3 Соціально-політична ідеологія Риму

 

Соціально-політична ідеологія Риму формувалась у процесі розкладу міфу і виділення відносно само­стійних форм суспільної свідомості. Інтенсивна торгова діяль­ність греків, розширення пізнавального кругозору, вдосконален­ня технічних навичок і вміння, активна участь громадян у справах поліса, особливо демократичного, викликала кризу мі­фологічних уявлень і спонукала шукати нові методи пояснення подій і явищ у світі. Соціально-політичні і правові вчення в Ста­родавньому Римі формувалися на основі філософських напрямів, перенесених з Греції. При формуванні соціально-політичних тео­рій і концепцій римські мислителі, філософи опиралися на запо­зичені з грецьких джерел уявлення про форми держави, співвід­ношення закону і справедливості, природні права та ін. Новизна та оригінальність політичного світогляду римських мислителів полягали у висуненні ідей, концепцій, теорій, відповідних до від­носин зрілого рабовласницького суспільства. Виникнення вели­кої земельної власності і концентрація багатства, супроводжую­чись поглибленням соціальних суперечностей і непримиримості, поставили панівні верстви перед необхідністю посилити соціаль­но-правовий захист майнових відносин. Усвідомлення потреби захисту майнових відносин викликало у панівних верств підви­щений інтерес до правових і соціальних засобів закріплення сво­го панування, породжувало уявлення, що держава слугує захис­тові майна і тримається на злагоді громадян. Тоді ж посилюються практична діяльність юристів з тлумачення законів, узагальнення юриспруденції як самостійної галузі знань, розширюються і роз­робляються соціальні проблеми та ін. Уточнюються, доповню­ються соціально-політичні теорії, що відображають перебудову державних механізмів у період, коли республіканська форма пра­вління змінюється промонархічним режимом. Визначними ідео­логами соціально-політичних та правових учень виступають зна­менитий оратор Марк Тулій Ціцерон (106—43 до н. е.), відомі юристи Гай, Папініан, Павел, Ульніан, Модестін. Пізніше заро­джуються теократичні доктрини Августіна Блаженного, в яких виправдовується держава, що стоїть на захисті порядку на землі і допомагає церкві спрямовувати світ земний до світу небесного, зберігати і підтримувати єдність людських думок і бажань. Помі­тний слід в історії Стародавнього Риму залишили соціально-політична і правова думка (знаменитим стало визначення держа­ви — «справа народна», — дане Ціцероном), а також ідеї про право (закон) як зв'язки, основи суспільства та здійснена римсь­кими юристами кодифікація законів, становлення нової світової релігії — християнства.

Наростання кризи рабовласництва вело до різкого погіршення становища народу. Могутня державна машина Римської імперії жорстоко придушувала повстання рабів і вільних бідняків. Без­силля народних мас вело до посилення релігійних настроїв, надій і сподівань на допомогу фантастичних сил. Початкове християн­ство (приблизно І ст. — перша половина ІІ ст.) різко відрізнялось за характером від пізнішої ідеології церкви. Християнством засу­джувались рабовласництво, утиски і безправність християн, про­голошувалось знищення Римської імперії, яку називали «царст­вом диявола» і чекали пришестя месії Христа — визволителя, Божого посланника, який зруйнує царство зла, кине гнобителів в «гієну вогняну», встановить рай на Землі. Еволюція християнства супроводжувалась жорстокою боротьбою між церквою і різними сектами. З середини ІІ ст. протест пригноблених проти рабовлас­ництва набирає широкого єретичного руху. Помітною віхою у розвитку соціально-правової ідеології християнської церкви ста­ло вчення єпископа Аврелія Августіна (354—430), прозваного Блаженним. Розвиваючи вчення про державу, Августін вказував, що в світі існує дві держави: «божий град» (церква) і «град зем­ний» (держава). Церква йде по землі, маючи за мету небо, «царс­тво небесне». Град земний — держава — творіння людське, його мета — тримати всіх у покорі, підтримувати тимчасовий поря­док. Джерелом зла є вільна воля людей, що веде їх від самотності до спільності, а рабство створене не природою, не правом людей, а виною їх перед Богом та ін. Людина, затиснута в тяжких леща­тах соціального життя, звертається до релігії, шукаючи саме в ре­лігії порятунку від усіх лих та страждань. Світогляд Августіна — одне з джерел схоластики. В творі «Про град Божий» Августін розвиває християнську теорію фатальності Божественного зумо-влення, земному граду протиставляючи град Божий, всесвітнє панування церкви. Тоді вважалось, що Рим як священне місто не може бути підкоренне і тому захоплення Риму галлами подається як подія, що збентежила світ. Августін пояснював: захоплення галлами Риму — кара Господня.