Типи і види управління:

Управління в загальному розумінні бувають:

• технічне управління природними і технологічними процесами;

• державне управління соціально-економічним життям суспільства через різні інститути – правову систему, міністерства, відом­ства, місцеві органи влади;

• ідеологічне управління, що складається у впровадженні в свідомість членів суспільства концепції його розвитку, формованих різними політичними партіями й угрупованнями;

• управління соціальними процесами (рух на захист світу, навко­лишнього середовища);

• господарське управління виробничою й економічною діяль­ністю комерційних і некомерційних організацій, що функціонують у рамках ринкових відносин.

Будь-яка організація без менеджменту стає нежиттєздатною. Менеджмент охоплює і пронизує всі сторони діяльності підприємства і є тим середовищем, у якому здійснюється функціонування організації.

За критерієм часу серед видів управління розрізняють: оперативне, програмне та стратегічне.

Оперативне (диспетчерське, ситуаційне) — традиційне управління організацією, яке базується на принципах, методах і способах управління. Це управління на до­сить короткий час (день, тиждень, місяць).

Програмне управління представляє розробку програм для конкретного виробництва. Може бути програма розроблена на один місяць, півроку, до одного року.

Стратегічне управління — це довгостроковий, якісно визначе­ний процес розвитку організації, який стосується сфери засобів і форм її діяльності, системи взаємовідносин в середині організації, а також позиції організації в зовнішньому середовищі, і який при­водить до досягнення цілей організації.

Формулюючи мету, необхідно визначити терміни, характерні показники, необхідні ресурси.

Стратегічний тип керування найбільш характерний для одинич­ного, дрібносерійного, оптового виробництва і для створюваних або організацій, що реконструюють.

При програмному управлінні спираються на ретельну розробку конкретних завдань, визначення послідовності дій і зв’язків між ними. Даний тип застосуємо при рішенні складних завдань вироб­ництва з безліччю учасників (у т.ч. і зовнішніх), коли головним стає узгодження їхніх дій за часом. Програма дає можливість керувати «на ходу», виявляти «вузькі» місця, перерозподіляти ресурси.

При оперативному (ситуаційному, диспетчерському) керуванні фактор часу відіграє особливу роль, тому що необхідно приймати рішення за мінімальний проміжок часу. Цей тип характерний для устояного, відпрацьованого виробництва. Цілі ясні і рідко змінюються. Завдання полягає в усуненні несприятливих ситуацій, збоїв процесу.

2. Менеджмент як вид людської діяльності

Менеджмент – це особливий вид самостійної діяльності у фірмі будь-якого напряму діяльності, шр працює в умовах ринкових відно­син для забезпечення поставлених цілей при раціональному, еконо­мічному використанні матеріальних і трудових ресурсів на основі гос­подарського й економічного механізму ринкових відносин.

Слова «менеджер» і «менеджмент» вживалися в англійській мові ще в минулому сторіччі. Але лише в другій чверті XX ст. вони поступово починають здобувати визначене значення, відповідно до якого менеджером є людина, що організує конкретну роботу, керу­ючись сучасними методами.

Менеджер не є автоматично керівником або входить до складу вищого керівництва підприємства. Менеджери працюють на всіх «ешелонах» керування і, за американськими поняттями, таким є лю­дина, в завдання якої входить організація конкретної роботи в рам­ках визначеної кількості співробітників, що підкоряються йому.

Сучасний менеджмент – це група осіб, що здійснюють у рам­ках організації підприємницькі управлінські функції.

Загальне для двох термінів пов’язане з координацією спільної праці. Предметом досліджень є відносини, що виникають у процесі управління. Вони виникають у виробничому колективі для орга­нізації трудового процесу, дотримання визначеного порядку, погод­жених дій.

Управлінська праця виступає як сукупна праця. Діяльність з управління може вважатися ефективною, оскільки приносить пев­ну частину прибутку підприємницької діяльності.