3. . Організація земельної території і експлуатації земель

За агрономічними показниками всі ґрунти НДГ можна з’єднати в 15 агро груп, з них 5 займають незначні площі, в основному яружні природні кормові угіддя.

• чорноземи потужні не змиті, слабо змиті на лесових та інших суглинистих породах;

• чорноземи змиті суглинисті, глинисті на міцних лесових породах;

• чорноземи солонцюваті суглинисті на лесових породах;

• чорноземи лучні солонцюваті, осолонцьовані суглинисті на алювіальних відкладеннях;

• лугові солончакуваті і суглинисті ґрунти;

• лучно – болотні, солонцюваті та солончакові суглинисті на елювіальна – делювіальних відкладеннях;

• дернові суглинисті та глинисті ґрунти на лесах

1.4. Структура мтп, енергоозброєність господарства

В господарстві робота МТП направлена на забезпечення комплексної механізації процесів сільськогосподарського виробництва.

Комплекс машин, які працюють на полях господарства складний, виходячи з господарських потреб, з урахуванням видів та обсягу запланованих робіт, а також з урахуванням видів та об’ємів учбового процесу.

Об’єм механічних робіт в господарстві розраховують по технологічним картам вирощування с.-г. культур з метою більш ефективного використання МТП (табл. 1).

1. Структура МТП

Назва	Кількість, шт.
- автомашини: вантажні ( ЗИЛ – 130, ГАЗ – 53 ) легкові ( ГАЗ ) - трактори: гусеничні ( Т – 150, ДТ – 75, Т – 74 ) колісні ( ЮМЗ – 6Л) - ґрунтообробні машини: плуги ( ПЛН – 4 – 35, 5 – 35 ) - культиватори: парові ( КПС – 4 ) - сівалки: зернові ( СЗ – 3,6 ) - зернозбиральні комбайни ( „Сампо” – 500, 130 )	1 1 2 1 1 1 2 2

2. Рослинництво

2.1. Структура посівних площ, сівозміни науково-дослідної установи

На Дослідному полі Харківського НАУ ім. В.В. Докучаєва закладені сівозміни кафедр університету:

Кафедри рослинництва – восьмипільна зерно-паро-просапна сівозміна, середній розмір поля 1 га, загальна площа 8га.

1. Чорний пар

2. Озима пшениця

3. Цукровий буряк

4. Ярі зернові

5. Зернобобові

6. Озима пшениця

7. Цукровий буряк

8. Вікоовес

Кафедра селекції – п’ятипільна зерно-паро-просапна сівозміна, середній розмір поля 1 га, загальна площа 5га.

1. Чорний пар

2. Озима пшениця

3. Цукровий буряк

4. Ярі зернові

5. Зернобобові

Кафедра землеробства –

Ґрунтозахисна дев’ятипільна сівозміна зерно-паро-просапна сівозміна, середній розмір поля 1,5 га, загальна площа 13,5 га.

1. Чорний пар

2. Озима пшениця

3. Цукровий буряк

4. Ріпак + Гірчиця

5. Зернобобові

6. Озима пшениця

7. Цукровий буряк

8. Ярі зернові

9. Соняшник

Кафедра агрохімії – чотирьохпільна зерно-паро-просапна сівозміна, середній розмір поля 0,35 га, загальна площа 1,4га.

1. Чорний пар

2. Озима пшениця

3. Цукровий буряк

4. Ярий ячмінь

Кафедра овочівництва – п’ятипільна сівозміна, середній розмір поля 0,5 га, загальна площа 2,5 га.

1.Соя

2.Огірок + патисони

3.Цибуля + столовий буряк + морква

4.Кабачки + капуста

5.Картопля + помідори + перець

2.2. Технологія вирощування основних культур в господарстві

Технологія вирощування сої

Попередники. Сою на зерно розміщують після культур, які залишають поля чистими від бур’янів, з достатньою кількістю вологи і поживних речовин у ґрунті. При правильному виборі попередника можна підвищити врожайність сої на 0,2-0,3 т/га. Гарними попередниками для сої є озимі пшениця та жито, кукурудза, ярі зернові, картопля, овочеві рослини, поганими – соняшник, суданська трава, цукрові буряки, багаторічні трави й однолітні зернобобові культури Щоб захистити сою від тихіуса, павутинного кліща, люцернової совки, й акацієвої вогнівки, лучного метелика й інших шкідників, не рекомендується висівати її ближче 500 м від посівів люцерни, чини та насаджень білої акації.

Обробіток ґрунту. Після стерньових попередників не засмічених багаторічними бур'янами та після кукурудзи основний обробіток складається з 2-3 дискових лущень (ЛДГ-10, ЛДГ-15) та зяблевої оранки плугами з передплужниками (ПЛН-5-35, ПЛП-6-35) на глибину 22-25 см. На полях, засмічених коренепаростковими бур'янами (осот, будяк, ластовень, берізка польова), застосовують систему пошарового обробітку. Перший раз дискують на глибину 6-8 см, другий – через 12-15 днів лущать лемішними лущильниками ППЛ-10-25 на глибину 12-14 см з наступною глибокою оранкою на 30-32 см з використанням полиневих плугів ПТК-9-35, ПЛН-8-40, ПЛН-6-35. Після дискування, за 12-15 днів до оранки, добре відрослі розетки бур’янів обробляють гербіцидом 2,4Д (амінна сіль) у дозі 2,5-3,0 кг/га або раундапом 3-5 л/га.

Поля після цукрових буряків та картоплі здебільшого не дискують, а обмежуються лише зяблевою оранкою на глибину 22-25 см.

Соя належить до культур пізніх строків сівби і вимоглива до передпосівної підготовки ґрунту. Навесні, при настанні фізичної стиглості ґрунту, поля ретельно вирівнюють вирівнювачами ВП-8, ВПН-5,6 або пружинними боронами БП-8, комбінованими агрегатами РВК-3,6, КАПП-8,8, ”Славутич„. До сівби сої проводять дві культивації з боронуванням: першу – на глибину 10-12 см культиваторами КПС-4, другу передпосівну – культиваторами УСМК-5,4, обладнаними плоскоріжучими лапами, на глибину загортання насіння.

Удобрення. На утворення 1 ц зерна соя виносить з ґрунту 7,5-10,0 кг азоту, 1,7-2,5 кг фосфору, 3,0-4,5 кг калію, це в два-три рази більше ніж зернові культури. Тому вона добре реагує не тільки на мінеральні, але і на органічні добрива. Під основний обробіток ґрунту рекомендується вносити гній або компости в нормі 20-25 т/га та мінеральні добрива (фосфорно-калійні по 60-90 кг/га д. р.). Мінеральні добрива більш доцільно вносити локальним способом.

Як бобова культура соя задовольняє потребу в азоті за рахунок фіксації атмосферного азоту тільки на 30-50%, а тому в початковий період потребує внесення азотних добрив. Азотні добрива в дозі 30-45 кг/га вносять під передпосівну культивацію. У рядки при сівбі сої вносять по 10-15 кг/га фосфору у формі молібденізованого суперфосфату. Посіви сої також підживлюють під час бутонізації повним мінеральним добривом по 20-25 кг/га азоту, фосфору і калію. Соя для свого росту і розвитку вимагає також внесення в ґрунт мікроелементів, особливо молібдену і бору.

Питання раціонального використання мінеральних добрив при вирощуванні сільськогосподарських культур є актуальним у зв’язку зі збереження рівноваги у навколишньому середовищі. Відомо, що при застосуванні мінеральних добрив можливо отримати досить великий врожай сої [3]. Соя вважається вимогливою до елементів живлення. Їх витрата на 1 ц насіння сої становить (у кг): N - від 7,7 до 10; Р - від 1,7 до 4; К - від 3,2 до 4 [6].

Повна віддача від добрив можлива тільки при правильному їх застосуванні, при встановленні оптимальних норм, з урахуванням сортових особливостей, співвідношення компонентів, термінів внесення, глибини загортання. У систему удобрення сої входять: основне, припосівне внесення і підживлення у найбільш важливі для формування врожаю періоди. Вирішальне значення має основне внесення органічних і мінеральних добрив, у сполученні із застосуванням нітрагіну і проведенням підживлень [81]. Збільшення врожайності зерна сої від внесення добрив коливається від 1,6 до 7,5 ц/га в богарних умовах і від 3,9 до 11 ц/га і більше – в умовах зрошення [7, 9].

Потреба в них визначається її біологічними особливостями, що змінюють у процесі її вегетації. В початковій фазі росту і розвитку соя потребує менше поживних речовин (у період від сходів до цвітіння соя вбирає 6-16 % азоту, 8-12 % фосфору та 9-23 % калію), а починаючи з фази цвітіння, і особливо в період формування бобів і наливу насіння, потреба в елементах живлення зростає. У цей період рослини сої споживають максимальну кількість елементів живлення. Найбільше азоту соя засвоює від фази бутонізації до цвітіння, під час інтенсивного наростання вегетативної маси. Фосфор сприяє збільшенню кількості генеративних органів та розвитку бульбочок, внаслідок чого покращується забезпечення азотом. Найбільшу кількість калію рослини використовують у фазі формування бобів і наливу насіння [2].

При внесенні мінеральних добрив треба враховувати, що 50-60 % азоту соя використовує з повітря [12]. З огляду на цю особливість сої, прийнято вважати, що внесення добрив забезпечує оптимальні умови для розвитку рослин і сприяє більш активній діяльності бульбочкових бактерій.

У деяких літературних джерелах відмічено слабку чутливість сої до безпосереднього внесення мінеральних добрив, що пов’язують з розтягнутість фаз цвітіння та формування бобів. Рослини сої мають добре розвинену кореневу систему, яка здатна поглинати поживні речовини з більш глибоких шарів ґрунту порівнянні з іншими культурами [96]. В результаті симбіозу між бактеріями і соєю підвищується не тільки врожайність зерна, але й поліпшується якість врожаю – збільшується вміст білка, жиру, вітамінів тощо [1]. Ріст і розвиток цієї культури може проходити без внесення азотних добрив, так як симбіоз рослин з азотфіксуючими бактеріями забезпечує їх нормальне живлення та високу врожайність.

Плануючи удобрення сої, потрібно враховувати не тільки результати хімічного аналізу ґрунту, а й вегетаційний період вирощуваного сорту. Середньо- і пізньостиглі сорти мають ту перевагу, що їхня коренева система формується потужнішою, проникає глибше і має більше часу для насичення рослини макро- і мікроелементами; отже, такі сорти менше залежні від внесення добрив. Натомість ранні і ультраранні сорти потребують кращого живлення, на яке вони чітко реагують збільшенням урожайності [12, 14].

У вітчизняній і закордонній літературі зустрічається досить багато відомостей про вплив добрив на продуктивність сої. До причин, що приводять учених до різних думок по системі живлення сої, варто віднести проведення дослідів на ґрунтах різних по окультуреності, фізико-механічного складу, з неоднаковою реакцією середовища й різною забезпеченістю поживними речовинами, без обліку активності бульбочкових бактерій [2, 4, 8, 9, 17].

Максимальну врожайність забезпечує сумісне застосування органічних і мінеральних добрив. Перевага сукупності органічних і мінеральних добрив порівняно з окремим їх застосуванням підтверджується розробками наукових установ [20].

Так, в Інституті кормів УААН встановлено, що ефективним заходом підвищення урожайності сої є внесення гною та повного мінерального добрива. Дози добрив для основного удобрення залежать від типу ґрунтів. На чорноземах треба вносити 20 т/га гною і мінеральних добрив N60Р90К60, на темно-сірих опідзолених – 30 т/га гною і N60Р90К30. Перед сівбою насіння сої треба обов’язково обробляти ризоторфіном. Це підвищує врожайність насіння на 4 ц/га [16].

У дослідах, проведених в дослідному господарстві «Бірки» Інституту птахівництва УААН, з окремого внесення мінеральних добрив у дозі N60Р60К60 та гною в дозі 25 т/га не чинило помітного впливу на час появи сходів, польову схожість насіння, тривалість міжфазних періодів вегетації й строки дозрівання сої. Проте встановлено, що при сумісному внесенні органічних і мінеральних добрив вегетаційний період збільшувався на 3-9 днів залежно від погодних умов року [12, 17].

При біологізації землеробства широке застосування повинне знайти і таке дешеве органічне добриво, як сидерати, чи зелене добриво. Сидеральні культури спеціально вирощують для заорювання в ґрунт з метою збагачення його органічною речовиною, елементами живлення та для поліпшення водно-фізичних властивостей. На зелене добриво вирощують бобові (буркун, озиму і яру вику, горох посівний, еспарцет) та інші рослини (гірчицю білу, редьку олійну, озимий і ярий ріпак, озимі жито та ячмінь). Найціннішими сидеральними культурами є бобові, тому що вони нагромаджують значно більше, ніж інші культури, органічного азоту за рахунок фіксації його бульбочковими бактеріями [46].

Таким чином, при біологізації технології виробництва сої, поряд із традиційним органічним добривом – гноєм, зелені добрива, не використана на годівлю солома та інші рослинні рештки повинні знайти широке застосування у практиці сільського господарства. Це дешеві джерела поповнення ґрунту органічною речовиною, поліпшення його фізичних, хімічних і біологічних властивостей, підвищення врожайності сільськогосподарських культур.

Сівба. Для сівби використовують відкаліброване, кондиційне насіння зі схожістю не нижче 90%. Підготовка насіння до сівби включає в себе його очищення, сортування, оброблення фунгіцидами й інсектицидами. Оброблення препаратами здійснюють за декілька місяців або тижнів до сівби, а інокуляцію проводять безпосередньо перед сівбою. Передпосівне протруювання насіння інсектофунгіцидами сприяє його захисту при несприятливих умовах, кращому та дружному проростанню. Проти бактеріальних і грибкових захворювань насіння сої протруюють заздалегідь (не пізніше як за 15-20 днів до обробки насіння бактеріальними добривами), найчастіше фентіурамом і ТМТД (3-4 кг на 1 т насіння). Проте ці препарати є токсичними для бульбочкових бактерій. Нові протруйники (фундазол, бавистин, беноміл, бенлат, каптан, вітавакс 200ФФ) не спричиняють негативного впливу на спонтанні та нітрагінні раси бульбочкових бактерій і підвищують врожайність зерна та зеленої маси сої відповідно на 25,5 і 39,6%.

Сівбу сої починають, коли ґрунт на глибині загортання насіння прогріється до 12-14°С, що відповідає кінцю третьої декади квітня або першої декади травня. Фенологічним показником цього строку є цвітіння яблуні. При сівбі в непрогрітий ґрунт насіння уражується хворобами (фузаріоз, бактеріоз) і дає зріджені, недружні сходи. Польова схожість насіння сої знижується і при запізненні із сівбою і пересиханням верхнього шару ґрунту. Глибина сівби – 4-5см у вологий, добре прогрітий шар ґрунту.

Спосіб сівби сої визначається культурою землеробства і може бути як суцільним, так і широкорядним. В умовах недостатнього зволоження кращим способом сівби сої є широкорядний з міжряддями 45 см. Для пізньостиглих сортів допускається сівба з міжряддями 60-70 см.

Оптимальною нормою висіву для ранньостиглих сортів сої є 600-700 тисяч штук схожого насіння на гектар, вагова норма висіву може коливатися від 80 до 100 кг/га.

Найбільш рівномірного розподілу насіння у рядках досягають використовуючи сівалки СПЧ-6М, СУПН-8, УПН-12А, ССТ-12Б, СОН-4,2А, Мульти – Корн, Клен і інші.

При проростанні насіння соя виносить сім’ядолі на поверхню ґрунту, тому оптимальною має бути глибина загортання насіння 4-5 см, а при пересиханні верхнього шару ґрунту на легких і середніх ґрунтах – 6-8 см. На важких ґрунтах насіння загортають на 3-4 см.

Догляд за посівами. Після сівби сої, для покращання умов проростання насіння, проводять коткування кільчасто-шпоровими котками. Через 4-5 днів при утворенні ґрунтової кірки або з'явленні бур'янів проводять досходове боронування, а при утворенні першого листка – післясходове боронування легкими боронами. При значному забур'яненні посівів через 5-6 днів проводять повторне боронування. На посівах сої проводять 2-3 міжрядні культивації: першу – на глибину 5-6 см, другу і третю – на 6-8 см.

Якщо в передпосівну культивацію вносились гербіциди, кількість післяпосівних обробіток скорочують або зовсім не проводять. За гербіцидною технологією для знищення однорічніх злакових і дводольних бур'янів під передпосівну культивацію передбачається внесення ґрунтового гербіциду трефлану або його аналогів в дозі 1,2-1,5 кг/га д. в. (5-6 літрів препарату) і обприскування посівів сої базаграном (1,5-3 кг/га) до початку цвітіння. Гербіциди харнес, трофі та їх аналоги вносять в дозах 2,0-2,5л/га відразу після сівби під боронування легкими боронами упоперек посіву. Комбіноване використання базаграна і фюзілада форте, дозволяє ефективно (на 85-90%) знищувати злакові й дводольні бур'яни в період вегетації сої. При цьому врожай насіння зростає на 0,4-0,5 т/га.

Найнебезпечнішими шкідниками для сої є акацієва вогнівка, павутинний кліщ, бульбочкові довгоносики, луговий метелик, дротяники й гусениці совки.

Проти бульбочкових довгоносиків сходи сої обробляють препаратами арріво, сумі-альфа, штефесін.

У період вегетації (від фази галуження до плодоутворення) проти павутинного кліща застосовують препарати Бі-58 новий, смайт, золон; проти акацієвої вогнівки - препарати арріво, Бі-58 новий, карате зеон, золон, штефесін; проти гусениць лускокрилих та комплексу клопів крім вищеназваних препаратів можна застосовувати і препарат сумі-альфа.

В умовах зрошення сою в період вегетації 2-4 рази поливають; у фазі бутонізації, при формуванні бобів, під час наливання зерна поливною нормою 500-700 м3/га води.

Для прискорення достигання на посівах пізньостиглих сортів сої проводять десикацію, обприскуючи рослини хлоратом магнію (20-30 кг/га), або реглоном (3 кг/га) при побурінні бобів нижнього і середнього ярусу.

Збирання сої розпочинають при досягненні зерном господарської стиглості: вологість зерна становить 15-17%, листя опало, стебла та боби бурі, сухі, зерно має нормальні форму та колір, відокремлюються від стулок бобу та гримить при струшуванні. Сою майже повсюдно збирають прямим комбайнуванням на низькому зрізі (5-6 см). зерновими комбайнами "Нива", "Славутич", "Обрій", "Колос", Дон-1500"Джондір" та іншими комбайнами з переустаткованими жниварками для забезпечення мінімальної висоти зрізування. Для зменшення дроблення насіння частоту обертання барабана зменшують до 500-600 обертів за хвилину. Зібране насіння очищають, підсушують і зберігають за вологості 12-14%.

Технологія вирощування кукрудзи

Попередники. У курудза найкраще росте після озимини, зернобобових, цукрового і кормового буряку, гречки, картоплі. В зоні Полісся кукурудзу розміщують після люпину, багаторічних трав, льону, зернобобових, озимих, картоплі. Кукурудза не належить до дуже вимогливих до попередників культур. 

Кукурудзу можна вирощувати як монокультуру. На чорноземах беззмінне вирощування, за умови щорічного внесення добрив, можливе упродовж 6-10 років, а на менш родючих ґрунтах – 3-5 років. У районах достатнього зволоження лісостепової та поліської зони кукурудза на силос більше реагує на добрива, ніж на попередники. 

У районах недостатнього зволоження не рекомендується висівати кукурудзу на значну глибину після культур, які висушують ґрунт, зокрема, після цукрового буряку, суданської трави, соняшнику. Не варто сіяти кукурудзу після проса, щоб запобігти поширенню спільного шкідника – кукурудзяного метелика. Кукурудза у сівозміні є добрим попередником для ярих зернових культур, а при своєчасному збиранні – для озимих.

Обробіток грунту. Обробіток ґрунту є одним із базових та найбільш витратних елементів технології вирощування кукурудзи. За допомогою основного обробітку ґрунту регулюється водний, температурний, підживлювальний, повітряний режими та вологоємкість ґрунту, що особливого значення набуває за посушливих умов вирощування. Найбільший рівень урожайності кукурудза формує при розміщенні її посівів на полях, де здійснено глибокий основний обробіток ґрунту, що сприяє ефективному накопиченню вологи та зумовлюється морфологічною будовою її кореневої системи. Коренева система кукурудзи формується ярусами. У скоростиглих гібридів, як правило, 5-7, у пізньостиглих – 7-9 підземних ярусів вузлових коренів. На коренях із заглибленням, на відміну від інших злаків, збільшується кількість повітроносних порожнин. Їхня наявність зумовлюється тим, що кукурудза виявляє підвищені вимоги до аерації ґрунту, оптимальні параметри якої забезпечує традиційна глибока оранка (на 25-27 см) або енергоощадний безполицевий чизельний обробіток.

Весняний передпосівний обробіток ґрунту в усіх зонах вирощування культури передбачає максимальне збереження вологи, створення пухкого посівного шару на зораних площах. Ранньовесняне закриття вологи і вирівнювання здійснюють при настанні фізичної стиглості ґрунту. Вирівнювання проводиться під кутом 45-50° до напрямку основного обробітку. 

На незораних з осені площах навесні доцільно проводити обробіток ґрунту важкими дисковими знаряддями або протиерозійними культиваторами на глибину 12-14 см.

Добрива. Кукурудза досить вимоглива до підвищеного мінерального живлення, і як культура тривалого вегетаційного періоду здатна засвоювати поживні речовини упродовж усього життєвого циклу. На створення 1 т зерна з відповідною кількістю листостеблової маси кукурудза споживає із ґрунту та добрив у середньому 24-30 кг азоту, 10-12 кг фосфору та 25-30 кг калію. Тому для формування урожаю зерна на рівні 5,5-6,0 т/га вона виносить із ґрунту в середньому 132-180 кг азоту, 55-72 кг фосфору та близько 138-180 кг калію. Таку кількість поживних речовин у доступних рослинам формах навіть при високому рівні родючості ґрунт забезпечити не в змозі. Тому добрива лишаються найвпливовішим фактором підвищення врожайності культури.

При побудові системи живлення кукурудзи необхідно враховувати агрокліматичні умови вирощування, тип ґрунту, ступінь його забезпечення рухомими формами поживних речовин, а також фізіологічні потреби рослин в окремих мікроелементах протягом усього вегетаційного періоду. 

Враховуючи відсутність органічних добрив, компенсація виносу врожаєм азоту, фосфору і калію буде відбуватися лише за рахунок мінеральних добрив. Норми їхнього внесення необхідно оптимізувати відповідно до витрат елементів живлення на формування 1 т зерна та побічної продукції. Рівень застосування фосфорних добрив повинен забезпечувати урівноважений баланс азотних і калійних добрив,– на 70-80% і 50-60% відповідно компенсувати їхній винос врожаєм основної і побічної продукції, а у перспективі – досягнути позитивного та бездефіцитного балансу поживних речовин. 

Що стосується строків внесення добрив, то перевагу слід надавати їхньому застосуванню під основний обробіток ґрунту. У несприятливі за зволоженням роки внесення добрив під оранку найбільш ефективне. При достатній вологозабезпеченості ефективність добрив не залежить від строків внесення. Навесні їх краще вносити не врозкид під культивацію, а на глибину 10-12 см культиваторами-рослинопідживлювачами або іншим знаряддям. Локалізація добрив дає можливість при економії туків на 30-40% отримувати такі ж прирости врожаю, як і при підвищених дозах. 

Із добрив доцільніше використовувати складні (нітрофоску, нітроамофоску, нітрофос). Вони забезпечують прирости врожаю на 1-2 ц/га вищі ніж еквівалентна кількість простих туків. Перспективними і технологічними є рідкі комплексні (РКД) та азотні добрива (рідкий аміак, аміачна вода, КАС). 

Зазначимо, що протягом вегетації різні елементи живлення поглинаються рослинами кукурудзи нерівномірно. Використання азоту триває до воскової стиглості, з максимальною потребою у період від викидання волоті до цвітіння. Поглинання фосфору проходить більш рівномірно майже до повної стиглості зерна. Калій рослини найбільш інтенсивно використовують у першій половині вегетації та в період утворення і формування зерна.

У живленні рослин кукурудзи є два критичні періоди. У перший критичний період спостерігається підвищена потреба молодих рослин у фосфорі на початку вегетації (від 3 до 7 листків), що зумовлює обов’язкове застосування припосівного внесення фосфорних або складних мінеральних добрив (нітроамофоски, нітрофосу, нітрофоски) в дозі по 10-15 кг/га д. р. У другий критичний період, під час інтенсивного росту і розвитку (період 9-10 листків – викидання волоті), зауважено підвищену потребу рослин кукурудзи у азотному живленні, що зумовлює обов’язкове проведення локального прикореневого підживлення у фазі 3-5 листків азотними мінеральними добривами у дозі 20 кг/га д. р.

Строки сівби і глибина загортання насіння. За узагальненими даними науково-дослідних установ зон кукурудзосіяння, оптимальним строком сівби кукурудзи є стійке прогрівання ґрунту до +10-12 °С на глибині загортання насіння. Як надто ранні, так і пізні строки сівби знижують урожай культури. Експериментальні дослідження показують, що при ранніх (прогрівання ґрунту до +8-10 °С) строках сівби у рослин кукурудзи цвітіння волотей настає раніше ніж при пізніх строках, що дає змогу раннім посівам раціональніше використовувати ґрунтові запаси вологи та певною мірою зменшити ризик негативного впливу на рослини посушливих явищ у найбільш важливі фази упродовж вегетації. 

За сприятливих умов проростання насіння і відсутності бур'янів рання сівба кукурудзи (стійке прогрівання ґрунту до +8-10 °С) має суттєву перевагу перед пізньою. Дослідженнями встановлено, що ранньостиглі та середньоранні форми, як правило, не суттєво змінюють урожайність при запізненні із сівбою, а більш пізньостиглі гібриди краще реалізують свій генетичних потенціал за сівби в ранні строки при досягненні ґрунтом температури +8-10 °С. Одночасно при сівбі у ці строки всі біотипи мають найменшу вологість зерна при збиранні. За ранньої сівби обов’язково слід враховувати рівень холодостійкості гібрида та застосовувати відповідні технологічні заходи захисту насіння при його підготовці (обов’язкова інкрустація насіння комплексом препаратів: фунгіцидний протруйник, мікроелементи, регулятор росту). 

У процесі ухвалення рішення про настання строків сівби кукурудзи слід врахувати вірогідність приморозків на початкових фазах розвитку рослин, які здатні викликати суттєві пошкодження надземної вегетативної маси. 

Для одержання гарантованих дружніх сходів кукурудзи надзвичайно важливою є наявність продуктивної вологи у посівному шарі ґрунту. Запаси продуктивної вологи під час сівби культури у шарі 0-10 см вважаються недостатніми при її вмісті в кількості 7-8 мм, задовільними – 9-13 мм, добрими –14-15 мм і більше. 

Глибина загортання насіння кукурудзи істотно залежить від фізико-механічних властивостей ґрунту, його вологості і температурного режиму. Оптимальна глибина загортання насіння кукурудзи при сівбі на важких суглинкових ґрунтах становить 4-5 см, на легких суглинкових – 5-6, на чорноземних – 5-7, а на супіщаних – 6-8 см. При пересиханні верхнього шару глибину загортання насіння збільшують на 1-2 см.