1.1.1. Задачі, засоби і методи технічної підготовки

До основних задач, що підлягають рішенню в процесі технічної підготовки спортсмена, необхідно віднести наступні:

• досягнення високої стабільності та раціональної варіативності спеціалізованих рухів – прийомів, що складають основу техніки виду спорту;

• послідовне перетворення освоєних прийомів у доцільні й ефективні змагальні дії;

• удосконалення структури рухових дій, їхні динаміки і кінематики з урахуванням індивідуальних особливостей спортсменів;

• підвищення надійності й результативності техніки дій спортсмена в екстремальних змагальних умовах;

• удосконалювання технічної майстерності спортсменів, виходячи з вимог спортивної практики і досягнень науково-технічного прогресу.

Засобами практичного рішення технічної майстерності спортсменів є змагальні вправи, тренувальні форми змагальних вправ, спеціально-підготовчі і допоміжні вправи, різні тренажерні пристрої й ін. Удосконалювання прийомів і дій пов'язано з надходженням і використанням інформації двох видів – основний і додатковий.

Основна інформація надходить від рухового апарата – рецепторів, розташованих у м'язах, сухожиллях, зв'язуваннях, і відбиває зміни в довжині м'язів, ступеня їхньої напруги, напрямку і швидкості рухів, розташуванні різних ланок тіла і т.п. Інформація про структуру рухів і взаємодію організму спортсмена з зовнішнім середовищем надходить від органів зору і слуху, вестибулярного аналізатора, пропріорецепторів і рецепторів шкіри.

Додаткова інформація адресована в першу чергу свідомості того, якого навчають, і здійснюється шляхом розповіді та показу. Ця інформація допомагає скласти уявлення про чинені рухи, що виникають у помилках, про розбіжність фактичного виконання руху з заданим, результативності рухових дій у цілому. Інформація про рухи, що надходить у систему керування ними, відіграє значну роль в утворенні нових умінь, в автоматизації навичок, в удосконалюванні технічної майстерності в цілому. З достатку різноманітних рухів відбираються і закріплюються ті, котрі приводять до досягнення заданого результату. При повторенні ці рухи автоматизуються й утворюють навик, у той час як інші рухи, що не є ефективними по узагальненому аналізі основної і додаткової інформації, не закріплюються.

У процесі технічного удосконалювання застосовуються словесні, наочні і практичні методи. У залежності від кваліфікації спортсменів, рівня їхньої підготовленості, етапу навчання рухам переважно використовується той чи інший метод або їхнє сполучення. Практичну значимість здобуває проблемне навчання рухам, а також методи моделювання, лінійного і розгалуженого програмування навчального матеріалу, що дозволяють ефективно вирішувати рухові задачі різної координаційної складності. Так, при навчанні складним рухам ефективним є алгоритм розгалуженого типу, що включає чотири рівні дидактичного матеріалу, що підлягають засвоєнню:

• Перший рівень містить завдання за структурою і функціями, що відповідають вправі, що розучуються;

• другий – навчальні завдання, необхідні для розвитку фізичних якостей, що забезпечують виконання руху;

• третій – завдання, що формують навички спеціального призначення;

• четвертий – контрольні завдання, що по зворотному зв'язку подають інформацію про якість навчання.

Останні роки при навчанні рухам, особливо складним, у практиці стали широко використовувати наочні методи, що дозволяють спортсменові оперативно одержувати інформацію про темпо-ритмових, просторових і динамічних характеристиках рухів і на цій основі коректувати процес навчання[22,37,50].