Висновки

Михайло Грушевський - одна з ключових постатей української політики і національної гуманітарної науки першої чверті XX ст. Голова Наукового товариства ім. Шевченка у Львові, професор Львівського університету, голова Українського наукового товариства у Києві, засновник Українського соціологічного інституту у Відні, фундатор Історичної секції Всеукраїнської академії наук (ВУАН), академік ВУАН (1923) і академік Академії наук СРСР (1929) - ось незначний перелік його наукових, науково-організаційних і викладацьких посад та вчених звань. Він також наставник молоді й керівник Львівської та Київської історичних шкіл.

Разом з тим М. Грушевський відіграв помітну роль у політиці. Чимало зусиль він доклав до розбудови міжпартійного блоку Товариства українських поступовців, а у березні 1917 р. — квітні 1918 р. очолював Українську Центральну Раду. У своїй державотворчій діяльності суспільствознавець керувався принципами законності і моральності, згуртував когорту тих подвижників, котрі закладали конституційні засади майбутньої української незалежності. Його життя було складним і суперечливим. Він пізнав насолоду від творчої, звитяжної праці, досяг європейської і світової слави на теренах науки. Разом з тим за свої політичні переконання Михайло Грушевський зазнав репресій від російського самодержавства, а також від комуністичного режиму.

Могутня зброя вченого - це його концепція безперервності українського історичного процесу. Вона озброювала тих, хто мріяв про волю України, ставала дороговказом для дослідників національної минувшини.

Але, як не дивно, дотепер про нього не було створено жодної комплексної праці, яка б охоплювала ключові етапи його життєвого шляху, хоча українська історіографія як за кордоном, так і в Україні Михайлу Грушевському приділяла належну увагу. З'явились ґрунтовні праці Л. Винара, І. Гирича, Я. Дашкевича, С. Кіржаєва, О. Оглоблина, Р. Пирога, С Плохія, І Приймака, О. Рубльова, В. Смолія, П. Соханя, В. Ульяновського, О. Юрковоїта ін. науковців. Ці роботи розширювали знання про М. Гру-шевського та його діяльність. Було складено своєрідну мозаїку, однак більш-менш повної біографії вченого так і не було створено. Отже, головне завдання, що перед нами стояло, - створення синтетичної наукової біографії відомого українця, яка б охоплювала переважно весь спектр його життя та діяльності.

Головною ділянкою наукової творчості М.Грушевського є історія України і допоміжні історичні дисципліни. В монографії “Гортаючи сторінки…” автор дисертаційного дослідження окремий розділ присвячує історичним зацікавленням М.Грушевського, розглядаючи їх крізь призму історіографічних досліджень вченого в його “Історії України-Руси”. Не менш важливим вважалося також в історіографічному ракурсі зафіксувати спостереження й думки численних авторів, котрі в своїх дослідженнях аналізують зміст монументальної праці, історичної спадщини М.Грушевського. В главі проаналізовані праці Д.Дорошенка, Д.Багалія, Л.Мельника, О.Ситника, Я.Ісаєвича, М.Жулинського, І.Франка, В.Герасимчука, М.Кордуби, Б.Крупницького, С.Томашівського, О.Пріцака, І.Витановича, Н.Полонської-Василенко, О.Домбровського, цикл досліджень Л.Винара, а також П.Соханя, В.Смолія, Л.Зашкільняка, Я.Дашкевича та інших сучасних українських вчених.