Міф і епос — найдавніші форми відображення дійсності родового та раннього класового суспільства

Найдавнішою формою відображення та пояснення сві­ту природи і людини була міфологія.

Міф — фантастичне відображення людиною світу на стадіях родового та раннього класового суспільства, в яко­му явища дійсності виступають у вигляді чуттєво-образних уявлень, де суб'єктивний образ (уява) ототожнюється з об'єктивним чи суб'єктивним предметом, явищем чи про­цесом.

У міфі всі явища природи та суспільства відтворюють­ся в персоніфікованій формі, художньо узагальнених на­очних образах. О. Ф. Лосєв виділяє кілька характерних ознак міфа: міф — чуттєва уява, але на відміну від зви­чайних чуттєвих уявлень міфологічна фантазія наповнена чудесами; міф — завжди узагальнене відтворення певного роду явищ; він — безпосередній предметний збіг загаль­ної ідеї та чуттєвого образу, де ідеальне тотожне матері­альному.

Міфологія зображувала дійсність у тій чуттєвій формі, через яку її творець сприймав навколишній світ. Не виді­ляючи себе із світу природи, людина сприймала її такою, як і систему власних родообщинних відносин, в яких вона жила. Тому природа — земля, небо, рослинний та тварин­ний світ — у її уяві були аналогічними родовій общині і мислились як живі, розумні, родинно споріднені між со­бою істоти. Звідси — одухотворення та наділення людськими властивостями всіх предметів і явищ природи, а також над­природних істот (духів, богів).

Наше раціоналістичне мислення не може повністю ус­відомити міфологічне світосприйняття, для якого міф був не стільки способом пояснення світу, скільки злиттям, ототожненням з ним: міфом була сама реальність, а ре­альність ототожнювалася з міфом, ідеальне — з матері­альним і навпаки. У ньому персоніфікувалось і матеріаль­не (природа — Пан), й ідеальне (мудрість — Афіна, до­ля— мойри, чи парки), соціальні та містичні процеси (дотепність, мандри, торгівля, супроводження душ помер­лих— Гермес).

У міфах кожного народу, як правило, розглядаються питання походження Сонця, Місяця, зірок, Землі (космо­гонія), земної природи — гір, лісів, тварин, води і т. п.; особливе місце належить міфам про походження людини, її фізичний та духовний світ (кохання, сім'я, доля, похо­дження вогню, ремесел, мистецтв і т. д.) — (антропогонія).

Міфологія не розташовує події в часі.

У міфі історія твориться богами; лише з їхньої волі чи за приреченням невблаганної долі діють герої. Вони бо­рються, помирають або відправляються в далекі й небез­печні мандри, перемагають чудовиськ і долають інші небезпеки, засновують нові держави. Події в міфі відбу­ваються поза історичним простором і часом і мають сак­ральний, священний характер.

Міфологія була першою системою світогляду, яка по-своєму пояснювала світ, причинно-наслідкові зв'язки, роз­повідала про добро та зло, в доступній формі художнього наївного образу орієнтувала людину в її діях та помислах. Проте в цій формі уявлень про дійсність переважало не ра­ціональне, а фантастичне знання; людина займала скром­не місце статиста.

З розвитком суспільства, що знаходить своє відобра­ження насамперед у зменшенні залежності людини від природи, відбувається поступовий перехід від міфологіч­ного сприйняття дійсності до інших форм відображення. У різних народів це відбувається по-різному і на різних історичних стадіях їхнього розвитку. Виникають нові фор­ми світосприйняття, де фантастичні образи поступово за­мінюються людськими, на перший план виходить людина, яка не сприймає покірно визначену долю, бореться з фату­мом, приносить себе в жертву заради інших людей або ж перемагає ворогів.

Виникає нова форма соціального знання — епос.

Героїчний епос. Поняття епосу має два значення — як різновид художньо-літературної творчості (оповідання, ро­ман, поема тощо) і як героїчний епос.

У різних народів епос має свої форми та авторство, хо­ча переважно він є продуктом народної творчості. Існують великі за обсягом оповіді — книжні епопеї «Іліада» та «Одіссея» Гомера (XII—VII ст. до н. є., Греція), «Махаб-харата» В'яса (друга половина II тисячоліття до н. є., Ін­дія); та ін. У Західній Європі героїчний епос мав форму балади, у слов'янських народів — історичних пісень та оповідей: югославських юнацьких пісень, російських би­лин, українських історичних пісень та дум тощо.

Характерною для героїчного епосу є така деталь: чим пізніше він виникає, тим менше міфологічних елементів містить у собі і тим більше картин історичного побуту, відображення реальних історичних явищ несе слухачеві.

Епос — це оповідь про минуле, що відтворює картину народного життя, його ідеали, моральні норми, прагнення.

Вони уособлюються в образі історично реального або ви­гаданого героя-богатиря, наділеного незвичайною силою, розумом, хитрістю, здатного долати всі перешкоди, що ви­никають на його шляху.

В центрі епосу — людина-герой, історичний чи псевдо­історичний персонаж.

Епос істотно відрізняється від міфа, оскільки в ньому присутній історичний час. У героїчному епосі, особливо ранньому, надзвичайно виразно проявляється тенденція самоусвідомлення свого існування і виклик долі чи волі богів. Це — вже не смиренний індивід, що покірно плететься за долею, а бунтар, що піднімається з колін.

героїчний епос був значним кроком упе­ред у розвитку самопізнання людиною своєї особливої природи і долі. Епос містить багатий матеріал для пізнан­ня умов життя, побуту, культури своїх етносів, оперує іс­торичними фактами і відносно чітко визначений у просторі і часі. Суспільні відносини в ньому описуються такими, якими вони були насправді на час створення епосу, а не віддзеркалюються в перевернутому вигляді, як у міфі, де вигадка і фантазія істотно спотворювали реальне життя людини, яке служило прототипом міфологічних героїв.

Міфологія та епос — позанаукові форми відображення дійсності.