1.1.6. Основи методики управління вдосконалення технічної підготовленості спортсменів високої кваліфікації

Важливим методичним положенням, що сприяє формуванню відпрацьованої стабільної та варіативної технічної майстерності спортсменів, що дозволяє ефективно діяти в екстремальних змагальних ситуаціях, є використання в тренувальному процесі методів ускладнення умов виконання прийомів, діяльності при різних станах організму, що утрудняють виконання дій.

Способами ускладнення умов виконання прийомів і дій є:

• Ускладнення і розширення варіантів вихідних проміжних і кінцевих положень, підготовчих дій;

• Обмеження або розширення просторових границь виконання прийомів і дій;

• Обмеження тимчасових відрізків дій;

• Ускладнення умов орієнтування в просторі та часі;

• Виконання прийомів і дій у незвичних умовах;

• Різні варіанти опору умовного супротивника;

• Неадекватні реагування партнерів.

Однією з найважливіших методичних умов удосконалювання раціональної техніки є взаємозв'язок структури рухів і рівня розвитку фізичних якостей. Відповідність кожного рівня розвитку фізичної підготовленості спортсмена рівневі володіння спортивною технікою, її структурі і ступеневі досконалості її характеристик – найважливіше положення методики технічної підготовки в спорті. Підвищення фізичної підготовленості вимагає переходу на новий рівень технічної майстерності і, навпаки – більш досконала технічна майстерність спортсмена вимагає підкріплення відповідною фізичною підготовленістю[9,17,43].

1.1.7. Контроль за технічною підготовленістю

Контроль технічної підготовленості зв'язаний з використанням специфічних для кожного виду спорту показників, що дозволяють у сукупності оцінити технічну майстерність спортсмена. При цьому оцінюються наступні складові технічної підготовленості:

• Обсяг техніки;

• Ступінь реалізації обсягу техніки в змагальній обстановці;

• Різнобічність технічної підготовленості на основі виявлення розмаїтості рухових дій, освоєних і успішно використовуваних у тренуванні і на змаганнях;

• Ефективність технічної підготовленості, що підрозділяється на абсолютну, порівняльну, реалізаційну;

• Стійкість до збиваючих факторів фізичного і, психічного характеру.

При контролі технічної майстерності спортсменів використовуються наступні оцінки:

• Інтегральної, заснованої на виявленні ступеня реалізації рухового потенціалу спортсмена в змагальній діяльності;

• Диференціальної, в основі якої покладене виявлення ефективності деяких основних елементів техніки;

• Диференциально-сумарній, що припускає оцінку ефективності окремих елементів техніки і розрахунок сумарного показника технічної майстерності.

При етапному контролі технічної підготовленості фіксуються зміни в техніці, що настають у силу кумулятивного ефекту в процесі тренування. У поточному контролі визначаються зміни в окремих фазах, частинах, елементах рухів, що настають від дня до дня в зв'язку з використанням різних програм тренування в мезо- і мікроциклах. В оперативному контролі виявляються зміни в техніці, зв'язані з терміновими реакціями на фізичні навантаження в окремому занятті[44,63].