновацій виявляється завищеною. Це може призвести до невірних проектних рішень.

4. Облік фінансового стану та іміджу підприємства - ініціатора проекту. Якщо ділова репутація та структура балансу підприємства - ініціатора проекту незадовільні, то інвестору слід відмовитися від участі в проекті, навіть якщо ключові оціночні показники вказують на доцільність прийняття позитивного рішення про інвестування.

5. Оцінка ефективності інноваційних проектів з урахуванням супутніх позитивних результатів і негативних наслідків в суміжних сферах.

6. Облік альтернативних варіантів інвестування інновацій.

7. Застосування загальноприйнятої у світовій практиці термінології та системи оціночних показників.

При оцінці ефективності капіталовкладень в інновації потрібно враховувати, що цей вид інвестицій відрізняється від поточних витрат тривалістю часу, протягом якого підприємство отримує економічний ефект.

Він передбачає платіж за великий капітальний елемент, після чого його неможливо швидко перепродати з прибутком, заморожується на кілька років, дане капітальне вкладення буде приносити прибуток протягом декількох років, в кінці періоду капітальний об'єкт буде мати деяку ліквідаційну вартість або не буде її мати зовсім.

Зібравши необхідну інформацію, можна оцінити залу-кательних різних інноваційних проектів. Рішення в тому, щоб або прийняти, або відкинути їх.

Виділяють чотири методи визначення ефективності інноваційних проектів:

1. Середня норма прибутку на інновації.

2. Термін окупності.

3. Внутрішня норми прибутку.

4. Чиста поточна вартість.

1. Метод середньої норми прибутку на інноваційні проекти

Цей метод базується на розрахунку відносини середньорічного прибутку після оподаткування та середньої величини інвести ¬ ції в проект.

Середню норму прибутку слід порівняти з нормою при ¬ були, щоб вирішити, прийняти або відкинути проект.

Основною перевагою даного методу є простота, доступність інформації, використовуваної при його застосуванні.

Основні недоліки: метод базується на бухгалтерському оп-ределеніе доходу, а не на грошових потоках; не враховується час припливу та відтоку коштів, не приймаються до уваги інфляційні зміни, прибуток за останній рік реалізації проекту оцінюється так само, як і прибуток за перший рік.

2. Метод строку окупності

Період окупності капіталу - тривалість часу, протягом якого недісконтіруемие прогнозовані попит грошових коштів перевищать недісконтіровану суму інвестицій.

Період окупності інноваційного проекту - це число років, необхідних для відшкодування стартових інвестиційних витрат. Він дорівнює відношенню вихідних фіксованих рас ¬ ходів до річного припливу готівки за період відшкодування.

Якщо розрахований період окупності менше максимально прийнятного, то проект приймається, якщо ні - відкидається.

Незважаючи на свою простоту, метод окупності має недоліки: не росте величина грошових потоків після терміну окупності, отже, за допомогою даного методу не можна виміряти рентабельність.

Крім того, при цьому методі не приймаються до уваги розмір і напрямки розподілу грошових потоків; протягом періоду окупності розглядається тільки період покриття витрат в цілому.

Даний метод дозволяє дати грубу оцінку ліквідності проекту.

3. Після відбору інноваційного проекту починається наступний етап - використання інновацій.

Виділяють види ефекту від реалізації інновацій:

■ економічний - показники враховують у вартісному вираженні всі види результатів і витрат, обумовлених інновацією;

■ науково-технічний - показники відображають новизну, простота, корисність;

■ ресурсний - показники відображають вплив інновацій на обсяг виробництва і споживання того чи іншого виду ресурсів;

■ соціальний - показники враховують соціальні результати реалізації інновацій;

■ екологічний - показники враховують вплив інновацій на навколишнє середовище (шум, електромагнітне поле, освітлення і т. д.).

Для оцінки загальної ефективності інновацій використовується система показників:

1) інтегральний ефект;

2) індекс рентабельності інновацій. де ЕІ-інтегральний ефект; Р (- результат, отриманий у ході впровадження інновацій в 1-ий період; 3; - інноваційні витрати в м-період; ах - коефіцієнт дисконтування.

Інтегральний ефект називають також чистим дисконтуванним доходом, чистої приведеної або чистою проведеною вартістю.

Індекс рентабельності інновацій (індекс прибутковості інновацій) дорівнює:

У чисельнику цієї формули - величина доходів, наведених до моменту початку реалізації інновацій, а в знаменнику - величина інвестицій в інновації, дисконтовані до моменту початку здійснення інновацій.

У рамках цього методу порівнюються дві частини потоку платежів - дохідна та інвестиційна.

Індекс рентабельності інновацій тісно пов'язаний з інтегральним ефектом.

Якщо інтегральний ефект має позитивне значення, то 1к> 1, і навпаки.

При 1К <1 інноваційний проект вважається економічно ефективним.

4. Інвестиційний ризик - це ймовірність фінансових втрат для учасників реалізації інвестиційного проекту. Ризик визначається виходячи з наступного співвідношення:

Облік можливих ризиків при аналізі проекту та управління ними на наступних фазах проектного циклу дозволяють звести наслідки ризиків до прийнятного мінімуму.

Управління ризиками - комплекс заходів, що включають ідентифікацію, аналіз, зниження і моніторинг ризиків, з метою зниження відхилення фактичних показників реалізації проекту від їх запланованих значень.

Існують наступні види інвестиційних ризиків:

1. З точки зору оцінки інвестиційного клімату:

■ економічний;

■ політичний;

■ соціальний;

■ екологічний;

■ кримінальний.

2. За факторів ризику на різних стадіях реалізації проєкта існують ризики, пов'язані:

■ з рівнем розвитку інфраструктури інвестиційного та інноваційного ринків;

■ з віддаленістю від інженерних мереж;

■ з доступністю підрядників;

■ з платоспроможністю замовника;

■ з непередбаченими витратами;

■ з вадами проектування.

3. По можливості диверсифікації виділяють:

■ діловий ризик (пов'язаний з функціонуванням фірми - ініціатора проекту і залежить від змін попиту на її продукцію);

■ ризик ліквідності (виникає у разі неможливості реалізації якого-небудь активу за ринковою ціною;

До недіверсіфіціруемим ризиків відносять:

■ ринковий ризик (пов'язаний зі зміною вартості акцій підприємства через великих коливань курсів на фондовому ринку в цілому);

■ процентний ризик (ризик зміни ставки відсотка з-за кредитно-грошової політики уповноважених органів влади).

Недіверсіфіціруемие ризики, які часто називають систематичними, виникають з не залежних від підприємства інвестора причин.

Ідентифікація ризиків

Першим кроком ідентифікації ризиків є конкретизація ризику від проекту, що розробляється. Даль ¬ подальшому роботу з ідентифікації ризиків слід проводити з використанням «Анкет ідентифікації ризиків», метою котрих є відповідь на питання: чи достатня увага при розробці проекту приділено кожному виду ризику?

Отримання негативних відповідей на один або кілька питань анкети не повинно призводити до автоматичного вибору проекту або відмови від його реалізації, але дозволяє виявити потенційні зони ризику, проаналізувати величину ризику та розробити комплекс заходів щодо його зниження. Експертний аналіз ризиків

Призначення аналізу ризику - дати потенційним партнерам необхідні дані для прийняття рішень про доцільності участі в проекті і вироблення заходів по захисту від можливих фінансових втрат.

Експертний аналіз ризиків застосовують на початкових етапах роботи з проектом у випадку, якщо обсяг вихідної інформації є недостатнім для кількісної оцінки ефектності (похибка результатів перевищує 30%) і ризиків проекту.

Достоїнствами експертного аналізу ризиків є: відсутність необхідності у точних вихідних даних і дорогостоючих програмних засобах; можливість проводити оцінку до розрахунку ефективності проекту, а також простота розрахунків. До основних недоліків слід віднести: труднощі в залученням незалежних експертів і суб'єктивність оцінок.

Експерти, що залучаються для оцінки ризиків, повинні:

■ мати доступ до всієї наявної в розпорядженні розробника інформації про проект;

■ мати достатній рівень креативності мислення;

Володіти необхідним рівнем знань у відповідній предметної області;

■ бути вільними від особистих переваг щодо проекту;

■ мати можливість оцінювати будь-яке число ідентифіковані ризиків.

Алгоритм експертного аналізу ризику має таку послідовність:

■ по кожному виду ризику визначається граничний рівень, прийнятний для організації, що реалізує даний проект. Граничний рівень ризику визначається за стобальною шкалою;

■ при необхідності встановлюється диференційована оцінка рівня компетентності експертів, що є конфіденційною. Оцінка виставляється по десятибальної шкалою;

■ ризик оцінюється експертами з точки зору ймовірності настання ризикової події (в частках одиниці) і небезпечності даного ризику для успішного завершення проекту (за стобальною шкалою);

■ оцінки, проставлені експертами по кожному виду ризку, зводяться розробником проекту в таблиці;

■ порівнюються інтегральний рівень ризику, отриманий у результаті експертного опитування, і граничний рівень для даного виду ризику і виноситься рішення про прийнятності даного виду ризику для розробника проекту;

■ у разі, якщо прийнятий граничний рівень одного або декількох видів ризику нижче отриманих інтегральних значень, розробляється комплекс заходів, спрямованих на зниження впливу виявлених ризиків на успіх реалізації проекту, і здійснюється повторний аналіз ризику.

Кількісний аналіз ризику проводиться за результатами оцінки ефективності проекту з застосуванням програмних засобів і має наступну послідовність:

■ визначення показників граничного рівня;

■ аналіз чутливості проекту;

■ аналіз сценаріїв розвитку проекту.

Показники граничного рівня характеризують ступінь проекту по відношенню до можливих змін умов його реалізації. Граничним значенням параметра для 1-го року є таке значення, при якому чистий прибуток від проекту дорівнює нулю.

Основним показником цієї групи є точка беззбитковості - рівень фізичного обсягу продажів на протязі розрахункового періоду часу, при якому виручка від реалізації продукції збігається з витратами виробництва. Точка беззбитковості визначається за формулою:

Організація робіт з управління ризиками Роботи з аналізу ризику виконуються в такій послідовності:

■ підбір досвідченої команди експертів;

■ підготовка спеціального опитувальника і зустрічі з експертами;

■ вибір техніки аналізу ризику;

■ встановлення факторів ризику та їх значимості;

■ створення моделі механізму дії ризиків;

■ встановлення взаємозв'язку окремих ризиків і сукупність ефекту від їхнього впливу;

■ розподіл ризиків між учасниками проекту;

Розгляд результатів аналізу ризику - зазвичай підготовлюваного у формі спеціального звіту (докладу). За результатами аналізу ризику складається спеціальний звіт (доповідь), в якому викладається: опис ризиків, механізм їх взаємодії та сукупного ефекту, заходи по захисту від ризиків, інтереси всіх сторін у подоланні небезпеки ризиків;

• оцінка виконаних експертами процедур аналізу ризику, а також використовувалися ними вихідних даних.

5. Вплив інфляції - один з факторів, які завжди повинні враховуватися в інноваційних розрахунках, навіть якщо темпи зростання цін невисокі. Інфляція помітно змінює вигідність тих чи інших проектів, як орієнтованих на внутрішній ринок, так і роблять ставку на експорт продукції російських підприємств.

Часто для вимірювання інфляції використовують індекси цін, тобто відносні показники, що характеризують темпи зростання цін.

Існує безліч видів як формул для розрахунку індексації цін, так і самих цих індексів.

Пряме практичне використання індексів цін у рамках інноваційного аналізу пов'язано з розрахунком незмінних цін. Такі ціни визначаються на основі поточних цін, тобто цін, за якими реально можна придбати товар в даний момент часу. Саме завдяки індексами цін, можна перейти від поточних цін до незмінним, тобто до цін, що відображає стабільну купівельну спроможність валюти країни.

При розрахунку базових цін органами статистики встановлюється певний «стартовий» рік, рівні цін якого приймаються за одиницю і по відношенню до якого і визначаться вся последующая динаміка цін.

Особливо серйозна проблема, пов'язана з обліком інфляції в інноваційних розрахунках, полягає в оцінці змін пропорцій цін.

Суть цієї проблеми в тому, що навіть у період інфляції, коли всі ціни в економіці як би «несуться» на гребені нікого макроекономічного процесу, вони все ж таки змінюються і відносно один одного, оскільки деякі товари дорожчають повільніше, ніж інші.

Одне з найбільш помітних зовнішніх проявів інфляції - зростання процентних ставок по депозитах і кредитах і рівнів прибутковості інвестицій.

За визначенням, номінальна процентна ставка покази ¬ вання з яким-небудь чином обумовлену ставку прибутковості по інвестованим в інновації грошових сум і зростання цієї суми за певний період часу у відсотках.

На відміну від номінальної, реальна процентна ставка попоказувала зростання купівельної спроможності спочатку ін ¬ вестірованних грошових сум з урахуванням як номінальної процентної ставки, так і темпу інфляції, тобто характеризує зміну реальної вартості грошей.

Показник реальної вартості грошей зворотній пропорції ¬ нален індексу інфляції, тобто середньорічним індексом приросту цін.

Таким чином, вартість грошей у майбутньому тим більше, чим вище процентна ставка, і тим менше, чим вище індекс інфляціі.

Говорячи про вплив інфляції на вкладення в інновації, необхідно згадати про категорію інфляційних очікувань, тобто про тих прогнозах інфляції, з яких виходять кредитори і позичальники.

Зависокий рівень таких очікувань може іноді стати причиною серйозних втрат при непродуманої фінансової політики.