Основні цілі державного регулювання економіки:

• раціональне використання ресурсів і досягнення макроекономічної рівноваги;

• забезпечення стабільного розвитку національної економіки;

• забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних товарів на світовому ринку;

• реалізація соціальних цілей розвитку суспільства.

Об’єкти ДРЕ – сфери, галузі, регіони, а також явища, ситуації та умови соціально-економічного життя країни, де виникли або можуть виникнути проблеми, автоматичне вирішення яких не можливе, тож вони вимагають нормальних умов функціонування економіки і підтримання соціальної стабільності.

Конкретні об’єкти ДРЕ – економічний цикл, структура економіки, інвестиційна діяльність, інноваційні процеси, грошовий обіг, ціни, інфляція, платіжний баланс, блок соціальних проблем, умови конкуренції, навколишнє середовище, регіони та інші.

Суб’єкти ДРЕ - держава та її інституційні організації (законодавчі, виконавчі і судові органи різних рівнів).

На етапі трансформації основні економічні функції держави пов’язані зі створенням умов для становлення і розвитку соціально-орієнтованої економіки. Головними з них виступають:

• макроекономічна стабілізація і стимулювання економічного зростання;

• проведення інституційних перетворень;

• впровадження стабільного ринкового законодавства;

• формування конкурентного середовища;

• кардинальна структурна перебудова;

• становлення національного конкурентноздатного виробництва;

• формування ефективної системи соціального захисту населення;

• забезпечення раціонального входження у світову економіку.

Форми державного впливу на ринкову економіку.

1. Адміністративно-економічне регулювання економіки передбачає застосування адміністративно-економічних заходів спрямованих на створення нормальних умов для функціонування ринкової системи та реалізації соціальних цілей суспільства: демонополізацію, роздержавлення, приватизацію, макроекономічне планування та програмування, формування систем стандартів та нормативів

2. Бюджетно-податкове регулювання пов’язане з функціонуванням державних фінансів, формуванням державного бюджету та витратами; спрямоване на реалізацію цілей соціально-економічного розвитку країни.

Для виконання своїх функцій держава повинна мати відповідні кошти, що контролюються в державному бюджеті та інших централізованих фондах. Джерелами формування цих коштів можуть бути:

1) власні доходи держави;

2) податки, що сплачують юридичні та фізичні особи.

3. Кредитно-грошове регулювання – діяльність держави, спрямована на забезпечення економіки повноцінною і стабільною національною валютою та регулювання грошового обігу відповідно до потреб економіки.

4. Цінове регулювання – вплив держави на ринкове ціноутворення шляхом законодавчих, адміністративних чи судових заходів, метою яких є проведення кон’юнктурної політики, втримання інфляції, стимулювання (модернізація) виробництва, посилення конкурентоспроможності економіки, пом’якшення соціальної напруги тощо.

Методи державного регулювання економіки (МДР) – це сукупність засобів, способів та прийомів державного впливу на соціально-економічний розвиток держави. Методи поділяються на прямі і непрямі.

Прямі МДР - такі, за допомогою яких держава безпосередньо втручається в економічні процеси:

• адміністративні методи – заходи державної влади - заборони, дозволи або примуси: укази, розпорядження, ліцензування, встановлення фіксованих цін, валютних курсів, введення економічних стандартів, указів, законів, розпоряджень, санкцій та ін.);

• держконтракт і держзамовлення – це угоди між державою і суб’єктами господарювання щодо виготовлення певного товару чи виконання певного виду послуг з метою:

• задоволення соціально-економічних потреб споживача;

• стимулювання виробництва дефіцитного товару, в тому числі на експорт;

• розвитку пріоритетних галузей виробництва;

• впровадження нових технологій;

• виконання міжнародних угод;

• задоволення соціальних потреб суспільства.

• субсидія – форма цільової фінансової або матеріальної допомоги держави окремим суб’єктам економіки (галузям, фірмам, фізичним особам);

• дотація – різновид субсидій: асигнування, доплата з державного бюджету з метою збалансування бюджетів нижчих рівнів;

• субвенція – форма грошової чи матеріальної допомоги, що надається державою в екстремальних ситуаціях (стихійне лихо, кризи тощо);

• ліцензування – дозвіл державних органів на право займатися певним видом діяльності, в тому числі експортно-імпортними операціями;

• фіксовані ціни – державне закріплення граничних цін на окремі товари, тарифи та послуги;

• державні стандарти і нормативи – встановлення єдиних вимог або норм щодо якості, хімічного складу, фізичних властивостей, ваги, розмірів, кількості і т. ін.

Непрямі МДР – це сукупність опосередкованих засобів державного впливу на діяльність суб’єктів економіки:

• правові методи – система законів та законодавчих актів, що регламентують діяльність суб’єктів господарювання (визначають правовий простір);

• економічні методи – створення державою фінансових чи матеріальних стимулів, здатних впливати на економічні інтереси суб’єктів господарювання і зумовлювати їхню поведінку (ставка податків, облікова ставка, митний тариф, норма амортизації тощо)

Таким чином, державне регулювання економіки – це сукупність форм, методів та інструментів, за допомогою яких держава впливає на діяльність суб’єктів господарювання і ринкову кон’юнктуру з метою створення нормальних умов функціонування ринку та вирішення складних соціально-економічних проблем суспільства.

Держаний сектор економіки і державне підприємництво.

Держава є активним економічним суб'єктом змішаної еко­номіки, діяльність якого в економічній сфері має дві складові. По-перше, економіка має у своєму складі державний сектор, який можна визначити як сукупність підприємств держав­ної форми власності, та підприємств, у капіталі яких є дер­жавна частка. Зазначені підприємства, як і приватні та ко­лективні, є суб'єктами підприємницької діяльності, активно діють у ринковій економіці згідно з її законами. Так, нині макроекономічна структура України налічує близько 4100 дер­жавних підприємств, держава також є власником пакетів акцій у 2263 суб'єктах господарювання, серед яких 2036 – відкриті акціонерні товариства, 34 – державні акціонерні та холдингові компанії, 193 – закриті акціонерні товариства, товари­ства з обмеженою відповідальністю та інші суб'єкти підприє­мницької діяльності, де держава має свою частку. Економіч­на діяльність державних підприємств, як суб'єктів ринку, визначається і обмежується державою, яка спрямовує її вихо­дячи з державних інтересів. Отже, складовою економічної діяльності держави є безпосереднє управління державним сектором економіки, так зване державне підприємництво.

Як бачимо, різні країни демонструють неоднакові підхо­ди до визначення пріоритетних для державного підприєм­ництва галузей.

Другою складовою діяльності держави як економічного суб'єкта в ринковій системі є державне регулювання економі­ки — сукупність заходів державного впливу на об'єкти і про­цеси з метою певного спрямування господарської діяльності суб'єктів національної економіки, узгодження їхніх інтересів і дій для реалізації суспільних цілей. При цьому слід розріз­няти державне регулювання економіки і державне регулю­вання діяльності підприємств державного сектора економі­ки, якому значною мірою притаманні риси підприємниць­кої діяльності.

Нині склалося кілька моделей державного регулювання економіки:

американська — державне регулювання зводиться до вико­ристання правових та опосередкованих методів, насамперед податково-бюджетних, з метою створення сприятливих умов для розвитку конкуренції та підприємництва;

японська — система взаємодії державних органів та корпо­рацій, спрямована на досягнення стратегічних цілей в еко­номіці;

шведська — активне втручання держави у процес розподі­лу та перерозподілу доходів з метою створення сильної сис­теми соціального захисту населення;

німецька — система управління національною економікою з активним використанням ринкових регуляторів та створен­ня на державному рівні ефективної системи соціального за­хисту громадян. Для Західної Європи взагалі характерне спо­лучення великої частки державних витрат у ВВП з наявністю значного державного сектора.