Система “директ-кост”

Створена у 1936 р. американським економістом Джонатаном Гаріссоном. Має різні назви:

• Німеччина та Австрія – “облік сум покриття”, “облік часткових витрат”;

• Великобританія – “облік маржинальних витрат”;

• Франція – “маржинальна бухгалерія” або “маржинальний облік”.

В основу організації обліку за цією системою покладена класифікація витрат по їх відношенню до обсягу виробництва (постійні та змінні).

Головна особливість системи – собівартість враховується та планується лише за змінними витратами. За змінними витратами оцінюються також залишки готової продукції на складах та залишки незавершеного виробництва. Постійні витрати збираються на окремому рахунку та періодично списуються у дебет рахунку фінансових результатів.

При системі “директ-кост” звіти про доходи будуються за багатоступеневим принципом:

Звіт про доходи за системою “директ-кост”

Французька модель	Американська модель
Виручка (-) Змінні витрати (=) Маржинальний доход (-) Постійні витрати періоду (+) Прибуток (збиток)	Доход від реалізації (-) Змінні виробничі витрати реалізованого виробу Виробнича маржа (-) Змінні витрати на реалізацію Торгова маржа (-) Постійні витрати Результат-нетто

Система “директ-кост” має два варіанти:

• простий “директ-кост” – в обліку використовуються дані лише про змінні витрати;

• розвинений “директ-кост” – до собівартості включаються змінні витрати та прямі постійні витрати на виробництво та реалізацію продукції.

Ступеневий облік сум покриття дає повну інформацію для прийняття рішення про формування та вибір асортименту продукції.

Переваги “директ-кост”:

1. простота та об’єктивність калькулювання собівартості (не потрібно умовно розподіляти постійні витрати);

2. можливість порівняння собівартості різних періодів за змінними витратами, абсолютним та відносним маржам;

3. можливість встановлення зв’язків та пропорцій між витратами та об’ємами виробництва;

4. дозволяє керівництву звернути увагу на зміну маржинального доходу як по організації в цілому, так і по різним виробам; виявити вироби з найбільшою рентабельністю;

5. дозволяє знаходити найбільш вигідні комбінації ціни та обсягу, проводити ефективну політику цін;

6. спрощує нормування, планування, облік та контроль, тому що зменшує число статей витрат;

7. дозволяє контролювати величину постійних (накладних) витрат;

8. розширює аналітичні можливості обліку (на Заході “директ-кост” називаються ще “управління собівартістю”).

Недоліки:

1. труднощі при поділенні витрат на постійні та змінні;

2. не дає відповіді на питання, яка повна собівартість продукції (потребується додатковий розподіл умовно-постійних витрат).

3. ведення обліку собівартості за скороченою номенклатурою статей не відповідає вимогам вітчизняного обліку.