2

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………..………………...........3

РОЗДІЛ1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ЯК ФОРМИ СОЦІАЛЬНОЇ ДЕЗАДАПТАЦІЇ ПІДЛІТКІВ ТА МОЛОДІ…………………………………………………………………………..5

1.1.Підходи до тлумачення поняття девіантної поведінки як форми соціальної дезадаптації………………..………………………………………........................5

1.2.Основні види девіантної поведінки та форми їх прояву у поведінці підлітків та молоді………………………………………………………..……….9

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА ЗАПОБІГАННЯ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ У ПІДЛІТКІВ ТА МОЛОДІ………………..18

2.1.Основні підходи до пояснення причин девіантної поведінки підлітків та молоді…..……..…………………………………………………….....................18

2.2.Різновиди профілактики девіантної поведінки серед підлітків та молоді………………………………………………………………………….....22

ВИСНОВКИ…..…………………………….………………………..........…….26

ЛІТЕРАТУРА……….………………………………………………..........……28

ВСТУП

Девіантна поведінка, що розуміється як порушення загальноприйнятих соціальних норм, придбала в останні роки масовий характер і поставила цю проблему в центр уваги педагогів, соціологів, соціальних працівників та психологів. Пояснити причини, умови і фактори, що детермінують це соціальне явище, стало однією із головних завдань сьогодення. Адже дослідженням питання девіантної поведінки серед підлітків та молоді займались і займаються багато вчених. Їхні праці допомагають нам краще розібратись у цьому соціальному явищі, та зрозуміти які шляхи профілактики та реабілітації обирати. Саме тому ця тема є актуальною та важливою для дослідження.

Вагомий внесок у дослідження психолого-педагогічних аспектів важковиховуваності, попередження правопорушень серед неповнолітніх зробили: К. Ушинський, П. Блонський, С. Шацький, А. Макаренко, В. Сухомлинський. Біля витоків теорії девіантної поведінки стояли Є. Дюркгейм, Р. Мертон, А. Коєн, ідеї яких отримали подальший розвиток у соціологічних роботах В. Афанасьєва, Р. Крауда, О. Осипової та ін. Серед різноманітних теорій і концепцій девіантної поведінки важливе місце посідають дослідження психоаналітичної орієнтації, які здебільшого базуються на працях З. Фрейда. У працях його послідовників (А. Адлер, Е. Фромм, К. Хорні, У. Шуту та ін.) генезис злочинності, зокрема, розглядався разом з такими іншими формами атипової поведінки як неврози, психастенія, сексуальні розлади тощо [17].

Розгляд цієї теми припускає пошук відповідей на ряд фундаментальних питань, серед яких питання про сутність категорії «норма» (соціальна норма) і про відхилення від неї. Норми і правила поведінки, вироблені суспільством, прищеплюються людині з перших днів її життя в процесі виховання у сім’ї, дошкільних закладах, школі. Форми реагування дитини на навколишню дійсність набувають соціально чи особистісно значущого характеру вже тоді, коли на етапі інтенсивного розвитку вищих психічних функцій і проявів перших особистісно направлених реакцій, вона починає виділяти себе з навколишнього середовища, співвідносити своє “Я” з реальними бажаннями. В залежності від умов виховання культивуються нові форми і способи реагування, які на наступних етапах розвитку стають стійкими звичками поведінки. Поведінка - це деяка відносно узгоджена і послідовна сукупність вчинків особистості, яка може мати місце у ситуаціях, які визначаються соціальною групою і регулюються певними правилами (нормами). Норма – це явище суспільної свідомості у вигляді вимог, які поділяє більшість членів суспільства, що створюють оптимальні умови існування окремого індивіда з урахуванням його соціальної ролі. Оскільки саме поняття «норма» пов’язане з поведінкою, що відхиляється від норми, а саме девіантною, адже девіантна поведінка набуває певний сенс лише тоді, коли як основним вихідним критерієм для визначення її сутності використовується поняття «соціальна норма» [3]. Тому темою нашої курсової роботи ми обрали : «Девіантна поведінка підлітків та молоді як форма соціальної дезадаптації», адже вважаємо її актуальною та важливою для розкриття.

Метою курсової роботи є теоретичний аналіз проблеми виникнення та поширення девіантної поведінки серед дітей та молоді, і висвітлення основних шляхів профілактики та подолання цього соціального явища.

Для реалізації поданої мети, було поставлено наступні завдання:

1. охарактеризувати підходи до визначення поняття девіантної поведінки як форми соціальної дезадаптації підлітків та молоді;

2. визначити основні види девіантної поведінки та форми їх прояву серед підлітків та молоді;

3. з’ясувати основні підходи до пояснення причин формування девіантної поведінки у підлітків та молоді;

4. визначити основні різновиди профілактики девіантної поведінки серед підлітків та молоді.

Розділ 1. Теоретичні аспекти девіантної поведінки як форми соціальної дезадаптації підлітків та молоді

1.1. Підходи до тлумачення поняття девіантної поведінки як форми соціальної дезадаптації

У словнику В. Даля поняття девіації визначено як «ухилення від вірного шляху». Словники із психології, соціології, соціальної педагогіки і соціальної роботи тлумачать девіантну поведінку (від лат. deviatio – відхилення) як систему вчинків, що суперечать прийнятим у суспільстві правовим або моральним нормам (деструкції, дезорганізуючі відхилення, злочинна, аморальна поведінка); поведінку, яка не узгоджується з нормами, не відповідає соціальним очікуванням [20].

Характеризуючи девіантну поведінку з медичної точки зору, дослідники за основу диференціації показників цього явища висувають нервово-психічні патології особистості, акцентуації характеру, генетичну обумовленість, фізичні і психічні недоліки дітей та інші фізіологічні і психобіологічний характеристики (В. Кащенко, А. Личко, Н. Зелінська та ін.).

Соціологічне трактування поведінкових девіацій враховує соціальні і культурні фактори, що впливають на їх формування. Причиною девіантної поведінки більшість соціологів, починаючи з Е. Дюркгейма, вважають соціальну дезорганізацію і результати неправильної соціалізації у дитинстві (В. Андрущенко, В. Болгаріна, М. Вебер, Е. Гідденс та ін.) [23].

Морально-правовий (кримінологічний) аспект девіантної поведінки розробляється правознавцями, педагогами, психологами (А. Долгова, А. Габіані, Ю. Аргунова, В. Єрмаков, Г. Мінковський, А. Нікітін Д. Фельдштейн) з урахуванням антисоціальної спрямованості особистості, характеру проступків і правопорушень, злочинних установок особистості, спрямованості людини на порушення суспільних норм.

Психологія (М. Алемаскін, С. Белічєва, С. Бодмаєв, Н. Вербинська, Л. Зюбін, А. Кочетов, М. Максимова) розглядає девіантну поведінку відносно вікового періоду розвитку особистості, роблячи акцент на особистісних факторах (емоційна незрілість, песимізм і надмірна веселість, замкненість, психологічна нестійкість, навіюваність, тривожність, нездатність долати складні життєві ситуації соціально прийнятними способами, імпульсивність, лабільність настрою тощо).

Педагогічні дослідження девіантної поведінки (М. Алємаскіна, А. Гройсман, В. Матвєєв, О. Бєлкін та інші) за основу беруть характер суспільної активності школярів, рівень важковиховуваності і педагогічної занедбаності, ситуації успіху чи неуспіху у навчанні, характер міжгруповихстосуніків у класному колективі тощо. Сучасні дослідники розглядають девіантну поведінку („аберація поведінки”) як „поведінку, яка порушує загальноприйняті правила, норми, стандарти поведінки, що визнаються й схвалюються в системі конкретної культури” (Г. Аванесов); „поведінку, яка є наслідком негативних процесів соціалізації” (Л. Вєйландє); „система вчинків чи окремі вчинки, які суперечать прийнятим у суспільстві нормам і проявляються у вигляді незбалансованих психічних процесів, дезадаптованості, порушенні процесів самоактуалізації та ухиленні від морального та етичного контролю особистості над власною поведінкою” (А. Капська) [22].

Отже, серед вітчизняних та зарубіжних дослідників не існує єдиної точки зору на термін "девіантна поведінка". Одні вважають, що мова має йти про всі відхилення від схвалюваних суспільством соціальних норм, інші пропонують включати в це поняття тільки порушення правових норм, треті -різні види соціальної патології (алкоголізм, наркотизм, вбивства). На нашу думку, девіантна поведінка – це поведінка, що завжди пов'язана з певною невідповідністю людських вчинків, дій, способів діяльності поширеним в суспільстві чи групах нормам, правилам, стереотипам, очікуванням, цінностям. При цьому девіантна поведінка може виступати як засіб досягнення мети, як спосіб психологічного розвантаження, як самоціль, що задовольняє потреби людини в самореалізації та самоствердженні.

У теорії девіантної поведінки виокремлюють кілька підходів до оцінки поведінкової норми і девіацій. У табл. 1.1.стисло подано поділ девіантної поведінки на три типи, залежно від способів взаємодії з реальністю та порушенням тих чи інших норм суспільства[2].

Таблиця 1.1.