2 Вчення Платона та Арістотеля

Творчість визначного філософа Стародавньої Греції Платона велика і різноманітна. Потре­бу в державі та законах Платон пояснює постійним прагненням людей до задовольнення їх бажань, прагненням наблизитися до суспільного ідеалу. Основне зло сучасного йому суспільства Платон вбачав у людському егоїзмі, що випливав з комерціаліза­ції людських відносин. Таке суспільство хворе зсередини і його необ­хідно лікувати.

Держава забезпечує задоволення природних потреб людей, і тому в сучасній державі люди поділяються на верстви, спільності, групи відповідно до особливостей їх душі. Існують правильні і не­правильні форми державного ладу. Правильними формами держа­вного ладу Платон вважає монархію і аристократію тому, що во­ни законні і їх діяльність спрямована на досягнення у суспільстві благ та злагоди. Неправильними формами політичного устрою держави для Платона виступають: тимократія (панування често­любців і користолюбців, що прагнуть до наживи і збагачення), олі­гархія (панування купки багатіїв-марнотратців, злодіїв, майстрів темних справ, здатних на злочини заради користі), демократія — влада більшості, що може бути законною і незаконною, якщо де­мос — народ — силою захопить владу, та тиранія — влада однієї особи над усіма. Платон правильним і неправи­льним формам державного устрою протиставляє ідеальну держа­ву, що здатна реалізувати основний принцип життя: справедли­вість та благо (в його розумінні) для кожного члена суспільства.

Держава Платона — це ідеалізація афінського кастового уст­рою, суть якого полягає в поділі громадян на три стани: філософів-правителів, стражів і безпосередніх виробників — землеро­бів та ремісників. Кожний стан має займатися тим, на що здатний, і не втручатися в справи інших станів.

Значний внесок у розвиток соціологічної думки, вчення про державу вніс відомий філософ Арістотель — учень знаменитого фі­лософа Платона. Арістотель став основоположником логіки, психо­логії, політики та ряду інших галузей знань, залишив величезну спадщину: вчення про суспільство, державу і владу. Визнаючи віч­ність існування світу і вічний рух, Арістотель прийшов до висновку про існування вічної причини світу і його вічного руху. У межах власне філософії залишається осмислення суспільного буття люди­ни, її пізнавальних можливостей. З ускладненням філософських си­стем виділяється така галузь, предметом вивчення якої стає природа суспільства, або суспільна природа людини.

Сенс життя людини — досягнення вищого блага діяльністю, творчою, продуктивною працею. Тільки розумна діяльність, тво­рча, продуктивна праця робить людину красивою. Держава-поліс виникає природно, як і всі живі організми в природі. Лише в державі людина стає повноцінною, тому що людина «за приро­дою своєю істота політична», «істота соціальна». Той, хто живе поза державою,— або недорозвинута морально істота, або над­людина.

Держава домінує над індивідом, сім' єю і родом, тому що покликана забезпечити високу мораль­ність усіх мешканців, жителів поліса-держави.

На думку Арістотеля, держава є сформованою і певною сукупні­стю громадян. Тут мова йде уже не про первинні елементи держави: індивід, сім'я та інше, а про громадян. Громадянин той, хто може брати участь у законодавчій і судовій владі держави. Держава — продукт природного розвитку і подібна до первинних об 'єднань, що природно виникли як сім 'я і поселення. Але держава — це і вища форма відносин