Лекція 2. Формування сучасної структури та Інфраструктури національної економіки.

Вы должны завершить лекцию за 20 мин..

1.Поняття «структура економіки». Структурний аналіз національної економіки

Структура   національної економіки – це стійкі кількісні співвідношення між різними одиницями національної економіки, що забезпечують її відтворення.

Структурний аналіз національної економіки передбачає розгляд способу упорядкування та взаємодії різних економічних процесів, секторів, видів діяльності та її результатів. Проведення структурного аналізу національної економіки дозволяє виявить її особливості, зрозуміти процеси, що в ній відбуваються, спрогнозувати майбутній стан та виробити більш ефективну та гнучку економічну політику реструктуризації. Структура конкретної національної економіки формується об’єктивно на основі історично-технологічного розвитку під впливом технологічних, географічних та геополітичних факторів.

Відтворювальна структура національної економіки включає в себе сектори, що визначають особливості створення благ: первинний сектор об'єднує сільське господарство, мисливство, лісове господарство, що створюють матеріальні цінності безпосередньо на основі природних ресурсів; вторинний сектор включає добувну та переробну промисловість, що виробляють відтворні матеріальні продукти; третинний сектор  (сектор послуг), результати якого не мають «речового» вираження (торгівля, комунальні послуги, фінанси, державне управління, операції з нерухомістю, охорона здоров’я та соціальна робота, освіта та ін.). У відтворювальній структурі України первинний сектор складає 15, 6%, вторинний – 31,5 %, третинний – 77,8 %.  

Аналіз відтворювальної структури доповнюється галузевою структурою. Вона передбачає розподіл національної економіки на якісно однорідні господарські одиниці (галузі), що виконують схожі функціональні завдання. В галузеву структуру входять великі народногосподарські галузі (промисловість, сільське господарство, транспорт, наука та ін.), що підрозділяються на певні підгалузі.

Територіальна (регіональна) структура передбачає розподіл національної економіки на різні економічні райони (регіони) на основі географічного розміщення виробничих сил за ступенем розвитку видів економічної діяльності.  В Україні виокремлюють такі регіони:

регіон-мегаполіс (сервісна економіка), до якого належить м. Київ, в якому відсутній первинний сектор, а третинний займає 77,8 %;

старо-промислові регіони (Запорізька, Дніпропетровська, Донецька, Луганська, Полтавська, Сумська області), де в первинному секторі створюється до третини всього розміру ВДВ, а вся інша – у вторинному та третинному;

індустріально-розвинені регіони (Харківська, Одеська, Миколаївська, Львівська, Київська області, м. Севастополь, АР Крим), де в первинному секторі створюється до 15 % ВДВ, а більше половини ВДВ створюється у третинному секторі;

промислово-аграрні регіони (Черкаська, Івано-Франківська, Чернігівська, Житомирська, Кіровоградська області), де більше половини ВДВ створюється в первинному та вторинному секторах, з переважним розвитком останнього;

аграрно-промислові регіони (Чернігівська, Закарпатська, Тернопільська, Хмельницька, Рівненська, Херсонська, Волинська, Вінницька області) де первинний сектор займає до 20 % виробництва ВДВ, вторинний – до 30 % з рівномірним розподілом виробництва між первинним та вторинним секторами.

Структура національної економіки визначається макроекономічними пропорціями – кількісними співвідношеннями між різними підрозділами та сферами суспільного виробництва, галузями, територіально-регіональними складовими. Пропорції залежать від типу економічного розвитку (екстенсивний, інтенсивний, інноваційний) та змінюються під впливом потреб народного господарства, економічних можливостей, характеру розвитку спеціалізації (виникнення нових та відмирання старих галузей), зовнішньоекономічних орієнтацій тощо.

Макроекономічні пропорції розподіляють на натурально-речові та вартісні. Перші характеризуються кількісними ознаками (штуки, обсяги, міра ваги та ін.) та виражають внутрішні співвідношення у виробництві (приміром, сталі, чавуна, різних видів прокату), споживанні (наприклад, картоплі, м’яса та ін.), так  і між ними (приміром, виробка та використання електроенергії). На основі натурально-речових пропорцій складаються матеріальні баланси (теорію складання якого розробив В. Леонтьєв), що включають структурні взаємозв’язки всіх стадій відтворювального процесу – виробництва, розподілу, обміну та споживання на рівні кожної галузі економіки. Вартісні пропорції виявляють співвідношення між окремими частинами вартості валового внутрішнього продукту.  Прикладом можна визначити структуру ВВП за методом кінцевого використання (споживчі витрати, валове нагромадження, запаси матеріальних оборотних коштів. експорт та імпорт товарів та послуг), або доходу (оплата праці найманих працівників, податки,  валовий прибуток, змішаний дохід).

Економічний розвиток закономірно приводить до структурних зрушень, змін кількісних пропорцій, ускладнень взаємозв'язків між окремими регіонами та секторами.  Тому завжди виникає необхідність проведення структурних реформ. Особливо актуальними ці реформи стають при переході від адміністративно-командної до ринкового типу економічних систем, що супроводжується затяжним трансформаційним спадом економіки.

Структура національної економіки України за час існування радянської моделі господарювання формувалася на основі міжреспубліканської спеціалізації, що характеризувалася значною вагою незамкнених технологічних циклів, переважним розвитком галузей важкої промисловості, відсталістю галузей, що виробляють споживчі товари, нерозвиненістю сфери послуг та високим рівнем ізольованості від світового господарства.   На початок 90-х років понад 80 % валового продукту України припадало на проміжне споживання. Важка промисловість  виробляла 69,5 %  продукції і відповідно 31,5 % складало виробництво товарів народного споживання. Нераціональна структура економіки України ускладнювала перехід до ринкового типу господарювання, де переважну роль повинні відігравати  галузі, що безпосередньо пов'язані із задоволення потреб у благах кінцевого споживання.  В умовах диспропорцій жоден господарюючий суб’єкт крім держави (уряду) не володіє необхідними ресурсами щодо здійснення структурного реформування. Тому саме на державу покладено визначення напрямів  реформування національної економіки, оцінка її існуючого та бажаного майбутнього стану, пошук джерел інвестування та визначення конкретних шляхів досягнення необхідних результатів. Результативність  структурних реформ багато в чому залежить від правильно розроблених концепцій та програм економічного розвитку, розрахованих на довгострокову реалізацію. На сьогодні в Україні розроблюється концептуально нове бачення структурних перетворень на основі впровадження курсу технологічної модернізації, на шляху реалізації якої існують такі проблеми:

−   Неефективність галузевої структури промислового виробництва, де  понад 2/3 загального обсягу припадає на галузі, що виробляють сировину, матеріали й енергоресурси;

−   Частка продукції соціального орієнтації перебуває на рівні 1/5 загального обсягу промислового виробництва. Майже зникає легка промисловість, яка зараз займає  0,9 %. галузь машинобудування перебуває на рівні у три-чотири рази нижчому, ніж в економічно-розвинутих країнах;

−    Промислове виробництво значною мірою підтримується високим рівнем експортної орієнтації (31,8%), де 70% становлять мінеральні продукти, чорні метали, продукція хімічної промисловості та енергоресурси;

−   Ступінь зношеності основних засобів промисловості сягнув 50%;

−   Основним джерелом оновлення основних фондів залишаються власні кошти підприємств через поточний і капітальний ремонт. У той час як погіршуються фінансові результати підприємств та зменшується сума амортизаційних відрахувань;

−   За технологічною структурою переважають виробництва низьких та середніх технологічних укладів (3 та 4), де виробляються 95 % продукції, а частка 5 та 6 високотехнологічних укладів перебуває на рівні 5,04 %. Частка підприємств, що впроваджують інновації, становить 10, 8 %.

−   Посилюються процеси деіндустріалізації економіки країни, що конкретизується зменшенням частки промисловості у створенні ВВП (з 36% в 1990 р. до 32,2 у 2007);

−   Деіндустріалізація негативно позначилася на процесах відтворення, оскільки майже третина товарних ресурсів промисловості має імпортне походження (у легкої промисловості – 42,4% загального обсягу ресурсів, хімічної та нафтохімічної – 47,4%, машинобудування – 49 %);

−   Частка машинобудування в загальному обсязі промислового виробництва  знизилася з 14,4 % у 2007 р. до 11,1 % у 2009 р.;

−   Залишається високий рівень техногенного навантаження на довкілля в Україні. У розрахунку на душу населення щорічно приходиться 100 кг небезпечних відходів, 50 кг шкідливих речовин від стаціонарних джерел та 60 куб. м  забруднених вод.  

Ефективні зрушення у галузевій та технологічній структурах не можуть відбуватися дуже швидко, оскільки вони потребують суттєвих змін усього соціально-економічного комплексу – політичних та державно-правових перетворень, удосконалення адміністративно-територіального устрою,  модернізації соціогуманітарного простору, наукового та інноваційного  забезпечення.